У минулому числі нашого часопису я розповідав про підготовку до відзначення 27-ї річниці Державної Незалежності України, зокрема, і параду. Свято відбулося, парад пройшов, і є можливість ще раз повернутися до цієї теми в більш широкому контексті.

 

Ключові події

 

Основними подіями цьогорічного свята стали підняття Державного прапора України у місті Дніпро і виступ з цієї народи президента України Петра Порошенка, військовий парад у столиці і промова президента України, присвоєння почесних звань військовим з'єднанням і нагороди військовим та цивільним, візит американського високопосадовця Дж. Болтона і присутність представників 18 країн на параді, привітання Україні від очільників іноземних держав.

Ключові реакції

 

Відгуків, що стосувалися самого свята і його окремих структурних елементів, насамперед, військового параду, було вдосталь і на будь-які смаки.

І, все ж таки, їх можна звести у, принаймні, три групи: захоплені (аж до ейфорійних) відгуки, критичні (аж до негативних) й об'єктивні.

Як завжди, прагнутиму до об'єктивності.

Підняття прапора

 

Урочиста церемонія підняття Державного прапора України на 23 серпня завжди відбувалася в столиці України. Цього року несподіваним рішенням президента України церемонія була перенесена в місто Дніпро.

	Підняття Державного прапора України в м. Дніпро 23 серпня 2018 року

Як пояснив сам Петро Порошенко, його рішення було продиктоване тим, що саме Дніпропетровщина організувала у 2014 році спротив намаганню поширити ідею Новоросії з Донбасу на південно-східні області, і це відіграло вирішальну роль в тому, що українська влада в цих областях, незважаючи на всі атаки, похитнулася, але встояла, а після і зміцнилася.

Відкриваючи урочисту церемонію, президент сказав: «Саме під синьо-жовтими кольорами з покоління в покоління ми, українці, боролися і боремося за власну свободу і волю України. Сто років тому це знамено стало офіційним стягом Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, які об'єдналися в соборну державу.

Його решетили ворожі кулі у національно-визвольних змаганнях. За нього карали Сибіром в епоху шістдесятників. Та з ним ми досягли, зрештою, Незалежності і відновили власну державу 27 років тому.

З ним захищали барикади на Майдані і ним вкривали загиблих Героїв Небесної Сотні. За цей прапор окупанти вбивали патріотів на Донбасі».

Нині жовто-блакитний прапор як національне знамено став настільки звичним, що молодь навіть і не здогадується, наскільки впертими, гострими та виснажливими були битви патріотів за визнання цього прапора 27 років тому.

Президент не нагадав, але ми пам'ятаємо, як у серпні-вересні 1991 року пручалася консервативна прокомуністична частина депутатського корпусу Верховної Ради України і внесенню до зали і, тим більше, підняттю над куполом парламенту жовто-блакитного знамена - не кажучи вже про визнання його як державного.

Є дві версії дати внесення жовто-блакитного прапора до парламентської зали - 23 і 24 серпня 1991 року. Не буду дискутувати, але нагадаю, що це було зроблено за пропозицією народного депутата України Романа Лубківського, підтриманою В'ячеславом Чорноволом. А тим часом Народний Рух України провів усю підготовчу роботу, включно до пошиття прапора майстринями-рухівками, і група народних депутатів внесла таки національний прапор України до сесійної зали Верховної Ради України.

Але лише 4 вересня 1991 року після декількох невдалих спроб проголосувати (тодішній голова Верховної Ради України Леонід Кравчук навіть погрожував своєю відставкою) відбулося результативне голосування і жовто-блакитний прапор замайорів над куполом Верховної Ради України.

Ще два тижні пішло на те, щоб уламати Президію Верховної Ради України, яка, нарешті, 18 вересня 1991 року своєю Постановою «Про прапор України» затвердила жовто-блакитний стяг як офіційний національний прапор Української Держави.

Але повернімося до цьогорічної церемонії в Дніпрі.

Президент піднімав Державний прапор України разом з юним ліцеїстом Київського військового ліцею імені Богуна Данилом Маковеєм - сином загиблого у 2014 році десантника з Дніпропетровщини Сергія Маковея.

Президент і його спічрайтери знайшли доречним порівняти прізвище Маковеїв зі старозавітними мучениками братами Макавеями, «які підняли повстання проти чужинців на захист свого народу».

