«Тиждень» обговорив із відомим українським військовим медиком Всеволодом Стеблюком проблеми лікування контузій та постконтузійного синдрому в наших бійців.

- Всеволоде Володимировичу, останніми роками ви зосередилися на дослідженні та лікуванні контузій і постконтузійного синдрому. І діяльність ця, хоч і потребує найвищого професіоналізму, напівволонтерська. Немає державної програми з обліку та лікування таких хворих, хоча провідні лікарі країни створили для цього свою систему...

- Чому ми говоримо про контузію, хоча у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10), що використовується сьогодні, такого слова немає? Справа в тому, що під час створення української версії для перекладу була взята російська. Але якщо ми візьмемо англійську, оригінальну версію, то там під шифром, який сьогодні використовується на позначення закритої черепно-мозкової травми, мається на увазі «concussion» - це і струс мозку, і водночас цим терміном описується контузія. У нас цього терміна немає, тому найчастіше виставляється діагноз «закрита черепно-мозкова травма, струс мозку» або «наслідки мінно-вибухової травми у вигляді...».

Насправді в країнах НАТО прийнято говорити про легке або м'яке травматичне ушкодження мозку - MTBI (mild traumatic brain injury), що об'єднує струс головного мозку та легкий забій мозку. Є певні критерії, за якими виставляється цей діагноз і, відповідно, будується вся лікувальна тактика. Питання контузії надзвичайно актуальне, але у нас цьому не приділяли належної уваги до певного часу. Так, у 2014-2015 роках під час активних бойових дій, здебільшого, не зважали на легкі травматичні ушкодження мозку, адже з такою патологією можна не тільки жити, а й воювати певний час.

А сьогодні ми маємо таку проблему, як постконтузійний синдром - віддалені наслідки перенесеного легкого травматичного ушкодження мозку, що виявляються трьома основними групами симптомів. По-перше, соматичні, що стосуються соматичного здоров'я, - це безсоння, підвищена втома, головний біль, періодичні судомні напади, зниження слуху, зору, запаморочення. По-друге, афективні або емоційні - подразливість, нестійкі емоційні реакції, напади необґрунтованого безпідставного гніву або напади розпачу. І когнітивна, тобто пов'язана з процесами пам'яті та мислення. Надзвичайно поширений симптом, який відзначають практично всі, хто переніс контузію, - це погіршення пам'яті, а також зниження концентрації та уваги, неможливість виконувати звичайну розумову роботу, яка раніше давалась легко, а внаслідок контузії виникають труднощі з цим.

Усе це призводить до дезадаптації ветеранів, такий стан у поєднанні фізичної, емоційної та когнітивної складових знижує їхню соціальну активність, можливість призвичаїтись до тих змін, що відбуваються в суспільстві, ефективно виконувати свою професійну діяльність.

- Що з приводу лікування контузій та їх наслідків каже світ?

- У всьому світі у військовій медицині надається надзвичайно велике значення травматичним ушкодженням мозку. У США при Департаменті оборони (це - аналог нашого Міністерства оборони) навіть є спеціальний Центр травматичного ушкодження мозку, віднедавна його перейменували в Центр травматичного ушкодження мозку та розладів поведінкового здоров'я (behavioral health). Там займаються серйозними дослідженнями. Поштовхом до початку наших досліджень, розробки цієї проблеми в 2016 році стала конференція, що проводилась для медиків НАТО у Німеччині. Тоді ми взяли за основу матеріали цього Центру, розробили і видали таку пам'ятку для бійців, які отримали контузію. Фактично ми переклали пам'ятку, що розповсюджується серед військовослужбовців Сполучених Штатів Америки. Але оскільки такі застереження, як «на сьомий день рано грати в гольф», для наших бійців, мабуть, не дуже актуальні, то певні моменти довелося адаптувати.

Одночасно ми почали проводити скринінгове дослідження, щоб з'ясувати, наскільки часто підтверджується діагноз у бійців, які анамнестично заявляють, що зазнали контузії. З першої групи обстежених, до якої входили 202 учасники АТО, які зазначали, що мали контузію, 156 осіб, тобто, дві третини мали реальні ознаки перенесеної контузії. І це доведено. Ми дослідили вияви контузії і наслідки постконтузійного синдрому за критеріями спеціального опитувальника Цицерона. Отже, не кожна мінно-вибухова травма призводить до контузії, наслідком двох третин таких травм є легке травматичне ушкодження головного мозку, і за відсутності належної уваги, лікувально-охоронного режиму, відповідного лікування ця патологія трансформується у постконтузійний синдром.

Варто сказати, що основні симптоми контузії зникають самі, тільки за дотримання належного лікувально-охоронного режиму. Якщо дати можливість відпочивати, спати, забезпечити нормальне харчування, відсутність бойового стресу, то приблизно 70% бійців повністю самовиліковуються після контузії. Але, на жаль, коли триває гібридна війна, створити такі умови практично неможливо, бо треба продовжувати воювати, і тому найчастіше контузія трансформується у постконтузійний синдром.

Фактично з 2017 року ми проводимо дослідження постконтузійного синдрому на базі Української військово-медичної академії. Ми запропонували, і міністр оборони підтримав, внесення цього дослідження до плану наукових робіт військової медицини. І в 2018 році ми ініціювали збори провідних установ Національної академії медичних наук - представників Інституту нейрохірургії, Інституту отоларингології, Харківського Інституту неврології, психіатрії та наркології, Інституту геронтології. Ці установи вже займалися подібними дослідженнями, але в цьому не було системи.

- Сьогодні система дослідження та лікування постконтузійного синдрому вже є?

