У столиці України провели унікальний інтерактивний перформенс «Воїни». Відвідувачі акції мали можливість не тільки подивитися на воїнів у фотохроніці буднів на передовій від військового фотографа Анатолія Степанова, а й познайомитися з живими героями. І подивитися, як змінюються очі військових у мирних умовах - під час фотосесії від Олександра Ктиторчука.

Автор з Олександром Ктиторчуком	Участь у безкоштовній зйомці – подарунок від відомого фотографа нашим воїнам

Захід був представлений у двох частинах. Перша - виставка робіт документального фотопроекту військового фотографа Анатолія Степанова, котрий фотографує українських військових у зоні проведення бойових дій. Друга - в просторі фотовиставки популярний український фотохудожник, майстер фотопортрету Олександр Ктиторчук проводив фотозйомку ветеранів АТО, котрі одразу отримували в подарунок найкращі фото.

Простір тримається на волонтерський енергетиці. Ми власноруч фарбували стіни, монтували експозицію фотовиставки	Майстер-клас під час фотосесії від Олександра Ктиторчука

Фотовиставка - це повністю волонтерський проект. Саме з цього проекту відкрився громадсько-культурний простір кінотеатру «Братислава», розташований в Оболонському районі м. Київ.

Фотопортрет – творчий процес зйомки	Український військовий

«У день відкриття, 6 липня, якраз були 2-і роковини з дня загибелі на «Промці» десантника Володі Сергєєва (позивний «Кабан»), зустріч з яким свого часу вплинула на все моє подальше життя. Після знайомства з ним я прийняв рішення фотографувати наших хлопців там і в тих обставинах, в яких вони воюють, перебуваючи на межі життя і смерті», - коментує Анатолій Степанов. До Анатолія можна підійти під час виставки, і він обов'язково розповість про кожне фото. Під кожним з них - ціла історія, доля, життя наших хлопців, котрі воюють там, на передовій, для нашого мирного сьогодення. «Ці історії треба слухати, чути і всотувати, немовби перепускати через себе», - додає один з організаторів виставки - Багатов Костянтин, депутат Київської міської ради.

На Оболоні потрібен саме громадсько-культурний центр, де можна зробити і показати фотовиставку про наших військових	Герой України Василь Тарасюк біля фотографії зі своїм зображенням

«Сам кінотеатр «Братислава» перестав функціонувати як кінотеатр приблизно два роки тому. Рік тому з'явилось рішення про передання його під офісні об'єкти, під ІТ-кластер. Нічого не маю проти ІТ-напрямку, але ми поставили під глибокий сумнів, що єдиний державно-комунальний кінотеатр великого району мусить перейти під офісні центри. Кінотеатр має два зали; один розрахований на 200, інший - на 700 місць. Зали на 700 місць навіть у Києві можна перерахувати на пальцях однієї руки. Була пропозиція «розрізати» кінотеатр по горизонталі на офіси. Наша команда прийняла рішення поставити питання функціонування кінотеатру на громадське слухання, згідно з чинним законодавством, дотримуючись усіх юридичних тонкощів. Ми спробували зробити обговорювання безконфліктним: запропонували опонуючій стороні надати своє бачення і порадили влаштувати так званий конкурс ідей. Громада з перевагою 95 проти 5 відсотків проголосувала за нашу ідею громадського простору. Олександр Ктиторчук, відомий фотограф саме портретної зйомки, допоміг у розробці концепції виставки, візуалізації. Наступним кроком було донесення ідеї до мера міста, на що він відповів згодою. Київська рада виділила 1 000 000 гривень на проектування саме громадсько-культурного центру, а не кінотеатру, це - важливо. Умовний мультифлекс у будь-якому торговельному центрі дасть фору районному кінотеатру, а нам на Оболоні потрібен саме громадсько-культурний центр. Нам нема де показати і зробити таку фотовиставку. Робити таку виставку за гроші морально неможливо, робити її безкоштовно в приватному залі дуже важко. Потрібно місце, де цих хлопців можна вшановувати. Сюди прийшли наші військові, котрі пройшли крізь війну, Герої України. Де ще їх можна зустріти разом і поспілкуватися з такими людьми? Простір тримається на волонтерський енергетиці. Сашко працює для наших військових понад 40 годин, в результаті, вони мають портрети високої художньої якості. Толик надав свої фото і відеоматеріали. Своїми зусиллями ми фарбували стіни, монтували експозицію фотовиставки», - розповідає Костянтин.