Оскільки давньоєврейських святих мучеників Макавеїв поминають 14 серпня, про таку співзвучність і можна було сказати, але з однією поправкою: сім братів Макавеїв і їхня мати Соломонія дійсно були замучені царем Антіохом Епіфаном, але тільки за відмову їсти свиняче м'ясо, яке було заборонене законом Мойсея та ще й при цьому вважалося ідоложертовним м'ясом.

Що стосується повстань проти чужинців, а саме проти сирійських греків, котрі намагалися елінізувати іудеїв, то пізніше всіх повстанців і захисників віри почали називати макавеями, і це вже було не прізвище, а узагальнена назва. Напевно, звідси і йде історична неточність, допущена спічрайтерами президента, котрі сплутали конкретних сімох братів-мучеників Макавеїв з повстанцями-макавеями.

Проте, українці Маковеї, на відміну від старозавітних семи братів Макавеїв, мучениками вважатися не можуть, навіть батько Сергій, хоч він і загинув.

Але загинув не як мученик, а як патріот, зі зброєю в руках. І загинув не за віру, а за Україну, яку захищав як воїн. І яку захищатиме його син Данило, майбутній військовий, котрому цьогоріч випала честь підняти Державний прапор України разом із президентом України в рідному Дніпрі.

Вибачення президента

 

Промова президента була, як завжди, правильною і гарною - його спічрайтери і цього разу не підвели. Але в середині промови було проголошено неочікуване - вибачення президента. Думаю, що це ідея самого Петра Порошенка, котрий за минулі 4 роки не раз чув дорікання за деякі свої передвиборчі обіцянки і, зокрема, за цю.

Тож президент сказав, звертаючись до юного ліцеїста Маковея і до всіх нас: «І перед тобою, Данило, і перед воїнами, і перед усім народом хотів би поділитися переживанням, яке не полишає мене за жодних обставин. Яке давно мені не дає спокою. І не було жодного дня, щоб я про це не згадував.

Чи коли отримую зведення з фронту, чи коли підписую Укази про нагородження загиблих українських героїв. Чи коли, і це особливо важко, коли зустрічаюся з мамами, дружинами, дітьми полеглих у боях хлопців і дівчат. І зараз про це думаю, коли дивлюся на цей наш прапор, з яким наші воїни йдуть проти ворога.

Понад чотири року тому я заявив, що АТО триватиме години, а не місяці. Тепер уже не так важливо, в якому контексті ті слова були сказані. Не важлива й образність цієї заяви. Люди сприйняли її як можливість завершити війну дуже і дуже швидко.

Шкодую, що породив завищені очікування. Я щиро перепрошую, що подав надію, яка не збулася. Прикро, що дав обіцянку, яка не справдилась. І прошу за це вибачення.

Це для мене дуже серйозний урок обережного і відповідального ставлення до своїх слів і до своїх обіцянок. Дякую вам за це розуміння.

Країна вимагає чесної і відвертої розмови. Я з цього зробив висновки. Зі самого початку слід було націлити всіх на тривалу та виснажливу боротьбу за те, щоб звільнити кожен клаптик української землі».

Це вибачення викликало багато коментарів у ЗМІ та соцмережах. Дехто іронізував з того, що Петро Порошенко цілі 4 роки збирався з духом, щоб вибачитися. Інші вимагали, щоб він вибачився іще за багато що - список претензій був у кожного свій.

Треті схвалювали це зізнання і вибачення, називаючи його мужнім вчинком.

Як політтехнолог, я звик за кожною емоцією політика бачити розрахунок. Тому вважаю це вибачення тонким передвиборчим ходом, який має пом'якшити ту майбутню гостру критику, яку Петро Порошенко і його команда прогнозують почути від конкурентів під час наступної виборчої кампанії.

Тепер, якщо хтось згадає про ту непродуману обіцянку, команда П. Порошенка і він сам можуть з повним правом відповісти: «Ну так президент за це вже вибачився».

Хоча така відповідь вдовольнить далеко не всіх. Їх позицію озвучив Інтернет-користувач Володимир Тернопільський: «Минуло майже 4 роки. Мені наступного року буде 60. Комусь - 70. Хтось не дожив, хтось загинув, хтось поранений, залишились діти, вдови... поламані долі, знищені сподівання, не народилися діти і внуки, правнуки і праправнуки... і вже більше ніколи не народяться... І за це все тільки «вибачте»????????????????????????????????????».

