Потрібна реальна робота для зміцнення морської обороноздатності країни, а не піар-імітація.

Посол України в США Валерій Чалий повідомив: готується угода про передання Українській державі двох американських катерів типу «Айленд» (Island). За словами Чалого, Україна може отримати права на катери вже цього року, а з'являться у Чорному морі вони 2019-го. За словами дипломата, йдеться про пілотний проект, що надасть можливість запровадити схему прямих закупівель у США. «Якщо ми зробимо такий проект, то зможемо закуповувати більш сучасне озброєння у Сполучених Штатів», - сказав він.

Здавалось би, після такої заяви мають пролунати гучні оплески. Та чи будуть вони доречними, якщо згадати, що про безоплатне передання Україні цих двох катерів тривають розмови ще з 2014 року, але весь цей час саме українські інстанції ставали на заваді, бо, мовляв, за чинним законодавством неможлива пряма, без посередників, закупівля військовим відомством зброї за кордоном навіть за символічну ціну в $1? І якщо згадати, що в американських медіа кілька років тому з'явилися прозорі натяки, що, буцімто, поява таких катерів не вигідна виробникам схожої техніки в Україні, а наразі бойові катери для моря виробляє одне-єдине підприємство - «Кузня на Рибальському» (колишня «Ленінська кузня») в Києві, чиїми бенефіціарами, за даними програми «Схеми», є Петро Порошенко та його друг, народний депутат Ігор Кононенко? І що досить було б «відмашки» цих двох осіб, аби Верховна Рада за скороченою процедурою за день змінила потрібні закони?

А тим часом, з огляду на вкрай несприятливу для України ситуацію на Чорному й Азовському морях і захоплення росіянами в Криму майже всіх кораблів ВМСУ, єдиним виходом є створення так званого «москітного флоту». Це - велика кількість маленьких, але надшвидкісних, обладнаних потужним ракетно-артилерійським озброєнням, катерів. Справді, корабель класу «корвет» коштує не менше, ніж $200 млн. Натомість, «москітні» кораблі - значно дешевші за зіставною вогневою потугою. Вони могли б створити великі проблеми флоту країни-агресора у випадку його атаки на українське узбережжя, нападаючи на його кораблі «зграями» по кілька катерів під прикриттям авіації, що суттєво утруднює спостереження й відсіч. Колись такими групами діяли маленькі «чайки» запорожців проти великих турецьких вітрильників і галер. Як засвідчують історичні джерела, ця тактика дала українському козацькому флоту чимало блискучих перемог над переважаючими силами ворога...

Скажуть: хіба можна ганити «Кузню», яка постачає ВМСУ малі броньовані артилерійські катери проекту № 58155, які мають ще одну назву - «Гюрза-М»? Проте, згадаймо, що перша презентація цієї продукції відбулася, коли 2003 року тодішній президент Узбекистану Іслам Карімов замовив дві «Гюрзи» для охорони і контролю річки Амудар'я. Для виконання таких завдань «Гюрзи» надавалися ідеально. Вони могли б і в Україні непогано стати у пригоді десь на Дунаї або Дністрі. Але на морі? «Гюрза» витримує морські хвилі не більше, ніж у два-три бали. Якщо більше, то їй краще бути в порту, бо в морі потопатиме, не маючи відповідних морехідних характеристик, і не зможе стріляти. Швидкість «Гюрзи-М» становить 25 вузлів. Для порівняння: корабель класу есмінець має швидкість 32 вузли, а стандартний торпедний катер країн НАТО ще 40 років тому мав швидкість 50 вузлів. «Гюрза-М» має 30-мм автоматичну гармату з обмеженою дистанцією пострілу і два ПТРК «Бар'єр» з дальністю вогню 5 кілометрів. Який же корабель російського Чорноморського флоту, озброєний ракетами з радіусом дії 70-100 кілометрів і більше, дозволить «Гюрзі» підійти до себе на відстань ураження її гарматки чи ПТРК? Українські моряки будуть приречені на безглузді жертви без жодної шкоди для ворога. Ці катери годяться лише для висадки диверсійно-розвідувальних груп, і то в тиху погоду. Натомість, за морехідними характеристиками американські катери - значно кращі, вони належать до розряду ocean going, тобто, їх можна використовувати у межах і за межами Чорного моря (дальність - до 3000 миль). За розмірами «Айленд» - у півтора разу більший за українську «Гюрзу-М», має втричі більший екіпаж і може проводити ефективний вогонь при хвилях у три-чотири бали - коли «Гюрзам» треба тікати у порти... Командування ВМСУ не може не знати всього цього, але навряд чи наважиться за нинішніх умов сказати правду найвищій владі, що заробляє на виробництві «Гюрз».

