14 жовтня українці всього світу відсвяткували, окрім трьох інших свят цього дня, День захисника України.

 

Напередодні соціологи провели дослідження, яке дає цікавий матеріал щодо ставлення різних громадян до цього свята і ширше - до цієї важливої проблематики.

Співставляючи його підсумки з реальним відзначенням цього свята в Україні, маємо нагоду отримати певний зріз умонастроїв.

Хто, коли, у кого запитували

 

Дослідження проведено Соціологічною групою «Рейтинг». Воно так і називається: «До Дня захисника України».

Дослідження тривало тиждень, і воно зовсім свіже - проведене з 27 вересня до 4 жовтня 2018 року.

Аудиторія, яку опитували соціологи: це представники населення України віком від 18 років і старші. За законами соціології така вибірка є репрезентативною за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Тобто, вона в мініатюрі повторює структуру населення України.

Вибіркова сукупність, а, простіше кажучи, кількість опитаних - 2000 респондентів.

Метод опитування: особисте формалізоване інтерв'ю (face-to-face).

Це означає наступне: той, хто опитує (його називають анкетером), робить це особисто. Обличчям до обличчя і не в довільному порядку, а строго за анкетою, завчасно складеною соціологами.

Той, хто відповідає, може щось говорити достатньо широко і навіть дещо плутано, але анкетер (а це людина з досвідом опитувань) намагається його відповіді вкласти у прокрустове ложе анкети, щоб отримані відповіді різних людей можна було привести до єдиного знаменника і порівняти.

Помилка репрезентативності дослідження: не більше, ніж 2,2%. Це означає, що дослідження є достатньо надійним і відповідає умонастроям українців на даний момент.

Результати оприлюднено 10 жовтня 2018 року.

Минуле і сьогодення

 

Соціологи не могли оминути в своєму дослідженні питань, які є історичними, але й досі зберігають свою гостроту і є каменем спотикання для багатьох.

І найбільш гострими є питання оцінки і ролі у Другій світовій війні Червоної Армії та Української Повстанської Армії у співставленні їх з історичною долею України.

Спектр думок тут є різнобарвним і з часом він змінюється.

Червона Армія - чи може вона вважатися захисницею України?

 

Увесь радянський період в історії України, починаючи з 1941 року, історичною аксіомою вважалася думка, що Червона Армія захищала Україну, потім її вимушено залишила і відступила, потім знову відвоювала і, нарешті, остаточно звільнила від німецько-фашистських окупантів.

Включно до середини 80-х років минулого сторіччя, коли почалася перебудова, в інформаційному полі України інших думок практично не звучало.

Принаймні, вони були не на поверхні.

Потім на основі дедалі більшої кількості історичних матеріалів і спогадів живих учасників національно-визвольних змагань у суспільну свідомість почали проникати факти і розповіді про боротьбу УПА.

Ця нова для більшості громадян України інформація навіть після досягнення Незалежності пробивала собі дорогу з великими труднощами. Адже майже кожна українська сім'я мала в своєму родоводі когось, хто воював у складі Червоної Армії - чи добровольцем, чи мобілізованим.

То як на сьогодні оцінює громадська думка роль Червоної Армії? Посунута вона з п'єдесталу основної захисниці України у Другій світовій війні в масовій свідомості?

Дивимося на результати цього дослідження.

І бачимо: станом на початок жовтня 2018 року, за словами авторів дослідження, «абсолютна більшість респондентів (82%) погоджується з тезою про те, що під час Другої світової війни воїни Радянської армії захищали свою Батьківщину».

11% відповіді на це питання для себе не знайшла. Або й не шукала.

А ось 7% не згодні з цим твердженням. Очевидно, це ті українці, що притримуються думки: Червона Армія в 1941-1945 рр. захищала не Батьківщину, а комуністичний режим Сталіна і більшовиків. Така думка існує, здебільшого, серед українських націоналістів і була неодноразово висловлена у різних варіантах висловлена в ЗМІ, соцмережах і політичних ток-шоу.

