З осені цього року у вітчизняних ЗМІ та соцмережах тема виборів 2019 року, парламентських
і особливо президентських, стала провідною.
Не відстанемо і ми з вами, шановні читачі.
Стара політична «колода»
Загалом, говорили про це і раніше. Але розмова зводилася
до лінивого перетасовування старої політичної колоди. Коли надокучило гадати, чи
зможе Юлія Тимошенко виграти у Петра Порошенка, чи той виборе собі другий термін,
картина трохи оживилася завдяки тому, що з 2017 року підріс рейтинг Анатолія Гриценка.
Почали шукати підстави, які б допомогли Анатолієві Гриценку
випередити очільника Опоблоку екс-регіонала Юрія Бойка і вскочити таки до другого
туру - не так і важливо з ким.
Розмови ці підживлювало і поступове зростання рейтингу
партії А. Гриценка «Громадянська позиція» та збільшена його присутність у медіа.
Потім завдяки надпотужному медійному впливу з початку
2018 року у обойму претендентів протиснувся і Вадим Рабинович, якого ніхто ніколи
не вважав серйозним претендентом.
А тут раптом рейтинг Рабиновича та його партії «За життя»
почав повзти догори, як температура у застудженого.
Практично щодня В. Рабинович мав і донині має на двох
популярних телеканалах не менше, ніж годину часу або в своїх авторських проектах,
або беручи участь у політичних ток-шоу.
Будучи вправним полемістом, гостро і з гумором критикуючи
владу, В. Рабинович перетворився на помітку фігуру антипрезидентської та антиурядової
опозиції.
Соціологи у 2018 році почали включати його ім'я в опитування,
і їх результати показували, що провідною п'ятіркою ймовірних кандидатів у президенти
можуть бути якраз вищеперераховані політики.
Їх п'ятеро. Вони всі на виду, на слуху. Здавалося, саме
ця п'ятірка і буде лідером у рейтингах до самих виборів.
Нові «карти» в старій колоді
Однак, вищеназвана п'ятірка теж швидко вичерпала свій
новинний потенціал, і аналітики та журналісти занудьгували.
Ось у цей період раптом, мов за командою, різні соціологічні
агенції почали включати в опитування імена Святослава Вакарчука і Володимира Зеленського.
Зовні це виглядало так, ніби увагу соціологів привабило
те, що Святослав навчався у Стенфорді, а Володимир знявся у ролі президента України
в серіалі «Слуга народу».
Однак, підозрюю, що для нинішнього стану справ у наскрізь
олігархічній країні більш властивим може бути не «раптом», а «за командою».
І команду цю, точніше, замовлення соціологам, могли
зробити (через посередників, щоб завчасно не «світитися»), ті олігархічні кола і
фігури, які хочуть обов'язково заблокувати Петрові Порошенку шанс на переобрання
і, натомість, спробувати зіграти своєю політичною «фігурою».
Оскільки на вітчизняній політичній шахівниці політичні
фігури, в цілому, прораховані і всі втаємничені, м'яко кажучи, якщо не знають, то
здогадуються, хто за ким стоїть, то введення в обойму двох нестандартних фігур знову
викликало пожвавлення.
Дійшло до того, що всерйоз почали обговорювати, а дехто
і закладатися, чи оголосить Святослав Вакарчук про свій похід за булавою 24 серпня
на стадіоні НСК «Олімпійський», де він ще з весни пообіцяв провести грандіозний
концерт.
Концерт 24 серпня відбувся. Дійсно, масштабний і вражаючий.
Проте, очікуваної заяви там не прозвучало. С. Вакарчук і ті, хто за ним, продовжували
тримати інтригу.
Аналогічну інтригу тримає В. Зеленський і той, хто за
ним стоїть. Більшість сходиться на тому, що це є Ігор Коломойський, котрий здавна
спонсорує телепроекти В. Зеленського і головний з них - шоу «95-й квартал».
