rss
07/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#356

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Присвята мистецтву

Олександра Дяченко-Кочман, американка українського походження, відома мисткиня, художниця, скульптор-кераміст, професор образотворчого мистецтва, вчитель, громадська діячка, популяризатор української історії, культури і мистецтва на американському терені, творець-експериментатор, багаторічний член Українського Інституту Модерного мистецтва в Чикаго. Цього року УІММ 6-го жовтня на своєму річному гала-бенкеті вшановуватиме і відзначатиме багатогранну творчість пані Олександри Дяченко-Кочман, її віддану добродійну працю в українській громаді та американському суспільстві в цілому.

 

Title  
 О. Дяченко-Кочман – в оточенні своїх скульптур
 

Пані Олександра або просто пані Леся, як її називають приятелі та друзі, присвятила все своє життя мистецтву. Ця гарна тендітна жінка має неабияку життєву і творчу енергією, яка дала їй можливість досягти високої освіти та професійних здобутків. Серед закладів, де вона навчалась: Fashion Institute of Technology, NY: Art Students League оf New York; New York University; Northeastern Illinois University, BA; University of Illinois, Chicago, MFA; Art Institute of Chicago.

Крім особистої творчості, її професійний досвід охоплює багаторічну працю в University of Illinois та Rosary College, сьогодні Dominican University, в останньому вона викладала кераміку і скульптуру протягом 17-ти років. Маючи добрі організаторські здібності, з 1972 до 1985 років вона була директором Школи українознавства при церкві св. Володимира у Чикаго, де також викладала українську культуру, мистецтво та історію. Пані Леся була членом багатьох мистецьких журі, інструктором, дорадником та куратором багатьох виставок та творчих проектів, серед яких: Milwaukee Public Museum, WI; Field Museum, Chicago; Ukrainian Institute of Modern Art та багато інших. З 1983 до 1987 років вона була активним членом City Arts Review Committee Chicago Council on Fine Arts. На додаток, була лектором та учасником дискусій на багатьох мистецьких конференціях та форумах.

Знаючи пані Лесю протягом багатьох років, я неодноразово захоплювалася її розповідями з життя, мистецтво, про українську мову, спогадами про Україну, про війну, еміграцію та іншими роздумами на філософську тему.

Цього разу, працюючи над статтею, ми домовились зустрітись у неї вдома. Нарешті я змогла оглянути її багату мистецьку колекцію. Справді, її дім - ніби маленький музей, у якому живуть люди. Ніби калейдоскоп, хата наповнена кольорами. Як у галереї, на прозорих поличках писанки, які розписувала пані Леся та її сім'я. Її доньки вже давно мають свої сім'ї. Можна тільки здогадуватись, яким наповненим було їхнє життя, коли вони виростали у такому колоритному творчому оточенні. На стінах - твори інших художників відображають смаки пані Лесі, серед них - славний Гніздовський, поряд - різьблені та інкрустовані дерев'яні тарелі, створені за ескізами пані Лесі.

Я захоплююсь її великою колоритною олійною картиною, але пані Леся критично зауважує, що щось не вийшло...

Title Title 
 Скульптурна композиція ”Метаморфозис” «Риза Володимира»

 

Кераміка, кераміка, кераміка! Керамічні вази, декоративні тарелі, скульптури, панно вражають формою і технікою виконання. «Я завжди вишукувала щось нове і хотіла виконувати все по-своєму», - коментує пані Леся. А потім: «Ходімо, я покажу вам свою піч», - і запросила спуститись до підвалу, де розташована її «майстерня». Вниз по сходах - на стінах більше картин, хочеться розпитати про кожну річ, але треба було поспішати за пані Лесею вузькою «стежкою», обережно, щоб не зачепити керамічні вироби, які у великій кількості там скрізь стоять; здається, вони живуть своїм життям і, вписавшись у напівтемний простір, стали вже непомітними. Пані Леся скоро підійшла до печі, яка майже такої самої висоти, як і вона сама і, відмовившись від допомоги, переставила об'ємні «незакінчені» керамічні вироби з кришки і відкрила піч, щоб показати її зсередини. «Ця піч служить мені багато років. Її купили для мене батьки мого чоловіка, вони мене дуже підтримували», - сказала вона. Я одразу уявила процес виготовлення кераміки. Кожен, хто хоч трохи з цим ознайомлений, знає, яка це фізично тяжка і вибаглива праця. І, дивлячись на тоненьку, тендітну постать пані Лесі, я дивувалась, яка потужна творча енергія, і яка велика любов до кераміки керували нею, щоб вона вибрала саме цей напрямок у своїй творчості основним. Тут пані Леся ніби відчула мої думки, сказала, який це складний процес - виготовлення кераміки, особливо, знаменита японська техніка випалювання «раку», і як мама відмовляла її від того, щоб вона працювала з глиною, бо це - «брудно i дуже тяжко»...

