ВОДНЕ
ПОЛО
Чинний чемпіон
України - львівський клуб «Динамо», який наступного, 2019-го року відзначатиме
70-річчя створення команди, - у поточному сезоні після двадцятирічної паузи повернувся
на євроарену.
З 13-го до
16-го вересня «біло-сині» були учасниками турніру групи «А» в рамках першого кваліфікаційного
раунду Ліги Чемпіонів з водного поло сезону-18/19, матчі якого приймав водний майданчик
басейну «Олімпік» румунського міста Брашов. Нагадаємо, суперниками львівського клубу
були четверта команда Італії BPM Sport Management (Бусто-Арсіціо), срібний призер
чемпіонату Франції Pays D'AIX Natation (Екс-ан-Прованс), чинні чемпіони Туреччини
і Грузії - стамбульський Enka Sport та ВК «Тбілісі» відповідно, а також господар
турніру, бронзовий призер чемпіонату Румунії Corona Sportul Studentesc із Брашова.
Аби пробитися у наступний раунд змагань, динамівцям потрібно було за підсумками
матчів у одне коло посісти місце не нижче, ніж четверте. На жаль, виконати поставлене
завдання нашим ватерполістам не вдалося.
Після повернення
до Львова (у ніч з неділі на понеділок) гравці «Динамо» отримали два вихідні, а
починаючи зі середи, 19-го вересня, поновили тренування в рамках підготовки до матчу
за Суперкубок України-2018. Почесний трофей утретє поспіль виборюватимуть дві найсильніші
команди вітчизняного ватерполо останніх років - чинні чемпіон Суперліги львівське
«Динамо» та володар Кубка України збірна Харківської області. Гра запланована на
суботу, 6-го жовтня, в столиці Слобожанщини.
Тренування
«біло-сині» проводять на базі басейну СКА. По завершенні заняття в третій тренувальний
день керманич нашої команди Олексій Шведов відповів на питання прес-служби ВК «Динамо».
Звичайно, говорили про майбутній Суперкубок та старт нового чемпіонату Суперліги,
однак левова частка розмови була присвячена матчам динамівців у Лізі Чемпіонів у
Брашові.
- Перед нами
було поставлено конкретне завдання - вийти у другий раунд кваліфікації Ліги Чемпіонів.
Виконати його, на превеликий жаль, нам не вдалося, - розпочав розмову Олексій Володимирович.
- Тож, виходячи з результату, а це, як відомо, головне в спорті, загальні враження
від участі «Динамо» у турнірі в Брашові негативні. Звичайно, ми надіялися й вірили,
що потрапимо у четвірку, однак з низки як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів,
не судилося... Втім, як вчить народна мудрість, кожна палиця має два кінці. Так само
й у кожній події мають місце як негативні моменти, так і позитивні.
- І що ж
позитивне ви, як тренер, можете відзначити у грі своїх підопічних у поєдинках Ліги
Чемпіонів?
- Власне,
про гру ми поговоримо трохи пізніше, а зараз я хочу побалакати про інше, а саме
про те, що «Динамо» рівно два десятиріччя не брало участі в офіційних змаганнях
континентального рівня. Тому я вважаю, що вже сам факт того, що ми зіграли в єврокубковому
турнірі та ще й у найпрестижнішому змаганні - Лізі Чемпіонів - це вже величезний
позитив. Причому, не тільки для «Динамо», для львівського спорту, а й загалом для
ватерполо всієї України. Також візьму на себе сміливість сказати, що хоча ми й не
досягли позитивного результату, але й провальним наш виступ аж ніяк назвати не можна.
