rss
11/13/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#363

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наша Історія \ Справжня історія корінних мешканців Америки Частина 5-а. Племена Іллінойсу

(Продовження. Початок
у №№ 4, 6, 7, 8, 9, 13, 20)

Деякі джерела зазначають, що до 1640 р. штат Іллінойс був розташований по обидва боки ріки Міссісіпі, від прерій дю Ш'єн, Вісконсинa до гирла Огайо і до південної частини західного берега ріки Арканзо.

 

Іллінва були представниками основного племені у цьому регіоні до 1655 р., маючи сутички з племенами поні та вічіта на рівнинах. Плем'я осейдж, що мігрувало до нижньої Міссурі (1450-1650 рр.), відмежовувало племена мічігамея і чіпуса від решти іллінва. Племінний союз  іллінва складався з племен: чагокія (центральний і південний Іллінойс), чіпуса (північно-східна Арканзо і південно-східна Міссурі), кваракентанон (ріка Де Мван у південно-східній Айові), каскаскія (верхів'я річки Іллінойс біля Ютіки аж до південного Вісконсина), мічігамея, мвангвіна, піорія (північно-східна Айова, південно-західний Вісконсин, північно-західний Іллінойс), тамароуа (гирла рік Іллінойс і Міссурі), Тапуаро (східна Айова і західний Іллінойс, біля гирла ріки Айова).

У 1655 р. іллінва були атаковані ірокезцями і 1667 р. відійшли до Міссісіпі. Коли французи помирилися з ірокезцями, іллінва почали повертатися до Іллінойсу, але їх уже не було на сході.

Близько 1755 р. іллінва були зосереджені у південному Іллінойсі, а після їхнього майже цілковитого винищення у 1769 р. вони поселилися неподалік Каскаскії. 1803 р. вони віддалися під захист Америки. Іллінва віддали свої останні землі і переселилися до Міссурі у 1818 р., а у 1854 р. - до північно-східної Оклахоми, злившись із племенами ві і п'янкешо. 1867 р. ще були живими їхні нащадки.

  Title

Населення іллінва

 

У 1854 р. представників племені іллінва нараховувалося лише 84 особи. Пізніше вони злилися з ві і п'янкашо, ставши Об'єднанням піорія, каскаскія, ві і п'янкашо. Зараз піорія налічує майже 2 тис. зарахованих до реєстру осіб.

Мови

 

Найбільш уживаною за кількістю мовців є, як уже згадувалося, алгонкінська мова, близька до діалекту, якою розмовляють оджібве, оттава і потаватомі.

Про алгонкінів уже згадувалося.

Оджібве 1800 р. проживали і в Іллінойсі. На жаль, білі поселення забрали їхні землі і витіснили їх до резервацій.

Оджібве зараз близько 190 тис., але вони розселені по Канаді, США і є навіть у Мексиці. Оджібве називають себе «анішінабе» - «корінні люди». Цікаво, що є алгонкінське слово «отчіпва» (збирати у складки, зморщувати) і належить до відомого шва мокасинів оджібва (слово «отчіпва» нагадує українське «очіпок», мабуть, нічого спільного з українською не маючи).

Поселення оджібва були біля Детройта і Сегіно.

Федеральне визнання отримали 22 групи чіппева. Очевидно, не всі, хто каже, що він - індіанець, є такими. Визнані урядом чіппева Мічигану, Міннесоти, Монтани, Північної Дакоти, Вісконсина. Без федерального визнання залишилися оджібве десь у 9-ти штатах.

Нині у США налічується близько 130 тис. індіанців оджібве.

Title  

Слід також розуміти, що племена оджібве мають не загальну назву, а назву місцевостей, де вони проживають: Бунджі (рівнинні), Деваканга (Могоки/Могікани), Ніеєог (Крі), Регатчі (Віннебагго) і т. д. Ну щось на кшталт українських галичан, лемків, русинів, гуцулів, подолян і т. д.

