З початком осені в Україні стартував новий сезон політичного шоу, додатково пожвавленого наближенням виборів президента. Загалом це все виглядає доволі цікаво і подекуди навіть смішно, якщо не звертати увагу на майже не помітну в цих пристрастях деталь: це все коїться під час війни. А пристрасті подекуди комічні - а подекуди і трагічні...

 

Почнемо з сумного. Дуже сумного.

Днями знайдено мертвим у своїй квартирі Баррі Бонена - волонтера, котрий, зокрема, вів ФБ-сторінку «Грузинського Легіону» Мамуки Мамулашвілі. Біля тіла знайдено пістолет, ситуація виглядає схожою на самогубство. Однак Мамулашвілі стверджує, що у Бонена не було жодних ознак депресії.

Також знайдено мертвим у своєму будинку в Києві відомого волонтера Анатолія Декіна, у вбивстві підозрюють 22-річного безробітного.

Ветерана війни, колишнього десантника, а тепер - блогера і письменника Валерія Ананьєва поліція затримала прямо у бібліотеці, перед презентацією його книги. Мовляв, у січні 2016 року він побився із мешканцем селища Гвардійське, і зламав носа опоненту. Вгадайте, якої життєвої позиції дотримувався опонент... Люди наробили ґвалту, приїхали народні депутати, взяли Ананьєва на поруки. Будь-який мешканець України, котрий хоч раз звертався до поліції чи міліції із завданими йому легкими тілесними ушкодженнями, знає, наскільки тяжко вмовити українських правоохоронців на те, аби вони хоча б прочитали нотацію хуліганові. «Вб'ють - тоді й приходьте», - це стандартна відповідь у більшості випадків. А тут - затримання, суд через майже два роки після бійки, та ще й прямо перед початком презентації  книги. 

Кардинально протилежна проблема - у волонтерки Юлії Толмачової. Два місяці тому було пограбовано їхній волонтерський склад, вкрали військову тактичну амуніцію. Через два місяці біганини за правоохоронцями хтось із поліцейських пошкодував волонтерку і сказав чесно: знайти волонтерське майно - нереально, ніхто і шукати не буде.

Активістам, які 13.07. 2017 під парламентом закидали народного депутата від фракції «Блок Петра Порошенка» Олега Барну яйцями - «світять» від 4 до 7 років тюрми. За насильство над державним діячем. Десь тихенько заплакав Віктор Федорович Янукович - він і не знав, що так можна було...

Натомість, за дивним збігом, дала про себе знати славнозвісна Неля Штепа - виставила у ФБ фото себе, коханої, у гарному вбранні і гарному кріслі. Як натяк, що людей із її життєвою позицією в цій країні підтримують, такі люди будь-якій владі потрібні...

Ще гірші справи - у одеського активіста Сергія Стерненка. Олександру Ісайкулу, котрий  намагався вбити Стерненка, поліція надала державну охорону. А представники Опоблоку винесли на сесію Одеської облради звернення до Юрія Луценка із проханням повернути провадження щодо нападу на Стерненка  назад в поліцію Одеси. Хто замовляв вбивство активіста, хто організовував стеження - це нікого не цікавить... Та й навіщо? Всі й так все знають...

Натомість активні громадяни цікавлять всіх.

От візьмімо телепрограму «Схеми: корупція в деталях», спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший». Автор ідеї, редактор та ведуча програми - журналістка-розслідувач Наталка Седлецька.

І от на початку вересня Печерський районний суд Києва надав доступ Генеральній прокуратурі до телефонних розмов, смс та місцезнаходження телефону Наталки Седлецької у справі про ймовірне розголошення державної таємниці і даних досудового слідства директором НАБУ Артемом Ситником. Доступ надається до даних за 17 (!) місяців.

Якщо хто раптом не знає - генпрокурор Юрій Луценко та його підлеглі неодноразово ставали фігурантами розслідувань програми «Схеми». Але суд чомусь не звернув уваги на ймовірність, скажімо так, деякого конфлікту інтересів...

Та й як можна звертати увагу на такі дрібниці, коли на носі - вибори, а тут якісь журналісти зі своєю програмою, котра явно шкодить передвиборчим планам представників найвищих ешелонів влади. А корупція - яка корупція, кому вона заважає? Хіба дивним американцям та європейцям трохи...