Так, «раку» - це кропіткий спосіб випалювання при низьких температурах, яким пані Леся майстерно оволоділа, створюючи бажану земну текстуру та кольори. Багато її творів, виготовлених таким способом, особливо привабливі. Одним із зразків цього може бути «Риза Володимира», яка неодноразово була виставлена в нашому Українському Інституті Модерного мистецтва.

Title Title 
 Дизайн, О. Дяченко. Ню-Йорк, 60-ті роки Вродлива пані Леся

 

Ця скульптурна композиція, зібрана з маленьких 6,5 x 6,5 інчів, випалених способом «раку» і делікатно поєднаних між собою мідними дротиками керамічних плиток, кожна з яких має свій індивідуальний малюнок, колір та відтінок. Вся скульптура створює багатокольоровий образ дорогоцінного вбрання, в якому українець з першого погляду вбачає ризу або кольчугу воїна чи коштовні шати царя, інші бачать вбрання японського воїна, а інші - одяг шамана. В усякому разі, при ближчому вивченні і поясненні всім стає зрозуміло, що це - посил до історії хрещення Русі-України, представлення традиційних елементів крою, шиття, вишивки та орнаменту в кераміці цілком нетрадиційним способом, але зрозумілим для багатьох глядачів. Як в старі часи, керамічні вироби мали на собі орнаменти, наповнені глибоким змістом, так і в цій праці, відчувається, ніби закодований змістовний символізм.

Глибоко люблячи Україну і «все українське», мисткиня О. Дяченко-Кочман не має «тягаря українства» у своїй творчості. Перемагає майстерність, свобода творчої думки і бажання бути не подібною до інших. Її речі завжди приваблюють своєю самобутністю й оригінальністю. Часто у пересічної людини при слові «кераміка» виникає думка, що це щось просте, земне і примітивне. Так, кераміка поєднує нас із землею, з прадавньою історією людства: як i з його найдавнішими простими, так і з забутими складними способами і технологіями творіння. І, разом з цим, кераміка дала безмежні творчі можливості Олександрі Дяченко-Кочман, яка, ввібравши в себе знання і досвід «традиційної кераміки», створила свої новітні образи шляхом пошуку і поєднання елементів, опанувала особливі способи виготовлення форм і кольорів.

Я розуміла, що розмова затягнеться надовго. Як у музеї, переходячи від одного експоната до іншого, пані Леся показувала мені малюнки, картини, кераміку, цікаві предмети, фотографії та документи. Ось ціла шафа колекційних ляльок, яка б вразила не одного шанувальника таких колекцій. Ось книги, до яких я зробила дизайн обкладинок.

А ось на великому столі папка прекрасно виконаних пані Лесею ілюстрацій із зображенням моделей жіночого одягу стилю 60-х років, з часів, коли вона навчалася у Нью-Йорку в Інституті Технологій Фасону (FIT) та працювала для відомих магазинів дизайнером, створюючи моделі жіночого та дитячого одягу. До речі, під час навчання у FIT, на факультеті, оцінивши її гарну зовнішність та природну здібність моделювати одяг, їй пропонували їхати до Парижа, пророкуючи кар'єру в світі моди.

Але пані Лесю така пропозиція обурила: «Мене це не цікавило, це щось було несерйозне», - пояснювала вона. Мушу зізнатись, що мене особисто ці малюнки-ескізи надзвичайно захопили і технікою виконання, й естетикою зразків одягу. І відчуваю, що вони б сподобались багатьом жінкам і чоловікам сьогодення!

А ось тут, ніби між іншим промовляє пані Леся, різні подяки, відзнаки та нагороди. Я прошу затриматись, щоб скоро сфотографувати.

За кожною річчю була якась цікава історія.

Ось кимось прекрасно виконаний олійний портрет батька, який чудом вдалось вивезти з України. Пані Леся народилась у мальовничій Полтаві. «Мій дід мав магазин. Він був Marshal Field of Poltava», - жартує вона. - Так, його всі знали».

