rss
12/08/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наша Історія \ Фрагменти з історії поселення українців в Австралії

Згодом наш земляк переїхав до Канберри, де працював архітектором, головним інженером Австралійської військової академії, був другим з черги редактором часопису «Українець в Австралії», редактором журналів «Легіонер» та «Громада». Очолював Українську громаду у Канберрі, був членом товариства «Полтава», став автором книг «У блудному колі», «Бібліографія моєї журналістики». Якраз про Пилипа Гріна написали православний священик, залізничний технік, учитель, письменник, поет і громадський діяч, також учитель за освітою Сергій Онишко та Людмила Самарець у своїй книзі, що побачила світ у 2002 році в Австралії під назвою «Грін Пилип Гордійович. - Рідне слово з діаспори: Лірика, поезія, оповідання та дещо вибране».

Крайова організація УРДП в Австралії складалася майже виключно з вихідців з підсовєцької України, здебільшого, з Полтавщини, Сумщини та Чернігівщини. Спочатку цей осередок УРДП мав під своїм впливом молодіжну організацію - Об'єднання Демократичної Української Молоді. її домінуючі впливи поширювались також на Легіон ім. С. Петлюри. На загал, у цій політичній партії було чимало діячів культури, освіти, мистецтва. На перших порах, нейтральна у релігійних справах, вона згодом почала опиратися на організоване православ'я і дотримуватися «правішої» програми.

УРДП нараховувала серед членів і прихильників 100-150 осіб, тепер - близько 50 членів. Головами крайового комітету УРДП в Австралії були: Микола Петрушевич (1950-51), Йосип Андрієвський (1951-52), Іван Кириленко (1952-56), Іван Гречко (1956-57), двічі - І. Бринза (1957- 59, 1979-82), Анатолій Кордовський (1959-62), Кость Гіммельрайх (1962-65), Микола Юрченко (1965-71), двічі - Яків Гвоздецький (1971-73, 1984-87), Григорій Дворцовий (1974-79), Федір Габелко (від 1987). До діячів і прихильників УРДП також належали письменники - зіньківчанин Дмитро Нитченко, уродженець Пирятина Сергій Домазар, П. Вакуленко, В. Онуфрієнко, А. Квітко; митець В. Цибульський; артист Ростислав Василенко; згаданий мною вище інженер і журналіст Пилип Грін; священики - кременчужанин Сергій Онішко й Іван Перелазний; Сергій Криволап, Терентій Мироненко, Федір Миколаєнко, Зосим Стецюк, Олександр Півень, Іван Чумак, Іван Головацький та ін. Між іншим, УРДП в Австралії видавала циклостилеві й друковані неперіодичні видання, редакторами яких були майже всі з походження полтавці - Федір Габелко, Пилип Грін та Яків Гвоздецький. Це були такі часописи - «Засадничі питання» (1953, ред. П. Богунець), «Бюлетень КК УРДП» (1966-77, ред. Федір Габелко), «Основа» (1966-75, ред. Федір Габелко), «Наше Слово» (1978, ред. Пилип Грін), «Український демократ» (1979-81, ред. Яків Гвоздецький), «Легіонер» (1987-88, ред. Пилип Грін). Ця політична партія сприяла Фундації імені Івана Багряного. Між іншим, у 1997 році в Україні у видавництві «Смолоскип» вийшла велика книга «Українська Революційно-Демократична партія (УРДП-УДРП)» - збірник матеріалів і документів, яка має 850 сторінок великого формату й містить історію, дописи, фотографії за півсторічну діяльність УРДП-УДРП, ДОБРУС, СУЖЕРО, Легіон ім. Симона Петлюри, ОДУМ, який і далі проводить корисну роботу з дітьми й молоддю, та інші братні організації. Збережені матеріали в архівах є до диспозиції дослідників та науковців

Title Title 
 На місці вічного спочинку подружжя
Марії та Якова Гвоздецьких, цвинтар
Фокнер (Мельбурн, 2012 рік)
 Федір Гвоздецький під час роботи на залізниці (довоєнна світлина)

 

Принагідно зазначу, що порівняно невелике полтавське містечко Лохвиця стало місцем народження двох визначних діячів УРДП - Якова Гвоздецького та Сергія Євсевського. Вони були майже ровесниками, народилися у нашому місті, тоді повітовому центрі Полтавської губернії, відповідно, у 1911-му та 1914-му рр. Яків Федорович Гвоздецький народився у Лохвиці, 22 жовтня 1911 року. По закінченню Інституту шляхів сполучень (залізничний інститут) він спеціалізувався на будівництві залізничних мостів, працюючи на дільниці колишніх етнічних українських теренів Курськ - Воронеж, що були в різний час приєднані до Московщини. У 1937 році, як і багато інших українських патріотичних інженерів, він був репресований більшовицькою каральною машиною НКВС, засуджений до ув'язнення. Під час німецько-совєцької війни перебував у полоні, потім - у таборах переміщених осіб Ді-Пі в Німеччині, де й став активістом УРДП. До Австралії приїхав 26 вересня 1950 року. Був одружений у Німеччині з Марією Еллманн, мав дітей - Петра, Софію, Катерину.