Хоча В. Зеленський з командою вже давно навчилися заробляти
самі, але вартість президентської кампанії така, що звичайних заробітків, навіть
непоганих, на це не вистачить.
| |
Піар-постери
ймовірних кандидатів у президенти України, створені мною і студентами на практичних
заняттях |
Але соціологічні заміри показують, що за умови їх участі
у президентських перегонах обидва мають шанси кращі, ніж більшість політиків зі
старої «колоди».
Не чекаючи, і не знаючи, чи виставлять ці двоє новачків
свої кандидатури, я зі своїми студентами-піарниками на практичних заняттях колективно
спробували створити декілька піар-постерів для них обох як кандидатів у президенти.
Звичайно, це не була серйозна розробка, а тренування,
спрямоване на вироблення у студентів професійних навичок і креативу у підходах.
Але, спостерігаючи, з яким інтересом студенти брали
участь у створенні цих проектів, я припустив, що вітчизняна молодь у значній своїй
масі на майбутніх президентських виборах могла б взяти участь у голосуванні більш
активно, ніж завжди це буває.
За «старих» політиків молодь майже не голосує. То, може,
за молодих активізується?
Хочу попередити читачів - я ні з ким з цієї двійки персон
не співпрацюю і ні за кого з них не агітую. І поки що їх ніяк не оцінюю - ще не
пора. Їх піар-постери - це тільки результат наших зі студентами-піарниками навчальних
занять.
Але так сталося, що нічого подібного в Україні ще не
опубліковано. Принаймні, я не бачив. І якщо хтось з цих осіб дійсно вирішив би балотуватися,
то їм би довелося думати над ідеями їхніх піар-кампаній.
А ми зі студентами вже якось і подумали. Поки що трохи
не всерйоз. Але й не легковажили.
Прогнози про джокерів
Допоки основна маса політиків, журналістів та експертів
обговорювала знайомі до болю кандидатури, частіше почали лунати голоси про те. що
перед виборами у списку претендентів на булаву мають обов'язково з'явитися нові
обличчя.
І не тільки ті нові, котрих ще не брали до уваги, але
яких політикум та громадськість хоч трохи, та знають.
А й ті, про яких ніхто не думав-не гадав.
Деякі самодіяльні пророки з таємничим виразом обличчя
говорили: «Ось побачите. З'являться такі кандидатури, що про них ніхто й подумати
не міг. І вони можуть сплутати всі карти і змінити всі розклади».
У тому, що джокери будуть з'являтися доти, допоки це
ще матиме хоч якийсь сенс, сумнівів нема. Інше питання - чи комусь із них до снаги
сплутати карти важковаговикам? Адже це - справа не проста і кавалерійською атакою
такої мети не досягти.
Мішель Терещенко - перший
джокер?
Нащадок давнього українського роду підприємців і меценатів
Мішель Терещенко виявився чи не першим таким джокером, який привернув увагу вітчизняного
політикуму і суспільства тим, що минулого тижня заявив про свій намір балотуватися
на посаду президента України навесні наступного року.
Ця новина обійшла всі ЗМІ, активно обговорюється в українському
сегменті соцмереж. Нового претендента вже почали наперебій запрошувати на інтерв'ю
і можна передбачити, що, принаймні, найближчі 2-3 тижні ім'я пана Мішеля буде миготіти
в інформаційному просторі України дуже часто.
Тож, згадаймо найнеобхідніше, що читачам потрібно мати
на увазі, коли розмова зайде про Мішеля Терещенка.
Згадаймо те, що чули
Про Мішеля Терещенка багато хто в Україні і поза нею
не чув. А хто чули, то забули. Навіть я, готуючи цю статтю, мусів освіжити у пам'яті
деякі ключові факти життя пана Мішеля.
