Щорічне 09/16 для України значить приблизно те ж, що й 09/11 для Сполучених Штатів. Не за кількістю жертв, а за своїм значенням та тим, як ці події - кожна по-своєму - вплинули на всю подальшу історію обох країн.

 

«Після 09/11 ми стали жити в іншому світі», - кажуть в Америці. Після 09/16, тобто, після 16 вересня 2000 року, українці теж прокинулися в іншій державі. В державі де правоохоронцям можуть наказати викрасти відомого журналіста і відрізати йому голову, де може застрелитися міністр внутрішніх справ, і де, аби втримати владу або прийти до неї, ту світлу і ясну голову ще не раз використовуватимуть як надзвичайно дієвий інструмент. Інструмент політичного впливу, інструмент усунення суперників, інструмент побудови кар'єри, а в деяких персональних випадках й інструмент казкового збагачення.

З роками багато що забувається. Приїдається, притирається. І коли з десять днів тому, 15 вересня 2018 року, себто за день до роковин трагічної загибелі Георгія Руслановича Гонгадзе, шановані урядовці, кандидати в президенти, колеги покійного та іноземні політики першої величини (зокрема, другий президент посткомуністичної Польщі Олександр Квасневський, екс-держсекретар США Кондоліза Райс та колишній прем'єр-міністр Тоні Блер) пафосно виступали на організованому фондом Віктора Пінчука, зятя Леоніда Кучми, форумі YES, їм ніхто не став дорікати: «Люди добрі, та що ж ви робите? Ви до кого прийшли? Перед ким «стелитеся»?».

Більше того, окрім задоволених собою політиків-новачків Володимира Гройсмана та Святослава Вакарчука, можливістю виступити зі сцени і вкотре нагадати про себе скористалася Юлія Тимошенко, яку за президентства Кучми закривали у СІЗО і яка раніше часто повторювала, що бореться з «Пінчуками-Медведчуками-Суркісами». А присутній на цьому ж заході генеральний прокурор Юрій Луценко, той самий Луценко, який свого часу на брифінгу Олександра Мороза вставляв у магнітофон касету із записами «плівок Мельниченка» й таким чином став першим в історії, хто оприлюднив розмови з президентського кабінету, той самий Луценко, котрий був одним з лідерів руху «Україна без Кучми», той самий Луценко нині не пропускає нагоди відвідати урочисте прийняття у Кучминого зятя й теж зайвий раз прорекламувати себе і зробити на телекамеру публіку пару-трійку заяв ні про що. Тоді як з подачі ГПУ вже за генпрокурорства Луценка майора запасу СБУ Миколу Мельниченка суд постановив затримати як винного в «державній зраді у формі шпигунства». Були б і під варту узяли, але Микола Іванович, хто би як не ставився до його вчинку, перебуває під юрисдикцією Сполучених Штатів Америки.

Багатьом задіяним у «касетному скандалі» 2000-2001 рр. зараз справді дуже добре. Окрім, власне, Гонгадзе, котрого не підняти з могили, та його осиротілої родини. І окрім згаданого Мельниченка, який тепер навряд чи колись зможе жити в Україні. Рішенням суду заарештовано його будинок, дві квартири й земельні ділянки, три автомобілі. Заблоковано банківські рахунки.

Разом з майном майора, схоже, позбавлять тут і значної частини друзів, однодумців, можливості вільного спілкування з журналістами. Навряд чи хтось із них захоче далі ризикувати та «підставлятися». Щоб потім теж не підпасти «під статтю».

До речі, той факт, що заочне засудження Мельниченка відбувається по-тихому, без значного суспільного розголосу, свідчить про мало приємні, однак важливі для розуміння поточних процесів моменти:

1) клан Кучми не вибачив завданого йому близько 20 років тому приниження й принагідно, скориставшись сприятливою кон'юнктурою, помстився головному винуватцеві;

2) між основними політичними та бізнесовими гравцями досягнуто консенсусу, згідно з яким суд над Мельниченком особливо не «розкручують».

Звісно ж, ми не ідеалізуємо майора, що зроблено то зроблено, але погодьтеся - він дозволив собі вчинок, про який мріють сотні, якщо не тисячі. Без жодного пострілу він поставив крапку над «і» у смерті ні в чому не винної людини. І, більше того, попри те, що діяв тоді він, мабуть, не сам, не наодинці, нікого з вірогідних помічників чи покровителів не здав. Сприймає все як є.

З юридичної ж точки зору суд над Мельниченком потрібен для того, аби віднині більше ніхто - ані він особисто, ані хтось від його імені - не публікував ті «плівочки». Тому що, як він неодноразово наголошував, у нього там ще багато що записано. Зокрема, й про чинну владу, про чинного президента. А таке, вочевидь, багато кому не треба.