Найближчі оджібва проживають разом у сусідніх з Іллінойсом штатах - у Мічигані і Вісконсині.

Важливість та владність

 

Мало хто знає, що оджібва були дуже владними і широко розповсюдженими по всій території США і Канади. Вони мали різні назви: оджібве, чіппева, банджі, міссісога, салто...

Чіппева підписали зі США найбільшу кількість угод - аж 51! Їхні підписи стоять на французьких, британських та канадських домовленостях.

Як зазначають очевидці, оджібве Мічигану, Іллінойсу, Вісконсина та Онтаріо мали великі поселення, які були постійними, де вони вирощували зерно, дині, боби та тютюн.

Оджібве, що проживали у лісовій смузі, виробляли кленовий сироп (чому українці того не робили, ніяк не второпаю), полювали, розставляли пастки, рибалили. Вони рідко користали з коней чи полювали на бізонів. Єдиною домашньою твариною був у них собака. Зі собак вони також готували улюблену страву. Березова кора для племені, як і для багатьох східних слов'ян та балтів, слугувала майже для всього: для посуду, коробок для зберігання речей і для каное (слов'янських лодій-човнів). Березовою корою накривали і вігвами.

Одягом улітку слугувала оленяча шкіра, до якої додавався ще і верхній одяг узимку. Оджібве маємо дякувати за мокасини, які прикрашалися різноманітними стрічками багатьох барв.

Узимку надавали перевагу рукоділлю та ремісництву, оповідаючи при цьому бувальщини, мистецтво яких живе і донині.

Чоловіки і жінки мали довге, заплетене у коси волосся. У час війни чоловіки голили собі волосся, залишаючи тільки пасмо на потилиці. Оджібве скальпували, але вони не тортурували, а вбивали.

Як і у багатьох інших воїнів Великих Озер, в оджібве існував ритуальний канібалізм, коли з'їдали убитих ворогів.

Багатоженство було рідкісним явищем. У них було 15-20 кланів по батьківській лінії, які були розширеними родами і мали об'єднавчу силу. Багато родів мешкали окремо, але з початком хутряної торгівлі з французами багато їх почали об'єднуватися.

Узимку оджібве одягали боброві «шуби». Успішна торгівля з французами зробила їхню мову неофіційною мовою торгівлі на Великих Озерах.

Title Title 

 

Торговельне процвітання призвело і до трагедії: почалися епідемії, які тубільці підхопили в європейців, не маючи імунітету від багатьох хвороб.

Епідемії призвели до виникнення Спілки великої медицини/знахарства «Мідевівін», яка стала таємною релігійною організацією. До неї могли входити як чоловіки, так і жінки, які проводили церемонії зцілення. Знахарі «Мідевівін» записували на березовій корі, що було рідкісним для племен цих місцевостей. Ця організація була також і політичною, бо об'єднала племена оджібве, які стали найбільш впливовим плем'ям Північної Америки.

Title Title 

 

Варто поглянути на одяг індіанців, особливо на вишивку. Вона напрочуд дивно подібна до української чи то за законом універсалізму, чи... (що, певно, сумнівно) за ... походженням?

Слід згадати велику роль представників Католицької Церкви у вивченні племен Північної Америки, зокрема, єзуїтів. Ми не маємо тут на меті досліджувати цю сторінку історії Америки, залишаючи цілком природне право на це Святим Церквам, які мають більше документів та прав, бо, як ми всі знаємо, не все написане навіть над- наймудрішими сприймається через певні застереження та пріоритети.

Французи допомагали своїми атаками з Квебеку, даючи амуніцію та підтримуючи спілку. Цей союз включав племена: оджібве, оттеве, в'яндо, потаватомі, міссісога, фокс, соук, маємі, іллінва і мескутен.

