Спостереження напередодні виборів до Верховної Ради України

Разом з Наталею, спостерігачем із Австралії та Ірою, молодою журналісткою з Харкова, повертаємося з малого містечка, до якого година їзди від Харкова. Ми - міжнародні спостерігачі парламентських виборів в Україні. Наше завдання - у день виборів, спостерігати за роботою дільничних виборчих комісій (ДВК) і запевнити, що в Україні відбулися вільні, чесні та прозорі вибори. Це треба робити справедливо, без огляду на партії України.

Але сьогодні субота, і ми повертаємося зі спостерігань передвиборчого готування комісій. Ми приїхали, щоб подивитися, поспілкуватися і часами підказати людям, котрі підготовляли ці місця. Ми розпитували скільки в них виборців у списках, скільки бюлетенів, скільки виборчих кабінок і ставили ряд інших запитань. Нам цікаво було довідатися, до яких партій належали голова, його заступник і секретар комісії, до складу якої входили двадцять осіб. Ми відвідали шість таких еомісій, і в кожній нас з приємністю вітали. В одній нас просили, щоб ми залишилися на збори еомісії, на інших нам казали, що у них "корінні люди і можуть голосно сперечатися і настоювати, та не хвилюйтесь, ми всі все зробимо по-справжньому." Говорили з нами по всілякому, і українською, і російською. В одній школі, а майже всі виборчі комісії містилися у школах, на стіні був вивішений вірш Сосюри:

- але голова тієї комісії говорив з нами російською мовою.

І так ми пройшли шість шкіл, аж прийшли до сьомої, де міліціонер сказав, що всі "хлопці й дівчата" із комісії пішли додому відпочивати і готуватися до важливого, важкого і довгого дня виборів, що почнуться рано: о год. 6:15 збори комісії, на яких будуть відчиняти сейф, роздавати бюлетені, закріплювати виборчі скриньки, витягати списки, а о 7:00 годині ранку розпочнуться вибори.

Та це все попереду нас. Тепер я в машині, в дорозі з Балаклії до Харкова.

Золота осінь панує. Сонце мерехтить з-поміж дерев, дорога стелиться поміж високими дубами, котрі давно вже втратили свою білу фарбу, якою були знизу помальовані ще за совєтських часів. Межі між сусідами та їхніми землями відгороджені буйними деревами.

Очі відшукують різницю між плотами й брамами Харкова і Львова. Врожай, жнива. Видно, як люди тут і там збирають з піль урожай. Біля декотрих стоять машини, але більшість понесуть руками все те, що назбирали.

Мій водій гарно й спокійно об'їжджає всі перепони на дорогах. Їде так, якби на "Ґран прі". Моя колега з далекої Австралії спить. Завтра в нас дуже довгий день. Молода журналістка з Харкова сидить і думає, як то скоріше заїхати додому.

Наприкінці дня у містечку панує тиша, як і раніше, на початку дня, - нервове очікування обгорнуло всіх.

Поля пусті, чорнозем виглядає з-під позбираного багатства, соняшники сухі чекають перетворення у сім'ячка. Дорога стає відносно рівною. Бачу малі вогники запалені на полях. Річка поруч нас біжить своїм темпом. Це не Київ. Тут звичайні, прості люди, які хочуть просто жити - просто і звичайно. Їхня щирість мене вражає.

Журналістка Іра - дуже самовпевнена як на свій вік, оповідала, що нещодавно була в Ялті. Австралійка Наталя гордо нам розповідала про свою родину в Україні.

5:29 вечора. Просто 5:29, субота перед великим важким і важливим днем для України. А завтра, в неділю, знову буде 5:29, але це буде гарячий день, а тоді буде 5:29 у понеділок, і майже вся праця виборів буде закінчена.

Обидві жінки заснули. 5:30, а тут Харків - вже не Харьков. З лівого боку сонце проводжає жіночку похилого віку. Куди вона йде? Тут близько навіть села нема.

Переді мною стареньке "Жигулі" з номерами 1968 - і мені нагадалось, що це рік, коли одна з моїх доньок народилася. В машині родина, тісно один біля одного сидить, обложені подушками. Момент, і ми їх об'їхали.

Річка - Сіверський Донець. У будь-яку путь, коли повертаєшся, те повернення пов'язане з сумом, бо покидаєш те місце і згадуєш, коли ти туди їхав, повний сподівань про незнане. Сонце й далі супроводжає, але вже не заглядає між шпилькові дерева, а через буйний листковий ліс. Щось на думку прийшли каштани: чи вони інші тут, у Харкові, ніж у Львові? Дерева постійно міняють колір і граються зі сонцем.

"Кам'яна Яруха" - бар з двома зеленими пальмами. А це що? При дорозі, по боках траси стоять банки з медом. Знов на біло помальовані дерева. Кипариси межі відділяють. Як вони сюди потрапили з Криму? Гілки дерев похилилися додолу, і чомусь золотими виглядають важчими, ніж були раніше, коли були зеленими. Сонце трішки нижче і ближче обрію.

І раптом будинки, і сонце стає рожевим і визирає з-поміж будинків, а тоді зовсім зникає. Ми в'їхали у Харків. Радіо грає - а Satchmo співає "... and I think to myself: what a wonderful world. Oh yes." Машина спинилася. 18 градусів за Цельсієм.. Міліціонер відкриває жінці двері. Три жіночки вмістилися на вузьку стежку, щоб одна одну чули, коли говорять. Поїхали. Час від часу при дорозі видно вінок на пам'ять аварії, і часами це пам'ятник досить великий, майже кам'яна капличка. Совєтські будівлі стоять біля супернових євробудов: 8-23 COMFY. Автомийка. Шалено подобається мені це слово. Тут навіть TARGET!!! На вказівнику 773 км до Москви.

Вже зовсім вечір, сонце зайшло, десь скоро місяць засяє над Харковом.