Треба зазначити, що поступово кількість тих, хто вважає Червону Армію захисницею Батьківщини, з роками зменшується.

Лише шість років тому сумнівів майже не було: 96% вважали, що Червона Армія була захисницею Батьківщини, 3% не мали на те відповіді, а 1% з цим не погоджувався.

Через п'ять років, минулого 2017 року, зрушення були вже достатньо помітними. Вже тільки 90% визнавали роль Червоної Армії.

Звичайно, це все ще абсолютно переважна думка. Однак, практично по одному відсотку на рік вона втрачала підтримку. А за минулий рік втратила одразу 8%.

Різниця в громадській думці між регіонами України традиційно зберігається.

Найменше поділяє думку про роль Червоної Армії як захисниці Батьківщини, як не дивно, не Захід України, а Центр на чолі зі столицею - 77%.

Захід дав 80% позитивних відповідей і це не значно менше, ніж Південь України, котрий дав 83%.

Найбільш прорадянської позиції традиційно дотримується Схід України - 92%. І це включно з районами Донецької та Луганської області, які перебувають під контролем центральної української влади.

Умонастрої в непідконтрольних Києву районах Донбасу практично наближаються до позначки 100% - принаймні - саме таку позицію пропагує тамошня пропаганда і агітація, культивуючи все радянське, особливо періоду Другої світової війни та її відрізка 1941-1945 років, які там за радянською традицією продовжують називати Великою Вітчизняною війною.

Що стосується типу поселення, то мешканці міст більше визнають роль Червоної Армії - таких 84%. Селяни тут скептичніші - дали 77% голосів «за».

Середнє і старше покоління традиційно більше прихильне до Червоної Армії, бо виховане було на радянській військово-патріотичній героїці.

Та й сьогодні серіалів та фільмів про подвиги Червоної Армії багато, насамперед російських, які транслюються або деякими українськими каналами, або через супутникові антени, кабельні мережі та Інтернет і ловляться усіма, хто цього бажає.

У віковому діапазоні 35-51+ років до 85% опитаних роль Червоної Армії визнають. Молодші українці 18-35 років також визнають, тільки трохи менше - 76%.

Чоловіки визнають її роль трохи більше - 84%, жінки - 80%.

Сприйняття УПА як захисниці України

 

За результатами даного дослідження уже 52% опитаних вважали, що вояки УПА під час Другої світової війни захищали свою Батьківщину.

Багато це чи мало?

Як для сьогоднішнього стану масової свідомості громадян України це - немало.

Адже у 2012 році так думало лише 34%. А це у півтора разу менше.

Що цікаво, відсоток тих, хто не зміг відповісти на це питання залишається однаковим: і у 2012-му і у 2018-му таких було по 22% опитаних.

А ось відсоток тих, хто не визнає ролі УПА як захисниці Батьківщини, відчутно зменшується. У 2012 році таких було 45%, а у нинішньому жовтні - 27%.

І тут регіональні відмінності в умонастроях відчутні.

Рідний для УПА Захід України дав за вояків 75%. Чесно кажучи, я очікував більшого результату, десь близько 90%.

Виходить, що чверть населення Західної України не переконане, що УПА була захисником України в роки Другої світової війни? І хто ж ця чверть населення? Російськомовні? Сумніваюся, що їх там так багато. Словом, питання є.

А ось Центр України на чолі зі столицею дав також несподіваний результат - лише 50% опитаних визнали роль УПА як захисниці України.

Очікувано менші цифри дали Південь - 38% і Схід України - лише 35%.

Я сказав «усього», але, якщо подивитися динаміку, то у 2012 році на Півдні і Сході України було зовсім небагато таких, які на той час сприймали УПА, тим більше як захисницю України у Другій світовій війні. Так що зрушення у бік визнання УПА є, тільки на Півдні і Сході вони повільніші, а в Центрі та Заході - стабільно зростаючі.

