rss
11/17/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Вони загинули за нас

Ці двоє героїв загинули ще у буремному 2014-му... Тоді, коли народжувалася українська армія, а країна вступала у довгу і затяжну війну з підступним ворогом - Росією. Вони загинули одними з перших. Проте, пам'ять про них житиме вічно.

Ми продовжуємо публікувати інформацію про бійців, які загинули, захищаючи кордони України від наступу російських військ.

«Не роздумуючи, пішов у бій...»

 

Title  

Мобілізований дніпропетровець Олег Ейсмант загинув 9 травня у Маріуполі - «заради майбутнього і за кожного з нас».

14 травня 2014 року в Дніпропетровську прощалися з військовослужбовцем Збройних сил України солдатом Олегом Ейсмантом, який загинув під час проведення активної фази антитерористичної операції в Маріуполі 9 травня. Сотні мешканців Дніпропетровська взяли участь у церемонії прощання із земляком. Люди, які ніколи не зустрічалися з Олегом, відпрошувалися з роботи і заздалегідь приходили на площу біля театру ім. Т. Шевченка, де відбувалася панахида, з квітами й вінками.

Олег Ейсмант служив прикордонником біля Придністров'я. Досить довго працював водієм тролейбуса, потім - на будівництві, робив ремонти, а останній рік працював охоронцем. Під час мобілізації Олег отримав повістку й пішов служити. 28 квітня його зарахували до 20-го батальйону. Вже за кілька днів Олег опинився в епіцентрі бойових дій - Маріуполі, Донецької області. 9 травня Олег Ейсмант загинув від автоматної черги біля Маріупольського міськвідділу міліції. Туди підрозділи Національної гвардії та батальйони національного захисту прибули для боротьби з терористами і потрапили під обстріл.

З бійцем батальйону територіальної оборони Олегом Ейсмантом прощалися у театрі імені Т. Шевченка. Участь у панахиді взяли рідні й близькі загиблого, керівництво облдержадміністрації та представники військових підрозділів. Вшанували пам'ять Олега хвилиною мовчання і Державним гімном України у виконанні військового оркестру. Труну з тілом загиблого проводжали скандуванням «Герої не вмирають».

«Солдат Олег Ейсмант - один із тих українських патріотів, який добровільно поповнив лави батальйону територіальної оборони, щиро любив свою Батьківщину та віддав за неї своє життя. У нашій пам'яті він назавжди залишиться героєм, а для нас - стане прикладом доблесті та честі», - наголосив полковник Олексій Макаренко.

«І в бою він не здригнувся, і не розвернувся спиною, а став на захист своєї землі. У нього влучила куля бандита і терориста. І боєць покинув наші лави», - розповів Олександр Рашевський, командир батальйону територіальної оборони.

Один з бійців, який був поруч з Олегом під час штурму міського відділу міліції в Маріуполі, згадує: «Олег, не роздумуючи, пішов до бою, адже розумів: якщо не зупинити бандитів у ту ж годину, то наступного дня вони прийдуть до нас додому».

16 травня Олегові Ейсманту мало би виповнитися 40 років. У нього залишилися мати, дружина та неповнолітня донька Діана. Поховали українського солдата з військовими почестями на Краснопільському кладовищі.

Олексій, друг Олега, згадує: «Я чудово його знав. Ми дружили сім'ями, часто ходили один до одного в гості, спілкувалися. Найголовніше, що можу сказати про Олега, - він мав дуже добру душу». «Олег Ейсмант був нашим сусідом, дуже приємна людина, дбайливий чоловік і батько. Він був дуже працьовитим, чесним, сумлінним. Чудовий господар, він постійно щось робив: і ремонт, і порався в городі, допомагав родичам, друзям, сусідам. Олег завжди був веселим, гостинним, добрим та цікавим співрозмовником», - зазначає Артем Павленко. «Він був добрим, чуйним, ніколи не відмовлявся допомогти, був люблячим чоловіком, чудовим батьком (до доньки завжди був дуже лагідним) та вірним другом. Олег не мав шкідливих звичок, завжди був душею компанії. Ми досі не можемо змиритися зі смертю Олежика, хоча й особисто були присутні на похороні», - розповідає кума героя Оксана Назаренко.

Не оговтавшись від хвилювання і смутку, дружина Олега Ейсманта Олена каже: «Можу сказати про нього тільки хороше, поганого він ніби й не мав. Олег був чудовим чоловіком і батьком, дуже віддано виховував доньку, вона була для нього - понад усе».

Щойно в Україну прийшов агресор, цей добрий чоловік забув про мирну працю. Заради незалежної України Олег Ейсмант віддав власне життя...

 

Автор: Наталя Понеділок, Дніпропетровськ

Джерело: «День» 

 

«Світлий і добрий. Найкращий!»

 

Харків тужить за 20-річним десантником Олександром Якимовим, який загинув 13 травня 2014 року під Краматорськом від кулі терориста.