І зіштовхнувся з тим, що детальної біографії Мішеля
Терещенка у нас нема. Чи я її не знайшов?
| |
| До 2004 року
М. Терещенко вагався - чи переїздити в Україну? |
Принаймні, той, хто захотів би детально дізнатися, де
жив і чим займався пан М. Терещенко з року в рік, не кажучи вже з місяця в
місяць, зіштовхнувся би з тим же, що і я - з дуже уривчастою, надто лаконічною біографією,
з якої чомусь випали (чи хтось видалив) цілі шматки.
Йому 63 роки. Людина, судячи з усього, солідна, статечна,
досвідчена. Народився у Парижі, але парижанином на все життя стати не захотів. Закінчив
бізнес-школу, але яку і де - не повідомляється.
У 27 років поїхав до США і прожив там 9 років. Де саме
- не повідомляється.
Може, на підводному човні? Адже служив офіцером підводного
флоту ВМС США.
Чи було його тоді завербовано спецслужбами США? Питання
відкрите.
Йому не було і тридцяти, коли в 1994 році пан Мішель,
як турист, вперше ступив ногою на батьківщину своїх дідів-прадідів. До речі, саме
вони - діди-прадіди пана Мішеля - і складали славу роду Терещенків в тодішній Україні
і тодішній Російській імперії, в якій його дід, Михайло Терещенко, у віці 29 років
став міністром фінансів Тимчасового уряду Керенського, скинутого більшовиками у
жовтні (листопаді) 1917 року.
Мішелю Терещенку не було і сорока, коли 2004 року він
переїхав до України. Французьке громадянство, правда, не поспішав змінити і паспорт
своєї першої батьківщини носив у кишені ще 11 років.
| |
Березень
2015 р. М. Терещенко отримує український паспорт | |
Жив то в Глухові - містечку родини Терещенків, то у
Києві. Займався підприємництвом. Планував відродити льонарство - знаючи, наскільки
цінується у світі натуральна тканина, зокрема, і з льону.
Освоївшись в Україні і зрозумівши, що без «даху» тут
жодний бізнес не виживе, Мішель Терещенко вирішив нікому не кланятися і самому собі
стати таким «дахом». Тому націлився на посаду міського голови Глухова, де й було
зосереджено його бізнес.
Але ж для балотування треба бути громадянином України.
Сказано - зроблено.
І у березні 2015 року президент Петро Порошенко вручив
новому громадянину України паспорт.
Сказати, що в той момент у нього був щасливий вираз
обличчя, не можу. Скоріше, це була ввічлива посмішка людини, яка зробила те, що
хотіла.
Правда, попередні 11 років пан Мішель чомусь не хотів цього. А захотів тільки
у віці 61-го року, за півроку до виборів міського голови. А якби їх не було?
На виборах Мішель Терещенко зіштовхнувся з тими, хто
фактично контролював Глухів - з нардепом екс-регіоналом Андрієм Деркачем і його
командою, до якої входила ледь не вся чиновна (і не тільки чиновна) верхівка Глухова.
У їхніх руках було все - зв'язки, гроші, адмінресурс,
силовики, суди, досвід управління містом. У нього - тільки підтримка глухівчан.
І вона перемогла.
Мішель Терещенко розмовляє зі значним акцентом, іноді
не дуже зрозуміло. Тоді, 3 роки тому, він, природно, розмовляв ще трохи гірше.
Проте, виборці Глухова почули цього незвичайного кандидата
у мери. М. Терещенко випередив основного суперника - колишнього мера Глухова,
екс-регіонала Ю. Бурлаку - і набрав понад 64%.
Про цю перемогу писали і розповідали, що вперше в новітній
історії Глухова, міцно обплутаного мафіозною сіткою, народ переміг мафію.
На посаді міського голови
Мішель Терещенко очолив Глухів, переповнений планами.
Він багато що обіцяв під час виборчої кампанії і готовий був показати містянам,
що можна керувати без корупції і розграбування міста.