Як пише у своєму ФБ журналіст Ростислав Демчук, під час сесії у Парламентській Асамблеї Ради Європи її представники висловили обурення і протест у зв'язку з рішенням суду надати доступ ГПУ до інформації в смартфоні Седлецької та закликали українську владу забезпечити дотримання її прав на конфіденційність джерел. «Журналісти-розслідувачі відіграють основну роль «сторожового пса» в наших суспільствах, оскільки вони розслідують корупцію або зловживання владою. Їхня робота базується на різних джерелах, і вони мають право зберігати ці джерела в таємниці», - сказав доповідач ПАРЄ з питань свободи ЗМІ та безпеки журналістів Джордж Фолкс.

Дивні люди, нащо їм здалася та корупція?

Так само, як і війна. Генштаб невпинно строчить інструкції, за якими волонтер, щоб потрапити на фронт, мусить підписати купу папірців, розвезти їх чи не по всьому фронту, потім здати назад (знову по всьому фронту), детально описати свій маршрут, жодного разу з нього не зійти, та ще й при цьому заприсягтися «не розповсюджувати неправдивих відомостей про стан справ на фронті». Мається на увазі, що будь-яка не дуже приємна для Генштабу інформація, починаючи із протермінованих продуктів на кухні і закінчуючи контрабандою через лінію фронту, є наперед неправдивою. І волонтера, котрий надумає її оприлюднити, проженуть мокрою мітлою із зони бойових дій - разом зі всіма його заповненими папірцями... І добре, якщо просто поженуть, а не віддадуть під суд за розголошення державних секретів. То Неля Штепа державних секретів не знає, що з неї візьмеш, а волонтери знають...

Ну а командир, якому волонтери привозили допомогу, повинен регулярно подавати звіти «нагору» про те, що йому привезли волонтери - і на біса то йому треба.

Війна? Яка війна, ні, не чули...

Все необхідне для фронту там вже є. А те, що волонтери везуть - то так, дрібниці.

От, для прикладу, типовий «літній» звіт Фонду Діани Макарової: «...оптика, далекоміри, планшети з програмами коригування, дуже вагома приблуда до снайперського тепловізора, маскувальні сітки - і автомобілі, автомобілі. Усі фронтові, усі не для того, аби возити високопоставлені штабні дупи, а для простих хлопців та дівчат з ВОПів».

Але, схоже, в уявленні Генштабу всього цього вже не треба, війна вже скінчилася, і можна займатися звичною справою - змушувати військо фарбувати траву від паркану і до обіду.

Прикро, що генштаб противника так не вважає.

11 вересня у Росії розпочалися військові навчання «Восток-2018», які росіяни намагаються розпропагувати, як найбільші, наймасштабніші, найстрашніші для Заходу. Звісно, для Заходу то лишень бряцання зброєю, та ще й далеко не найновішою.

	Випари кислоти з «Титану» вкрили іржею зброю українського прикордонника на межі з Кримом. Фото MIL.IN.UA

З цієї точки зору бряцання «Новічком» у Британії є набагато нахабнішою показовою акцією. Ну і британська відповідь на неї теж є доволі серйозною - до того всього, кажуть, що британці дуже вже розлютилися і навіть готуються конфіскувати майно російських олігархів.

Фокус в тому, що «військові навчання» росіян в Україні вже тривають п'ятий рік. І жодне їхнє бряцання зброєю не надихнуло українську владу бодай на думку не те що про конфіскацію загарбаного російськими олігархами майна, а навіть на те, аби прибрати з інформаційного простору кумів Путіна, не кажучи вже про дрібніших посіпак того ж таки Путіна. На волонтерів, добровольців, ветеранів - на всіх, хто по український бік фронту, в української ж Феміди вистачає натхнення і терпіння, щоправда, не в той бік спрямованого.

А от на російських посіпак українська Феміда уваги вперто не звертає, вони для неї - як набридливі мухи: явище не дуже приємне, але не настільки, щоб за ними бігати.

Було би зовсім кепсько, аби не один цікавий нюанс: росіяни, як показує історія, зокрема, і найновіша, зі своїми посіпаками поволі, але дають раду й самі.

