rss
08/14/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Медична реформа в Україні: стан громадської думки

Старт медичній реформі в Україні дали народні депутати, проголосувавши за відповідний законопроект близько двох років тому.

Варіантів реформаторського закону було 4, два з них відхилили, а два об'єднали. Багато поправок під час остаточного обговорення було проігноровано. Висловлювалися навіть побоювання, що у підсумку буде вихолощено і сутність самої реформи.

Проте, нібито вдалося зберегти основи тієї концепції реформ, яку заклала в законопроект команда Міністерства охорони здоров'я (МОЗ), очолювана Уляною Супрун разом з експертами, зокрема, і міжнародними, які їй допомагали.

Президент підписав цей закон, і реформа поволі рушила.

Картина початку медичної реформи буде неповною, якщо не сказати про гострий конфлікт між реформаторами та частиною медичної громадськості.

Він перейшов у конфлікт між в. о. міністра охорони здоров'я України Уляною Супрун та очільницею парламентського Комітету з питань охорони здоров'я, так званим «лікарем Майдану» Ольгою Богомолець.

У зв'язку з тим, що Уляна Супрун, як правило, відмовчується і не вступає у відкриту полеміку, конфлікт цей стає відомим громадськості після ще одного, як правило, стурбованого і доволі різкого за тоном виступу Ольги Богомолець та її прибічників у соцмережах.

Кожен такий виступ присвячений тому чи іншому аспекту, епізоду, етапу впровадження медичної реформи і наголошує на негативних наслідках дій, які пропонує команда У. Супрун.

А як же ставляться до медичної реформи громадяни України? На відміну від високих сторін конфлікту, які, безумовно, мають свої політичні, професійні, репутаційні, можливо, фінансові інтереси, у пересічних українців є лише єдиний інтерес - чи покращаться у результаті запропонованої реформи медичні послуги для кожного з них та їхніх родин? Чи буде це їм доступно у всіх аспектах, зокрема, і за станом їхніх родинних гаманців?

Ось якраз виясненню цього і присвячено свіже опитування, проведене Соціологічною групою «Рейтинг» у червні 2018 року.

Пропонуємо читачам основні підсумки цього дослідження з нашими коментарями.

  Title

Чи відчуваються зміни?

Перше питання, яке цікавило соціологів, було таким: «Покращилася чи погіршилася за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни?

14% опитаних покращення побачили. А це вже трохи більше, ніж в аналогічному опитуванні півроку тому.

32% вважають, що у рівні якості державних медичних послуг нічого не змінилося. Можливо, це ті українці, котрі не часто звертаються по медичну допомогу. Можливо, це представники провінції, де, як правило, будь-яка реформа відчувається гірше і пізніше, ніж у центрі.

До них долучаються і ті 10%, які не змогли відповісти на це питання.

А ось 44% опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість державних медичних послуг для країни погіршилася. І це вже підсумок, неприємний для авторів медичної реформи.

Заради об'єктивності варто зазначити, що будь-яка зміна усталеного порядку спочатку породжує певний хаос, коли старе вже не діє, а нове ще не вкоренилося.

Можливо, саме це і зумовило таку високу цифру невдоволених. А, можливо, і в самій реформі є ті недопрацювання чи неврахування реалій, про які говорять їхні опоненти на чолі з Ольгою Богомолець.

І, мабуть, найбільша тривога громадян - чи не зробить медреформа медицину менш доступною для пацієнтів?

Лікар - важлива ланка реформи

Пацієнт, у кінцевому підсумку, має справу з лікарем. І якими б глобальними не були реформаторські задуми авторів реформи, в особі лікаря всі вони концентруються і персоналізуються.

Якщо пацієнт вважає свого лікаря хорошим фахівцем, то це його влаштовує і без усілякої реформи. Якщо ж поганим, то жодна реформа не змінить думку пацієнта і не втішить його.

Згідно з даним дослідженням, 38% опитаних оцінюють рівень професіоналізму та компетентності лікарів в Україні як високий.

Багато це чи мало - 38%? Напевно, чимало, якщо мати на увазі той факт, що жоден український лікар, шукаючи роботу за кордоном, як правило, одразу не допускається до процесу реального лікування пацієнтів, а мусить пройти низку кваліфікаційних іспитів, перепідготовку і т. п. Не довіряє західна медицина нашій медичній освіті, відповідно, і не довіряє нашим лікарям. Хоча відомо, що серед українських медиків є фахівці високого, іноді навіть екстра-класу.