Загалом же, у складі ВМСУ сьогодні - шість катерів «Гюрза-М», що становить третину бойових одиниць, серед яких ще п'ять артилерійських катерів інших проектів. Будується ще дві «Гюрзи», загалом, заплановано мати 18. Але це - той випадок, коли кількість не переходить у нову якість, такі катери не можуть ефективно протистояти росіянам навіть на Азовському морі, куди ті нещодавно перекинули близько 10 бойових одиниць із Каспію на додачу до вже наявних.

Втім, в Україні заплановано збудувати найближчими роками ще три швидкохідні ракетні катери проекту «Лань», які за морехідністю можна порівняти з «Айлендами». У «москітному флоті», за словами командувача ВМСУ Ігоря Воронченка, «основою бойового потенціалу повинен стати ракетний катер типу «Лань», який буде чинником стримування агресора в Чорному морі». Чудово! Але... Попри те, що вони розроблені у Миколаєві, виробляти їх, як повідомляють ЗМІ, буде та сама «Кузня». У Миколаєві вистачає суднобудівельних заводів, які фактично простоюють; на цих корабельнях свого часу будувалися важкі ракетні крейсери та авіаносці, там є (поки що) досвідчені кадри. Проте влада не може (чи не хоче) навести на цих заводах лад; ба більше: Чорноморський суднобудівний завод, на якому поволі будується закладений ще 2011 року багатоцільовий корвет проекту № 58250, названий «Володимир Великий», належить відомому проросійському олігархові і нардепу від «Опоблоку» Новінському, - відтак, ми маємо великий сумнів, що цей корвет буде спущено на воду 2020 року. І що вчасно побудовані будуть усі чотири заплановані кораблі. І взагалі, про які новинки й таємниці в озброєнні може йтися, коли цей корвет будується (якщо справді будується) на заводі олігарха, який публічно накликає на Україну «громадянську війну»? Проте, чинна верхівка України не здатна (чи не хоче) навести лад на корабельнях міста (а що там немає ладу, говорив той самий Ігор Воронченко), завантажити їх державними замовленнями, зберігши і повернувши на роботу тих фахівців, які там ще є.

Утім, з катерами проекту «Лань» маємо ще одну цікавинку. У Миколаєві цей проект був адаптований на замовлення В'єтнаму як артилерійський катер того ж типу, що «Айленд», тобто, здатний діяти в океані. В'єтнам побудував уже чотири такі катери (швидкість - 32 вузли, дальність плавання - 2500 миль, автономність - 30 діб, озброєння - дві гармати і важкий кулемет) і три катери з полегшеним озброєнням (дві спарені автоматичні гармати) для берегової оборони. А серед завдань артилерійських катерів - знищення десантних кораблів та корветів противника (нагадаємо, що головний потенційний противник В'єтнаму - Китай) і забезпечення операцій основних сил флоту. Саме те, що потрібно Україні на Чорному морі. Проте, чомусь про цей варіант катерів проекту «Лань» навіть не згадують, хоча саме артилерійські й ракетні катери цього типу мали б уже входити до українського «москітного флоту».