В’ячеслав Раєвський, позивний «Доцент», залишає свій коментар після відвідання виставки	Найголовніше – це живе спілкування

Сходами підіймається молодий юнак, розглядаючи фотографії на стінах. Підходячи до одного з портретів, зупиняється на хвилинку. Герой України Василь Тарасюк, позивний «Тайфун», у цивільному одязі, ледь-ледь схожий на бійця з мужнім обличчям зі світлини поряд на стіні. У залі - перешіптування відвідувачів: герой живий, він тут, серед нас. Звичайний хлопець, командир роти. Він пам'ятає кожного свого бійця, наймолодшому було 18 років, найстаршому - 49. В очах з'являється ледь помітний вогник, і обличчя огортає посмішка, коли Василь згадує першу зустріч з Анатолієм Степановим. «Дивлюсь, у бліндажі сидить невідома мені особа. Не мій, я своїх знаю». З питання «Хто такий?» і почалось знайомство двох чоловіків, котрі знову зустрілися під час проведення виставки. «Я радий, що виставка відбулася, що тут є портрети хлопців, з котрими воювали разом. Я радий, що знову зустрів Толика. Це обов'язково треба робити, щоб люди тут, у мирному житті, бачили хлопців із фронту», - ділиться враженнями Василь Тарасюк.

Дружба двох товаришів почалась зі світлини, зробленої неподалік Авдіївки.  натолій Степанов та Василь Тарасюк	Військовий фотограф Анатолій Степанов може розповісти про кожне фото, він знає всіх воїнів, котрих фотографував на згадку

«Таких заходів дуже не вистачає. Ще не вистачає великих підписів під фото, щоб можна було довго читати, згадувати місця подій. Я - мешканець Оболоні, і мені приємно, що тут я можу зустріти таких самих військових. Вперше беру участь у такій зйомці. Під хорошим враженням від роботи фотографа», - каже військовий, уже тримаючи свій портрет у руках.

Герої виставки обмінюються враженнями	Анатолій Степанов на відкритті виставки

«Протягом російсько-ураїнської війни в силу різних причин ставив питання нашим воїнам: що не вистачає? І якщо в 2014-2016 рр. це були якісь матеріальні потреби від шнурівок-шкарпеток-трусів до сучасних засобів техніки та озброєння, то в 2016-2017 рр. дедалі частіше була відповідь: головне - знати, що те, що ти робиш ТУТ (на війні), потрібно комусь ТАМ (у великій мирній Україні). Тому захід, який відбувається тут, фотовиставка з війни, очі українського воїна - це те, що нагадує населенню України, кому воно завдячує тим, що можна спокійно їздити громадським транспортом, відрядити дітей на навчання, подорожувати Україною, ВЗАГАЛІ - ЖИТИ!!!» - лишає свій коментар В'ячеслав Раєвський, позивний «Доцент».

На завершення перформенсу небагатослівний, але задоволений від роботи з нашими вояками фотограф Олександр Ктиторчук знаходить декілька хвилин для коментарів. Під час роботи виставки він постійно працює, знімає, роздруковує портрети наших військових. «Звичайний район Києва, куди повертаються звичайні хлопці з війни. Є бажання, щоб щось рухалось на культурному рівні. Прикладом є Поділ, гуляючи яким отримуєш культурну та естетичну насолоду. Хотілось би, щоб так було і тут. Є можливість робити самому, на рівні громад. Крім нас, ніхто не зробить. Наріканнями на владу і зраду досягнути змін неможливо. А наші хлопці, вони того варті, щоб робити для них портрети».

Фото автора