31 серпня у Донецьку, в ресторані «Сепар» на бульварі Пушкіна, отримав несумісні з життям поранення Олександр Захарченко, «голова ради міністрів» російської терористичної організації «ДНР».  Спікер Держдуми РФ В'ячеслав Володін відразу після того заявив, що, мовляв, убивство Олександра Захарченка «обнуляє» сенс Мінських домовленостей. Хто б міг подумати - загалом вважалося, що  сенс Мінських домовленостей «обнуляє» те, що Росія жодного разу не дотрималася угоди про припинення вогню...

Тим не менш, потім росіяни передумали «обнуляти» «мінські недомовленості», і призначили наступника Захарченка. І той навіть погодився...

А 11 вересня 2018 року на конференції ОБСЄ у Варшаві російська делегація здивувала всю українську громадськість тим, що вимагала покарати Україну за вбивство проросійського блогера Анатолія Шарія. Найбільше, мабуть, здивувався сам Шарій, котрий наразі є живим і здоровим. Ключове тут, мабуть, слово «наразі»: як показує найновіша історія, проросійський блогер - професія небезпечна, точніше, роботодавці примхливі. Що цікаво - дружина Шарія була присутня на конференції...

Якщо згадати, що знімальні групи російських телеканалів зазвичай дивовижним чином отримують інформацію про смерть проросійських активістів на диво вчасно, іноді навіть наперед - то можна сказати, що Шарій та його колеги за політичними вподобаннями мають серйозний привід для роздумів...

Так само, як і ті мешканці Криму, котрі необачно заявляли, що головне - приєднатися до РФ, а там - хоч каміння з неба. Каміння наразі ще не було, але був потужний викид хімічних речовин у місті Армянськ, із заводу «Кримський титан», котрий, до речі, належить олігарху Дмитру Фірташу. Офіційно окупанти нібито передали завод російському підприємству «Титанові інвестиції». Однак назвати Фірташа суто українським олігархом ні в кого клавіатура не підніметься, тож зовсім не факт, що завод справді змінив власника.

За дивним збігом, у ніч на 24 серпня на заводі сталися викиди невідомої отруйної речовини. Авто, побутові прилади, меблі та дитячі майданчики вкрилися іржею та сіро-зеленим нальотом.

За даними ТСН, окупанти останні роки грубо порушували технологію утилізації небезпечних речовин, які залишаються після виробництва титану.

«Протягом трьох років скидалась гідролізна кислота у кислотовідстійник, це повне порушення технології. Вода не є основним фактором, тому що жодної води не вистачило би розбавити до нейтрального стану таку кількість кислоти», - розповів  колишній працівник заводу Олександр Іващенко.

«Раніше були фільтри очищення, а зараз вичавлюють з заводу все, що можна, і все», - запевняє інший колишній працівник - Микола Куратник.

За даними ЗМІ окупантів, у неділю, 9 вересня, завод «Кримський титан» в Армянську повністю зупинив роботу. Тим не менш, окупаційна влада екологічної катастрофи в Криму не визнає.

В Україні 200 кілометрів доріг на Херсонщині рятувальники обробили содовим розчином. До таких дій вдалися у семи населених пунктах, які найбільше постраждали від хімічних викидів з кримського заводу. Спеціальну обробку, яка має знизити вплив шкідливих речовин на людей, провели і на території двох контрольних пунктів в'їзду-виїзду «Каланчак» та «Чаплинка». Вони досі закриті для в'їзду на окупований півострів.

Тим не менш, на цьому прикладі дуже чітко видно, що Україна - не Британія. Так, уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова звернулася до ООН з приводу загрози екологічної катастрофи у Криму.

Але в порівнянні з тим ґвалтом, який могла би здійняти патріотична українська влада, котра справді вважає, що Крим - це Україна, це взагалі дрібниці.

Організація із заборони хімічної зброї, ВООЗ, ПАРЄ, ОБСЄ врешті-решт, інтерв'ю для всіх провідних світових інформаційних агенцій, вражаючі фото зіржавілої за ніч зброї прикордонників - де це все?

Це не є суто риторичні питання. На жаль, зі ставленням Росії до екології, і з тою кількістю  слабких у цьому сенсі місць окупованих територій Донеччини та Луганщини, котру ми наразі маємо, наступні екологічні катастрофи - лише справа часу. І - одна з реальних проблем для справжніх патріотів. Звісно, окрім вибриків української Феміди, української Генпрокуратури та інших українських установ, котрі чомусь діють так, ніби вони - по той бік лінії фронту...