У столиці України провели унікальний інтерактивний перформенс «Воїни». Відвідувачі
акції мали можливість не тільки подивитися на воїнів у фотохроніці буднів на передовій
від військового фотографа Анатолія Степанова, а й познайомитися з живими героями.
І подивитися, як змінюються очі військових у мирних умовах - під час фотосесії від
Олександра Ктиторчука.
| |
Автор з Олександром Ктиторчуком | Участь у безкоштовній зйомці – подарунок від відомого фотографа нашим воїнам
|
Захід був представлений у двох частинах. Перша - виставка
робіт документального фотопроекту військового фотографа Анатолія Степанова, котрий
фотографує українських військових у зоні проведення бойових дій. Друга - в просторі
фотовиставки популярний український фотохудожник, майстер фотопортрету Олександр
Ктиторчук проводив фотозйомку ветеранів АТО, котрі одразу отримували в подарунок
найкращі фото.
| |
Простір тримається на волонтерський енергетиці. Ми власноруч фарбували стіни, монтували експозицію фотовиставки | Майстер-клас під час фотосесії від Олександра Ктиторчука
|
Фотовиставка - це повністю волонтерський проект. Саме
з цього проекту відкрився громадсько-культурний простір кінотеатру «Братислава»,
розташований в Оболонському районі м. Київ.
| |
Фотопортрет – творчий процес зйомки | Український військовий |
«У день відкриття, 6 липня, якраз були 2-і роковини
з дня загибелі на «Промці» десантника Володі Сергєєва (позивний «Кабан»), зустріч
з яким свого часу вплинула на все моє подальше життя. Після знайомства з ним я прийняв
рішення фотографувати наших хлопців там і в тих обставинах, в яких вони воюють,
перебуваючи на межі життя і смерті», - коментує Анатолій Степанов. До Анатолія можна
підійти під час виставки, і він обов'язково розповість про кожне фото. Під кожним
з них - ціла історія, доля, життя наших хлопців, котрі воюють там, на передовій,
для нашого мирного сьогодення. «Ці історії треба слухати, чути і всотувати, немовби
перепускати через себе», - додає один з організаторів виставки - Багатов Костянтин,
депутат Київської міської ради.
| |
На Оболоні потрібен саме громадсько-культурний центр, де можна зробити і показати фотовиставку про наших військових | Герой України Василь Тарасюк біля фотографії зі своїм зображенням |
«Сам кінотеатр «Братислава» перестав функціонувати як
кінотеатр приблизно два роки тому. Рік тому з'явилось рішення про передання його
під офісні об'єкти, під ІТ-кластер. Нічого не маю проти ІТ-напрямку, але ми поставили
під глибокий сумнів, що єдиний державно-комунальний кінотеатр великого району мусить
перейти під офісні центри. Кінотеатр має два зали; один розрахований на 200, інший
- на 700 місць. Зали на 700 місць навіть у Києві можна перерахувати на пальцях однієї
руки. Була пропозиція «розрізати» кінотеатр по горизонталі на офіси. Наша команда
прийняла рішення поставити питання функціонування кінотеатру на громадське слухання,
згідно з чинним законодавством, дотримуючись усіх юридичних тонкощів. Ми спробували
зробити обговорювання безконфліктним: запропонували опонуючій стороні надати своє
бачення і порадили влаштувати так званий конкурс ідей. Громада з перевагою 95 проти
5 відсотків проголосувала за нашу ідею громадського простору. Олександр Ктиторчук,
відомий фотограф саме портретної зйомки, допоміг у розробці концепції виставки,
візуалізації. Наступним кроком було донесення ідеї до мера міста, на що він відповів
згодою. Київська рада виділила 1 000 000 гривень на проектування саме громадсько-культурного
центру, а не кінотеатру, це - важливо. Умовний мультифлекс у будь-якому торговельному
центрі дасть фору районному кінотеатру, а нам на Оболоні потрібен саме громадсько-культурний
центр. Нам нема де показати і зробити таку фотовиставку. Робити таку виставку за
гроші морально неможливо, робити її безкоштовно в приватному залі дуже важко.