Візит Д. Болтона

 

Президент П. Порошенко вітає Д. Болтона на параді 24 серпня у присутності генпрокурора Ю. Луценка та глави Адміністрації президента України І. Райніна.

Очікуваним гостем на параді був радник президента США Д. Трампа з національної безпеки Джон Болтон. Досвідчений політик-республіканець, якому у листопаді виповниться 70 років, прибув до України не тільки для протокольної присутності на параді. Хоча й таку присутність усі дружно оцінили як сигнал підтримки України з боку США.

Репутація Болтона як жорсткого політика ґрунтується, зокрема, і на його зізнанні: «Я вірю, що можу внести найбільший вклад у наше майбутнє, залишаючись чітким і послідовним прихильником жорсткої, рейганівської зовнішньої політики, яка формує світ за допомогою сили».

Декілька сигналів, які надійшли від Дж. Болтона під час його перебування у Києві, підтверджують таку репутацію. Зокрема, радник Д. Трампа підтвердив, що його шеф під час зустрічі з президентом РФ В. Путіним заявив про невизнання російської анексії Криму, і це є свідчення солідарності США з Україною.

	24 серпня 2018 року. Очільники церков разом з екс-президентами України

Далі Д. Болтон підтвердив, що США не знімає санкції з Росії. Правда, наголосив, що основними мотивами санкцій є отруєння Скрипалів у британському місті Солсбері і втручання в американські вибори. Якщо Росія зупинить свої хімічні програми, то санкції можуть і переглянути чи пом'якшити.

До речі, Д. Болтон запевнив, що США хочуть допомогти Україні й убезпечити її від втручання росіян у президентські та парламентські вибори 2019 року. І дав зрозуміти, що США виступають за те, щоб пришвидшити вступ України до НАТО попри непоступливість європейців.

Загалом же, можна резюмувати наступним чином: візит такого високопоставленого та довіреного співробітника президента Д. Трампа, безумовно, є актом підтримки України, але до якихось відчутних зрушень у актуальних для України питаннях він, напевно, не призведе.

Навіть за умов тиску на ЄС і НАТО з боку США європейці на сьогодні чітко дали Україні зрозуміти - і вона не готова, і ЄС з НАТО не готові до реальних кроків з надання Україні членства.

Росія всіма силами буде пручатися такому сценарію розгортання миротворчих сил на Донбасі, який би суперечив її інтересам. А інтереси Росії та України в цьому питанні є протилежними. Значить, в'язкі перемовини і глухий кут поки що в цьому питанні гарантовані.

Свою хімічну програму, як і інші військові програми, Росія не тільки не пригальмує, а й посилить. Хіба що постарається їх краще замаскувати.

Адже посилення військового потенціалу є стратегічною відповіддю Росії на небажання Заходу визнати її геополітичним партнером, з яким необхідно рахуватися, подібно, як до кінця 90-х років ХХ сторіччя Захід змушений був рахуватися зі СРСР.

Промова на параді

 

На урочистому параді військ, названому «Марш нової армії», було, принаймні, декілька знакових подій.

По-перше, промова президента, по-друге нагородження на Майдані, по-третє, прохід бойових підрозділів України та 18-ти країн світу, по-четверте, проходження та проліт бойової техніки, по п'яте, молитва за мир і військо, по-шосте, поминання полеглих.

Ще зранку 24 серпня у столичному соборі святої Софії відбулася міжконфесійна молитва за Україну. За повідомленням прес-служби УПЦ КП Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату виголосив молитву за Україну та за утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви. Святійшого Владику супроводжували Патріарший намісник, митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній, голова Інформаційного управління Київської Патріархії архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій Зоря та керуючий справами Київської Патріархії архієпископ Вишгородський Агапіт (Павло Гуменюк).

Також молитви виголосили Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, інші очільники Церков та глави релігійних організацій - члени Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій.

Присутніми були президент П. Порошенко з дружиною Мариною та дітьми, А. Парубій, О. Турчинов, В. Кличко. Усі помолилися і поставили свічки біля ікон.

Потім на Майдані очільники Церков помолилися за військо України, аби воїни могли жертовно виконувати свій святий обов'язок захисту нашої Батьківщини.