«А як ви захопилися мистецтвом, коли почали малювати? Ще в Україні?» - я запитала.

«Mій батько був постачальником, він багато подорожував, мама завжди давала мені папір і олівці, щоб мене чимось зайняти, а головне - відволікти від розмов дорослих. Часи були напружені, мене оберігали. Отож, я завжди малювала», - згадує пані Леся.

Title Title 

 

Я розуміла, що спогади пані Лесі про Україну наповнені страхами, i, напевно, вони набрали повної картини пізніше, коли вона подорослішала, i розповіді батьків та старшої сестри Лариси допомогли краще все усвідомити.

Вона розповідала уривками: про те, як її назвали Світланою, але коли батьки дізналися, що Сталіна доньку звати Світланою, вирішили змінити її ім'я на Олександра; як батьків брат був заарештований і висланий на Соловки, де й загинув; як почула вперше вибухи, i як німці зупинились в їхньому будинку; а пізніше, як дід, мама, батько і вона зі сестрою втікали; втікали спочатку від німців, потім - від червоних, а потім - від тих і від інших разом; як потрапили до Львова, а потім - до Польщі, a пізніше - до Словаччини, і як зупинилися у Братиславі; як діда перехопили і відправили на Сибір; як із Братислави їхали до Відня i як спали на валізах, і не знали, що з ними буде далі; як потрапили до Вангена, у Німеччині, до фермера i працювали на нього один рік, і як пізніше опинилися в Аугсбургу.

Продовжуючи екскурсію по її хаті, пані Леся завела до свого кабінету, де було зібрано ще більше цікавих артефактів, які відображали неабияке життя талановитої людини, сповнене подіями та здобутками. Я звернула увагу на пожовклу вирізку з газети, де невелика стаття з фото 20-річної Лесі Дяченко на фоні Центрального парку в Нью-Йорку, яка тримає в руках ноти і чарівно посміхається.

Пані Леся відволіклася на телефонний дзвінок, а я скоро перечитала невелику статтю під заголовком: «A New Young voice is raised in New York-and here is The Story Behind it». Розповідь у статті доповнювало те, що щойно пані Леся розповідала уривками. Так, у німецького фермера Леся доглядала за його дітьми, і що той над ними не знущався, але й добре не ставився також. Там вона оповідала, що коли їх відправили на працю до Німеччини, їм пощастило. Бо більшість сімей було зруйновано і розлучено, а вони були всі разом. Їх звільнили французи, але батько довідався, що американці мають кращі DP camps, так вони опинились на американському боці.

Title Title 
 Пані Леся в Центральному парку в Нью-Йорку
 «Тореадор»

 

Там вона навчалась у школі, була у Пласті, продовжувала малювати, почала займатись співом у хорі. Там же почала вивчати англійську мову і оволоділа технікою друкування на машинці, за що отримала рекомендаційний лист, який пізніше допоміг їй знайти роботу у Нью-Йорку у відомій компанії, яка виробляла пилососи. Дуже скоро вона змогла заробляти досить грошей, щоб брати уроки вокалу у Carnegie Hall і мати там виступ. Напевно, багато прихильників таланту пані Олександри Дяченко-Кочман не здогадуються про те, що вона не одразу визначилась, який шлях вибрати - спів чи мистецтво.

І все ж, образотворче мистецтво перемогло!

Вона пригадала, як ще в Аугсбугу один художник побачив, як вона малювала і похвалив її, сказавши їй, що вона мусить придбати кращі фарби, практикуватися, і що вона буде справжнім художником. Пізніше вони зустрілись знову, в Америці, брали участь в одній виставці. Ім'я його пані Леся не пригадала. Якось у Нью-Йорку вона побачила фільм про тореадорів, так переповнилась почуттями, що написала олією маленький, сповнений експресії образ, який і дотепер зберігається в неї вдома.

Пані О. Дяченко-Кочман - прекрасний портретист. Серед багатьох речей на тому великому столі у вітальні знаходимо дуже живо і точно намальовані нею вугіллям на папері, з натури, личка її доньок - Адріани та Світлани.

Я приємно вражена її здібностями художниці. Образотворчий дар пані Лесі найбільше проглядається в кераміці та скульптурі, але найперше - в малюнку олією на полотні. Сьогодні мало хто знайомий з її ранніми творами. Сподіваюсь, що у недалекому майбутньому відбудеться велика персональна виставка мисткині, яка відобразить багатогранність її таланту й особистості.