А якщо 38% вітчизняних пацієнтів вважають своїх лікарів професіоналами, то це, окрім усього іншого, має для них і психотерапевтичний ефект. Адже лікування буде більш дієвим, якщо ти віриш своєму лікареві.

І недарма у багатьох з цих опитаних є або медик у родині, або вже визначений ним самим сімейний лікар. І, що цікаво, таких оптимістів більше на Сході України.

Однак, 54% опитаних налаштовані менш оптимістично. Вони оцінюють рівень професіоналізму та компетентності лікарів в Україні як невисокий.

Можливо, на таку оцінку вплинув процес еміграції хороших лікарів, котрий останніми роками стає дедалі більш помітним. Їдуть часто лікарі з провінції України, де втрата кожного хорошого фахівця є значно більш болючою і відчутною, ніж у столиці і містах-мільйонниках. Бо в райцентрах кожен хороший лікар на вагу золота, і нерідко він там один такий фахівець певного профілю.

Тож коли такий від'їжджає, гідної заміни йому за рівнем професіоналізму часто не можуть знайти.

Однак, мало вважати лікарів України, незалежно від того, чи знаєш ти їх особисто, компетентними чи ні. Важливо також і особисто знати їх.

Тож, 55% відповіли, що знають свого сімейного лікаря або терапевта. Більшість з таких - жінки та особи старшого віку. І це - не дивно. Саме ці дві категорії більш уважно ставляться до свого здоров'я.

А ось 44% відповіли, що не знають. Дай Боже їм здоров'я, звичайно, хай вони й надалі не потребують медичної допомоги.

Однак, думаю, що окрім здорових, в цю категорію потрапили і ті, у кого культура слідкування за власним здоров'ям не дуже висока, якщо не сказати низька.

Зокрема, це ті, хто, ймовірно, ігнорує профілактику, звертається до лікаря, як правило, у невідкладних випадках, тоді, коли, за народним виразом, смажений півень клюне у тім'ячко.

Title  

Лікар для кожної сім'ї

Інформування населення, зокрема, і на тему медичної реформи, є, нібито, достатнім. Принаймні, чимало можна дізнатися і з Інтернету, насамперед, зі спеціалізованих, зокрема, і відомчих, сайтів.

Однак, 12% опитаних заявили, що нічого не знають про національну програму «Лікар для кожної сім'ї», яка є складовою частиною медичної реформи.

Але 86% чули про неї, і це - висока цифра. З них 70% зазначили, що підтримують подібну програму. 16% або вагаються, або сумніваються в ній, або ж чули, проте не вникли в її сутність.

Молодь, а також ті, хто вже обрали собі сімейного лікаря, більш доброзичливо налаштовані щодо нововведень.

І тут мешканці західних областей України є лідерами.

А ось мешканці Сходу (а з ними літні респонденти і містяни) йдуть попереду у процесі обрання сімейного лікаря. Загалом, 36% заявили, що вже вибрали собі сімейного лікаря та підписали з ним договір.

Думаю, що це - небагато. Люди або не можуть визначитися, з яким саме лікарем їм варто підписати угоду, або в них до цього, як то кажуть, руки не доходять.

При цьому, 7% з цієї групи заявили, що своїм лікарем (а, відповідно, і власним вибором) не задоволені. Однак, це - не страшно. Можна укласти нову угоду з тим лікарем, якому більше довіряєш, і стара угода автоматично втрачає чинність.

Але тільки за умови, що лікар цей не вичерпав ліміт угод і у нього, як то кажуть, ще є місця. В середньому, один лікар може укладати до двох тисяч угод з пацієнтами.

63% зазначили, що наразі не вибрали собі лікаря і не уклали угоду. Їм варто пам'ятати, що поки вони думають, хороших лікарів «розбирають» більш кмітливі пацієнти, тим самим заповнюючи ліміт можливих угод, який виділений лікареві.

Статистика свідчить, що уже більше, ніж 12 мільйонів українців вибрали свого лікаря первинної допомоги. А таких медиків - терапевтів, педіатрів, сімейних лікарів - зареєстровано в країні понад 22 тисячі. Є і такі, котрі ще не зареєстровані.

Так що пацієнтам є з кого вибирати.

Готувати якісних лікарів

Не тільки закордонні лікувальні заклади прискіпливо ставляться до кваліфікації українських лікарів, котрі емігрують і намагаються отримати роботу в них.

Дедалі більш вимогливо починають ставитися до якості медичної освіти в Україні і самі українці.

