З першими днями осені прийшло свято до книгоманів!

Сподіваємося, осінній примхливий настрій ще до вас не дістався - відтак пропонуємо потужний засіб для попередження цієї хвороби! : )

Цього разу ми приготували для шанувальників гарної книги класичний (однак напрочуд актуальний!) подарунок. Ми вже ознайомили вас із творами нащадка роду Івана Котляревського - Івана Білика. Сподіваємося, «Меч Арея» та «Дикі білі коні» посіли чільне місце не тільки на ваших книжкових поличках, а й у вашому серці. : )

Тому пропонуємо цього разу другий роман зі «Скіфської трилогії» - «Не дратуйте ґрифонів». За цей твір, написаний у 1993 році, автор отримав Всеукраїнську літературну премію - за найкращий роман року.

Попри скіфську тематику, основна проблема роману наразі для нас є, мабуть, однією з найактуальніших: влада, війна - і зрада людей, наділених владою.

У «Диких білих конях» древлянський жупан Боримисл взяв у руки символ влади, меч Арея, зібрав всі сколотські племена під своїм керівництвом, повів їх проти Дарія - і виграв війну.

З тим мечем довелося йому зрозуміти і найважливішу для кожного правителя істину: «...насамперед і над усім - плем‘я, земля, де народивсь, а тоді вже всі, кого маєш за найближчих, і в самому кінці - ти сам. Без племені немає нічого, й тебе теж...»

Цього разу вже перед нами -  нащадки Боримисла. Після його смерті меч перейшов до його сина, Великого князя Велеслава, а далі - до внуків, княжичів Соболя та Осмогруда.

Старший син Соболь має взяти меча по праву - але не має до того меча ні великого бажання, ні талану. Княжич більш охочий до полювання, розваг та інтриг, схильний слухатися цілого кола улесливих радників, котрі один поперед одного використовують його дружбу заради власного зиску.

Другий син успадкував від пращурів і розум, і вдачу, і бойову звитягу... Але меч Арея не належить йому по праву, бо він - молодший брат.

А тим часом країна потребує чесного, мужнього і рішучого правителя. Охочих прибрати до рук скіфські землі - хоч греблю гати, та й коло охочих продати територію ворогові за пристойну ціну ширшає... Без гідного правителя навіть найсміливішому і найвойовничішому народові на рідній землі буде непереливки...

«Осмогруд сів і схилив голову до самих колін, і тугий оселедець коси впав аж на червлені халяви. Меч Юра Побідника видався йому страшенно важким, і се вже було вкотре...»

Що робитимуть скіфи зі зрадою у найвищому керівництві - і чи робитимуть?

Зумів таки Іван Білик описати найважливішу проблему - що ж, погляньмо, як його герої її вирішуватимуть...

Приємного читання!