Свій виступ президент П. Порошенко почав з цитування:

Зродились ми великої години

З пожеж війни і полум'я вогнів.

Плекав нас біль за долю України,

Зростив нас гнів і лють на ворогів.

Любі співвітчизники! Шановні гості! Це - слова «Маршу нової армії», який сьогодні вперше пролунає на нашому військовому параді. Створили його на основі легендарної пісні, написаної наприкінці двадцятих років минулого сторіччя. І символізує він нерозривний зв'язок між різними поколіннями борців за свободу Вітчизни».

Те, що президент делікатно назвав легендарною піснею, насправді є офіційним гімном ОУН, затвердженим Проводом Українських Націоналістів у 1932 році. Однак, у промові це чітко не прозвучало. Президент уникав слова «націоналісти»?

Однак, він перекинув місточок між минулою і теперішньою Великими годинами: «Воістину «великою годиною» для нас, українців, стали останні чотири з половиною року. Ми пережили неймовірні випробування війною та економічною кризою, що її спричинила російська агресія. Від рук ворога полягли тисячі й тисячі українців - військових та цивільних; чоловіків, жінок, дітей. Нас тестували і на міцність, і на розрив. Намагалися розділити народ і розчленувати країну. Пробували заблокувати наш рух до Європи. Хотіли загнати волелюбний народ назад в осоружне імперське стійло.

Слава Богові і подяка кожному українцеві за те, що ми з вами вистояли. І не просто вижили у лихолітті, а й наростили міцні м'язи».

Схилені бойові знамена в пам'ять про полеглих

Констатувавши, що попередні спроби створити незалежну Українську Державу з різних причин не вдавалися, президент закликав розірвати це фатальне коло і виклав своє розуміння дорожньої карти України: «Ми твердо вибрали власний шлях розвитку. І не маємо права з нього зійти на догоду зовнішнім ворогам та їхнім агентам усередині країни.

Перше. Ми розриваємо всі пута, які пов'язують нас з Російською імперією та Радянським Союзом...

Друге. Ми, українці, йдемо своїм шляхом і розуміємо, що, насамперед, маємо спиратися на власні сили...

Третє. Конкретними кроками зміцнити незалежність. (Безвіз, експорт до ЄС, відмова від купівлі газу в Росії тощо - В. Р.)

Четверте. Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії, захист мови, що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це - ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це - вагома складова нашої незалежності».

Президент закликав пом'янути загиблих: «Схилімо голови на згадку про героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімось кожній українській родині, що втратила чоловіка чи сина, матір чи сестру. Вічна пам'ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну. Вічна їм слава.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять українських воїнів і мирних громадян України, котрі загинули у війні, яку розв'язав російський агресор. Повік не забудемо і не пробачимо ніколи».

Назвавши ЗСУ та інші силові структури найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирної праці українців, президент наголосив: «Про те, як змінилася українська армія за чотири роки, можна говорити хоч чотири години, є про що. Але ліпше за будь-які слова промовлятимуть зараз впевнена хода героїв, випромінюючий силу рух техніки та озброєнь і майстерність пілотів».

Хода і рух

 

І учасники бойового параду повністю підтвердили слова свого Головнокомандувача. Безпосередньо перед цим міністр оборони України генерал армії Степан Полторак проїхав уздовж вишикуваних підрозділів і вперше офіційно вітав їх легендарним гаслом: «Слава Україні!». У відповідь підрозділи чітко і дружно рубали: «Героям Слава!».

А потім вони пішли... Пішли по Хрещатику, повз українців, що тісно скупчилися вздовж лінії проходження, повз трибуну з почесними гостями на чолі з президентом України та Головнокомандувачем, під енергійно-урочисту маршову музику військових оркестрів.

Один з телеканалів так описував ситуацію: «Javelin, «Ятаган», «Богдана» та цілий армійський букет - «Гвоздики», «Акації», «Піони» під синьо-жовтими прапорами на центральній вулиці Києва. Штурмовики, винищувачі, транспортні літаки в небі над Хрещатиком. 24 зведені парадні розрахунки. Та окрема жіноча «коробочка».

Йдуть мужні захисники України	Не менш рішучі захисниці

 

Додам, що коробочкою називався зведений жіночий підрозділ, котрий викликав захоплення не тільки чоловіків, а й усіх присутніх - жінок, дітей, підлітків.

