Затверджена нещодавно Сенатом США резолюція, що визнає Голодомор 1932-33 рр. геноцидом українського народу, є не поодиноким актом, який класифікував цю трагедію саме в такий категоричний спосіб.

 

Адже ще на початку 1980-х років українська громада в США вимагала офіційного розслідування цих подій. І це розслідування тривало, його висновками стало пряме визнання: Йосип Сталін чинив геноцид проти українців. Відтоді формулювання зі словом «геноцид» натрапляло на  різний політичний опір у Конгресі й Адміністрації Сполучених Штатів, втім саме зараз було офіційно підтверджено резолюцією Сенату. Про те, які зусилля докладалися в боротьбі за визнання правди, в ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу розповів Орест Дейчаківський, який має 35-річний досвід роботи в Гельсінській комісії при американському Конгресі.

- 4 жовтня Сенат США одностайно ухвалив резолюцію, яка фактично визнає Голодомор в Україні 1932-33 років геноцидом українського народу. Яким був шлях до цього рішення? З чого все починалося?

- Ця резолюція є дуже важливим кроком, але чималі зусилля докладалися й раніше. Все почалося задовго до того, коли Україна отримала незалежність, і це дуже важливо підкреслити.

Коли в 1983 році були 50-і роковини Голодомору, у Вашингтоні зібралося майже 17 тис. представників української громади з усіх Сполучених Штатів на заходи зі вшанування жертв цієї трагедії. Тоді ж відбулася демонстрація перед радянською амбасадою. Це була дуже помітна подія.

Відтоді в Конгресі розглядалися й приймалися резолюції та інші законодавчі акти, де згадувався Голодомор в Україні. Я назву кілька таких прикладів.

Завдяки зусиллям української громади в Америці в 1985 році була створена так звана «U.S. Commission on the Ukraine Famine» («Комісія США стосовно голоду в Україні» - англ.), яка досліджувала питання Голодомору. Конгрес виділив фінансування з бюджету та підтримував роботу цієї комісії. Вона існувала впродовж чотирьох років, мала штатних працівників, її роботу очолював Джеймс Мейс, світла йому пам'ять. Протягом роботи Комісії в Конгресі відбувалися слухання по темі Голодомору в Україні, і в 1988 році був представлений величезний звіт для американського Конгресу. Серед головних висновків наголошувалося, що Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українського народу в 1932-33 роках. Це також був дуже важливий крок, тож і теперішня резолюція базується на висновках цієї Комісії.

Після 1988 року кожні кілька років Конгрес розглядав і часом затверджував резолюції по Голодомору. Крім того, майже щороку в листопаді сенатори й конгресмени наголошували на цьому в Congressional Records Statement (заявах до протоколу роботи Конгресу США - ред.). Тобто, питання Голодомору завжди залишалося у фокусі уваги.

- Чи правда, що під час таких дискусій у Конгресі основні суперечки стосувалися саме визначення «геноцид», яке, по суті, підтверджує серйозний історичний злочин з боку Росії?

- Щодо дискусій навколо визначення «геноциду» в документах, я мав особистий досвід. Це було в 2003 році, в Сенаті. Ми разом з колегою по Гельсінській комісії, склали проект резолюції для тодішнього голови Комісії сенатора Кемпбелла, яка прямо й відкрито наголошувала, що події 1932-33 років були геноцидом. Цей документ сприйняли в Конгресі дуже контроверсійно, хоча він мав підтримку 25 сенаторів, які виступили співавторами, а це - дуже велика й поважна кількість. Але тоді резолюція не пройшла саме через слово «геноцид» у тексті. Мені навіть, я пригадую, телефонували з Комітету з питань міжнародних відносин і пропонували вилучити це слово, пообіцявши, що в такому разі резолюція одразу пройде.

Тоді адміністрація президента США була проти вживання цього терміну, і основна причина цьому - навіть не позиція «проти» з боку росіян, а позиція турків. Це було пов'язано з намаганнями Вірменії досягти визнання геноцидом репресій проти їхнього народу з боку Туреччини. Американський Конгрес, навіть попри власну прихильність до позиції вірмен на той час, не затверджував такого рішення, оскільки Туреччина дуже гостро реагувала на це. А у випадку з українським питанням формулювання для турків були дуже подібними. Тоді адміністрація Буша не хотіла образити турецьку сторону, оскільки у 2003 році в Іраку розпочалася війна, і США потребували підтримки в регіоні, зокрема, з боку Туреччини.

Хоча резолюція по Голодомору-геноциду в Україні тоді не пройшла, важливим було те, що тема Голодомору гостро обговорювалася в Конгресі - можливо через те, що стосовно неї була така гостра реакція.

Але в 2006 році сталася, як я вважаю, дуже важлива подія, коли Конгрес затвердив, а президент підписав рішення про встановлення меморіалу жертвам Голодомору в Україні в центрі Вашингтона. Цей документ мав статус закону, і в ньому йшлося конкретно про вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду в Україні. Це було непряме, але все ж визнання цієї трагедії як геноциду українського народу. Й важливо те, що цей документ пройшов усі процедури затвердження й набув чинності закону.