Історія оджібве, як і інших племен, була складною, заплутаною, трагічною. Ця конгломерація племен змушена була діяти і виживати у складних умовах колонізації, коли не все ще було достеменно ясно: племена боролися між собою, спровоковані прибулими, укладали угоди з французами, британцями та іншими європейцями, які боролися то разом, то одне проти одного. Територія нагадувала великий ринок, де все продавалося, купувалося, вимінювалося поміж сутичками, боями, війнами, нападами, засідками, вбивствами... Спочатку йшлося про гроші, потім - про землю, а, згодом - просто про виживання та адаптацію.

Title Title 

 

Багато представників оджібве північних штатів у 1800-х мали більше зв'язків і з Канадою, ніж зі США.

Земля племен, за домовленостями, законно чи ні, переходила у тимчасову, а згодом - і у постійну власність європейців. Деякі племена йшли зі своєї землі самі, бачачи перевагу прибулих. Деякі йшли у резервації, які їм надали. Інші - відмовилися йти зі своїх земель, що не було жодною несподіванкою для історії Світу.

Title Title 

 

Доходило до абсурдного знущання: у 1884 р. оджібве втратили 10 мільйонів акрів землі, за яку їм заплатили по 10 центів за акр. (Було б не зле купити тепер цю землю за такою ж ціною). Така угода отримала назву «Десятицентовoї угоди» (Тен Сент Тріті).

(http://www.tolatsga.org/ojib.html )

Остання війна між оджібве та американцями

 

Останньою офіційною битвою між оджібве та американцями була битва між армією та родом Піледжер племені оджібве у жовтні 1898 р. Це була й остання битва з усіх Індіанських війн. Війська були відряджені у Резервацію Ліч Лейк, що у північній Міннесоті, для арешту старійшини-дисидента Б'юґонейґешіґа. Раптом війська опинилися під пострілами з усіх боків. Вони відступили без старійшини. Оджібве виграли битву.

Племена Іллінойсу сьогодні

 

Як зазначає веб-сайт «нейтів-ленґвіджиз.орґ», сьогодні в Іллінойсі немає федерально визнаних племен. На півночі штату проживають племена декоуте і гоу-чанк, на північному сході - маємі, у центрі штату - іллінва, на південному сході - шоні, а на півдні - чікесо.

Не будемо морочити собі голову мовними та історичними деталями, а звернімося до деталей їхніх культур.

Що споживають чікесо? Кукурудзу різних кольорів (від жовто-білявого - до чорно-сірого), дині та гарбузи, бобові (квасолю), смажене на вогні м'ясо, рибу, яйця, чорниці, воду. Мабуть, ніхто від такої дієти не погладшає.

Title Title 

 

Хто хоче вивчати мову, може звернутися в Оклахому: там є програма з відродження мови чікасо.

Налічується 35 тис. осіб цього племені в Оклахомі.

Багато представників племені декоута/лекоута є справді тими ж відомими сіу. Багато з них розмовляють англійською, а декотрі - ще й дакотською чи лакотською, що є родовими варіантами мови.

Дакота/лакота/сіу мають напрочуд давні та відомі усні літературні традиції - міфологічні розповіді з історичними особами: Іктомі/Анктомі (Павуком), Койоте (Майка/Мейка - жартівником), Вокен-Тенке (Велике Диво), Жінка - Біла Буйволиця (Птесан-Ві), Громовик (Вокін'ян), Анктехі (великий рогатий змій), Ін'ян (Предвічний камінний дух), Хлопчик-Кролик, Дволикий (Гестоватокіо-о, злий монстр), Кеноуті (казкові чоловічки фольклору сіу), Чіє-Танке (дух-лісовик Великий-Слід).

Наведемо коротку історію відомого хитруна з книги «American Indian Trickster Tales» / «Оповідки про американсько-індіанського Хитруна»/ (selected and edited by R. Erdoes and A. Ortiz. - N.Y.: Pinguin Books, 1999. - 293 с.).

Не будь занадто допитливим

 

(плем'я лакота)

Шунка Маніту, Койоте, причвалав, як завше, просячи те чи інше. Він зустрів Мастінчала, Кролика, який ніс на плечах шкіряну кайстру. «Хау, кола!» - сказав Койоте, - «тоніктука хво? Як справи?»