Що цікаво, так це те, що молоді українці, котрі були виховані уже за час Незалежності, на три відсотки поступаються в оцінці УПА старшим, котрі дають у підтримку вояків 54%. І чоловіки значно - на 8% - переважають жінок, даючи за УПА 56%.

ОУН-УПА як учасники боротьби

 

давнене питання: визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України продовжує залишатися актуальним і рівень підтримки цієї ідеї продовжує балансувати десь посередині.

Так, за словами авторів цього опитування, 45% опитаних підтримують ідею визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України.

Порівняно з минулим роком зафіксований деякий спад підтримки - у 2017 вона становила 49%. Хоча за останніх 8 років, з початку досліджень у 2010 році, рівень підтримки цієї ініціативи виріс у 2,5 разу.

Але третина опитаних мають протилежну думку і не погоджуються на таке визнання.

Є і ті, що не виробили, чи приховують свою думку - майже чверть не змогли відповісти.

За словами авторів дослідження, найбільше тих, хто підтримує визнання ОУН-УПА, - на Заході (80%), що не дивно.

У Центрі таких респондентів майже вдвоє менше - 45%.

Тих, хто має протилежну думку, найбільше серед мешканців Півдня та Сходу (відповідно 52% і 46%). Порівняно більше тих, хто підтримує ідею визнання ОУН-УПА серед чоловіків, більш заможних та осіб з вищим рівнем освіти.

І тут тенденція прослідковується: поступово ідея визнання ОУН-УПА борцями за державну Незалежність України завойовує дедалі більше прихильників. Особливо це помітно в динаміці, за останні роки.

Хто і кого примирить?

 

Найбільші зусилля примирити ветеранів Червоної (Радянської) армії та ветеранів ОУН-УПА намагався прикласти президент України Віктор Ющенко.

Пам'ятаю, як, ставши главою держави, він пропонував сісти за один святковий стіл і випити фронтові «сто грамів» ветеранів, котрі до того були налаштовані вкрай непримиренно.

Намагання створити проукраїнську ветеранську організацію України на чолі з академіком і народним депутатом України Ігорем Юхновським на противагу прорадянській ветеранській організації на чолі з генералом армії і нардепом Герасимовим закінчилося, за великим рахунком невдачею.

Прорадянські ветерани гуртувалися окремо, проукраїнські окремо. Коли ж президентом став Віктор Янукович, то державна увага демонструвалася тільки на адресу прорадянських ветеранів, які одразу ж підбадьорилися.

Минули роки. І ось у жовтні 2018 року, згідно з даним дослідженням виявилося, що 56% респондентів позитивно ставляться до ідеї примирення воїнів Радянської армії та ОУН-УПА.

Причому, найбільш неохоче приймають таку думку на Сході (40%). А ось на Заході позитивно ставиться до примирення аж 70%. Серед прихильників визнання ОУН-УПА 79% опитаних погоджуються з ідеєю примирення.

Що ж виходить? Бандерівці, яких прорадянські звинувачували у радикалізмі і нетерпимості, налаштовані більш конструктивно, ніж їхні опоненти?

Правда, не всі налаштовані миритися і серед тих, хто підтримує ідею визнання національно-повстанського руху. Таких «непримиренних» - 22%. Ще 23% вагалися з відповіддю. Найбільше тих, хто, на Заході (70%), а найменше - на Сході (40%). Дещо більше підтримують ідею чоловіки, мешканці сіл та старші опитані.

Вік ветеранів обох таборів настільки серйозний, що можна, зітхнувши, констатувати: їх за життя остаточно не помирить ніхто.

Чи помирить їх історія? Чи буде за прикладом Іспанії колись встановлено спільного хреста тим, хто боровся за Україну?

Час покаже, а Історія усе розставить на свої місця.

Хто готовий до зброї?

 

На відміну від 2014 року, коли масовими були факти нерішучості, неготовності воювати, а то й зради, умонастрої за 4 роки війни змінилися.

Згідно з результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні-жовтні 2018 року, 52% опитаних висловили готовність у випадку виникнення відповідної загрози захищати територіальну цілісність України зі зброєю в руках.

