rss
08/21/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Що вимагають розчаровані?

Асоціація політичних психологів України рекомендувала вітчизняній громадськості книгу відомого британського філософа і політичного аналітика Саймона Крічлі «Той, хто нескінченно вимагає». Від неї певним чином і відштовхнуся, аналізуючи сьогодення.

 

Актуальність книги

 

Актуальність цієї книги та її тематики для нас полягає, зокрема, в одній із ключових висхідних тез автора: ми живемо в епоху масового політичного розчарування.

Воно настало не в останню чергу від того, вважає автор, що намагання дати політичну відповідь на питання, які є пекучими і болючими для більшості пересічних мешканців міст і сіл, не приводило і не приводить до потрібного результату.

Що таке політична відповідь і як саме її дають?

А це не що інше, як можливість і спроби вирішити актуальні, важливі для людей проблеми тими політичними інструментами, які зафіксовані в Конституції та законах кожної країни, зокрема, й України.

Передусім, це механізм виборів та інших засобів впливу народу на стан справ у державі - обговорення, пропозиції, референдуми, мітинги, пікети, протести включно аж до мирних ненасильницьких заворушень з метою тиску на владу.

Усі ці юридично закріплені механізми містяться в демократичному законодавстві всіх більш-менш розвинених країн. Зокрема, й України.

Але підсумок їх використання, на думку автора, один - масове розчарування.

Як це було донині в незалежній Україні?

 

Згадаймо кінець 80-х років минулого сторіччя.

  Title
  Політична відповідь українців-1989

Найбільш пекучою соціально-політичною проблемою, яку переживало ще у складі СРСР тодішнє українське суспільство (суголосно з іншими республіками тодішнього СРСР) - це автократизм, тоталітаризм тодішньої влади.

Уже й тоді ідеї державної незалежності України (як і інших республік СРСР) неодноразово висловлювалися, але за масштабом вони поки що на той час поступалися ідеям демократизації. 

На першому з'їзді народних депутатів СРСР внаслідок сильного тиску більшості делегацій (зокрема, й української) вдалося досягти низки принципових змін, зокрема, і вилучення з Конституції СРСР статті про провідну роль Компартії СРСР.

Загалом же, внаслідок так званої горбачовської перебудови і гласності, вдалося обмежити не тільки роль компартії, але й всемогутнього тоді КДБ, скасувати цензуру, вивільнити ЗМІ.

Згадаймо, що перша назва Руху була Народний Рух України за перебудову і засновано його було у 1989 р. не як політичну партію, а як громадсько-політичне об'єднання.

Це і були тоді бажані перемоги, досягнуті політичними засобами. Чи, висловлюючись за Саймоном Крічлі, була дана політична відповідь на актуальні тоді виклики часу.

Але добрий початок стимулював на гідне продовження.

Спроба повернення до диктату компартії і, загалом, Москви через введення так званого ГКЧП (укр. ДКНС), гостро актуалізувала перед Україною питання ненасильницького відсторонення від влади компартії України і необхідність досягнення державної Незалежності.

Title  
 Політична відповідь українців - вихід України зі СРСР 

На обидві ці пекучі проблеми українці знову дали політичну відповідь через законні рішення легітимної Верховної Ради України.

Компартія України була тоді заборонена через участь у ГКЧП (укр. ДКНС), а Україна стала Незалежною Державою.

Чи були тоді українці задоволеними результатами своїх політичних відповідей на виклики часу? Здебільшого, так.

Чи вірили вони у дієвість політичних засобів вирішення актуальних соціально-політичних проблем життя держави і суспільства? Так. 

І якщо ми візьмемо подальші ключові події становлення молодої держави Україна - утворення політичних партій, вибори президента України, першого за часів Незалежності складу Верховної Ради України, прийняття Конституції України, вибори другого і третього за рахунком президента України Леоніда Кучми, подальших виборів до Верховної Ради України і місцевих рад - усі ці та інші подібні важливі події породжували в настроях українців, як мінімум, два процеси.

Перший процес - це посилення розчарування, оскільки зміна президентів, прем'єрів, складів депутатського корпусу ВРУ та місцевих рад, мерів, губернаторів, міністрів не вирішувала основних суспільних завдань, що історія поставила перед Україною, а натомість, породжувала та посилювала олігархію, корупцію, відірваність влади від народу.

Другий процес - збереження оптимізму і пошуки тієї політичної сили чи того лідера, яким до снаги очолити вирішення вказаних історичних завдань України. Звідси формування великих груп виборців (так званих електоральних ядер), кожна з яких гуртувалася навколо провідних політичних партій та основних політичних лідерів.