«Посередньо», - відповів Мастінчала.

Койоте хотів дізнатися, що було у того в сумці. Він почав вгадувати: «О, у тебе у сумці - чаншаша (тютюн). Я б залюбки трохи запалив. Дай мені трішки. У тебе більше, ніж треба на твій зріст. Ти - малий, я - великий».

Кролик не відповів. «Та годі тобі, жаднюго, недобрий Глете, не скупись». Кролик ішов собі далі.

«Гей, ти, довговухий, дай подивитися, що у тебе на спині!»

Title Title 

 

«Нічого такого, що б тобі було потрібно», - нарешті відповів Кролик.

«Ну то дай мені подивитися на те «ніщо».

«Ні, ти тоді шкодуватимеш і будеш на мене злитися».

Койоте вмирав з цікавості. «Якщо це не тютюн, то що тоді?» - наполягав він.

«Я вже сказав тобі, що те, що у моїй сумці, тобі не сподобається», - сказав Кролик.

Тоді страшенно розлючений Койоте зірвав сумку з плечей Кролика і розв'язав її. Сумка була повна вошей. Їх було так багато, що не полічити. Усі вони накинулися на Койоте. Він, шаленіючи, утік, шкрябаючись та скавулячи.

Кролик прокричав йому услід: «Казав же я тобі!»

Відтоді повсюдно чути, як скавулять койоти. Вони виють, бо воші кусають їх і змушують шкрябатися від сверблячки. Тому вони й виють.

(Переклад з англійської - автора).

Початкові віхи історії Іллінойсу

 

Іллінойс, земля «племені вищих людей», яких називали «іллінівеки», як ми уже раніше згадували, мав свої початкові віхи, про які слід згадати:

1. Місіонерство французів Жака Маркета і Луї Жольє - перших європейців, котрі вивчали Іллінойс, утворивши колонію «Нова Франція»;

2. Жольє назвав регіон «Іллінва» за назвою Конфедерації Іллінівек;

3. Маркет заснував 1699 р. католицьку місію;

4. 1703 р. регіон був анексованим Рене Робертом Кавейє дю Ла Саль - регіон став франкофонним;

5. 1787 р. у регіоні почали проживати протестанти;

6. Франція 1717 р. ділить Нову Францію на 4 колонії;

7. 1763 р. британці перемагають у Семирічній війні проти французів: згідно з Паризькою Угодою, всі французькі регіони, що на захід від ріки Міссісіпі, були передані британцям;

8. 1764 р. Конфедерація Іллінівек разом із французами повстає проти британців, але вони були переможені.

Таким чином, земля з багатьма французькими назвами стала британською, де ті назви почали читатися на англійський кшталт.

9. Протистояння індіанців припинилося після останньої битви «Чорного Яструба» з колоністами, яку програв індіанський народ, змушений відійти на захід країни.

Зараз у штаті Іллінойс лише 0.3% індіанців, білих -  приблизно 72%, афро-американців - приблизно 15%.

Індіанський активізм

 

Початок ХХ сторіччя ознаменувався відродженням забутих культурних цінностей доколумбівської Америки. Було надруковано чимало книг з цього питання. Слід згадати «П'ять Посередніх» Френсіса Ла Флеша, «Американські індіанські оповідання» Зіткала-Ша, «Індіанське отроцтво» Чарльза Істмена, «Рече Чорний Лось» Джона Негердта, «Лакотянка» Мері Берд (Мері Кроу Доґ).

Не можна оминути увагою індіанські газети та періодичні видання: «Копвей Амерікен Індіен» («Канадійські оджібве»), «Амерікен Індіен Меґезін» (1916-20 рр.), «Аквесасне Ноутс (1970-і рр.), «Черокі Едвокет» і «Черокі Фюнікс».

Title Title 

 

Першим індіанським романом був роман «Джоакін Мур'єта» Джона Роліна Ріджа. Відомими стали «Вайніма» Еліс Келплеген, «Королева Лісів» Саймона Покеґона.