Наш земляк був активним в українському культурно-громадському, політичному і церковному житті. Очолював Крайову Управу Легіону Симона Петлюри, 2 роки був головою Крайової Управи УРДП, видавав квартальник «Демократ», вживав заходів для одержання візи нашій землячці, уродженці Полтавщини Оксані Мешко. В Балараті провадив українську школу, був секретарем Комітету оборони прав людини, який деякий час очолювали згадані мною вище Мирослав Болюх та Андрій Глуханич.

Лохвичанин Яків Гвоздецький дописував до української преси, був жертовним на пресові, громадські й церковні потреби, належав до крайового керівництва цієї партії, а деякий час (1971-72) очолював тереновий провід УРДП. Протягом кількох років (1979-81) Яків Гвоздецький видавав на австралійських теренах циклостилевий журнал «Український демократ». Помер наш земляк-лохвичанин Яків Федорович Гвоздецький 22 грудня 1985 року в Мельбурні.

Між іншим, нещаслива доля закинула до Австралії й пересічних уродженців нашого краю. Одним з таких був Григорій Ратушний зі села Червона Слобідка, що тепер стерто з лиця землі внаслідок большевицьких експериментів та пізніше - створення колгоспів. Давненько мене відвідував уродженець села Червона Слобідка Іван Григорович Ратушний, що донедавна мешкав після смерті своєї дружини у сина Олексія в нашому райцентрі. Дядька Івана я пам'ятав з часів, коли ще був хлопцем, тоді - парубком. Він був трактористом й пересувався на старому мотоциклі з коляскою. Як він казав, приятелював з моїм, тепер вже також покійним батьком Іваном Івановичем Панченком, що тоді працював лісником у колгоспі «Перше травня», головою якого спочатку був уродженець тієї ж таки Червоної Слобідки Максим Явтухович Ющенко. Дядько Іван мав рідного брата, Григорія Григоровича Ратушного, 1921 р. н., який мешкав у місті Брисбен за адресою: 9. Goleman Street, Graceville, BRISBANE, Qld, й помер у 1988 році. Григорій Ратушний, як і Яків Гвоздецький, був одружений з німкенею, яка називалася Марією, дітей у них не було, його сусідом був австралієць Gorge Zeej. Інших відомостей щодо Григорія Ратушного мені встановити, на жаль, поки що не вдалося. Його ж дружина Марія померла не так давно, у 2012 році.

Іншим уродженцем нашого краю, якого доля закинула до далекої Австралії, був Іван Сердюк, що побачив світ 3 грудня 1923 року, в селі Івахники (Яхники). Він приїхав до Австралії 9 серпня 1948 року, мав сина, який називався Ранал Сердюк. Відомо, що перед початком війни Іван Сердюк закінчив десятирічку та один рік університету, в Австралії був членом Українського культурно-мистецького клубу, працював робітником, відтак, машиністом та водієм на трамваях, у 1997-му році переїхав зі Сіднея до Брисбена.

Під час своїх відвідин Мельбурна у серпні 2012 року мені вдалося зробити кілька десятків світлин про життя й діяльність своїх земляків полтавців, однак родичів Якова Федоровича Гвоздецького тоді розшукати не вдалося, хоча мої пошуки після цього не припинялись.

Title Title 
 Поряд з колишнім будинком Гвоздецьких у Лохвиці,
зліва направо – Софія Гвоздецька, О. Панченко,
внучка Я. Ф. Гвоздецького пані Лоурен

 Автор допису О. Панченко поряд з пам’ятником
голові Директорії УНР Симону Петлюрі
у Мельбурні, 2012 рік

 

Пізніше, коли через руки лохвичан, спочатку - Володимира Кривошеїна, а згодом - Івана Кащенка, моя книга «Українська Австраліана: Полтавщина, Галичина, Боснія», потрапила до київських родичів Якова Гвоздецького, я отримав несподіваного й цікавого за змістом листа від внучки Якова Федоровича пані Алли, що має в заміжжі прізвище Полтавська, такого змісту:

«Доброго дня, шановний Олександре Івановичу. Пише вам Полтавська Алла Олександрівна, рідна онука Гвоздецького Якова Федоровича, інформацію про якого ми знайшли у вашій книзі «Українська Австраліана». Ми зі сестрою вже не один рік намагалися розшукати хоч якусь інформацію про нашого діда, батька нашої матері, робили запити до Німеччини, Червоного Хреста, але без результату. Дозвольте висловити вам щиру подяку за вашу працю, за те, що допомагаєте людям, зокрема, у пошуку рідних. В Україні у Якова Гвоздецького теж було троє дітей. Старший син уже помер, але моя мати та її молодша сестра ще живі. Нам дуже би хотілось більше дізнатися про життя нашого батька-діда-прадіда, про його австралійську родину. Олександре Івановичу, чи не могли б ви допомогти знайти контакти його дітей? Можливо, це можна зробити через українську діаспору? Можливо, ви можете передати їм мої контакти. Я розмовляю англійською мовою. Будемо безмежно вдячні за будь-яку допомогу. Дуже сподіваюсь на вашу відповідь. З повагою, Алла Полтавська».

Не забарився й наступний лист від внучки Якова Гвоздецького Алли Полтавської: «Вітаю, пане Олександре! Як домовлялися, висилаю вам декілька фотографій Якова, а також фото біля будинку, де він жив до війни, а після війни жила його дружина Ольга з дітьми. На цій фотографії його син Пітер із дружиною, я, мій чоловік, а також Іван Кащенко, внучатий племінник Якова, який живе зараз у Лохвиці. Адреса цього будинку: вулиця Перемоги (може, зараз її перейменували), 36. Кілька слів про першу родину Якова. Його перша дружина - Антоненко Ольга Олексіївна. У них було троє дітей: Володимир (1932-2008); Євгенія, моя мати, (рік нар. 1935) і Лідія, проживає в Росії (рік нар. 1938). Цікавий збіг: у Якова 3 дітей та 6 онуків - і в Україні, і в Австралії. Щиро дякую за вашу працю. Сподіваюсь, що зустрінемось з вами наступного року в Лохвиці. З повагою, Алла Полтавська».

І ось зовсім нещодавно, 21 серпня 2018 року, за рік після візиту до Лохвиці Пітера Гвоздецького, до нашого міста з Австралії завітали донька Якова Федоровича - Софія Гвоздецька зі своєю донькою Лоурен та з киянкою, іншою внучкою Я. Ф. Гвоздецького - Аллою Полтавською та її чоловіком Юрієм.

Й знову зустрічі, враження, спогади, переживання, емоції, фотографування...

...Раніше казали, що книга - це джерело знань. У випадку ж з історією по­вер­нення Якова Федоровича Гвоздець­кого до своєї родини в Україні та до вужчої батьківщини мої багаторічні пошуки, дослідження та інформація з історії українського поселення в Австралії, й, зрештою, моя книга «Українська Австраліана: Полтавщина, Галичина, Боснія» стали важливими джерелом інформації у цьому конкретному випадку. Прикро, що значна частина сучасних українців, як мовиться, з головою поринувши у швидкий й доступний світ соціальних мереж, ще не до кінця усвідомлюють й оцінюють важливість інформації, що може бути подана лише в книжках, часописах та листах.

Тішуся, що зібрані мною інформації про уродженця полтавського містечка Лохвиця, члена багрянівської УРДП та Легіону імені Симона Петлюри Якова Федоровича Гвоздецького закінчилися успішними контактами та зустрічами австралійців зі своїми родичами в Україні, які саме з моєї книги дізнались про свого батька та діда у далекій Австралії, що був, як видно, непересічною особистістю - видатним журналістом, редактором і громадсько-політичним діячем, членом знаменитих формацій українців УРДП та ЛСП, про які детально написав вище у цьому своєму дописі.

 

P. S. У цьому дописі використано світлини з книг «Українці Австралії. Енциклопедичний довідник», «Вільна думка» і Товариство Збереження Української Спадщини в Австралії, Сідней, 2001 рік; «Енциклопедія української діаспори». Том 4 (Австралія - Азія - Африка), спонсор видання Наукове товариство ім. Шевченка в Америці та Фундація приятелів енциклопедії українознавства, Київ-Нью-Йорк-Чикаго-Мельбурн, 1995); «Українці в Австралії. Матеріали до історії поселення українців в Австралії». Накладом Союзу українських організації Австралії (СУОА), Наукове товариство ім. Шевченка в Австралії. Бібліотека українознавства, ч. 15, Мельбурн-Австралія, 1966; «Українці в Австралії», том ІІ, Союз українських організацій Австралії, Мельбурн, 1998 рік; як також фотографії з архіву Мирослава та Марії Болюхів, збірки О. Панченка та архіву родини Якова Федоровича Гвоздецького. - О. Панченко.

Фрагменти з історії поселення українців в Австралії

Голод – кара за непокору

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com