Бо чимало з них уже на власній шкірі відчули низький рівень кваліфікації декотрих молодих лікарів і медичних сестер (братів).

Не секрет, що в кожному вищому навчальному закладі України, на всіх факультетах, є доволі помітна група студентів, яка з курсу на курс не переходить, а буквально перевалюється з величезним трудом, отримуючи, вимолюючи трійки у викладачів за більшість заліків та іспитів.

Насамперед це стосується студентів, котрі платять (як правило, з гаманців батьків чи дідусів з бабусями) за своє навчання. Виші зацікавлені в цих «курках», які несуть «золоті яєчка» у вигляді декількох тисяч гривень на рік і відраховують їх вкрай неохоче.

Тож викладачам з деканату натякають, що не варто уже так прискіпливо вимагати знань у них, а має сенс поставити їм хоча б і найнижчу оцінку, але таку, яка дозволяє вважати залік чи іспит зданим.

Я вже не кажу про систему корупції, яка невикорінно існує в деяких навчальних закладах, коли на сесії студенти оцінку купують за хабар у викладача-корупціонера.

Не скрізь така система існує, але чути про неї можна часто.

Якими фахівцями виростуть ці молоді спеціалісти з багажем знань (а іноді й з інтелектом) Стецька з відомої української класичної комедії?

А тепер уявіть, що такий «лікар», з дипломом про вищу медичну освіту стає вашим сімейним лікарем, чи лікарем ваших родичів у якомусь зі сіл чи райцентрів України?

Саме тому понад 80% опитаних зазначили, що підтримують запровадження в Україні нової системи стандартизованих вступних іспитів для абітурієнтів медичних навчальних закладів, яка базується на основі міжнародних практик і підвищення вимог при вступі до медичних ВНЗ.

Хочу попередити читачів, щоб вони не мали зайвих ілюзій щодо отих самих іспитів «на основі міжнародних практик».

Інколи це просто дзвінка фраза. Інколи ці міжнародні практики у сутичці з вітчизняними реаліями втрачають свою прогресивну сутність і перетворюються на імітацію.

Так як це значною мірою сталося з так званою Болонською системою після запровадження її в вишах України.

Щоб вона спрацювала так, як була задумана в західних університетах, потрібно, щоб викладач мав у тиждень 1-2 лекції, весь тиждень готувався до них, вів невелику групу студентів, котрим міг приділяти персональну увагу і «вошкатися» з ними, як зі своїми дітьми, що дозволило б дуже ґрунтовно навчати їх і відповідно знати детально рівень їхньої підготовки. Тому і ставити їм дуже обґрунтовані бали на заліках та іспитах.

А у вітчизняних вишах всі, навіть доценти та професори, мають навчальне навантаження ледь не по 2-3 лекції (практичні) в день чи через день, плюс - заочники. І групи, які викладач веде, можуть налічувати 20, 30 і більше осіб.

Про який персональний підхід до кожного студента (що є родзинкою Болонської системи) при такій ситуації може йтися?

 

Тож у наших реаліях від Болонської системи впровадилася лише зміна оцінок. Замість звичних колись «п'ятірок», «четвірок», «трійок» і «двійок» ставимо від 21 до 100 балів з буквами A, B, C, D, E, F, FX.

Тому уявити, що станеться з тими самими міжнародними практиками, коли їх спробують запровадити в медичну освіту, сказати важко.

Вимогливими можуть собі дозволити бути хіба що 2-3 провідні вітчизняні медичні університети, та й то я не певен цього.

Адже медичні інститути та університети зі скромним державним фінансуванням просто таки будуть змушені продовжувати зараховувати на комерційні відділення абітурієнтів з недостатнім рівнем підготовки, загального та інтелектуального розвитку, мотивації.

Бо ті платитимуть за своє навчання вагомі тисячі гривень за семестр.

І, відповідно, виші тягнутимуть їх усі роки навчання та випускатимуть з дипломом.

Хоча ті ж самі понад 80% опитаних відповіли, що випускний іспит на отримання диплому медика у навчальних закладах має бути складним (52% - дуже складним, 35% - скоріше - складним).

Думка правильна, але реалізується вона не скоро.

До речі, 7% чи то хронічно здорових, чи то добросердних, пошкодували випускників медичних вишів і висловилися за спрощення іспитів для студентів-медиків.

Не бажав би я їм потрапити на лікування до такого випускника, на знання якого закрили б очі на випускних іспитах і дали таки диплом. Відповідно, і право лікувати.