- Так. У нас працює система єдиного науково-медичного простору, в якому ми проводимо дослідження постконтузійного синдрому, і перелічені інститути проводять відповідні обстеження. Це - надзвичайно важливо, оскільки вияви постконтузійного синдрому можуть бути різними. І вже понад чотириста бійців, які звернулися до нас, - це абсолютно відкритий запис, була інформація в соціальних мережах, передавали ми її на лекціях, конференціях - уже пройшли такі комплексні обстеження. Це має не стільки науковий чи теоретичний інтерес - важливо допомогти подолати ці наслідки. Напрями лікування теж різноманітні і залежать від провідної симптоматики. Обов'язковою є нейропротекторна терапія, яка стимулює захист мозкової тканини і процес нейрорегенерації, відновлення функцій, це - метаболічна терапія, це - препарати, що слугують будівельним матеріалом для нових клітин нервової системи, це - покращення мікроциркуляції, кровообігу головного мозку, адже потрібно відновлювати адекватне постачання кисню та поживних речовин. Це - протисудомні препарати. Ми виявили, що у 20% осіб з постконтузійним синдромом мають місце судомні напади чи навіть безсудомні напади епілептоїдного характеру, коли вони навіть не зовсім схожі на судоми, їх майже не помітно, але людину якось перемикає, вона випадає з реалій на кілька секунд чи хвилин, і з такою активністю пов'язані напади головного болю.

Інститут отоларингології проводить обстеження та лікування вестибулярної дисфункції, ушкоджень слухового аналізатора; сенсоневральна приглухуватість також є коморбідним станом, тобто, супроводжує контузію, яка сталася внаслідок мінно-вибухової травми.

Поведінкові розлади лікуються, відповідно, психофармацевтичними препаратами, застосовуються антидепресанти, транквілізатори, у тяжких випадках навіть нейролептики, і тільки комплексний підхід може мати ефект. Варто зазначити, що без створення адекватної психотерапевтичної атмосфери неможливе лікування. Дуже часто до нас дружини приводять своїх чоловіків, які перенесли контузію, і саме проблеми в близькому родинному колі змушують їх звертатись до нас. Тут дуже важливо пояснити не тільки самому ветерану, що з ним відбувається і що це є наслідком контузії, а й членам родини, що на цей момент ваш чоловік, батько, син через травму перебуває в такому стані. Тому потрібно вчитися жити поряд з такою людиною, вчитися допомагати і разом долати наслідки цієї травми. Обов'язково ветерани, в яких такі відхилення у психоемоційній сфері є провідними, скеровуються на консультації і на психотерапію до фахівців у цій галузі, ми також запрошуємо на родинну реабілітацію, проводимо ці заходи - і бачимо вже позитивні результати цього.

Дуже прикро, що фактично ця робота проводиться виключно за ініціативи науковців, тобто, ми не маємо спеціального фінансування на проведення цих досліджень, здебільшого, ми виконуємо свої обов'язки і плюс проводимо ці дослідження дуже часто у позаробочий час. Те, що стосується психотерапії, реабілітації, так само це - ініціатива психологів, які з 2014 року працюють з військовими, і тепер - з ветеранами. Але ми робимо це, бо теж маємо близьких із такими проблемами, а головне - ми розуміємо, що за неналежного лікування ці ветерани ставатимуть глибокими інвалідами саме у психоемоційній і когнітивній сферах. Прогресування посттравматичної енцефалопатії призводить до посттравматичного слабоумства, може виникати і прогресувати судомна посттравматична епілепсія.

- Ваша терапія приводить до повної оберненості явищ постконтузійного синдрому?

- Поки що рано казати, бо ми займаємось цим фактично другий рік. Вдається значно загальмувати розвиток незворотних змін, покращити працездатність, якість життя. Стосовно того, як воно буде далі, наскільки буде виліковно - поки що важко сказати, ми досліджуємо це.

- У своїй напівволонтерській діяльності що ви потребуєте від медицини, держави для того, щоб лікування постконтузійного синдрому було на рівні?

- Власне, по-перше, потрібна широка інформаційна діяльність. У відрядженнях чи до зони АТО, чи по Україні з питань Української військово-медичної академії, я намагаюся прочитати лекції, ознайомити людей з цією інформацією. Звертаюся до міських, обласних державних адміністрацій, щоб зібрали лікарів. Дуже часто йдуть назустріч, а іноді ні, бо «якось буде».

Потрібно допомагати у створенні єдиної бази, єдиного реєстру осіб, які зазнали контузії. У нас багато говориться про створення міністерства у справах ветеранів, усіх цих служб, але дуже характерний показник - на великому урочистому заході, присвяченому створенню міністерства ветеранів, самих ветеранів можна було перелічити по пальцях однієї руки, проте, людей, які хочуть бути до цього причетними, - переважна більшість.

Потрібна загальнодержавна програма, треба збільшувати фінансування закладів Національної академії медичних наук, медичних закладів Міністерства оборони, Української військово-медичної академії на ці дослідження. Хотілося б, щоб у нас був доступ до сучасних методів діагностики. Інститут нейрохірургії фактично використовує всі можливості, і МРТ, і допплерографічні дослідження, але інколи доводиться досить довго чекати, щоб потрапити на ці дослідження. Я скажу так: загалом, ми маємо можливості допомагати, і ми це робимо.

Довідка

 

Всеволод Стеблюк народився 1967-го, у Києві. Закінчив у 1992 році Київський медичний інститут ім. Богомольця. Доктор медичних наук, професор, полковник медичної служби, заступник начальника з клінічної роботи Української військово-медичної академії. Пан Стеблюк об'єднав провідних лікарів академічних інститутів і Української військово-медичної академії навколо проблеми лікування контузій та постконтузійного синдрому в наших бійців.

Спілкувалася Ірина Кириченко

Джерело: «Український Тиждень»