Вона має добре почуття гумору, часом пригадує якісь приказки чи вислови, які перехопила від бабусі чи батьків. З посмішкою сказала, що так багато ще ніколи не говорила. Пані Леся запропонувала випити каву, i поки вона готувала напій, я оглядала залите м'яким осіннім сонячним світлом подвір'я, де по всьому периметрі - під огорожею, під деревами і кущиками - скрізь була кераміка, яка відбивала сонячними зайчиками і надавала оточенню якоїсь чарівності і радості. «А, то всякі вироби, які мають «imperfections», - посміхаючись, промовила пані Леся.

Наша розмова з пані Лесею продовжувалась ще довго...

Я усвідомлюю, що спогадів та розповідей про життєві переживання, випробування, досягнення та здобутки у пані Лесі вистачить не на одну книгу.

Title Title 
 Портрети доньок

 

Після Нью-Йорка було Чикаго, де вона продовжила і поглибила свої знання, отримавши ступінь магістра образотворчого мистецтва. Саме в Чикаго пані Леся захопилася керамікою з такою силою, що жодні аргументи мами не могли її переконати відмовитись від кераміки. Тут вона зустріла творчих особистостей, митців-скульпторів Костянтина Мілонадіса та Михайла Урбана, які на той час уже мали великий досвід організацій виставок сучасного мистецтва. Вони вирізнялись особливим пошуковим творчим мисленням. Навколо них зібрався тісний гурт художників-експериментаторів, поетів, письменників та прогресивно мислячих прихильників їхньої творчості друзів, таких, як Ахіль Хрептовський, Василь Качуровський, Олег Коверко, Борис Антонович та багатьох інших. Очолювані ініціативою д-ра А. Хрептовського, лікарі, медики, інженери та інші професіонали зібрали необхідні кошти для постійного приміщення, і в 1971 році заснували Український Інститут Модерного мистецтва.

Пані Леся пригадала, як вперше з чоловіком відвідувала виставку на другому поверсі УІММ, який у той час був на місці, де сьогодні розташований український культурний осередок. У жовтні 1974-го року Леся Дяченко-Кочман вперше взяла участь у груповій виставці УІММ. А також винаймала приміщення під свою майстерню у будівлі новоствореного Інституту, поки там не почався перебудова.

 Title 

Думаю, що саме у Чикаго розвинувся і «розквітнув» її талант повною мірою не тільки в мистецтві, а й в суспільстві. Можливо, пам'ятаючи відданість і присвяту своїх батьків, які створили дитячий садок та школу в таборі «DP» в Аугсбурзі, вона присвячувала себе всьому, за що бралася: школі Українознавства при соборі св. Володимира, педагогічній праці в Rosary College (пізніше - Dominican University), діяльності розповсюдження української культури, музики і мистецтва в інтернаціональному суспільстві міста Чикаго та Сполучених Штатів Америки, брала активну участь у житті української громади i міста Чикаго в цілому.

Її талант і творчість були багаторазово відзначені багатьма нагородами високого рівня, серед яких і Governor's Purchase Award, Springfield, Il (1986), i First Governors Award, Illinois State Professional Exhibition, Springfield, IL (1990). Відзначаючи її талант, багато писали в американській та американсько-українській пресі, можна назвати декілька видань: Chicago Art Review, Who is who in American Art, Ceramics Monthly, New Art Examiner, Contemporary Crafts of America, Svoboda, The Ukrainian Weekly та багато інших.

Твори Олександри Дя­чен­ко-Кочман зберігаються в численних музеях, публічних та приватних колекціях. Вони прикрашають інтер'єри таких установ, як Harris Bank, Amoco Corp., Sunstrand Corp., Illinois Benedictine College, Saks Fifth Ave., American National Bank, Burroughs Corp., State of Illinois Art Collection, A.R.T. Clay Co та багато інших.

Її твори поповнили і прикрасили постійну колекцію нашого Інституту, а її праця поширила і збагатила колективний досвід та історію Українського Інституту Модерного мистецтва, який на 47-й річниці свого існування відзначає і вшановує багаторічну творчу працю пані Олександри Дяченко-Кочман і щиро дякує мисткині за її присвяту мистецтву.

Дипломатичне прийняття Генерального консульства України в Чикаго з нагоди 27-ї річниці Незалежності України

Благодійний вечір в Українському Інституті Модерного Мистецтва

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com