 Title 

У маленькому селищі Кулиничі, яке нещодавно було передмістям Харкова, де всі люди як на долоні Сашко Якимов зростав у всіх на очах. «Світлий і добрий. Найкращий!» - кажуть про нього односельці та сусіди. «Викладався у всьому по максимуму», - розповідають друзі. «Його любили всі, - повторюють учителі й директор школи № 175. - І як учня, і як просто гарного хлопця, який завжди допомагав сумку нести».

На похороні Олександра Якимова 16 травня зібралися випускники останніх років, педагоги, рідні, товариші, з якими служив. Олександра ховали зі сльозами на очах, з військовими почестями, згадували його добрими словами.

«Він був найкращим, героєм, вже у школі у нього була конкретна мета. Він мислив у двадцять так, як люди мислять у сорок. Багато хто з наших однолітків не знав, куди вступати, яку професію вибрати, а він з дитинства вирішив, що буде військовим, і серйозно до цього готувався, - розповідає третьокурсник юридичної академії Сергій Бєдний, друг Сашка з дитинства, майже брат, оскільки його мама замінила Сашкові рідну матір, яка залишила його маленьким на батька й бабусю. - Я з нього брав приклад у всьому, особливо у спорті. Ми займалися футболом, баскетболом, боксом, ходили разом до тренажерного залу. Ще Сашко грав у шахи, казав, що воїнові потрібна не лише фізична підготовка, але й стратегічне мислення».

Фінансові питання його «не надихали», запевняють друзі. Важливими для майбутнього десантника були мужність, військова справа, робота над собою. Щоб не було перешкод для військової служби, Сашко перед медкомісією сам пішов на операцію, виправив давній перелом носа. Хлопець готувався до військової кар'єри і мав намір продовжувати навчання після служби у військах ПДВ.

Куля бойовиків 13 травня 2014 року в селищі під Краматорськом обірвала життя світлого воїна, зробила вдовою молоду дружину Тетяну, яка мала ось-ось стати мамою. Декілька тижнів Сашко не дожив до 4 червня - свого 21-го дня народження. До свіжої могили продовжували приїжджати товариші по службі з різних кінців України.

Немислимо, що чудовий, сповнений життя і планів хлопчина загинув у неоголошеній війні, підступній і по-звірячому жорстокій.

Загинув, захищаючи землю від кого? Від терористів, диверсантів і бандитських формувань, що заполонили Південний Схід країни. А ще від орди анонімних Інтернет-тролів і псевдожурналістів, які, підміняючи поняття, називають «нацистами» тих, хто сміє любити Україну. Сьогодні на Інтернет-сторінках, де розповідають про загибель українських солдатів, невидимі брехуни поливають їх потоками бруду, цинічно й безкарно перекручують факти й істину, міняючи місцями захисників і нападників, повторно розстрілюючи героїв країни словом «найманці», називаючи при цьому озброєних новітніми зразками російської зброї диверсантів і погромників «мирними протестувальниками».

«Сашко служив контрактником третій рік, став десантником ще 2011-го, коли про жодну війну і згадки не було. А деякі люди пишуть в Інтернеті, що він пішов воювати за гроші. Як так можна?» - переживає Людмила Котій. Людмила Іванівна більше, ніж 30 років працює у школі № 175, була і кухарем, і бібліотекарем, дружить з родиною Сашка: «Останніми днями ми дуже за нього хвилювалися. Дивилися новини зі Слов'янська і Краматорська й розуміли, що там тривають справжні бої. Але Сашко телефонував нам, заспокоював, мовляв, не переживайте, все буде добре, ми вже скоро повернемося! І раптом це страшне повідомлення! Не повернувся...».

Напад на колону десантників на околиці селища Жовтневе готувався заздалегідь і стався серед білого дня. «І ніхто з місцевих не попередив солдатів про засідку, не дав жодного сигналу! - намагається зрозуміти, що сталося, Сергій Бєдний. - Мешканці села бачили, що вороги готуються розстрілювати молодих солдатів, і спокійно дивилися, навіть проводили відеозйомку! Хоча б одна людина закричала або свиснула, й хлопці залишилися б живими... Невже всі такі залякані? Або всі стали на бік загарбників?»

Можливо, це - невидима війна, яку розпочали слова російської брехні в Інтернеті, перетворила звичайних людей на спільників убивць. Однак, жодна брехня не виправдає тих, хто приніс ненависть і біль на чужу землю.

Тільки б про Сашка Якимова не забула держава після війни, - переймаються селяни в Кулиничах. І головне, про що хвилюються, - щоб Сашко загинув не даремно. Мріють, щоб син Олександра Якимова не знав війни і жив у кращій країні, яку захищав його батько, справжній воїн України.

 

Автор: Олена Соколинська, Харків

Джерело: «День»

Пам’ять карбує імена героїв

Міжнародна акція «Запали свічку пам’яті» в Норт-Порті, Флорида

Час Героїв#2019-43 (10/23/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com