Молоді, зовсім юні, статечні, іноді геть поважного віку - Воїни відходять у вічність. У боротьбі з російськими окупантами загинули тисячі бійців. Загинули гідно, як справжні воїни. Їхні імена вже вписані у Книгу пам'яті українського народу. Навічно.

 

Ми продовжуємо публікувати спогади, зібрані волонтерами, про бійців, які загинули, захищаючи кордони України від наступу російських військ.

Едуард Федоров

 

Едуард Юрійович Федоров (позивний «Джигіт») народився 10 серпня 1996 року, в селі Валява, Городищенського району, Черкаської області.

Хлопець навчався у Шевченківському коледжі Уманського національного університету садівництва, 2015 року був призваний на строкову, а після її закінчення підписав зі ЗСУ контракт.

Після проходження підготовки у 169-му навчальному центрі «Десна» 31 березня 2016 року прибув до свого підрозділу

Матрос, навідник 503-го окремого батальйону морської піхоти.

27 червня поблизу селища Водяне отримав важке кульове поранення від ворожого снайпера та був евакуйований до військового шпиталю Харкова, в якому помер 2 липня о 20:45.

Похований 5 липня у рідному селі. У нього залишились батьки, брат, сестра та вагітна дружина, з якою Едуард Юрійович одружився у квітні цього року.

Іван Борсук

 

Іван Іванович Борсук народився 9 липня 1986 року, в селі Лютинськ, Дубровицького району, Рівненської області.

2006 року закінчив Західноукраїнський коледж «Полісся» у місті Березне, після чого був призваний на строкову, яку проходив у лавах 80-ї окремої аеромобільної бригади.

З 2 серпня 2014 до 25 січня 2016 проходив службу за мобілізацією у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді, брав участь у боях за Дебальцеве. Повернувся додому, але згодом прийняв рішення продовжити захищати свою країну, тому 31 травня 2018 уклав зі ЗСУ контракт.

Солдат, військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади.

Під час обстрілу позицій 29 червня 2018 року в районі населеного пункту Попасна, Донецької області, зазнав вогневого кульового поранення голови. 8 липня 2018 року від отриманих поранень помер у Харківському військовому госпіталі.

Похований 10 липня у Лютинську. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та донька.

Іван Мельник

 

Іван Іванович Мельник народився 10 березня 1978 року, в Хмельницькому.

Рік відслужив за мобілізацією у лавах Національної гвардії України, після чого уклав зі ЗСУ контракт.

Військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 17 липня о 7:30 у районі міста Золоте, Попаснянського району, Луганської області, під час бою з найманцями РФ.

Похований 19 липня у Хмельницькому. У нього залишились мати і брат.

Артур Безсмертний

 

Артур Анатолійович Безсмертний (позивний «Ронін») народився 12 жовтня 1984 року, в місті Лієпая (Латвія).

Батько Артура - українець, із Царичанського району, Дніпропетровської області. 7 років тому він помер, і Артур щороку на роковини смерті тата приїжджав в Україну на його могилу. У 2015 році він також приїхав і був вражений рівнем апатії суспільства до війни, яка вже тривала на Сході країні.

Артур пішов до військкомату. Але через те, що він був нерезидентом України, йому порадили звернутися до добровольчих сил. До того «Ронін» відслужив 3 роки в армії зразка НАТО, тому мав фантастичну підготовку професійного солдата.

Таким чином він опинився у лавах 14-го запасного батальйону «Дніпровщина» Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», у якому розпочав службу з початку липня 2015-го року.

Надійний. Порядний. Чесний. Зібраний. «Ронін» (або друг Латиш, як його ще називали у ПС) завжди хотів бачити побратимів ще більш кваліфікованими воїнами, постійно проводив вишколи, передаючи свої знання, отримані під час попередньої служби.

Кожні 3-4 місяці нові хвилі добровольців вирушали на передову, і незабаром Артур потрапив до лав 5-го окремого батальйону ДУК, звідки його забрав до себе командир окремої тактичної групи розвідки Григорій Семенишин (друг Семен), який загинув у січні 2016-го року.

«Ронін» був правдолюбом, дуже вимогливим, вимагав від себе та інших по максимуму, мав неабиякі організаторські здібності. Коли загинув Григорій Семенишин, який був Артурові дуже близьким другом, той повернувся до Латвії. Але всидіти довго вдома не зміг та через півроку знову приїхав до України, підписавши зі ЗСУ контракт на 6 місяців, який потім постійно продовжував.