Підтвердженням цього є те, що багато хто як із тренерів команд наших суперників,
так і серед суддів турніру та функціонерів Європейської спільноти водних видів спорту,
що були присутні на іграх, підходили до нас і казали, що вони відкрили для себе
українське водне поло. При цьому не приховували, що вважали нас відвертими аутсайдерами,
які від усіх команд-суперниць отримають, як то кажуть, повну торбу м'ячів і програють
всі свої поєдинки з розгромними рахунками. Я також вважаю, що ми зіграли гідно і
придбали безцінний досвід. Переконаний, цих п'ять матчів дали «Динамо» більше, ніж
кілька сезонів Суперліги, разом узяті. Також важливо, що ми наочно показали Європі,
що в Україні водне поло живе і воно не на початковому рівні. Так, навіть до хорошого
середнього європейського рівня ми наразі не дотягуємо, але потенціал у нас є. Та
для цього потрібно постійно грати у Європі - як в офіційних змаганнях, так і в товариських
турнірах. Тому зараз головне - зробити правильні висновки і рухатися далі. Але якщо
наступний наш виступ у єврокубках буде знову через двадцять років, то тоді можна
однозначно сказати, що всі зусилля та кошти, які ми і керівництво клубу затратили
на участь у цьогорічній Лізі Чемпіонів, пішли на вітер.
- Перейдімо
до причин, що не дозволили «Динамо» пробитися у другий раунд кваліфікації Ліги Чемпіонів?
- Переконаний,
що однією з головних причин якраз і є той факт, що ми так довго не грали у єврокубках.
Зрозумійте, аби досягати якихось результатів в офіційних змаганнях континентального
рівня, необхідно бути своїми у Європі. У нас немає жодного авторитету на континенті,
бо про Україну, як про ватерпольну державу, ніхто нічого не знає. Воно й не дивно,
бо ми в себе практично жодних серйозних міжнародних турнірів не проводимо, ніде
участь не беремо. В кращому випадку, заявимося на першість Європи, швиденько кваліфікацію
програємо і все... Про що казати, коли наша національна збірна за увесь минулий сезон
зіграла п'ять матчів і то два з них проти Чехії та Литви, де справи з водним поло
йдуть ще гірше, ніж у нас. Тому, повертаючись до Ліги Чемпіонів, красномовним є
той факт, що ми всі п'ять матчів грали в синіх шапочках, тобто, нас сприймали андердогами
в кожному з поєдинків за нашою участю, навіть із ВК «Тбілісі». Та й судді ставилися
відповідно. От і вийшло, що в останній, вирішальній грі з турками нам не зарахували
два чисті голи з вільного кидка, які забив Срджан Антонієвіч. А ми ж програли
8:9... Досвід і авторитет - це неймовірно важливі чинники для досягнення високих результатів,
а набуваються вони роками.
- Виходить,
коли оцінювати рівень командної гри «Динамо», то ви ставите своїм підопічним оцінку,
як мінімум, «задовільно»?
- «Задовільно»
можна було б ставити, якби ми посіли місце не нижче від четвертого і зараз би готувалися
не до матчу за Суперкубок України, а до другого раунду кваліфікації Ліги Чемпіонів.
Та й, загалом, тренер завжди має претензії як до команди в цілому, так і до кожного
з гравців зокрема. Навіть коли команда виграє серйозний офіційний турнір, а в нашому
випадку так й поготів - ми ж не виконали навіть завдання мінімум.
- Чи вдалося
втілити в життя увесь план підготовки до Ліги Чемпіонів?
- В принципі,
так, але нам забракло ігрової практики та зіграності. Ми заклали хороший фундамент
функціональної готовності, під Лігу Чемпіонів підсилили склад досвідченими легіонерами
з Хорватії, за плечима яких і чимало матчів у Лізі Чемпіонів та в інших єврокубкових
турнірах. Перейшли в «Динамо» і кілька провідних гравців збірної України. Думаю,
склад у нас цілком боєздатний і він просто зобов'язаний був виконувати поставлене
завдання. Але далася взнаки недостатня зіграність. Із трьох хорватів з нами достатньо
часу тренувався тільки Марко Мартініч. Натомість, вищезгаданий Срджан Антонієвіч
та Юре Марелья прилетіли у Львів буквально напередодні Відкритого Кубка Львова,
в якому ми грали, не провівши з «Динамо» жодного тренування. Звісно, ми розраховували,
що під час ігор турніру вони зуміють більш-менш налагодити порозуміння з новими
партнерами. Все ж вони гравці дуже високого класу і мають величезний досвід - це,
за нашими розрахунками, мало допомогти їм максимально швидко знайти спільну мову
з новими партнерами. Однак, рівень суперників виявився занизьким, а коли ти не відчуваєш
серйозного супротиву, то зігратися за таких умов нереально.
