ФУТБОЛ

Український футболіст Дмитро Коваленко розповів про свою кар'єру в американському «соккері».

Футболісти LA Galaxy – українець Коваленко (ліворуч) і англієць Бекхем (праворуч). Фото thereklama.com

Українська громада Чикаго цього хлопця добре знає. Адже Дмитро Коваленко не один рік виступав за місцеву футбольну команду Chicago Fire і був улюбленцем публіки. Після багатьох років подорожей по клубах та країнах Дмитро два роки тому повернувся до Чикаго, де працює тренером дитячих команд. Йому вже сорок, професійну кар'єру закінчив вісім років тому, але залишився у спорті, мабуть, назавжди. Ось що Коваленко розповідає про свій шлях у великому футболі.

- Мій тато усе життя грав у футбол, хоча не в командах майстрів, - каже Дмитро Коваленко. - Потім став арбітром, навіть судив матчі вищої ліги. Завжди хотів, аби його син став футболістом. У вісім років, коли я вже почав грати за команду нашого ЖЕУ, до мене підійшов чоловік і запросив прийти тренуватися в «Динамо». Незнайомцем був, як я дізнався пізніше, відомий колись футболіст, а потім тренер Володимир Іванович Онищенко. Тато привів мене на базу в Нивках, де була розташована дитяча футбольна школа «Динамо». Нас там зібралося багато, кілька сотень, для яких влаштували відбір. Але мене прийняли - так я потрапив у легендарне «Динамо».

Володимир Іванович займався з нами цілий рік, а потім передав іншому тренеру. Пам'ятаю, ми у спарингах зустрічалися з іншою дитячою командою, за яку грав Андрій Шевченко. Нас запрошували подавати м'ячі на матчах майстрів. Це був 1986 рік, коли «Динамо» Валерія Лобановського гриміло в Європі. Так я пізнав багатьох знаменитих гравців.

1990 року ми поїхали на турнір до Італії. Там була команда з американського міста Рочестер, і нас запросили на турнір у США. В Америці ми перебували кілька тижнів. Нас розселили по сім'ях, ми грали, тренувалися й знайомилися з американським побутом. Наступного року нас знову запросили, ми знову грали у тому ж турнірі і жили у тих же родинах. Перед від'їздом «моя» запропонувала залишитися у них - вчитися й продовжувати грати. Такі самі пропозиції отримали ще троє моїх товаришів, зокрема, син відомого в минулому динамівського нападника Петра Слободяна. Повернувшись додому, ми оформили студентські візи й через кілька місяців полетіли у США. Мені тоді було 14 років.

Навчаючись у середній школі в Рочестері, я став найкращим футболістом шкільного чемпіонату й отримав запрошення піти в університет. Тоді, у середині 90-х років, «соккер» почав набирати у США популярність. Я став студентом університету в Індіані, почав вивчати спортивний менеджмент. Там провчився два з половиною року, виступав за університетську команду Indiana Hoosiers. 1998 року ми стали переможцем Першого дивізіону Студентської футбольної ліги. У 55 матчах я забив 45 голів, граючи у центрі чи на флангах нападу.

Мене запросили до професійної команди Chicago Fire, з якою 1999 року підписав свій перший контракт. Довелося покинути університет, але я давно мріяв грати в команді Чикаго, де було багато відомих майстрів з Європи. Серед них і легендарний болгарський форвард Христо Стоїчков, з яким приятелюємо дотепер. Мені пояснили, що клуб назвали на честь великої чиказької пожежі ХІХ сторіччя. Chicago Fire перемагав у найпрестижніших американських турнірах. Я мав амплуа опорного півзахисника у центрі поля. І вже наступного року я міцно закріпився в «основі». 2000-го ми виграли Кубок США, а наступного року мене запросили взяти участь у «Матчі всіх зірок MLS». Тренер випустив мене на поле у другому таймі, і я навіть забив гол.

А 2002 року я приїхав в Україну, до батьків. Мій агент вмовив мене заїхати по дорозі в німецький клуб «Санкт-Паулі», де мною зацікавилися. Там потренувався два тижні, і мені запропонували залишитися. Менеджери домовилися з керівництвом чиказького клубу, і взяли мене в оренду на півроку з правом викупу за 1 мільйон 800 тисяч марок. У Німеччині були зовсім інші гроші. Перед грою з мюнхенською «Баварією» до роздягальні зайшов президент клубу і пообіцяв кожному за перемогу по 20 тисяч марок. І ми виграли - 2:1.

У Бундеслізі я провів півроку, а потім стався конфлікт з іншим футболістом під час тренувальної гри. Він ледь не зламав мені ногу. Я не зміг стриматися... Довелося покинути клуб, і цей випадок круто змінив моє подальше життя. Я повернувся у США і згодом підписав контракт із клубом DC United з Вашингтона. Там грав три роки, а 2006 року потрапив в Україну, де недовго пограв у запорізькій команді «Металург». Той досвід не був найприємнішим. Я був у шоку від побутових умов, харчування і від того, як принизливо зверталися до гравців тренери... Такого у своєму житті ще не бачив. Жахливо! Тому я досить швидко «змився» назад за океан. І тут якраз зателефонував тодішній тренер збірної США Брус Аруна, який раніше неодноразово допомагав мені, зокрема, з отриманням американського паспорта. Брус сказав, що приймає команду Red Bull, і запросив мене до Нью-Йорка. Я погодився і підписав контракт на 250 тисяч доларів на рік. Це були на той час хороші гроші. Пограв кілька років, а потім Аруна запросив мене у Лос-Анджелес, де він прийняв команду LA Galaxy. І мені випала честь два роки пограти поруч зі знаменитим англійцем Девідом Бекхемом. Це - не тільки футболіст суперкласу, але й хороша людина. Бекхем виступав за найкращі команди світу, але ніколи не позиціонував себе вище за інших, до всіх ставився з повагою. Іноді ми навіть проводили разом час як колеги й приятелі. А ще мені дуже подобався німецький півзахисник Льотар Матеус. Разом ми не грали, але, коли зустрілися один проти одного у складах команд Чикаго і Нью-Йорка, я одержав від нього футболку.

Автор: Іван Яремко

Джерело: thereklama.com