У соцмережах було надзвичайно багато відгуків тих, хто дивився парад по телевізору і тих, кому пощастило бачити його наживо. І не тільки жінки, а й деякі чоловіки казали про те, що у них від гордості за свою армію й Україну сльози виступали. Що стосується наших найкращих половинок, то вони емоцій не стримували і відверто зізнавалися: «Плакала, просто ридала...».

Нагородження, вшанування, присвоєння

 

Напередодні Дня Незалежності Указами президента України були нагороджені десятки українців - військових і цивільних, політиків і державних діячів.

Найперше, за особисту мужність, героїзм і самопожертву під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» було присвоєно Довгому Олегові Івановичу - лейтенанту (посмертно) і Сосніну Володимирові Миколайовичу - лейтенанту (на щастя, живому).

	Нагороду загиблого сина приймають батьки

Батькам лейтенанта Довгого президент вручив нагороду прямо під час параду, і це була єдина сумна хвилина у тому радісному дійстві. Хоча, на превеликий жаль, в указах можна прочитати біля багатьох прізвищ вояків оту чорну помітку: посмертно.

Орденами Свободи нагороджено двоє - Мустафа Джемілєв і академік С. Комісаренко.

Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня нагороджено, зокрема, знаменитого українського актора Івана Гаврилюка та одного з кращих народних депутатів-мажоритарників з Рівненщини, відомого юриста і громадського діяча Василя Яніцького. Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня нагородили одеську художницю Ольгу Котлярову-Прокопенко і заступника голови Тернопільського обласного відділу Всеукраїнської громадської організації «Союз українок» Марію Прохиру. Чимало українців з нагоди Дня Незалежності України були удостоєні нагород та різних почесних звань.

Особливо хвилюючим було присвоєння почесних найменувань військовим підрозділам - з відповідним врученням бойових знамен. В Указі президента України зазначено:

«Присвоїти військовим частинам Збройних сил України:

З окремому полку Спеціального призначення почесне найменування «імені князя Святослава Хороброго» та надалі іменувати його - 3 окремий полк Спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго;

15 бригаді транспортної авіації почесне найменування «імені авіаконструктора Олега Антонова» та надалі іменувати її - 15 бригада транспортної авіації імені авіаконструктора Олега Антонова;

30 окремій механізованій Новоград-Волинській Рівненській бригаді почесне найменування «імені князя Костянтина Острозького» та надалі іменувати її - 30 окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького;

55 окремій артилерійській бригаді імені генерал-полковника Василя Петрова почесне найменування «Запорізька Січ» та надалі іменувати її - 55 окрема артилерійська бригада «Запорізька Січ»;

Найкраща мить для воїна - обняти дитину, родину...

56 окремій мотопіхотній бригаді почесне найменування «Маріупольська» та надалі іменувати її - 56 окрема мотопіхотна Маріупольська бригада;

93 окремій механізованій Харківській бригаді почесне найменування «Холодний Яр» та надалі іменувати її - 93 окрема механізована бригада «Холодний Яр»;

406 окремій артилерійській бригаді почесне найменування «імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова» та надалі іменувати її - 406 окрема артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова».

Завершення

  

27-а річниця Незалежності України відзначена гарно. Попри всі дискусії про доцільність чи вартість військового параду, він, безсумнівно, виконав свою мотиваційну і надихаючу роль. Мільйони українців відчули захоплення і гордість за свою армію, за Україну. Відчули, що тепер, дійсно, є кому і є чим боронити наші рубежі.

Хоча до бажаного рівня нам ще дуже далеко. Але порівняно з 2014 роком армія і силові структури помітно прогресують. Вони гартуються на фронті. Можемо тільки побажати їм усім якнайскорішого миру і повернення до рідних. Яким би мужнім не був вояк, його золота мить - повернення додому й обійми найрідніших.

Тепер, як і після кожного свята, настають будні. Нас усіх чекає робота. Її багато, і вона тяжка. Крім того, на початку вересня буде дано старт новому навчальному року і новому політичному сезону. Отож, буде у нас вдосталь актуальних тем для спільної розмови з читачем.

А поки що - зі святом, яке минуло, але яке продовжується. Зі святом Незалежності України, котру ми маємо всі разом зміцнювати щоденно!