Цікаво, що різні джерела дають різні дати народження видатного майстра українського кіно Івана Ярославовича Гаврилюка. Добре, хоч рік вказують один і той же. І він підтверджує, що панові Івану цієї осені виповнюється 70.

 

Оскільки є інформація, що це сталося 15 жовтня, то маємо всі підстави віншувати цього карбованого українця, велета вітчизняного кіно, патріота, громадського та політичного діяча, Громадянина з великої літери.

Іван Гаврилюк народився в селі, але в родині службовця. Тож йому однаково близькою була тема села, землі і тема волі - якраз того, чого завжди не вистачало службовцям, людям підневільним.

З юних років Іван був гарним, доладним, струнким, з виразним обличчям, на якому владно проступав чоловічий характер. Тож він був приреченим на ролі героїв.

А про ролі він мріяв.

Віддавши юнацько-земляцьку данину народному театру і Львівському театру ім. Заньковецької, подався до столиці. Там, у провідному кіно-театральному виші країни - КДІТМ імені І. К. Карпенка-Карого - почав освоювати мистецтво кіноактора. І його помітили уже з початку навчання. 19-річним студентом дебютував у кіно.

Ролі йшли одна за іншою, але найбільше йому вдавалося грати героїв. Ролі Максима Беркута, Івана Сірка, Устима Кармелюка, інших відважних українців були ніби написаними саме для цього легеня.

У 80-і роки минулого сторіччя, під час розквіту українського, зокрема і поетичного кіно, коли на повен зріст розправила крила плеяда видатних акторів, режисерів, Іван Гаврилюк не загубився серед них.

Його старші і молодші колеги - передусім Сергій Параджанов, Леонід Осика, Іван Миколайчук, Кость Степанков, Борислав Брондуков, Лесь Сердюк, інші - утворювали не тільки співдружність українських кіноталантів, але й таку мистецьку творчу ауру, в якій легко дихалось, азартно гралось, безмежно мріялось.

Іван Гаврилюк, якого Іван Миколайчук вважав своїм молодшим творчим братом, рівнявся на геніального друга і вибудовував творче життя за найвищими мистецькими та моральними канонами.

Настав період, коли лідерська натура Івана Гаврилюка вимагала розширення горизонтів.

Окрім акторської та режисерської роботи, він спробував себе і у кіноменеджменті. Став художнім керівником кіно­відеооб'єднання «Україна». Потім, з 1991 року, Іван Гаврилюк - генеральний директор кінофірми «Воля XX». Президент кінофестивалю «Бригантина».

Першим за часів Незалежності отримав високе звання народного артиста України.

У 2002 році - крутий поворот. Іван пішов у політику. Пішов до Віктора Ющенка - а до кого ще він міг піти?

Шлях до Ющенка проліг для Івана через земляка - Віктора Пинзеника, котрий запросив його до своєї партії ПРП (пам'ятаєте таку - партію «Реформи і порядок»?).

На жаль, ні реформ, ні порядку Іван Гаврилюк в політиці не побачив і не дочекався, хоча й був радником президента і намагався впливати на процеси..

Роки після політики були нелегкими. Українське кіно фактично вмерло, чи то б пак - завмерло.

Фільми не знімалися, грати було фактично ніде. Надії, що президент Ющенко допоможе з відродженням українського кіно, не виправдалися.

Київ поступово ставав і, у підсумку, став Іванові Гаврилюку чужим містом. Актор відчував навколо себе якийсь вакуум. Його ніби штучно ізолювали, навіть перестали запрошувати на вечори пам'яті його друзів зі славетної кінокогорти.

Чутливу душу актора ранило все, що він бачив навколо, - комерціалізація мистецтва, нахабне верховенство володарів товстих гаманців, тиск на українську мову, культуру.

І актор прийняв принципове для себе рішення.

Через півсторіччя проживання у столиці країни Іван Гаврилюк повернувся до столиці Галичини - міста Лева. Неподалік від Львова розкинулося село Юськовичі (теперішня Йосипівка). Місце мальовниче, райське. В ньому і народився Іван Гаврилюк далекого 1948 року.

Недарма один із власників села п. Василевський у листі до Маркіяна Шашкевича писав: «Приїзди у мої золоті Йоськовичі і забудеш про всі клопоти життя».

Не знаю, чи забув Іван Гаврилюк у рідному краї про всі клопоти свого та українського життя, але Україна про нього, як і про всіх велетнів українського кіно, точно не забуде.

Вітаємо великого Майстра! З роси і води вам, вельмишановний Іване Ярославовичу!!!