А що «шпигун»? У коментарях з-за океану майор повторює про те, як на його плівках голос, схожий на голос Порошенка, присягав на вірність людині з голосом, схожим на голос Кучми, і в разі потреби обіцявся виконати «будь-який наказ». Було це у 2000 році.

До Порошенка і Луценка

 

Слід наголосити, що за президентів Віктора Ющенка та Віктора Януковича записи Мельниченка були доказами у справі про вбивство Гонгадзе, а не у справі про «держзраду» майора. Після Помаранчевої революції він повернувся зі США до України, брав участь у слідчих діях, вільно давав прес-конференції з нагадуваннями who is who. І (сьогодні то виглядає незвично) перебував під охороною спецпідрозділу «Альфа» СБУ, позаяк мав процесуальний статус особливо цінного свідка.

Разом з тим, ющенківський період (2005-2010) розслідування за його участю не відрізнявся особливою динамікою. Справа, що називається, «тупцювала на місці», бо і дані на Майдані обіцянки (однією з яких було притягнення до відповідальності всіх причетних до замовлення, організації та виконання вбивства Гонгадзе) ніби як треба було виконувати, і шукати відвертих неприємностей від Даниловича слідчим і суддям не дуже хотілося. Та й не тільки їм.

Мельниченку, як він стверджував, навіть надходила пропозиція стати заступником голови СБ України.

За Ющенка засудили та ув'язнили виконавців з групи генерала МВС Олексія Пукача. 2008 року офіцеру міліції Миколі Протасову призначили 13 років позбавлення волі, Олександрові Поповичу і Валерієві Костенку дали по 12 років. А ще за рік (2009) вдалося розшукати й власне Пукача.

Далі справа не пішла. «Нове дихання» слідство отримало за Януковича, за що у нього безпосередньо відповідав заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін. Мельниченко називав його «бульдогом», здатним виконувати найжорсткіші розпорядження Банкової, і той виконував. У перервах між переслідуванням політичної опозиції та брутальним рейдерством підконтрольна «донецьким» ГПУ розбирала на молекули компромат на «дніпропетровських». Майор, своєю чергою, пояснював готовність власної співпраці з достатньо одіозними персонажами бажанням довести до кінця розпочате. Їм з Кучмою організували очну ставку, після якої адвокати екс-президента почали звинувачувати професійного контррозвідника у прихованому записі перебігу зустрічі на вбудовану в годинник майора відеокамеру.

Шпигунський роман обірвався у 2011-му, коли суд заблокував активність Кузьміна в напрямку Кучми й визнав, що «плівки» не можуть бути доказами. За два роки у нас вирувала Революція гідності... Почалася війна, і на політичному обрії неочікувано з'явилася трохи призабута фігура. Кучмі разом з останнім головою його Адміністрації, кумом російського диктатора Віктором Медведчуком доручили мирні перемовини з агресором. Мовляв, вони знають, як там з ким розмовляти. Водночас, Росії кращих перемовників з українського боку годі й шукати, таких, які з півслова розуміють волю «старшого брата». Тому, відповідно, не слід дивуватися тій легкості, з якою Москва погодилася на їхні обидві кандидатури. Й повній провальності для офіційного Києва безкінечних Мінських перемовин.

І ось тут зупинімося і трошечки поміркуймо: як нова українська влада мала віддячити Кучмі за надавані ним посередницькі послуги? Не виключено, що задовольнивши вимоги, озвучені «Папою», як іменує Леоніда Даниловича його оточення. Матеріально він людина більш ніж забезпечена. Януковича та Кузьміна в межах України на той час не було, але лишався непосидючий Мельниченко. І лишалися не похованими рештки мертвого тіла Гонгадзе - джерело постійних сплесків уваги з боку колег-журналістів, матеріал для далеко не всім потрібних експертиз і душевних хвилювань як родичів, так і деяких серйозних людей, постійно згадуваних у прив'язці до тої страшної історії.

Ми не знаємо, чи просив особисто Данилович когось «на горі» про «вирішення питань» з Мельниченком та з тим, що, перепрошуємо, лишилося від Гонгадзе, чи з подібною ініціативою виступив хтось від його імені (Медведчук, наприклад). Одначе, факт лишається фактом: повернення Кучми у велику політику супроводжувалося відновленням генеральним прокурором Віктором Шокіним справи про «держзраду» майора, а журналіста нарешті поховали за християнським звичаєм біля Києво-Могилянської академії, на Подолі, у Києві.