Спочатку служив у 2-й роті 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади, потім перейшов до взводу снайперів, після чого опинився у 2-му мехбаті. Наприкінці 2016-го року брав участь у грудневих страшних боях біля Авдіївського лісу.

Одне зі значень слова «Ронін» - це вільний воїн, мандрівник, який не має над собою чужої влади. Тому в Артура, громадянина іншої країни, який воював за нашу, був такий позивний.

Це була унікальна людина з твердим та сильним характером, яка повністю присвятила себе війні. Артур з великою повагою ставився до осіб протилежної статі, ніколи не казав про жінок нічого поганого.

Життєрадісний, бойовий в усіх планах, Ронін казав, що буде на війні до кінця. Він був таким собі прикладом гідності та совісті, дуже наполегливий, постійно відвідував якісь курси та тренінги з підвищення кваліфікації, навчання у «Десні». Намагався навчити побратимів культурі Воїна -поєднанню фізичної сили та інтелекту.

У травні цього року перейшов до 72-ї окремої механізованої бригади, залишившись на Дузі.

Загинув 26 липня увечері у районі селища Новолуганське, Донецької області, після того, коли під час зміни позиції групою прикриття отримав мінно-вибухову травму.

Похований 30 липня у селі Прядівка, Царичанського району, Дніпропетровської області, біля могили свого батька. У нього залишились мати і син.

Іван Войтенко

 

Іван В'ячеславович Войтенко (позивний «Дядя Ваня») народився 22 січня 1974 року, в Білій Церкві.

Із 2014 року перебував на фронті, старшиною інженерно-саперної роти пройшов бої за Авдіївку та Савур-Могилу, мав величезний авторитет серед побратимів. Неодноразово йшов першим на небезпечні завдання заради того, щоб вберегти молодших друзів від смерті.

Старший прапорщик, командир саперного взводу 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 27 липня у районі Світлодарської дуги після того, коли під час інженерної розвідки на передовій отримав мінно-вибухову травму.

Похований 31 липня у Білій Церкві. У нього залишились дружина, син та донька.

Юрій Дженжера

 

Юрій Миколайович Дженжера народився 2 грудня 1981 року, в Запоріжжі.

1998 року закінчив школу № 110, після чого вступив до ПТУ № 5 на спеціальність «кухар-офіціант», а у 2004 році закінчив Дніпропетровський індустріальний технікум.

Працював на ЗАТ «ЗАЗ» і ТОВ «МетПромСервіс».

Призваний за контрактом Комунарським РВК Запоріжжя та 29 січня 2016 року прибув до свого підрозділу.

Старший солдат, командир бойової машини механізованого відділення 1-го взводу 1-ї роти 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 28 липня о 10:00 у районі селища Кримське, Луганської області, під час бою з ДРГ найманців РФ.

Похований 1 серпня у Запоріжжі. У нього залишилась донька.

Василь Плотніков

 

Василь Васильович Плотніков народився 21 серпня 1992 року, в селі Новомилорадівка, Криничанського району, Дніпропетровської області. Мешкав у селі Кислівка, Куп'янського району, Харківської області, а останнім часом - у Рубіжному, Луганської області.

Закінчивши сільську школу Кислівки, хлопець відслужив строкову та працював на Рубіжанському картонно-тарному комбінаті начальником відділу охорони. З 2017 року перейшов працювати на Харківський танковий інститут різноробочим.

Порядний, надійний та скромний, Василь Васильович ніколи не дозволяв собі погано говорити про інших, ніколи не відмовляв нікому в допомозі.

Призваний за контрактом Рубіжано-Кремінським РВК, 21 лютого 2018 року прибув до свого підрозділу.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го взводу 1-ї роти 1-го механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 28 липня о 10:00 у районі селища Кримське, Луганської області, під час бою з ДРГ найманців РФ.

Похований 31 липня у рідному селі. У нього залишились батьки та п'ятеро братів і сестер.

Дмитро Петрушенко

 

Дмитро Васильович Петрушенко народився 11 січня 1971 року, в селі Піщанка, Новомосковського району, Дніпропетровської області. Мешкав у Павлограді.

У грудні 2017 року був призваний на контрактну службу Павлоградським військкоматом, а вже у січні 2018-го був відряджений у зону війни.

Солдат 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 27 червня близько 16:00 у районі села Богданівка, Донецької області, через поранення, яких зазнав під час ворожого артилерійського та мінометного обстрілів.

Поховали бійця у Піщанці. У нього залишились батьки, дружина та син, котрий зараз проходить службу в одному з підрозділів ЗСУ.

 

Джерело: «Цензор.НЕТ»