В українському футболі створилася конфліктна ситуація, яка показує значення іміджу однієї людини для іміджу країни - якщо ця людина є у спорті помітною.

Почалося все з того, що такий собі Олег Скупинський, котрий представився юристом, а Федерація футболу України (ФФУ) назвала його «донині невідомим юристом», висунув звинувачення проти президента ФФУ, народного депутата Андрія Павелка.

Той, окрім усього, є членом Ради директорів компанії UEFA Events, і це вперше, коли Україна має свого представника в керівництві цього престижного органу.

Нагадаю, що УЄФА - це Європейська федерація футболу, яка об'єднує всі футбольні федерації старого континенту. А компанія UEFA Events SA є організатором усіх міжнародних турнірів і змагань під егідою UEFA, зокрема, і фіналу Ліги Чемпіонів на столичному НСК «Олімпійський».

Сутність звинувачень така: нібито президент ФФУ на посаді в компанії UEFA Events примудряється заробляти гроші, чим порушує українське законодавство.

На підставі звинувачень Олега Скупинського, які були розповсюджені такою собі громадською організацією «Ініціативи майбутнього», низка осіб, які назвали себе активістами, почали вимагати від Національного агентства запобігання корупції (НАЗК) притягнути до відповідальності главу ФФУ, робити гучні заяви. Ось така колізія.

Все нібито лягає в загальну тенденцію боротьби з корупцією, яка проголошена, але буксує, й активізації якої чекає вітчизняна громадськість.

Однак, ці звинувачення викликали реакцію різних суб'єктів, котра дещо таки прояснила.

По-перше, на захист А. Павелка стала футбольна збірна нардепів. Є у Верховній Раді України таке міжфракційне об'єднання «Збірна народних депутатів з футболу». Вони у вільний від законотворення час грають у футбол, зокрема, і зі збірними парламентів різних країн. Чим, як стверджують, проводять спортивну дипломатію.

Так ось це міжфракційне депутатське об'єднання, зокрема, заявило: «Збірна народних депутатів повністю підтримує капітана команди, президента ФФУ Андрія Павелка.

Це - не перша інформаційна атака проти ФФУ! Звертаємось до ЗМІ не поширювати фейки, які дискредитують українську Федерацію футболу та український футбол у світі!!!»

Отже, нардепи в цій заяві прямо пов'язали імідж українського футбольного функціонера з іміджем ФФУ та українського футболу в усьому світі. Висновок звідси простий: дискредитуєш українця, котрий представляє вітчизняний футбол - дискредитуєш увесь цей футбол у очах міжнародної спільноти.

Однак, захист нардепами свого колеги ще нічого не свідчить про його правоту чи неправоту. Слово має сказати і сама ФФУ. І вона це слово офіційно сказала.

По-перше, ФФУ надала низку документів. По-друге, прокоментувала «спроби провокаторів насолити ФФУ та її президентові». По-третє, заявила, що може вгадати наступні кроки технологів цієї дискредитаційної кампанії.

Це вже цікаво. Якщо може вгадати кроки, значить, здогадується, хто стоїть за звинуваченнями на адресу А. Павелка і, загалом, за спробами дискредитації ФФУ.

В заяві ФФУ імена не названі - все-таки футбольні функціонери є людьми досвідченими, та й юристи їх, напевно, проконсультували і порадили поки що імен не називати.

Зате відомий тренер Мирон Маркевич, колишній тренер львівських «Карпат» і збірної України, а нині голова Комітету національних збірних ФФУ, вирішив не бавитися в дипломатію. Він висловив припущення, а фактично свою впевненість, що за атаками на ФФУ стоять брати Суркіси - Григорій та Ігор.

Кілька десятиріч тому Григорій Суркіс був всевладним господарем футбольного господарства країни, очолював ФФУ, був членом УЕФА, що було вкрай престижно. До того ж, мав і мандат нардепа, був близьким до вищого керівництва країни.

В ті часи мені довелося якось бути присутнім на святкуванні дня народження Григорія Суркіса, яке він відзначав у своєму офісі на стадіоні «Динамо». Вітати Суркіса з'їхалися такі поважні посадовці, охорони навколо було так багато, що одразу було ясно: іменинник входить до вищого ешелону влади країни.

Ті благословенні для Суркісів часи вже в минулому. І хоча Ігор Суркіс досі є президентом клубу київського «Динамо», він, а тим більше Григорій, не мають уже того беззастережного впливу на справи українського футболу, коли їхнє слово було останнім та визначальним.

Федерацію футболу України нині очолює дніпропетровець Андрій Павелко, і його команда відтіснила команду Суркісів від впливу на ФФУ, суддівство матчів та інші важливі речі. Тож вони, нібито, хочуть посунути А. Павелка з посади і повернути свій вплив. Так вважає Мирон Маркевич, і багато що свідчить, що в його словах є частка правди, може, і значна.

ФФУ дещо у вільному полемічному стилі заявила: «Компанія UEFA Events SA - це компанія, яка створена не з метою заробітку грошей. Це - перше. І це визначено її Статутом.

Андрій Павелко - член Ради директорів UEFA Events SA - це друге і нема чого заздрити.  Павелко при цьому НЕ акціонер компанії, тому не має жодних доходів (дивідендів/зарплати/цукерок і пончиків) від того, що представляє Україну в такій шановній міжнародній структурі, як UEFA Events SA.

Єдиним акціонером компанії є, до речі, тільки UEFA».

Те, що ФФУ захистила свого шефа, було логічним, але це теж ще не стовідсотковий доказ. Остаточну крапку мала би поставити саме УЄФА. І Європейська федерація футболу це зробила. Нуднувато, але просто і точно УЄФА відповіла: «Пан Павелко не є акціонером компанії UEFA Events. Пан Павелко був призначений членом ради директорів компанії з тією умовою, що він не буде отримувати жодної грошової винагороди або компенсацій. Пан Павелко не отримує жодних доходів або дивідендів за свою роботу в компанії».

Можна вважати, що після цієї відповіді всі питання до А. Павелка відпадають. Тим більше, що є підтвердження НАЗК про дотримання Павелком законодавства.

До речі, в цій ситуації я не за Павелка і не проти нього.

Я хочу лише підкреслити, що, на думку багатьох, зокрема, і нардепів, спроби дискредитації голови ФФУ погано позначаються на міжнародному спортивному іміджі України. А треба ж врахувати, що А. Павелко - це ж не видатний спортсмен, не чемпіон, а лише футбольний чиновник, функціонер, котрого завтра можуть замінити, як замінили у свій час і Г. Суркіса. І - тим не менше...

Отож, висновок: бережімо добре ім'я всіх, хто представляє Україну, бо тим самим ми бережемо добре ім'я України. Або ж по-модному - її імідж.