rss
10/17/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#338

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наука \ Освіта \ Медіаосвіта для дітей. Кому це потрібно?

У липні у Харкові відбулася Четверта національна (не) конференція незалежної вчительської спільноти EdCamp Ukraine. Це - форум, на який з'їжджаються сотні активних учителів з усієї України. Кілька днів вони обговорюють проблеми середньої освіти, реформи, діляться досвідом щодо впровадження різних інновацій.

 

Title Title 
 Фото з фестивалю Docudays UA. Курси для підлітків, як знімати документальне кіно на смартфон

 

Це - недержавний захід, тож учасники, не обмежені у виступах і висловлюваннях, іноді критикують ті чи інші методики та правила Міністерства освіти. Однією з цьогорічних топ-тем EdCamp Ukraine є впровадження у школах медіаосвіти.

Title  

Сергій Горбачов

 

Рік тому у серпні в уряді офіційно запустили пілотний проект із викладання основ сприйняття ЗМІ, їх аналізу та створення медіапродукту. Профільне міністерство запропонувало школам ввести у програму новий предмет. 153 заклади відгукнулися. «Тиждень» розкаже про перші результати новації.

«Згадав першу професію і пішов до школи працювати». Так про колишнього керівника інформаційного центру газети «КоммерсантЪ-Україна» пишуть медіа. Журналіст Сергій Горбачов із 2015 року очолює школу № 148 у столичному спальному районі. Директор не тільки керує, а ще й викладає медіаосвіту та медіакультуру в середніх і старших класах. Раз на тиждень обговорює з підлітками випуски новин на телеканалах, політичні агітаційні ролики, радить, як краще зробити фотографію, написати цікавий пост у Facebook. А ще докладно показує, як реклама за допомогою кольорів, наголосів, образів маніпулює думкою споживачів. 

«Вони починають розуміти, що все, що їм падає на голову, падає не просто так. Хтось це вигадав, хтось це поширив, хтось із цього має зиск. Скажімо, учнів серйозно здивував результат порівняння випусків новин про одне і те ж, але на різних каналах. Або, наприклад, ми брали один канал, два сюжети. Один - класично грамотний, побудований за стандартами, а інший сюжет відверто маніпулятивний. І покроково аналізували його. Для підлітків є типовим уявлення, що їх дурять дорослі. І є небезпека зміцнити їх на цій думці. Тому я даю їм позитивні приклади. Пояснюю, як правильно робити, яка журналістська робота вдала, а де маніпуляція і брехня».

«Школярам подобається», - каже викладач. Мовляв, багато розпитують, потім ще й батькам розповідають, що не завжди по телевізору правду кажуть. Це - своєрідне формування медіакультури ледь не з пелюшок. І це аж ніяк не образний вислів. Адже про телебачення, газети, кіно, радіо розповідати вже почали малюкам у дитячих садочках. «Це - не стандартні лекції, як у школі. Радше, гра у професії під простими назвами «Сходинки до медіаграмотності», «Я у медіапросторі», - розповідає Любов Найдьонова. Вона керує лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Саме ця установа розробляє плани, навчальні матеріали з медіаосвіти. Адже, підручників і посібників з нового предмета обмаль. Усе доводиться писати заново, залучаючи журналістів, редакторів, експертів, громадських активістів.

«Перед запровадженням експерименту розробники курсу кілька років співпрацювали зі школами з власної ініціативи. Пропонували їм медіаосвіту в межах позакласної роботи. А коли вже отримали зелене світло від МОН, розмови про ЗМІ дозволили проводити в рамках основного курсу навчання. За рік офіційного викладання медіаосвіти школи вибрали напрями, які їм більше до вподоби і які вони реально можуть втілити. Тобто, від них не вимагали одразу викладати медіаосвіту в усіх класах. Можна було зосередитися лише на молодшій школі чи на середній.

Зараз триває літня школа в Марганці, Дніпропетровської області. Школа виступає ініціатором такого чудового творчого майданчика, збирає людей і проводить потужний фестиваль «Початок». Сама область не перший рік цим займається, у них багато семінарів, і все відбувається так, як ми задумували. Але для шкіл, які цього року тільки розпочали роботу, цей перший рік по суті був ознайомчим. Люди вивчали досвід інших, читали методичні посібники, книжки, знайомилися зі самим підходом. Якщо коротко, то медіаосвіта в нас спрямована на створення майданчика для дружньої розмови дітей про їхні медіапрактики з дорослими», - зазначає Любов Найдьонова.

  Title
  Любов Найдьонова з колективом Лабораторії
психології масової комунікації та медіаосвіти

«У теорії все має досить райдужний вигляд. «Дружня розмова» про переглянутий фільм чи новини на телеканалі, про ролик на YouTube чи вдалі світлини топ-користувачів Instagram. На практиці ж досягнути такого ефекту у школах зможуть ще не скоро», - ділиться враженнями медіатренерка Марина Кафтан. Вона тривалий час працювала редактором на телебаченні, а нині є координатором співпраці зі школами освітнього відділу «Мистецького арсеналу». Після впровадження експерименту у школах почала аналізувати нові підручники та посібники, які офіційно пропонують учителям для викладання медіаосвіти. Виявилося, по-перше, що вивчати особливо немає що. Адже у вільному доступі у книгарнях підручників немає. Лише в електронному вигляді, і то декілька. Так, Академія української преси пропонує посібник «Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін». Виданий він завдяки Міністерству закордонних справ Нідерландів і досить непогано дає зрозуміти, що таке медіа, які вони бувають і до яких маніпуляцій іноді вдаються.

«У посібнику є практичні вправи. Як-от визначити, який меседж глядачу несе трейлер української стрічки «Поводир», реклама мийного засобу та ролик на сайті з продажу побутової техніки. Або знайти слова-маркери у повідомленнях українських сайтів новин і кремлівських пропагандистських порталів. Учителям потрібна така проста база для того, щоб не вигадувати самим варіанти уроків, а використати готові поради. Хоча б на перших стадіях викладання медіаосвіти у школах».

Водночас, є й не дуже вдалий, на думку Марини Кафтан, приклад підручника. Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини видав навчально-методичний посібник для студентів технічних спеціальностей «Медіаосвіта. Основи медіаграмотності». На перших же сторінках автори зазначають, що «журналісти виконують замовлення власників і через це суспільство тоне у брехні», «що через ЗМІ підлітки ототожнюють себе з героями комп'ютерних ігор», «ЗМІ нав'язують примарні титули та здобутки». Крім нав'язливих стереотипів та оціночних суджень, автори досить сумбурно описують те, що мають навчити студентів. Експерт наголошує, що це точно не та книжка, яку варто вкладати в руки вчителям.

До того ж, профільних педагогів поки що не випускає жоден університет. Тож, говорити про журналістику беруться просто активні викладачі. Але чи можуть про ролики на YouTube, про зйомку документальних фільмів на смартфон чи про пряме включення у теленовинах розповідати ті, хто й акаунта в соцмережах подекуди не має?! Ідеологи нововведення переконують, що активно тренують самих учителів навчати дітей. Проводять лекції, тренінги, вебінари, Інтернет-конференції. Такі відомі платформи, як «Прометеус», «Медіанавігатор», «МедіаДрайвер» безкоштовно викладають у публічний простір навчальні матеріали та відеопрезентації. Експеримент запланували до 2022 року. Тоді визначать, чи будуть усі школи постійно викладати медіа-освіту.

 

Автор: Дарина Феденко

Джерело: «Український Тиждень»

Інтернати без сиріт

Мінкульт запустив проект із залучення молоді до читання

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com