- То чому
ж організатори Відкритого Кубка Львова не запросили більш сильні команди з-за кордону?
- І ми знову
повертаємося до авторитету України, як ватерпольної держави. Адже попередньо ми
мали домовленості з тренерами команд зі Сербії та Словенії. Ніби дали добро на участь
і французи. Але коли почалися перемовини безпосередньо з їхніми керівниками та президентами
клубів, що ті прямо казали, що не бачать користі від участі в матчах проти українських
команд. Сподіваюся, що тепер, коли нас побачили в Лізі Чемпіонів, то їхнє ставлення
до українського ватерполо зміниться в кращий для нас бік. Ну а повертаючись до підготовки
до матчів Ліги Чемпіонів, виходило, що після Відкритого Кубка Львова у нас було
лише два дні на тренування вдома - 10-е і 11-е вересня. А вже в ніч на 12-е число
ми вирушили до Брашова.
- І як ви
оцінюєте гру хорватів у Брашові - вони виправдали покладені на них сподівання?
- У самовіддачі
та бажанні я їм відмовити не можу. Однак, через недостатню зіграність з рештою гравців,
хорвати дуже часто намагалися, що називається, зметикувати на трьох - вирішити долю
того чи іншого епізоду в атаці своїми силами. Звісно, суперники це бачили і тим
самим наша варіативність в атаці зменшувалася, а це не могло не позначитися на результатах.
Ми сподівалися, що першу кваліфікацію Ліги Чемпіонів зуміємо пройти завдяки кращій
кадровій комплектації нашої команди, завдяки більш високій виконавчій індивідуальній
майстерності наших гравців. А вже до другої кваліфікації у нас буде більше часу,
аби налагодити командні дії та взаєморозуміння між легіонерами і українцями. Тобто,
ми розраховували, що команда буде прогресувати.
- Ще пізніше
за хорватів, вже безпосередньо перед іграми в Брашові, до «Динамо» приєднався харків'янин
Микита Апостол, який взагалі не проходив тренувальних зборів. Тепер, коли матчі
Ліги Чемпіонів позаду, вважаєте виправданим його запрошення в команду на такий відповідальний
турнір?
- Скажу прямо,
Микита нічого особливо неймовірного для команди у Брашові не зробив, але й не можна
сказати, що зіграв провально. Так, він не був готовий функціонально, тим більше,
що вимоги до матчів Ліги Чемпіонів дещо інші, м'яко кажучи, ніж до поєдинків Суперліги.
Зокрема, в одному з матчів ми його випустили у стартовій шістці, то вже після першого
періоду він більше не був помічник команді... Ми розраховували, що Апостол нам допоможе,
бо він шульга і володіє хорошим кидком із другої лінії. Однак, він не завжди виконував
установку - чомусь його тягнуло в атаці не на ту позицію, на якій він мав би діяти.
Так, він забив парочку хороших голів, однак я переконаний, що користі від нього
мало бути на порядок більше.
- У «Динамо»
грав ще один харків'янин - захисник Олександр Абрамов...
- На відміну
від Апостола, Абрамов з нами пройшов усі літні збори, і це позитивно позначилося
на його взаємодіях з партнерами - він «притерся» до гри команди і, в принципі, не
випадав з колективних дій. Олександр також закинув кілька хороших м'ячів, але було
в його грі і достатньо помилок. Те саме стосується нашого другого стовпа Володимира
Войтенка, який на цій позиції міняв Юре Морелью. Грати стовпа у сучасному ватерполо
неймовірно складно. Тим не менше, Войтенко мав чимало хороших моментів, але не завжди
йому вдавалося їх втілити у голи.
- Упродовж
матчів ви використовували всіх польових гравців, але склалося враження, що менше
за інших ігрового часу мав Роман Грищук.