Деякі люди не погоджуються з тим, що Америка визнала тоді Голодомор геноцидом. Але багато інших людей, включно зі мною - іншої думки. До того ж, скажіть мені, парламент якої країни (очевидно, крім України) зробив так багато щодо Голодомору в Україні - я вже не кажу про інші речі - ніж Сполучені Штати?

Якщо ж йдеться про нинішню резолюцію, вона так само є дуже важливою. І я сподіваюсь, Палата представників також найближчим часом прийме подібний документ, який визнаватиме висновки Комісії США стосовно голоду в Україні від 1988 року, що Сталін та його оточення чинили геноцид проти українців.

- Ми знаємо, що резолюції Конгресу не є обов'язковими до виконання на відміну від законів. Але затвердження верхньою палатою документа про Голодомор було сприйняте як велика перемога...

- Для всіх українців це важливо, оскільки Сенат (і я сподіваюся, що Палата представників долучиться до цього) дає Голодомору саме таке визначення. Крім того, думаю, для України зараз, коли вона стримує російську агресію на сході Європи, важливо ще раз відчути політичну підтримку з боку США в такому принциповому питанні, як геноцид з боку Росії.

Водночас, це зайвий раз підтверджує, що Росія раніше чинила акти агресії проти українців та інших народів, і намагається дестабілізувати ситуацію зараз.

- Наскільки до резолюцій Конгресу США дослухаються у світі? Чи можна казати, що це підштовхне до визнання Голодомору геноцидом в інших державах?

- Думаю, це, щонайменше, не зашкодить процесу визнання, і деякі країни це вже зробили. Очевидно, у світі звертають увагу на те, які рішення ухвалює американський Конгрес, і зараз це, сподіваюся, підштовхне міжнародне суспільство.

Мені одразу прийшов на думку один приклад, не пов'язаний з Голодомором, але який стосується солідарності з боку інших держав. Це був Акт Магнітського - ініціатива сенаторів Бена Кардіна і Джона Маккейна. Затвердження цього закону було нелегким і тривалим у часі. Але потім кілька країн взяли його за приклад і прийняли такі самі закони. Це, зокрема, Канада, Велика Британія, Естонія, Латвія, Литва. Крім того, деякі інші країни розглядають таку можливість.

- Ще за радянських часів лобі Кремля в Сполучених Штатах працювало доволі потужно. Згадаймо лише, як важко було встановити пам'ятник Тарасові Шевченку в Вашингтоні в 1960-х роках через спроби Кремля завадити цьому. Наскільки Москві вдається впливати на американську політику зараз?

- Я би сказав, що росіяни витрачають на це багато зусиль і грошей, але вони не дуже багато мають результатів. Особливо тепер, коли йдеться про санкції проти Росії.

Якщо ж йдеться про встановлення пам'ятника Шевченку, то Москва і тоді програла - монумент Кобзарю з'явився в центрі Вашингтона, тож українське лобі виявилося сильнішим. Українська громада вплинула на своїх конгресменів і сенаторів у різних штатах, і рішення було прийняте позитивно.

І це - непоодинокий випадок, коли Москва програвала. Візьмемо, наприклад резолюцію «Captive Nations» (про поневолені народи, від 1959 року). Радянський Союз тоді чинив просто шалений, дуже шалений опір. Особисто Хрущов виступав із критикою цього документа. Москві це стояло в горлі навіть більше, ніж пам'ятник Шевченку. Але їм не вдалося ніяк вплинути.

Таких випадків було багато - і щодо резолюцій по членах Гельсінських груп, включно з українською, і щодо заборони Української Греко-Католицької церкви, і щодо політв'язнів. Очевидно, що радянському керівництву це вкрай не подобалося, але їм не вдавалося нічого зробити.

- Ви сказали про українське лобі в Америці. Хто його представляє?

- Насамперед, це українська громада в Америці. До Незалежності були створені такі організації, як УНІС (Українська національна інформаційна служба - ред.), Бюро Українського народного союзу, яке мало багато справ із Конгресом, а також інші інституції. Зараз деякі з них залишилися, деякі більше не існують, але з'являються й нові. Ще треба сказати, що раніше Україна була як «terra incognita» у Вашингтоні. Але українська громада в США й ті, хто її підтримував, мали тісні зв'язки в Конгресі, включно в Гельсінській комісії.

Після незалежності багато що змінилося. Українська громада й далі відіграє важливу роль, але, що є позитивним: вона має дуже-дуже багато прихильників і друзів, які підтримують українську позицію. І серед них є впливові американці, які навіть не мають українського коріння. Багато експертних та неурядових організацій у США мають свої представництва в Україні. На цьому напрямі працюють і колишні посли США в Україні, й інші колишні урядовці. Багато з них і зараз мають дуже великий вплив. Вони допомагають зміцнити американські позиції стосовно України.

 

Автор: Ярослав Довгопол, Вашингтон

Джерело: «Укрінформ»