rss
10/17/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#338

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Яким має бути український президент-головнокомандувач

Майже два десятиріччя тому я був причетний до написання ось цього тексту: «Українське суспільство напередодні виборів президента фактично опинилося в стані невизначеності - необхідності прийняття правильного рішення за дефіциту об'єктивної інформації, її зумисного спотворення.

 

Вибори президента стануть величезним театром спекуляцій на суспільних настроях. А тим часом уже зараз фактично йде цілеспрямована, хоча й офіційно не оголошена, війна проти української мови та української культури взагалі.

Накинута і підігріта політиками Росії проблема двомовності стала інструментом розчленування суспільства і розкручування політичних спекуляцій з метою відволікання уваги, волі і сили народу від нагальної конструктивної роботи.

Під загрозою цілковитого знищення опинились українська преса, книгодрукування, кінематограф, обкладені безглуздо-непомірними податками. Більшість ЗМІ (і не тільки ті, котрі делеговані з Москви) в українському інформаційному просторі фактично працюють проти державницької ідеї та національної безпеки.

Тим часом цей простір при потуранні нинішніх державних чинників катастрофічно звужується та передається в чужі руки - байдужі або й ворожі.

Національна гідність стоїть вище від поділу на лівих і правих. Національна гідність - це, насамперед, національна самоповага. Ми і тільки ми - громадяни України - повинні говорити від імені своєї нації і держави та творити її майбутнє.

Ми прагнемо президента, який би втілював гідність і державну волю українського народу. Українська громадськість повинна чітко усвідомити, що президентом вона має обрати людину, яка творить навколо себе оточення гідних і відповідальних професіоналів, для яких інтереси держави, її національно-духовні цінності були б пріоритетними.

Ми розуміємо, що в скрутні часи тяжко залишатися спокійним і розважливим. Але надто важливий вибір вимагає відкинути всі емоції, зібрати воєдино всю нашу волю і бути розважливими і далекоглядними».

Від 1999 року багато що змінилося у світі. В Україні зокрема. Але цитованй вище текст актуальності не втратив. За якихось півроку в Україні вибори. Президентські. Перегодом - парламентські.

В умовах неоголошеної війни проти України проблема лідера нації (не ефективного менеджера) як ніколи актуальна. «Зараз важлива тільки та людина, яка на щось здатна, яка має мужність бачити і приймати речі такими, якими вони є насправді» (Освальд Шпенглер). Чи є в Україні така людина? Чи є у кандидатів на найвищу державну посаду мотивація будувати нову Україну? Не про популістські декларації йдеться. «Програма влади може включати лише ті заходи та реформи, які можна здійснити» (Іван Ільїн, російський філософ).

Що діється в нас? Балансуючи між власним бізнес-інтересом, війною та миром, українська влада значною мірою втратила відчуття країни - не розмовляє з народом, не чує народу. Іноді складається враження, що київські достойники підігрують (свідомо чи несвідомо), аби Росія виграла війну.

Чомусь не був врахований досвід Вінстона Черчилля періоду Другої світової війни - британський прем'єр не призначав на ключові посади «своїх людей»...

Що ж маємо напередодні виборів? «Жоден державний діяч, жодна партія, жоден політичний мислитель не почуває себе настільки впевнено, щоб сказати правду. Всі вони брешуть, всі зливаються в один хор зніженої і неосвіченої маси, яка вимагає, щоб завтра все стало як раніше і навіть краще, хоча державні мужі і господарські керівники мають краще знати страхітливу дійсність. Але яких вождів ми маємо сьогодні...» (Освальд Шпенглер).

Через якихось шість місяців в Україні вибори не лише президента держави, але й головнокомандувача. В одній іпостаті. Не випускаючи з рук автомата, в Україні нарешті треба буде жорсткіше, без показухи, проводити кардинальні реформи - в державному апараті, в правоохоронних органах, у війську.

