Переглядаючи новини, натрапив на заголовок: «Українці попросили президента змінити правила поховань». Здивувала широкомовність цієї заяви.

 

Які українці? Відомі, невідомі? Скільки їх? Які правила поховань їх не влаштовують. Що саме вони хочуть змінити?

Адже в українській народній традиції поховання - надзвичайно важливий обряд.

І я почав таке собі приватне розслідування цього питання.

У підсумку, вияснилося наступне.

До президента України Петра Порошенка дійсно звернулися. Але не українці, а українець. Один. Принаймні, він є громадянином України, бо його етнічна належність, а отже прихильність до якоїсь національної культури разом з ймовірною байдужістю до інших національних культур поки що невідома, хоча є припущення, що в нього польське коріння.

Цей громадянин написав петицію і 5 жовтня розмістив її на сайті президента України, де вона і була зареєстрована. Названа ця петиція автором «Будівництво крематоріїв».

Тема, що і казати, соціально важлива, але особливого натхнення не викликає.

Щоб вона зацікавила громадськість, автор намагається мотивувати читачів - щоб ті голосували «за».

І мотивує він так: «У нашій країні, як на мою думку, занадто велику площу займають кладовища, свою суть як християнське поховання для майбутнього покоління вони втрачають, і в цьому немає нічого поганого. Нехай краще замість нових могил виростають нові ліси!».

У цій цитаті заховано, принаймні, три думки. І, як мінімум, дві з них не виглядають переконливими.

Кладовища, звичайно, займають немало місця і при цьому розростаються шаленими темпами. Причина одна: українці мруть, як мухи.

Вмирають у зв'язку з тим, що якість їхнього життя є низькою, часто надто низькою.

Погана екологічна ситуація, забрудненість повітря і водного басейну країни, оскудіння природних ресурсів і погіршення якості питної води - дійшло до того, що в рідному селі мого батька вода щезає з колодязів. І не тільки в одному окремо взятому селі.

Погане розбалансоване харчування, надмірне споживання шкідливої їжі і напоїв і недостатнє споживання якісних харчів, насамперед, овочів, фруктів, м'яса, риби, не кажучи вже про делікатеси.

Масовий продаж фальсифікованих ліків, котрі не лікують, дорожнеча ліків, котрі лікують, призводить до ситуації, описаної ще Чарльзом Дарвіном - згідно зі «законом джунглів» - серед хворих виживають сильніші, а не ті, що лікуються.

Проте, чи уявляють собі читачі українські міста й особливо села без цвинтарів? Поки що в Україні цвинтарі є не тільки місцями поховань, але й місцями, куди в поминальні дні цілими родинами збираються майже поголовно всі, при цьому інколи приїжджаючи здалека, щоб поклонитися могилам своїх батьків-дідів-пращурів, перев'язати хреста рушником, висадити нові квіточки на могилі.

Автор чомусь бере на себе сміливість заявляти, що цвинтарі як місця християнських поховань втрачають свою суть. А яку нову суть вони набувають? Як місця поховання нехристів, яких в Україну і так прибуває чимало, а очікується справжня навала?

Так і тут традиції розставляють усе по своїх місцях.

Поряд із християнськими цвинтарями здавна в Україні існують мусульманські, єврейські кладовища, і ніхто нікому не заважає.

Будуть скоро, напевно, і китайські, корейські, буддистські кладовища - якщо українці будуть виїздити в еміграцію, а на їхнє місце хлюпне дев'ятий штормовий вал переселенців з Далекого Сходу. І не тільки звідти.

Але цей ініціатор зі своєю петицією не самотній. Навіть якщо його петиція не набере 25 тисяч голосів і не буде розглянутою, уже в Верховній Раді України зареєстровано законопроект із пропозицією розвитку біопоховання разом з рослинами.

Подав цей законопроект від імені уряду прем'єр-міністр України В. Гройсман.

Дуже стисло його суть в наступному: запровадити біопоховання, скасувати надмогильні символи і споруди, зокрема, очевидно, і хрести, замінивши їх інформаційними табличками. І тут ключову роль мають грати крематорії.

Послідовність запропонованих дій родини померлого, згідно з цим законопроектом, приблизно така: померлого українця спалюють, його прах поміщають у біоурну і разом з рослинами розміщають в колумбарії (бо землю треба буде економити).

А через деякий час із праху померлого виростає такий собі будяк чи кактус.

Звідси, треба думати, перспектива така: найближчими роками має розпочатися суцільна крематорізація України, будівництво заводів з виробництва біоурн, масова пропагандистська кампанія переконання українців у тому, що християнські і народні українські обряди поховань - це вчорашній день. Що треба ховати рідних разом з рослинами - напевно, щоб померлому було не так нудно на тому світі на пару з будяком.

На місці християнських кладовищ, згідно з петицією, мають вирости ліси, ну а українську землю, яка буде звільнена від кладовищ, а заодно і від мертвих та поки ще живих українців, нарешті зможуть продати - гуртовими партіями, усю, як про то давно мріють деякі вітчизняні суперділки.

Хтось може сказати, що я перебільшую. Таких відсилаю перечитати законопроект під назвою «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення сфери поховання». Номер 8248, дата реєстрації: від 05.04.2018.

Там усе те, що я написав, заховане в десятки інших хитрих словес, як родзинки в булку, і не дуже кидається в очі.

Для вас, шановні читачі, я ці родзинки виколупав і подав у чистому вигляді.

Щоб суть законопроекту була чітко видною.

Ну а як ви вже оціните цю гігантську ідею з ліквідації в Україні традицій християнських поховань, а заодно і самих поховань, це - ваша справа.

Життя, звичайно, міняється. Проблеми є, і вони наростають. Зокрема, і проблеми кладовищ, обмеження земельних ресурсів.

Але в історії та традиціях кожного народу є щось святе, чого не можна грубо торкатися нетерплячим «реформаторам».

Що ж до дефіциту землі, то проїдьтеся Україною. І ви побачите, стільки необробленої, занедбаної, вільної землі, якої з головою вистачить, щоб поховати всіх нас, а заодно і тих, хто хоче ховати нас у горщиках з вазонами - як добриво.

Нехай в Україні зростають молоді ліси. Але хай залишаються тут і старі могили. А то доживемося, не дай Боже, що залишиться на рідній землі лише одна могила, та й то розрита - у вигляді вірша Тараса Шевченка.