- Почнемо
з того, що Роман - наймолодший гравець серед тих, хто грав у Лізі Чемпіонів. Так,
були ще 17-річні Максим Осика і Костя Алєксєєв, але вони взяли участь лише в одному
поєдинку, тому я зараз їх обох не беру до уваги. Тепер по вашому питанню: Роман
грає центрального захисника, а в нас на цій позиції також діють Абрамов і Мамєтьєв.
Вони і старші, і досвідченіші. Однак, Роман вміє краще за них вибирати позицію.
Я вважаю, що саме у Грищука загалом в команді найбільш «світла» голова у плані ватерпольного
інтелекту. Він чи не найкраще розуміє гру, вміє її читати, що дуже допомагає йому
приймати найбільш правильні та адекватні рішення в тому чи іншому ігровому епізоді.
Та є у нього й дуже серйозний недолік - він важить лише 76 кг. А ефективно протидіяти
на серйозному рівні проти сучасних стовпів з такою живою масою - справа безнадійна,
бо його просто будуть завжди продавлювати. Тому Романові слід нарощувати м'язову
масу, покращувати плавальну підготовку та міць своїх кидків. Переконаний, за належної
роботи у нього хороше майбутнє, бо потенціал дуже серозний.
- У сучасному
ватерполо, як і в інших командних ігрових видах спорту, воротар - це половина успіху,
а то й більше.
- Костянтин
Нікольський, загалом, відстояв у рамці непогано. Однак, на жаль, у вирішальній грі
з туками він провів чи не найгірший свій поєдинок з тих чотирьох, в яких стояв у
рамці. Зокрема, пропустив три м'ячі у ближній кут від одного й того ж гравця -
12-го номера Ялкіна. Думаю, тут позначилися два фактори. Перший - психологічний
тиск через відповідальність за результат. А досвіду подібних матчів у Нікольського
дуже-дуже мало. Другий - напередодні гри він трохи прихворів. Саме тому в грі з
французами ми на завершальну чверть поставили у ворота Нестора Бабського, який відіграв
і весь поєдинок з італійцями. Однак, особливою стабільністю та надійністю він не
відзначався. Втім, які можуть бути претензії до 18-річного юнака? Питання, швидше,
риторичне.
- Тепер поговоримо
про ваших суперників у Брашові. Судячи з усього, на голову сильнішим за інших був
італійський клуб BPM Sport Management?
- Так, однозначно.
Складалося враження, що італійці і решта команд грали в різне водне поло. Аби не
бути голослівним, скажу, що у французів, які, в підсумку, стали другими, вони на
екваторі гри, тобто, після другого періоду, вигравали 7:0! І з іншими командами
вони так само грали першу половину основним складом, робили солідний запас, а вже
після великої перерви випускали резервістів.
- Тим не
менше, ви в першому періоді з ними зіграли 2:2 і навіть вели в рахунку 2:1.
- Думаю,
тут мала місце недооцінка італійцями нашої команди. Хоча треба віддати належне й
моїм підопічним, які діяли грамотно і без надмірних хвилювань.
- А що змінилося
в другій чверті, яку «Динамо» програло 1:9?
- Саме тут
ми й відчули, що BPM Sport Management грає в інше водне поло, ніж ми. Італійці почали
застосовувати командний пресинг і включили максимальні швидкості. Але користь від
таких матчів дуже велика - хлопці на власній шкірі відчули, що таке справжній сучасний
командний пресинг і наочно побачили, як його потрібно проводити. Італійці в прямому
значенні слова не давали нам дихнути і змусили нас фактично забути про будь-які
атакувальні дії.
- З французами
та румунами можна було чіплятися за очки?
- Звичайно.
Французи, щоправда, трохи краще виглядали, але якби не помилка Мартініча наприкінці
третього періоду, коли ми могли реалізувати більшість і зробити рахунок 7:8, а вийшло,
що самі пропустили і стало 6:9, то хто знає, чим би усе закінчилося. А з румунами
ми грали в перший ігровий день, коли ще не відійшли від важкої дороги. Та й гру
розпочали з того, що на 2-й хвилині не реалізували пенальті і тут же двічі пропустили.