«Якщо не ви проведете реформи, так Путін їх проведе на цій території... Україна має перемогти у двох війнах: одна війна - на сході, інша - всередині. Плюс це дуже важливий удар по корупції, тому що корупція виникає там, де громадянин має справу з державою» (Каха Бендукідзе, грузинський економіст).

Коли у Наполеона запитали, що треба для того, щоб виграти війну, знаменитий полководець відповів: гроші, гроші і ще раз гроші. Але не тільки. Існує добре перевірена методика економічної (і не лише) політики. Відома стандартна схема оцінювання та аналізу існуючої ситуації: прогноз розвитку - визначення цілей - порівняння існуючої цілі із запланованими - альтернативні заходи - аналіз прогнозу «ex-ante» - вибір заходів і засобів - аналіз прогнозу «ex-post».

Чи знає про цю методику-схему майбутній президент-головнокомандувач? Чи відомо йому, що у Великобританії під час Другої світової війни уряд ЇЇ Величності Королеви Єлизавети ухвалив «акт про надзвичайні повноваження» за яким здійснювався урядовий контроль за будь-яким майном - приватним чи корпоративним, рухомим чи нерухомим. Було зневажене «священне право приватної власності». Тим паче, коли йшлося про німецький капітал. Його англійці конфіскували, не вагаючись. На законних підставах. Бо того вимагала безпека держави.

А що в нас? Тільки-но Верховна Рада нарешті зважилася ухвалити постанову про звернення до РНБОУ стосовно запровадження санкцій щодо телеканалів «112 Україна» та NewsOne (про «Інтер» чомусь забули), які в умовах гібридної війни Росії проти України систематично повторюють дискурсивні практики російської імперсько-шовіністичної пропаганди, як проросійські політики, п'ята колона, колаборанти і дуже вже демократично налаштовані громадяни негайно взялися бити на сполох. Мовляв, демократія, свобода слова під загрозою. Так, журналіст Дмитро Гордон переконаний, що українська влада не має права запроваджувати санкції проти телеканалів: «Мені не подобаються багато осіб, які з'являються на телеканалах, - і на «112 Україна», і на NewsOne, і на «1+1», і на «Інтері». Останнім часом їх стало більше, і вони мені огидні. Це особи з явними ознаками проросійського реваншу у своїх думках і поглядах. Але, люди, це демократія і свобода слова»...

Помовчимо? Варто нагадати, що до влади Адольф Гітлер прийшов законним шляхом у результаті демократичних виборів, і законно очолив уряд Німеччини на підставі статті 48 Веймарської конституції. В умовах миру. А в Україні війна. Неоголошена. З Росією. Наразі так звана гібридна, що дозволяє Вікторові Медведчуку, лідерові руху «Український вибір», кумові Владіміра Путіна, не потрактовувати РФ агресором щодо України. Навіть попри те, що 18 січня 2018 року Верховна Рада ухвалила закон про реінтеграцію Донбасу, який визнає Росію агресором і окупантом. На думку цього проросійського політика, «це все пропагандистські штампи».

Черчилль відпочиває?..

«З того, що я спостерігав у поведінці наших російських друзів і союзників під час війни, я виніс переконання, що вони ніщо не шанують так, як силу, і ні до чого не плекають менше поваги, ніж до військової слабкості» (з Фултонської промови Черчилля 5 березня 1946 року).

Маємо усвідомити, що Українська держава лише тоді виживе, коли буде сильною. Маємо зрозуміти, що нині, як ніколи, потрібна згуртованість патріотичних сил. Майбутній український президент має бути готовим не лише обійняти посаду глави держави, але й бути готовим до надважкої і надвідповідальної місії Головнокомандувача в умовах війни. Саме під його керівництвом маємо створити таку систему оборони, здолати яку агресорові буде не під силу.

«Ми маємо сьогодні благати все міжнародне співтовариство стати на захист України. Це - наша єдина надія. Жодного воєнного стану й активізації наших військ! Ми маємо стати самою мирною нацією на планеті, просто поводити себе як голуби миру...» (фрагмент стенограми засідання РНБОУ від 28 лютого 2014 року, в якій зафіксована, по суті, занепадницька позиція одного, ну дуже вже амбітного, партійного лідера).