Майдан 2004 року також був спробою дати політичну відповідь на масову фальсифікацію президентських виборів. Спробою ненасильницькою, мирною, надзвичайно велелюдною та яскравою.

І знову демократичний механізм протестів спрацював, політична відповідь на виклик того часу була дана і президентом України внаслідок переголосування другого туру став лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. Як того і хотіли всі, хто брав участь у київському Майдані та сотнях місцевих майданів.

Мільйони українців зігрівала надія, що демократ і фаховий фінансист Віктор Ющенко не тільки відсторонить від влади ставлеників Л. Кучми, не тільки забезпечить «бандитам тюрми!» - як і обіцяв під час виборів, не тільки стимулює становлення Нації, але й дасть потужний поштовх розвиткові економіки і, зрештою, підвищенню добробуту народу, чого так чекали мільйони.

  Title
  Ключовий момент вибору Ющенка: Янукович
замість Юлі

Тим більше, разом з Юлією Тимошенко та їхніми двома політичними командами. Куди входили політики, які на той час мали більше позитивний рейтинг і репутацію проукраїнських діячів.

Нагадаю, що, крім В. Ющенка і Юлії Тимошенко, це були Петро Порошенко, Олександр Турчинов, Олександр Зінченко, Анатолій Гриценко, Юрій Єхануров, Давид Жванія, Євген Червоненко, інші. 

Ескалація розчарування почалася якраз під час його президентства. Особливо після відставки Юлії Тимошенко з посади прем'єр-міністра України, призначення замість неї Віктора Януковича й укладення компромісу президента з комуністами та регіоналами.

Віктор Ющенко вважав це спробою посилення загальнонаціональної єдності, а значна частина його прихильників - навпаки, побачила в цьому зраду Ющенка своїм принципам і соратникам.

І після того доволі значна частина вітчизняних виборців не полишила віру в те, що на будь-яку проблему все-таки існує політична відповідь. І з оптимізмом пішла на вибори-2010.

Title  
 Лідери двох основних електоральних ядер-2010 

Коли приблизно однакова кількість виборців проголосувала за Юлію Тимошенко та Віктора Януковича (звинувачення у фальсифікації виборів я тут не розглядаю), стало ясно, що два головні електоральні ядра вітчизняних виборців, котрі сформувалися ще 2003-2004 рр. навколо В. Ющенка та В. Януковича, в цілому, збереглися. 

З тією поправкою, що станом на момент президентських перегонів-2010 В. Ющенко втратив свій рейтинг до 5%, і кандидатом від національно-демократичного ядра стала Юлія Тимошенко.

І треба ж було обраному президентові В. Януковичу так допекти українцям, що через 3 роки його правління, восени 2013 року, вони знову зібралися на Майдан - цього разу також мирний на початках.

Спроба дати мирну політичну відповідь на виклик антиукраїнської політики президента В. Януковича переросла у бойове криваве зіткнення, під час якого загинула розстріляна снайперами та спецпризначенцями режиму Небесна Сотня та інші українці.

Перемога процесу, який на початках називали Євромайданом, а наприкінці - Революцією гідності, породив останній поки що за часом злет оптимістичних надій українців на те, що сформована нова післямайданна влада здатна і, головне, - налаштована дати ефективну політичну відповідь на головні виклики зими-2014: формування проукраїнської проєвропейської політики, припинення війни на Донбасі, початок повернення окупованих територій, злам злочинних схем пограбування України, підвищення рівня добробуту народу, прискорення розвитку країни.

  Title

Цим і пояснюється підсумок виборів президента уже в першому турі з найвищим результатом, успіх партій, які називали себе прибічниками Майдану та Революції гідності на парламентських виборах, формування коаліції з 5-ти фракцій у Верховній Раді України.

Здавалося б, що є всі умови для виконання тих історичних завдань, які усвідомлювалися українцями станом на 2014 рік.

Однак, саме тоді і почали один за одним валитися знакові опори сподівань українців - і політичні персони, і політичні сили, й очікувані, але не здійснені перетворення, і неочікувані, але здійснені так званою післямайданною владою кроки.

Хто і що «звалилося»?

 

«Звалилися» спочатку у рейтингах, потім у репутаційних оцінках двічі післямайданний прем'єр-міністр А. Яценюк, його фракція «Народний фронт», наступний прем'єр В. Гройсман, котрий при призначенні обіцяв показати, як керувати державою, фракція «Самопоміч», а заодно з нею і Андрій Садовий, котрий один час розглядався як потенційний кандидат у президенти України, «Радикальна партія», нарешті Петро Порошенко та низка членів його команди.

