Ця істина стосується і сина другого після Шевченка українського літератора.

Петро народився в Нагуєвичах 28 червня 1890 року. Навчався в Академічній гімназії та "Львівській політехніці", де студіював хімію. 1910 р. брати Петро й Тарас Франки заснували у Львові пластовий відділ - один із перших у Галичині, з 1913-го - члени парамілітарної організації "Січові Стрільці". На початку Першої світової війни Петро добровольцем вступив до легіону Січових Стрільців. Оскільки мав диплом інженера й узагалі був схильний до техніки, отримав скерування до авіаційної школи в Сараєво. Відтак служив в авіаційній частині австрійської армії.

Після Листопадового Зриву П. Франко очолив авіаційний відділ державного секретаріату військових справ, а водночас його призначили командиром летунського відділу Української Галицької Армії (УГА). Власне Петро Франко створив і розбудував авіацію української армії. Авіація УГА дислокувалася в Красному (тепер - селище міського типу Буського району). Напередодні відступу УГА з Красного 21 травня авіаційна частина на чолі з Петром Франком поділялася на три сотні та мала близько 50 літаків (із них 20 бойових). Крім 16 пілотів-галичан, Петрові Франку вдалося завербувати для служби в українській армії також австрійських пілотів, а найкращим пілотом вважали естонця (так вважає Андрій Козицький, на мою ж думку, це росіянин родом із Естонії) Євського.

1919 року Петро Франко потрапив у полон. Його інтернували в краківському таборі для військовополонених. Але син Каменяра не занепадав духом. За золотий перстень він виміняв в охоронця мундир польського вояка, переодягнувся й утік. Перечекавши певний час, він прибув до Львова. Невдовзі одружився та переїхав до Коломиї, де його призначили професором місцевої державної гімназії (1922-1930). Водночас викладав у так званому "таємному" Львівському українському університеті та брав активну участь у пластовому русі.

На подальшу долю Петра Франка справив суттєвий вплив професор Ігнатій Мосьціцький - його колишній учитель. Як соціаліст І. Мосьціцький не міг не цікавитися долею сина великого Каменяра. До того ж учителі завжди мають сентимент до своїх учнів. На приязнь

Ігнатія Мосьціцького (президента Польської республіки в 1926-1939 рр.) не вплинула навіть участь Петра Франка в польсько-українській війні (про що він не міг не знати). Петро Франко потребував грошей і звернувся до І. Мосьціцького з проханням допомогти. У відповідь той наполіг, щоб Петра Франка включили до групи польських інженерів, які поїхали працювати в СРСР на запрошення радянського уряду.

Петро Франко влаштувався на посаду співробітника Науково-дослідного інституту прикладної хімії в Харкові (1931). Працюючи там, опублікував низку наукових праць, підручник із хімії, енциклопедичний словник із хімічної термінології, запатентував 36 винаходів у галузі переробки молока та викладав хімію в місцевій політехніці. А ще інтенсивно працював на ниві літератури, переробляв батькові твори для постановки їх на театральній сцені, написав кіносценарій "Борислав сміється" та повість.

1936 року польські громадяни отримали ультиматум - покинути СРСР упродовж доби. Щоправда, для сина Каменяра зробили виняток. Петра Франка викликали в НКВС і запропонували йому прийняти радянське підданство. Він відмовився. Повернувшись у Галичину, учителював у приватних українських гімназіях в Яворові та Львові. Водночас його остаточно захопила література. У той час Петро писав спогади, оповідання, повісті, поеми, перекладав з англійської та польської тощо.

1939 р. Ігнатій Мосьціцький посприяв, щоб Петра Франка включили до групи польських інженерів, яких запросив на роботу уряд Японії. Петро планував вирушити до Японії 20 вересня 1939 р. через Відень. Тим часом Львів захопила Червона Армія. Петро Франко сприйняв прихід визволителів насторожено та мав намір нелегально перейти німецько-радянський кордон. Проте його швидко розшукали й викликали до щойно сформованого обкому КП(б)У. Там пояснили, що син Каменяра дуже потрібний радянській владі, наговорили компліментів, запропонували депутатський мандат і ще багато чого. Петро Франко завагався і... погодився. Тож саме син Каменяра зачитав на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР ухвалене в Львівському оперному театрі рішення про включення Західної України до складу УРСР. За слухняність Петра Франка призначили деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі (нині - Комерційна академія) та директором щойно створеного музею його батька з дуже пристойними окладами. Відтак ім'я Петра Франка не сходило зі шпальт преси: ось бачите, стверджували більшовики, як Франко полум'яно агітує за радянську владу.

Після нападу Німеччини на СРСР Петро Франко отримав особисту охорону. 28 червня 1941 р. (себто в день народження П. Франка) йому, професорові Кирилові Студинському і професорові Мар'янові Панчишину звеліли готуватися до евакуації. Мар'ян Панчишин останньої миті сховався і врятувався. Натомість Петро Франко, як і Кирило Студинський, вирушили на Схід. Сліди обох розшукують і досі...