Взагалі, доля українського флоту у новітні часи - відверто сумна, адже державою керували або безвідповідальні персонажі, або відверті зрадники, або персонажі, які поєднували всі ці риси. Тому не випадково за правління Леоніда Кучми після поділу Чорноморського флоту СРСР між Росією та Україною, коли остання одержала близько 70 військових кораблів різного класу, пішли на металобрухт три з чотирьох фрегатів («Севастополь», «Миколаїв», «Дніпропетровськ»); чотири корвети («Ужгород», «Суми», «Херсон», «Ізяслав»»), один із трьох великих десантних кораблів («Рівне»), три малі десантні кораблі. Саме тому в розпал Помаранчевої революції Кабмін Януковича (якому вже була висловлена парламентська недовіра) дав дуже сумнівне з погляду законності «зелене світло» рішенню про списання 30 бойових кораблів і допоміжних суден, серед яких були щойно згадані фрегат «Севастополь» та корвет «Ізяслав», а також ракетний катер «Умань». Новий Верховний головнокомандувач Віктор Ющенко того рішення не скасував. Ба більше: за його «гетьманування» було списано корвет «Ізмаїл» і малий десантний корабель «Донецьк», який був побудований уже в незалежній Україні (введений в експлуатацію у червні 1993 року). А ще, як розповідали ЗМІ, за Ющенка Польща пропонувала нам два підводні човни у боєздатному стані, оскільки вона мала намір замінити їх на новітні зразки. А наприкінці 2008 року, начебто, планувалося передання ВМСУ трьох виведених зі складу US Navy фрегатів типу Oliver H. Perry (з нових членів НАТО два такі кораблі одержала Польща), але ці проекти так і залишилися на папері. За президентства Януковича на металобрухт відправили корвети «Кременчук», «Ужгород» і ракетний катер «Каховка». Здійснено це було, вочевидь, як знущання з України, 7 листопада 2012 року, в «червоний день календаря»... Ну, а доля фрегата «Байда Вишневецький», однотипного зі «Сагайдачним», взагалі сумна. Він був готовий на 37%, але його за Кучми просто порізали на металобрухт. Ще сумніша доля ракетного крейсера «Україна», який іржавіє в Миколаєві на приколі, готовий ще 20 років тому на 96%. Корабель такого класу здатен своїми ракетами знищувати морські й сухопутні цілі на відстані понад 600 кілометрів. Але добудувати його вже навряд чи можливо, а тому торік президент Порошенко видав указ про демілітаризацію корабля. Далі шлях очевидний - або продаж за безцінь за кордон (як готового на 67% авіаносця «Варяг», офіційно купленого за $20 млн і добудованого Китаєм), або перетворення на металобрухт. Що ж, неабияка вигода і для чиновників, і для олігархів - цілий флот порізати на метал, чи не так? І жодних проблем!

А проблеми у тих, хто знищував український флот і не давав його розвивати, мали би бути. Спеціальний трибунал мав би вивчити всі обставини списання бойових кораблів, які після ремонту могли б ходити морем ще 15-20 років (це - не голослівне твердження - один із нас був членом редколегії газети «Флот України», другий неодноразово читав лекції офіцерам ВМСУ в Севастополі та Донузлаві, тож ми мали й маємо інформацію з перших рук) і фактичної здачі 80% одиниць флоту росіянам 2014 року (зокрема, з якогось дива протягом правління Кучми - Ющенка - Януковича так і не добудованими корветами «Львів» - готовність 95%, і «Луганськ» - готовність 60%. Мають бути проблеми і в тих, хто сьогодні дбає не так про майбутнє ВМСУ, про їхню здатність захистити Україну з моря, як про власну фінансову вигоду.

Потрібна реальна робота зі зміцнення морської обороноздатності України, а не піар-імітація. Часу залишається дедалі менше, а спокуса для Кремля вирішити все одним потужним ударом дедалі зростає. І вона зростатиме, якщо слабшатиме Україна на морському напрямку...

Автори: Сергій Грабовський, Ігор Лосєв

Джерело: «День»