І це можна трактувати як перелом у настроях.

Адже у 2012 таких респондентів було значно менше - 33%.

Найбільше таких опитаних, звісно, на Заході (63%). Нащадки опришків та упівців до зброї готові.

У Центрі та Півдні воювати готова половина. Теж немало.

Водночас, на Сході ситуація складніша - порівняна більшість (55%) зазначили, що не готові захищати Батьківщину зі зброєю у руках (35% готові, 10% - не визначилися).

Можливо, ці 55% ще й досі не визначили, що є їхньою Батьківщиною?

Патріотично налаштованих більше серед чоловіків та заможних опитаних.

Святкуємо?

Те, що День Захисника України встановлено 14 жовтня й об'єднано ще з трьома святами - святом Покрови, Днем Українського козацтва та Днем створення УПА - сприймається більшістю опитаних. За це висловилися 62%.

Але чверть опитаних цього не підтримують. Причини тому є різними.

Зокрема частина тих, хто встигли свого часу послужити у Радянській армії, продовжують святкувати по старому і висловлюються проти скасування святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого. Таки чимало - 51%.

Автори дослідження зазначили: якщо прихильників запровадження свята 14 жовтня більше на Заході, то противників скасування радянського свята (23 лютого) більше на Півдні та Сході.

Симпатиків ідеї встановлення Дня Захисника України на Покрову більше серед більш заможних, осіб з вищим рівнем освіти та мешканців сіл. Цікавим є те, що не спостерігається відмінностей між статями у підтримці або не підтримці обох ініціатив. Окрім того, серед прихильників ідеї встановлення 14 жовтня як Дня Захисника України, 42% не підтримують скасування святкування радянського свята 23 лютого. Як бачимо, в цьому питанні єдності поки що нема. Та й, попросту кажучи. Ще не встигла виробитися звичка у більшості відзначати це свято саме 14 жовтня.

Хоча держава робить для цього багато.

Святкування 14 жовтня 2018 року

 

Україна цього року фактично 2 дні відзначала День Захисника, а також іще три свята. Причому, свято Покрови Пресвятої Богородиці було, безумовно, найбільш величним. Але й День Захисника України відзначався урочисто і масштабно по всій країні.

Але, окрім офіційних урочистостей, виставок зброї та військового обладнання, в деяких місцях України сталися сутички та інші інциденти.

Так пам'ятник генералові Ватутіну в центрі столиці група радикально налаштованих осіб намагалася спочатку знести, потім хоча б пошкодити, а у підсумку, не подолавши кордони поліції, просто закидати яйцями.

А от марш націоналістів вулицями Києва, як звітувало МВС, відбувся без помітних інцидентів.

Президент нагородив групу військових, присвоїв декілька генеральських звань, зокрема, і першій жінці-військовослужбовцеві.

С. Полторак віднині - цивільний

Скасовано всі обмеження на право обіймати будь-які військові посади українкам, котрі пов'язують своє життя зі ЗСУ. 

Президент звільнив генерала армії Степана Полторака з військової служби, але запропонував продовжити очолювати Міністерство оборони України - уже як цивільній особі.

Цей нехитрий трюк дозволить відповідати всім вимогам - міністр оборони має бути цивільною особою. Будемо вважати вояка до мізків кісток, кадрового генерала армії (у відставці) С. Полторака цивільною особою.

Ну вважаємо ж ми Юрія Луценка, котрий не має юридичної освіти, генеральним прокурором України? І він доволі бадьоро почувається на цій посаді.

Завершення

 

Наведені дані соціологічного дослідження і святкування Дня Захисника України засвідчили, що патріотизм українців і їх повага до своїх Збройних сил зростає.

Ситуація в країні і на фронті непроста. І близькість виборів накладає на ситуацію свій відчутний відбиток.

Однак, альтернативи зміцненню оборони та безпеки держави нема.

І День захисника України з кожним роком ставатиме дедалі більш особистим святом для мільйонів українців.