Але по грі ми з «Короною» команди одного рівня, в цьому я переконаний на сто відсотків.
- Гру з ВК
«Тбілісі» ви також розпочали з того, що горіли 0:2.
- Так вийшло,
що ми в усіх іграх пропускали першими, причому, тричі програвали по 0:2. Але з грузинами
нам вдалося «перекусити» матч. Коли бути об'єктивним, то слід сказати, що тбілісці
поступалися усім суперникам. Але воно й не дивно - у них зовсім молода команда і
в першу чергу їм бракувало функціональної витривалості. Однак, усі їхні гравці добре
навчені і в тактичному, і технічному планах. Та й досвіду їм не бракує - вони регулярно
грають у різних міжнародних змаганнях. До того ж, усі їхні тренери багато років
грали в серйозних європейських чемпіонатах і мають, що розповісти та показати своїм
підопічним. Думаю, у грузинських гравців хороше майбутнє і збірна Грузії й надалі,
щонайменше, регулярно гратиме у фінальних частинах чемпіонатів Європи в різних вікових
категоріях.
- До вирішального
матчу з Enka Sport багато було розмов, що «Динамо» повинно вигравати у чемпіона
Туреччини. Однак, сталося не так, як гадалося.
- Я й зараз
переконаний, що ми сильніші за команду зі Стамбула, і якби ми з ними зіграли, наприклад,
серію з п'яти матчів, то виграли б з них чотири. Але про що тепер говорити, коли
в найбільш важливій для обох команд грі програли саме ми. Про суддів я вже казав,
так само, як і проти три голи Ялкіна у ближній кут. У Enka Sport є два явні лідери
- чорногорець Дамір Буріч, який веде гру і володіє потужним кидком та грецький стовп
Хрістодулос Коломвос. Останнього ми повністю нейтралізували: якщо в попередніх іграх
він забивав по чотири-п'ять м'ячів, то з нами залишив майданчик «сухим». Та й Буріч
нам забив лише двічі. Здавалося, головне завдання в обороні ми виконали. Та виявилося,
ми не були готовими до того, що гру будуть брати на себе турецькі гравці...
- Коли грають
рівні команди, то чи не вирішальним чинником стає реалізація більшості. В цій же
грі вийшла в цьому плані парадоксальна ситуація: ми реалізували три спроби з десяти
і забили пенальті; турки ж усі свої голи провели з гри - п'ять разів ми грали в
меншості і жодного м'яча не пропустили.
- Таке трапляється у водному
поло не часто. Ми насправді дуже добре захищалися в меншості, але на жаль, припустилися
багатьох помилок при грі в рівних складах, і тут треба добряче аналізувати. Та й
з реалізацією у нас було не все гаразд, бо 30 відсотків - це далеко не той показник,
яким можна бути задоволеним. Для прикладу, в грі з ВК «Тбілісі» ми мали 55 відсотків
реалізації. Необхідно прагнути, аби таким, а то й ще вищим був показник реалізації
в кожній грі. Тоді й виграти ми будемо значно частіше.
- Ліги Чемпіонів
для «Динамо» в цьому сезоні уже пройдений етап. Попереду - Суперкубок.
- Так. Саме
тому після повернення додому ми дали гравцям на перепочинок лише два дні, а вже
зі середи тренуємося на басейні СКА. Готуємося до гри за Суперкубок проти збірної
Харківської області. Інтрига в нашому принциповому протистоянні має місце завжди,
а тут ще й у суперника змінився головний тренер. Також не будемо забувати, що грати
нам доведеться на чужому майданчику, а значить, у харків'ян буде перевага у підтримці
трибун. Однак, ми налаштовуємося тільки на перемогу. Наступного року виповнюється
70 років створення нашої команди «Динамо». Тож ми, аби гідно зустріти ювілей, ставимо
завдання виграти і Суперкубок, і чемпіонат Суперліги, і Кубок України.
Прес-служба
ВК «Динамо», Львів