Саміт БРІКС, що проходив 25-27 липня в Йоганнесбурзі (ПАР), хоча й був ювілейним, десятим, проте важливим, доленосним не став. Йому навіть «не пощастило» щодо висвітлення роспропом, оскільки на РосТБ зараз - час відпусток. Дмитро Кисельов відпочиває.

 

Фото  tccb.gov.tr

Володимир Соловйов перейшов на необтяжливий для нього щотижневий графік, декотрі з менш відомих пропагандистів - теж у відпустках. Тож на цю подію взагалі, ймовірно, не варто було б звертати увагу, якби не постфактумна заява президента Туреччини Ердогана про бажання приєднається до об'єднання п'яти країн, щоб БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР) став БРІКСТом.

 

І ось уже цей поворот подій, а також реакція на нього в Росії зробила весь цей комплекс тим цікавим і корисним для розгляду в Україні.

Анонс зустрічі Путіна з Ердоганом: марні очікування

 

На південноафриканському саміті БРІКС були присутні багато країн «великої двадцятки», зокрема, Туреччина. Але у Реджепа Тайіпа Ердогана був цього разу особливий статус - чинного голови Організації ісламського співробітництва. Себто, вага більша...

У російських інформаційних анонсах програма зустрічей та переговорів Путіна в Йоганнесбурзі докладно не розписувалася. За одним винятком - точно вказувалося, що запланована зустріч Путіна з Ердоганом (26 або 27 липня). Який же натяк був у настільки точній вказівці? Зрозуміти не складно, якщо згадати, що 28-29 липня відзначалося 1030-річчя Хрещення Русі.

Тобто, тут Кремль отак легко підморгував зацікавленим особам: мовляв, чекайте зміни позиції Константинопольського патріархату щодо надання українського Томосу... Що поробиш, російська пропаганда працює так щільно, що іноді і сама себе вводить в оману. Схоже, так сталося і цього разу. Російські аналітики всіх спектрів так часто повторювали слова про повну несамостійність патріарха Варфоломія, що, здається, і самі повірили у це.

Як і в те, що про все можна домовитися і все можна купити. Думка - нескладна: мовляв, досить дати Туреччині знижки на газ, ще якісь фінансові преференції, і Ердоган натисне на Фанар, а Фанар відмовиться від підтримки України. Але дійсність, як зазвичай буває, значно складніша. Та й взаємовідносини президента Туреччини зі Вселенським патріархом теж, звичайно, не такі прості й однозначні.

Ердоган, безумовно, лідер авторитарного типу, але він - не дурний і вміє рахувати далі, ніж на один хід. Дискусії Константинопольського і Московського патріархатів тривають не перший рік. Тому не в інтересах Ердогана, як прагматичного політика, посилювати позицію МП і послаблювати позиції Фанару, що розташований на території Туреччини. А майбутня автокефалія Української церкви взагалі докорінно змінить ситуацію у світовому православ'ї, зробить Константинопольської патріархат, якщо так можна висловитися, ще більш Вселенським.

Але це все - теорія. А що ж реально на практиці принесла зустріч Ердогана з Путіним? Судячи зі звітів на Кремлін.ру, небагато. Знаючи, як для ВВП важливі зовнішні прояви поваги, статусності, турецький президент у цьому розщедрився: звернення «Мій дорогий друже», а також слово «спасибо», сказане російською. Йому - нічого не варто, а для Кремля і його самолюбного володаря це дорогого коштує. Далі за текстом стенограми був несмішний путінський жарт (у сенсі підготовки яскравих «експромтів» путінських креативників останні роки - як відрізало) про те, що він приїде у турецький ресторан, тільки коли там з'явиться м'ясо російського виробництва.

... Все, на цьому стенограма обривається. Так завжди стається, коли у російської дипломатії «щось пішло не так» і розповідати нема про що. Іншими словами, Ердоган м'яко стелив, але коли зайшлося про можливий тиск на Фанар у питанні надання Україні Томосу, схоже, жорстко відмовив.

Тому до днів святкування 1030-річчя Хрещення роспропу не залишалося нічого іншого, як засвічувати на своїх телеекранах «агента Новинського», який після організованої ним хресної ходи розповідав - як саме буде організовуватися в Україні «громадянська війна» після оголошення автокефалії: у разі появи у Києво-Печерській або Почаївській лаврах представників Української церкви відбудеться жорстке протистояння, що переростає у війну. (Втім, у цій тезі, за великим рахунком, немає нічого нового. Це - лише розвиток слів голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополита Іларіона (Алфєєва) з інтерв'ю місячної давності: «А уявіть собі, що станеться, якщо розкольники почнуть захоплювати Лаври. Тисячі людей зберуться, будуть захищати ці обителі; проллється кров. На кому буде відповідальність за кровопролиття?»).

Прагматизм БРІКСТа й геополітична «розпальцівка»

 

Після такого першого прикладу сюжет із пропозицією Ердогана, щоб Туреччина вступила у БРІКС, тим самим перетворивши його на БРІКСТ, аналізувати простіше.