Фактично розвалилася парламентська більшість як політична інституція - бо вперто не показують підписи хоча б 226 нардепів, які мінімально мають бути.

Розвалилася й опозиція до влади, так і не ставши об'єднаною командою.

Майнув, мов комета на політичному небосхилі, і нині нудьгує в Амстердамі Міхеіл Саакашвілі, в котрому дехто бачив об'єднувача опозиції.

Важливо услід за Андруховичем підкреслити - розчаруватися можна у післямайданній владі та її персонах, але не в ідеалах Революції гідності, за які найкращі українці віддали свої життя.

Що ж бачать українські виборці та громадськість в цілому за рік до важливих, якщо не визначальних виборів наступного року - президентських і парламентських?

Title  

Що бачать виборці?

 

А бачать вони початок війни всіх проти всіх.

Критика Петра Порошенка вже давно стала стабільною тенденцією, до якої всі звикли. Звикли - значить не звертають увагу.

А це означає, що звинувачення проти нього втрачають ту першу новизну і гостроту, яка так відчутно била по його рейтингу.

Той рейтинг його теж стабілізувався і П. Порошенко перебуває за спинами чинних фаворитів у подвійному становищі. З одного боку, він може вже й не наздогнати лідерів. З іншого боку, він може і рвонути на фініші з-за їхніх спин і вискочити вперед.

Все залежить від того, зокрема, що придумає його команда для стимуляції виборців і боротьби з конкурентами.

А боротьба ця розкручується. Дедалі більше негативу оприлюднюється проти Анатолія Гриценка, хоча поки що цей чорний піар є одноманітним і малоконкретним.

Дедалі відчутніше починають щипати Юлію Тимошенко - лідера нинішнього моменту. Хоча складається враження, що вагомих козирів проти неї нема, окрім педалювання тем «Юля - злодійка» і «Юля пропутінська».

  Title

Періодично спалахують розмови про нові обличчя, але все обмежується вже затертими до дірок обговореннями ймовірності балотуватися С. Вакарчукові та В. Зеленському.

Хоча канал І. Коломойського «1+1» знову крутить серіал «Слуга народу», в якому В. Зеленський грає президента України Голобородька.

Недаремно?

Починаються розмови про можливість балотування Віктора Медведчука як кандидата від проросійських сил - за умови, якщо росіяни та олігархи умовлять відмовитися від свого висування Ю. Бойка, В. Рабиновича, Є. Мураєва та інших кандидатів цього напрямку, який називають напрямком реваншу.

Про ймовірність перемоги націоналістичних чи навіть національно-демократичних сил поки що не йдеться. ВО «Свобода» та Олег Тягнибок поки що в тіні. Інші - у густому затінку.

У чому ж вихід?

 

Розглядаючи це питання, Саймон Крічлі, автор книги, про яку йшлося на початку статті, дійшов такого висновку: у випадку, якщо політична відповідь на гостру, важливу для суспільства і людей ситуацію не допомагає встановити справедливість, то потрібно робити акцент на етичній, моральній відповіді. А це означає, що потрібно боротися не за перемогу тієї чи іншої ідеології, не за вибір тієї чи іншої політичної програми партії, що балотується, а за права людини.

Title  
 Хто запропонує вихід і куди він поведе? 

Чи відповідає ідея британського аналітика українській ситуації?

Частково так.

Саме права українців зневажені у багатьох, якщо не в усіх аспектах.

Але чи візьмуть це за основу своїх виборчих програм вітчизняні партії та кандидати у президенти? 

На рівні популізму, звичайно, візьмуть. На рівні реальної налаштованості переламати ситуацію і створити українцям умови для життя, гідного людини ХХІ сторіччя, - сумнівно.

Ідеї демократії уже не мотивують українських виборців. Ідеї досягнення справжньої державної незалежності також.

А що ж їх мотивує? Що очікують та вимагають розчаровані?

Українці хочуть працювати, заробляти і жити по-людському. Як живуть люди у тих країнах, куди українці подалися в пошуках кращого життя, а подекуди і спасіння.

Хочуть, щоб політики працювали задля народу, а не власної кишені.

Але це поки що мало хвилює тих, хто готується вирвати владу, чи, навпаки, зберегти її від інших претендентів.

Хто зможе чинити опір такій поведінці політиків, до чого закликає в своїй книзі Саймон Крічлі?

Неповторний карпатський мудрець відійшов у засвіти

Протести в Румунії: стара еліта, схоже, захищатиметься до останнього

Назустріч…#2019-33 (08/15/2019)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com