Культурний індіанський контекст отримав своє відображення у романах Елли Кере Ділорії «Водяна Лілея», Джеймса Велча «Телепні Кроу». Питання ідентичності, досвід колонізаційного періоду, існування між двома реальними світами знаходимо у художніх творах «Дім, збудований Світанком» Момадея та «Церемонія» Леслі Мармон Сілько.

У поезії поет племені крік Джой Гарджо описував пейзажі, традиції та історичні події, пов'язані з індіанцями Оклахоми.

***

Ще трагічнішими були долі людей «змішаної крові», що живуть між двома культурами. Про це пишуть Морнінґ Доув у «Ковіґії», «Напівкрівці», Джон Джозеф Мет'юз - у «Заході Сонця», Дарсі МекНикл - в «Оточених».

Модним стає зображення тубільців людьми великої духовної міці, як у творі «Танцівник на траві» С'юзен Пауер, у «Король Майко: історія Індіанського бейсболу» Лі-Енн Гоув.

У сучасній індіанській літературі корінні мешканці Америки часто кидають виклик колонізації, як герої Джеральда Вайзенора «Темінь у Сент-Луїс Беаргарт» чи Луїзи Ердрік «Ліки кохання».

 

Образотворче мистецтво, побудоване на історичних зразках, у нових індіанців набирає історичної значущості сучасності. Скульптура Боба Геозуса «Висувна іграшка апачі» (1988 р.) зображує ковбоя на дошці з коліщатками на кшталт «скейтборда», який пронизаний кулями.

Натомість, Бафелоу Біл у своїх полотнах «Битва при Елдербуш Ґалч» зображає індіанців як загрозу білим, що було модним мотивом 50-х років.

Багато нащадків індіанців стали знаменитими музикантами. Карлос Накаі отримав національну нагороду за твори для американської індіанської флейти. Була створена Музична асоціація корінних американців, члени якої неодноразово здобували нагороди Греммі.

Зображання індіанських американців у фільмах самими ж корінними американцями почалось досить пізно, у 1990-х. Першим став фільм «Димові сигнали» (1998). Стрічка напрочуд гумористична, але гумор у ній специфічний - індіанський.

 

Сучасні нащадки індіанців, окрім інтернет-видань, можуть вивчати свою культуру і мови навіть в університетах. Університет Західної Кароліни/Керолайни навчає мови тлінґіт, черокі, працюючи над збереженням мовно-культурного надбання минулого. Народність навахо ще 1968 р. заснувала свій племінний коледж. У 2009 р. таких коледжів уже налічувалося понад 30 у 12 штатах.

Книга Теди Перд'ю і Майкла Д. Ґріна «Північно-Американські індіанці. Дуже короткий вступ» (Нью-Йорк: Оксфорд Юніверситі Прес, 144 ст.) стверджує, що індіанці зміцнилися завдяки політичній активізації та економічному розвитку.

Маю надії, що всі корінні нації одного дня створять Всеамериканський центр корінних культур, який дасть змогу зберегти і розвинути віковічне надбання корінних американців, які стали світовим здобутком, що оберігається ООН, заради прогресу, прав людини та миру.

Джерела:

 

http://www.tolatsga.org/ill.html

http://www.native-languages.org/illinois.htm

https://es .wikipedia.org/wiki/Il linlinois

http://prousa.info/illinois_history

http://misspopova.com/amerika/vse-amerikanskie-shtaty/puteshestvie-po-shtatu-illinojs.html

http://brnx.ru/usa/states-usa/illinois/

http://prousa.info/chicago

 

Ілюстрації та фото - з дозволу
Музею історії «Філд Мюзіем» у Чикаго

Використано багатомовні матеріали.

Переклад та редагування -
Івана Петришина

Стільське городище: історична прабатьківщина білих хорватів

В’ячеслав Чорновіл: епоха боротьби за українську Державу За матеріалами кримінальних справ КДБ УРСР

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com