Потрібно місце, де цих хлопців можна вшановувати. Сюди прийшли наші військові, котрі
пройшли крізь війну, Герої України. Де ще їх можна зустріти разом і поспілкуватися
з такими людьми? Простір тримається на волонтерський енергетиці. Сашко працює для
наших військових понад 40 годин, в результаті, вони мають портрети високої художньої
якості. Толик надав свої фото і відеоматеріали. Своїми зусиллями ми фарбували стіни,
монтували експозицію фотовиставки», - розповідає Костянтин.
| |
В’ячеслав Раєвський, позивний «Доцент», залишає свій коментар після відвідання виставки | Найголовніше – це живе спілкування
|
Сходами підіймається молодий юнак, розглядаючи фотографії
на стінах. Підходячи до одного з портретів, зупиняється на хвилинку. Герой України
Василь Тарасюк, позивний «Тайфун», у цивільному одязі, ледь-ледь схожий на бійця
з мужнім обличчям зі світлини поряд на стіні. У залі - перешіптування відвідувачів:
герой живий, він тут, серед нас. Звичайний хлопець, командир роти. Він пам'ятає
кожного свого бійця, наймолодшому було 18 років, найстаршому - 49. В очах з'являється
ледь помітний вогник, і обличчя огортає посмішка, коли Василь згадує першу зустріч
з Анатолієм Степановим. «Дивлюсь, у бліндажі сидить невідома мені особа. Не мій,
я своїх знаю». З питання «Хто такий?» і почалось знайомство двох чоловіків, котрі
знову зустрілися під час проведення виставки. «Я радий, що виставка відбулася, що
тут є портрети хлопців, з котрими воювали разом. Я радий, що знову зустрів Толика.
Це обов'язково треба робити, щоб люди тут, у мирному житті, бачили хлопців із фронту»,
- ділиться враженнями Василь Тарасюк.
| |
Дружба двох товаришів почалась зі світлини, зробленої неподалік Авдіївки. натолій Степанов та Василь Тарасюк | Військовий фотограф Анатолій Степанов може розповісти про кожне фото, він знає всіх воїнів, котрих фотографував на згадку |
«Таких заходів дуже не вистачає. Ще не вистачає великих
підписів під фото, щоб можна було довго читати, згадувати місця подій. Я - мешканець
Оболоні, і мені приємно, що тут я можу зустріти таких самих військових. Вперше беру
участь у такій зйомці. Під хорошим враженням від роботи фотографа», - каже військовий,
уже тримаючи свій портрет у руках.
| |
Герої виставки обмінюються враженнями | Анатолій Степанов на відкритті виставки |
«Протягом російсько-ураїнської війни в силу різних причин
ставив питання нашим воїнам: що не вистачає? І якщо в 2014-2016 рр. це були
якісь матеріальні потреби від шнурівок-шкарпеток-трусів до сучасних засобів техніки
та озброєння, то в 2016-2017 рр. дедалі частіше була відповідь: головне - знати,
що те, що ти робиш ТУТ (на війні), потрібно комусь ТАМ (у великій мирній Україні).
Тому захід, який відбувається тут, фотовиставка з війни, очі українського воїна
- це те, що нагадує населенню України, кому воно завдячує тим, що можна спокійно
їздити громадським транспортом, відрядити дітей на навчання, подорожувати Україною,
ВЗАГАЛІ - ЖИТИ!!!» - лишає свій коментар В'ячеслав Раєвський, позивний «Доцент».
Фото на згадку
На завершення перформенсу небагатослівний, але задоволений
від роботи з нашими вояками фотограф Олександр Ктиторчук знаходить декілька хвилин
для коментарів. Під час роботи виставки він постійно працює, знімає, роздруковує
портрети наших військових. «Звичайний район Києва, куди повертаються звичайні хлопці
з війни. Є бажання, щоб щось рухалось на культурному рівні. Прикладом є Поділ, гуляючи
яким отримуєш культурну та естетичну насолоду. Хотілось би, щоб так було і тут.
Є можливість робити самому, на рівні громад. Крім нас, ніхто не зробить. Наріканнями
на владу і зраду досягнути змін неможливо. А наші хлопці, вони того варті, щоб робити
для них портрети».
Фото автора