БІАТЛОН

 

Одна з багаторічних лідерів жіночої збірної України розповіла про те, як відбувається підготовка команди до нового сезону.

 

- Зовсім нещодавно ви повернулися з літнього чемпіонату світу. Яке ставлення до цього змагання в середовищі професійних біатлоністів?

- Особливого акценту в тренувальному процесі саме перед цими стартами ми не робимо: готуємося до зими, сприймаючи літній чемпіонат лише як проміжний етап. Але само собою, коли ти виходиш на старт, думок про те, щоб себе поберегти і десь пробігти в півноги, вже не виникає: починається жорстка «битва» до останнього метра.

І, все ж таки, повторюся, спеціальної швидкісної або стрілецької підготовки до цього змагання у нас не було. Навантажуємося за своїм планом і стартуємо з накопиченим на тренувальних циклах багажем. Думаю, що в результаті виходять далеко не ті швидкості, які повинні бути по ходу сезону.

Деякі країни, безумовно, вирізняються. Але для нас ці старти потрібні виключно для аналізу помилок і роботи над ними на завершальних етапах підготовки до зимового періоду.

- Атлети з яких країн, на вашу думку, цілеспрямовано готувалися до літнього форуму і вирізнялися високими показниками?

- Насамперед, чехи, але їх зобов'язував статус господарів чемпіонату. Ну і, судячи з результатів, збірна Польщі ставила перед собою конкретні медальні завдання.

- Якщо оцінювати конкретно вашу швидкість на лижні і стрілянину за 12-бальною системою, яких оцінок заслужили?

- У балах оцінити складно. Фізичною формою я була задоволена: показала саме те, до чого була реально готова. Результат зі стрільби також можна вважати цілком адекватним, враховуючи те, що я пропустила місяць через лікування плеча. Тобто, ще в липні я просто не могла підняти руку... В цілому, я своєю формою задоволена.

- Ще б пак, у підсумку ваші результати виявилися кращими серед усіх українок.

- Так уже вийшло. Теоретично, якщо брати конкретно ці перегони, могла піднятися і на п'єдестал. Але трохи підвела стрільба. Що поробиш, такий біатлон: мінус один - тут, промах - там, і на медалі вже розраховувати складно. Все-таки, позначився той самий пропущений місяць...

- Ви завжди вважалися одним з найстабільніших снайперів у нашій збірній. Невже такий незначний простий промах міг вплинути на ваші базові налаштування?

- Ні, в спокійному стані я готова закривати всі мішені без особливих проблем, але для того, щоб зробити цей «нуль» на пульсі 160 ударів у хвилину, потрібно перебувати на певному рівні готовності...

- З новим старшим тренером збірної Андрієм Прокуніним раніше були знайомі?

- Звичайно. У мене давно склалося враження, що я знайома з усім біатлонним світом. (Посміхається). Але в даному випадку це спілкування не було якимось там фамільярним. Просто знали один одного. Тепер ось працюємо.

- Які ваші перші враження від професійного співробітництва?

- На даний момент - тільки позитивні. Людина точно знає, що робить. Підкуповує і те, наскільки швидко йому вдалося згуртувати колектив. І це, до того ж, що, по суті, в команді працюють 13 спортсменок різного віку й абсолютно різного, місцями просто несумісного досвіду. Однак, і мікроклімат всередині колективу і сама система тренувань - дуже класні.

- Якщо чесно, на останній Олімпіаді склалося враження, що у збірної України в цьому складі майбутнього просто не існує. Що допомогло подолати кризу?

- Це було тільки враження, яке - вже вибачте за прямоту - частково перебільшили журналісти, ну і вболівальники в своїх коментарях рясно ділилися своїми думками. Зі свого боку можу сказати, що ніколи не було ситуації, при якій ми з Валею і Вітою Семеренко, а також Юлією Джімою не розмовляли одна з одною. Юля сама відверто пояснила свій стан: мовляв, замкнулася, усамітнилася. Все зрозуміло, жодних запитань. Ніхто нікому не ліз у душу.

Ось і зараз ми нормально спілкуємося і між собою, і з Урошем Велепецом (тепер уже екс-тренером збірної. - Прим. М. С.), і з Настею Меркушиною, і з Іриною Варвинець.

- Як я розумію, Юля Джіма зараз тренується саме зі словенським фахівцем?

- Так, вона пішла на індивідуальну підготовку з Урошем - точно так само, як минулого року це зробив Яків Фак, що тренувався з нами.

- Як ви ставитеся до таких речей?

- Абсолютно нормально. Це - особистий вибір кожного. Якщо спортсмену імпонує тренер, він щиро вірить у нього і бачить прогрес - то поводити себе таким чином є цілком логічним.

- Сестри Семеренко ніколи не відрізнялися якоюсь особливою відвертістю в спілкуванні з пресою, але на Олімпіаді прорвало й їх. У вас не було бажання зробити кілька гучних заяв?

- У мене? Ні.

- Які завдання ставите перед собою напередодні нового сезону?

- Провести максимально плідний підготовчий період. А вже взимку подивитися, що з цього вийде. (Посміхається).

- Перебувати на піку форми протягом усього сезону - це утопія?

- Пік є пік, він може бути тільки один. Цей факт підтверджений усіма фахівцями планети. Інша справа - рівень спортсмена. Він може бути низьким, середнім або високим. Спортсмен високого рівня, навіть не перебуваючи на піку, цілком здатний регулярно здобувати п'яті-десяті місця на елітних етапах Світового туру, а на піку то і взагалі вигравати старт будь-якого масштабу. А якщо твій рівень низький або високий, то максимум, на що ти будеш здатний, - якесь «надцяте» місце на головних стартах біатлонного року.

- Де б ви хотіли досягти свого піку в сезоні-2018/19?

- Що за питання? (Сміється). Ну, звичайно ж, на чемпіонаті світу!

 

Джерело: Sport-express.ua