Реакція російського інформполя на цю пропозицію була надзвичайно кумедною - зовні захопленою, внутрішньо - стриманою. Тобто, приблизно так. Це - чудова пропозиція, яка абсолютно природно випливає з логіки розвитку події. Так, звичайно, БРІКС, що довів свою ефективність, буде розвиватися і міцніти! І коли всякі лузери, на зразок США, Євросоюзу, Заходу, остаточного розваляться, саме це нове об'єднання стане головним у світі!

Стривайте, так, а що по суті - які шанси, що Туреччина найближчим часом стане членом БРІКС? Ну... пропозиція, звичайно, чудова, але... не зараз, якось пізніше, потім, колись. А чому? Ну, бачте, немає механізму взаємодії всередині вже наявного об'єднання, незрозуміла процедура прийняття та відбору учасників і все таке.

Тобто, всі компліменти БРІКС, висловлені раніше, при переході до суті відлущилися і відпали.

Чому ж Москва, на словах вихваляючи нову ідею Ердогана, реально підтримувати її не хоче? Щоб зрозуміти це, потрібно подивитися на геополітику та економічні показники країн БРІКС. Ця структура - явно не рівноважна. ВВП Китаю - понад 12 трлн доларів. Далі йдуть Індія - 2,6 трлн, Бразилія - понад 2 трлн і тільки потім Росія з її 1,5 трлн.  Ось тому для Росії був вигідним вступ у БРІК Південної Африки (після чого об'єднання стало БРІКС). ПАР з її показником ВВП 295 млрд доларів стала однозначно молодшою сестрою у цій групі. А, з іншого боку, при цьому дала всьому об'єднанню якусь геополітичну закінченість: один - представник Африки, один - Америки, два азіатські гіганти, а також Росія, яка розташувалася на двох частинах світу. І цей багато в чому естетичний факт став для російської пропаганди безцінним, що дозволяє їй кричати про велику силу БРІКС як противагу «великій сімці» і всьому Заходу в цілому.

У реальності ж від такого об'єднання найбільше виграє найбільший його учасник - Китай, отримавши майданчик для свого економічного проникнення, для збільшення ваги своєї позиції, і без того вельми вагомої. А якби БРІКС почав розширюватися далі, то питома вага Китаю в об'єднанні все одно залишалася б значною. Питома ж вага Росії розчинялася б, гублячись у приплюсованих ВВП нових учасників. Саме тому Росія буде проти подальшого розширення групи, заявляючи, що достатньо і формули співпраці «БРІКС плюс». Саме тому пропозиція Аргентини, висловлена раніше, ввійти в групу вже кілька років не почута і не реалізована.

Але повернімося до Туреччини. Її ВВП - менший від російського, однак співставний з її 848 млрд доларів. Туреччина, розташована, як Росія, і в Азії, і в Європі, жодної додаткової геополітичної краси в конструкцію БРІКС не вносить. Більше того, як друга євразійська країна в групі, вона у певному сенсі стала б конкурентом Росії, пропагандистськи відволікаючи на себе увагу.

І ось тут корисно подивитися на аргументацію Ердогана, коли він говорить про бажання його країни вступити в об'єднання. За його словами, чинні члени БРІКС, здебільшого, не проти цього і ось, увага: «Особливо Китай говорить, що він виступає за розширення. Я бачив, що вони (члени БРІКС у цілому - авт.) розглядають можливість участі інших країн у цій платформі. Вони - не проти».

Що тут скажеш... Якісь розпливчасті «вони», може, й не проти, однак конкретна Росія з її геополітичною «розпальцівкою» навіть дуже протестує. Однак, економічно прагматичний Ердоган відкрито апелює до однозначного лідера групи - прагматичного Китаю. Тому якщо за деякий час йому все ж таки вдасться досягти входження у БРІКС, це буде поразкою Росії, і, відповідно, перемогою Туреччини та Китаю.

Утім, Ердоган і тоді легко нівелює цю сумну для Москви обставину, змінивши звернення до Путіна на «Мій дорогий безцінний друже», а в додаток до слова «...спасибо» російською мовою вивчить ще епітет «Великий...». І роспроп, можете бути впевнені, знову буде в захваті: «Путін знову переграв усіх!», «Нас так поважають!», «Ми - світові лідери!».

 

Що стосується власне українського інтересу, то деяке посилення Туреччини, відповідне послаблення Росії, нам, швидше, вигідне. Однак, цей фактор для нас - не настільки вагомий, оскільки не варто так уже сильно розраховувати на допомогу Туреччини у різних ситуаціях, і наявна там кримськотатарська діаспора - теж аж ніяк не всесильна.

Україні значно важливіше нарощувати власну силу, спочатку в рамках відновлювального росту і далі - за висхідною.

 

Автор: Олег Кудрін, Рига

Джерело: «Укрінформ»