Журналісти оприлюднили такий факт: «До приходу нового
мера бюджет Глухова нараховував 48 млн грн. і мав дефіцит у 12 млн грн. На березень
2018 року бюджет розраховано на 72-73 млн, а щорічний профіцит складає 14 млн грн.».
Через рік після перемоги 62-річний міський голова одружився.
І це одруження наробило галасу.
Адже дружиною пана Мішеля стала відома київська красуня,
депутат Київради Олена Єскіна, відома тим, що затято захищала історичні будівлі
столиці від хижих забудовників, котрі на кожній вільній ділянці ліплять свої висотні
новобудови, зносячи при цьому навіть історичні пам'ятки.
Пані Олена допомагала панові Мішелю у період виборів.
Там, напевно, і зародилися їх почуття. Пані Олена взяла прізвище чоловіка, переїхала
до Глухова і стала радником глухівського міського голови.
Але крові їй попсували там чимало. Чоловікові не давали
працювати, вимотували безкінечними судовими процесами - за ці роки їх було півсотні.
Апофеозом блокування діяльності міського голови стало
засідання міськради, на яке з'явилося лише 2 депутати.
Відкриття сесії було зірвано. Порядок денний затверджувати
було нІкому. Голосувати за його виконання - тим більше.
Мішель Терещенко зрозумів, що місцева мафія його цього
разу перемогла методом повільного удушення.
І заявив про складання своїх повноважень міського голови.
Не амбіція, а місія
| |
Порожня зала глухівської міськради
| |
Першого жовтня у Києві Мішель Терещенко зібрав прес-конференцію,
на якій заявив:
«Рівно 100 років тому мої пращури були змушені залишити
Батьківщину через те, що її захопили бандити. Але не для того я повертався на цю
землю, не для того відмовлявся від французького паспорта, щоби купка негідників,
які привласнили собі Українську державу, вижили мене з батьківщини моїх пращурів».
Оскільки з малої батьківщини його пращурів пана Мішеля
все-таки поки що вижили, він вирішив поборотися за велику Батьківщину - Україну
- і заявив про намір балотуватися у президенти.
Фінансову підтримку пан Мішель розраховує отримати,
здебільшого, з-за кордону. Євросоюз і українська діаспора - ось два джерела, з яких
Мішель Терещенко сподівається черпати.
Якщо припустити, що Мішеля Терещенка рухають ті, хто
поклали на нього око ще під час його служби морським офіцером, то і гроші знайдуться,
і способи їх передання кандидатові Терещенку теж.
Якщо ж ні, то багато коштів від діаспори та ЄС пан Мішель
навряд чи отримає - нема там річок з кисільними берегами та скирт з доларів чи євро.
В Україні пан Мішель розраховує на волонтерів. А це
- не дуже точний розрахунок. За минулі роки українці навчилися заробляти на виборах
усі - від штабних політтехнологів до виборців з найглухіших сіл.
Однак, не будемо поспішати. Час покаже. А раптом Мішель
Терещенко здасться українцям тим самим чесним кандидатом, котрого чекають уже
27 років?
Тоді й підтримка може бути масовою.
Післямова
Мішеля Терещенка вижили з Глухова за такою ж схемою,
як Міхеіла Саакашвілі з Одеси. Вижила місцева мафія при повному потуранні центральної
влади.
Обидва вони хабарів не брали. Обидва хотіли розпочати
в своїх містах оте саме «нове життя», яке обіцяв країні кандидат у президенти України-2014
Петро Порошенко.
Обох їх П. Порошенко не захистив. А Міхеіла Саакашвілі
взагалі викинув з України.
Сподіваюся, Мішелеві Терещенку така доля не загрожує.
Українці чекають чесного, порядного патріота. Такий
уже у нас сентимент - хочемо героя.
Якщо Мішель Терещенко внесе в політикум України вказані
риси, він може стати вагомим фактором політичного життя країни.
Як і деякі інші кандидати, наприклад, Роман Безсмертний.
Але це - вже інша тема.