Декотрі «знавці» кажуть, що домовленості співзасновника ПР і в минулому члена СДПУ(о) Петра Порошенка (11 місце в загальнодержавному партійному виборчому списку на парламентських виборах 1998 року) з найбільшим українським медіамагнатом Віктором Пінчуком було укладено ще перед виборами президента 25 травня 2014 року. Домовленості про телевізійну і газетну підтримку. А у відповідь могли гарантуватися наведені вище речі.

З Порошенком та Луценком

 

У вівторок, 18 вересня цього року, акурат наступного дня після 18-х роковин звірячої розправи над Гонгадзе, фахове видання «Судовий репортер» поширило повідомлення наступного змісту:

«Печерський суд за клопотанням прокурора ГПУ арештував нерухомість і банківські рахунки екс-майора Управління державної охорони України Миколи Мельниченка. Також суд дав дозвіл на його затримання.

Мельниченко фігурує у провадженні № 42015000000001762 за підозрою у вчиненні державної зради у формі шпигунства, розголошенні відомостей, що становлять державну таємницю, перевищенні службових повноважень, а також легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом за ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 328, ч. 3 ст. 365 та ч. 2 ст. 209 КК. Справа відкрита 19 серпня 2015 року.

Встановлено, що Мельниченко як старший офіцер безпеки відділення оперативно-технічних оглядів оперативно-технічного відділу УДО, в період з лютого до вересня 2000 року, будучи службовою особою, відповідальною за проведення оперативно-технічних оглядів в особливо-режимному приміщенні - службовому кабінеті президента України, діючи умисно на шкоду національній безпеці України у сфері зовнішніх відносин, з корисливих мотивів, умисно зібрав з метою передачі відомості, що становлять державну таємницю, які містилися в записах розмов між президентом Кучмою та вищими посадовими особами і політичними діячами держави, після чого у 2002-2004 роках передав їх представникам іноземних організацій за відповідну грошову винагороду, яку в подальшому легалізував шляхом придбання об'єктів нерухомості, транспортних засобів та іншого майна, як на території Сполучених штатів Америки, так і на території України».

Далі наводиться місце проживання Мельниченка з дружиною у США.

Прочитане кожен із нас здатен оцінити самостійно, нам би, натомість, хотілося звернути увагу на дві речі:

подивіться, коли відкрито справу;

в Україні, виявляється, знову полюють на американських шпигунів.

* * *

Восени 2008 року канал «Інтер» на 70-річчя «Папи» записував спеціальний ювілейний концерт у київському палаці «Україна». З огляду на ракетобудівне минуле іменинника, дійство називалося «70 років. Політ нормальний». Гостей, серед яких можна було зустріти «регіоналів» Азарова, Засуху, комуніста Мартинюка, тодішнього російського посла Черномирдіна і, безумовно, Пінчуків-Суркісів, розважали співаки й співачки з України (Ані Лорак, Наталія Могилевська, Вірка Сердючка) та з Росії (Олександр Малінін, Лариса Доліна). Вечір українською та російською проводили телеведуча Марія Єфросиніна і земляк ювіляра, комік Володимир Зеленський. Вона говорила державною, він - як завжди, мовою країни-окупанта.

Діячі естради, як казали на них колись в СРСР, вислужувалися що є сили. Могилевська обіймала Кучму, співаючи при цьому в мікрофон «Леонід Данилович, я ваша - Могилевська Наташа». Але всіх перевершив Зеленський. «А скажімо «Слава Богу і дякуємо Леонідові Даниловичу»?! Чи «Дякуємо і слава Богу... Леоніду Даниловичу»?!», - ошелешив він сотні глядачів у залі. Проте, переважній більшості з них ініціатива сподобалася, й вони відреагували на неї оплесками. Стоячи.

Того ж вечора на вході до «України» стояли представники різних політсил і ті, хто щороку 09/16 виходить на Майдан Незалежності вшанувати пам'ять Георгія. Серед був Мельниченко, був командир УНА-УНСО Ігор Мазур («Тополя») з побратимами, себто, хлопці, покарані в'язницею за штурм Адміністрації президента 9 березня 2001-го. Людей зі 30-40 тримали величезний портрет Гонгадзе, а також збільшене у декілька разів моторошне посмертне фото простреленої (як відомо, двічі) голови самогубця Кравченка та вітальне гасло «70 років. Політ нормальний, пора на посадку».

Минуло 10 років, і комусь дійсно сказали «Пора на посадку», а у когось усе «в шоколаді».

 

Редакція газети «Час і Події» готова надати можливість усім згаданим у цій статті особам висловитися і у випадку з незгодою з тим чи іншим твердженням забезпечити опублікування вашої точки зору