Чи може ТАКА людина претендувати на роль Верховного головнокомандувача? Так отож.

А це фрагмент іншої стенограми із засідання Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України 2 жовтня 2017 року: «...люди з Ічні, поруч з якими є склади боєприпасів, просили мене передати Верховному головнокомандувачу, що якщо він і далі буде бездіяльним і халатним у своїх повноваженнях, вони вважають, що вони будуть наступними. Це - декілька кілометрів від населених пунктів. Склади незахищені, люди ходять туди збирати гриби, і це те, що кажуть люди, і люди це все знають. Тому треба не шукати диверсантів з Росії, треба виконувати свої функції, які надані Конституцією і народом України».

Це застереження акурат за рік до вибуху арсеналу боєприпасів на військовому складі під Ічнею, Чернігівської області, 9 жовтня 2018 року прозвучало з уст Оксани Сироїд, заступника голови Верховної Ради України. І що з того, що СБУ наразі оприлюднила три версії надзвичайної події: вчинення диверсії; порушення правил пожежної безпеки чи зберігання боєприпасів; навмисний підпал чи підрив з метою приховування нестачі бойових припасів. Хто відповість за реалізацію бюджетних програм підтримки арсеналів?

На згаданому засідання Погоджувальної ради депутатських фракцій Сергій Пашинський, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, заявив: «Минуло півроку, і вибух складу в Калинівці, на жаль, нам показав, що нічого, підкреслюю, нічого із запланованого не було зроблено. Не були навіть освоєні ті гроші, які ми додатково виділили в сумі 200 мільйонів, не було зроблено абсолютно нічого з тих управлінських рішень, які лежали на поверхні».

Чи є питання до Головнокомандувача? Так отож.

«Армія, мова і віра - це не гасло. Це - формула сучасної української ідентичності. Армія захищає нашу землю. Мова захищає наше серце. Церква захищає нашу душу». Чудово сказано. Патріотично. Але самої експлуатації гучного і привабливого словосполучення «Армія. Мова. Віра» на білбордах і в промовах недостатньо для перемоги. Унеможливити реванш проросійських сил можна лише конкретними діями влади. Чи є час привести в Україні до тями колаборантів і п'яту колону? Питання це звучить уже доволі риторично...

Людвіг Ергард, «батько» соціальної реформи в Західній Німеччині, висунув зрозуміле для людей кредо: соціальна політика - це всі заходи, які дозволяють створити «добробут для всіх». Цей задум успішно почав утілюватися в життя на території ФРН 1948 року. Його ініціатори добре усвідомлювали/розуміли, що «економічна майбутність не належить державам з найбільшим людським потенціалом, не тим, що володіють найбільшими природними багатствами, і не тим, які мають найкраще технічне обладнання, а тільки тому народному господарству, яке зуміє ввести в економічний процес найбільш розумово та духовно талановитих працівників, які зуміють оптимально гармонізувати всі виробничі елементи» (Адольф Вебер, німецький економіст).

Воєнний час - найсприятливіший час для проведення реформ. Коли нависає небезпека, дуже швидко стає зрозумілим, що головне, а що другорядне, що діяти треба негайно, без розкачки і не завжди в білих рукавичках. За таких умов перемагає той, хто спроможний оперативно ухвалювати рішення та максимально ефективно використовувати наявні ресурси. Правильні, але запізнілі заходи - прямий шлях до поразки.

Ще одна слушна порада від Івана Ільїна: «Призначення влади в тому, щоб створювати в душах людей настрій визначеності, довершеності, імпульсивності та ретельності...державна влада має здійснюватися найкращими людьми, які задовольняють етичний і політичний ценз».

Ліси замість могил?

Україна почала створення бази ВМС на Азові. Що далі?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com