Ліки доступні і не дуже

Ліки, їх вартість і якість є чи не найболючішим питанням охорони здоров'я в Україні. По-перше, вони є дуже дорогими, насамперед, імпортні. Та й вітчизняні вже їх доганяють. Тому для дуже багатьох українців, особливо в селах і райцентрах, хороші ліки є практично недоступними.

По-друге, похитнулась впевненість щодо того, чи ліки, які ти купуєш за астрономічними цінами, є дійсно хорошими, якісними, дієвими.

Одним з важливих аспектів медичної реформи в Україні є програма «Доступні ліки».

68% опитаних заявили, що чули про цю програму.

Заявлено - я підкреслюю: заявлено - що, згідно з цією програмою, в аптеках України надаються безкоштовні препарати пацієнтам із хронічними захворюваннями, такими, як діабет II-го типу, серцево-судинні захворювання та бронхіальна астма.

А тепер питання, як то кажуть, «на засипку»: скільки аптек треба обійти хворому, щоб хоч в одній з них тобі безкоштовно дали хоч якісь ліки від твоєї хвороби?

А якщо це літня людина, котра вже ледве ходить з ціпком, чи інвалід? А якщо вони є самотніми? Така ситуація по селах і невеликих містечках є, на жаль, досить розповсюдженою.

А якщо це село без аптеки чи з однією аптекою? А якщо це навіть райцентр, з двома, трьома, декількома аптеками? Які тут шанси?

«Хоч в одній», «Хоч якісь» - відчуваєте, шановні читачі, рівень мого оптимізму щодо ймовірності отримати безкоштовно в аптеці потрібні ліки? Я вже не кажу: потрібні та при цьому якісні.

Крім того, якби така корисна за задумом програма втілилася у реальність, розголос їй би було забезпечено серед пацієнтів дуже швидко. Але ж, згідно з опитуванням, 31% не тільки не мають наміру користуватися нею, але й нічого про неї не знають.

А тих 68%, що знають, терпляче чекають часів, коли ця програма стане звичною частиною їх візитів до аптеки. Поки ще потрібно чекати, хоча якийсь маленький поступ вже є.

І вітчизняні пацієнти, зітхаючи, дістають гаманці і платять за ліки, зокрема, і за ті, які вже мають бути безкоштовними, доступними. Чи за їх дорогі аналоги.

  Title

Фінансування - нерв реформи

Реформа фінансування полягає у впровадженні нової моделі розподілу бюджетних коштів на потреби медичної галузі. Заявлена вона під привабливим, хоча далеко не всім зрозумілим гаслом: «Гроші йдуть за пацієнтом».

Пацієнтів нині в поліклініках та лікарнях України тьма-тьмуща, але чи прийшли за ними гроші - поки що не видно.

Мабуть, тому 20% не повірили у це гасло і, відповідно, не підтримують цей принцип.

17% виявилися нігілістами і заявили, що не підтримують ані стару систему фінансування, ані нову.

У 14% з цього приводу якоїсь чіткої думки не виявилося.

Але ж 50% опитаних продемонстрували далекозорість, щось таки побачили і відповіли, що підтримують запровадження принципу «гроші йдуть за пацієнтом» у фінансуванні медицини.

На підтримку цих оптимістів наведу деякі дані.

Щоб отримати фінансування за новою моделлю, медичним закладам потрібно для початку укласти договори з Національною службою здоров'я України (НСЗУ).

Станом на 13 липня цього року це зробили 152 медичні заклади. Особливо наголошу, що це є не тільки комунальні, але і приватні медзаклади.

У відповідь вони отримали, загалом, 244 мільйони гривень з першої хвилі фінансування.

Є ще декілька закладів, які нині терміново усувають недоліки, на які їм вказала НСЗУ, і мають всі шанси отримати фінансування.

Оскільки фінансуються медичні заклади тепер залежно від кількості угод, які пацієнти підписали з лікарями, фінансування в низці областей істотно збільшилося.

У ЗМІ наводилися приклади, що низка медзакладів у липні практично подвоїли своє фінансування.

Скажімо, якщо раніше Центр первинної допомоги в місті Селидове (Донецька обл.) отримав фінансування від держави (за субвенцією) в розмірі одного мільйона гривень, то у липні - мільйон дев'ятсот тисяч гривень. На Полтавщині кременчуцькі медики отримали в попередній місяць 2 мільйони 400 тисяч гривень, а у липні - 4 млн. грн.

Ось як підтримали свої заклади пацієнти, що масово укладали угоди з лікарями.

А резерв тут є ще дуже великий - скажімо, лише 34% кременчужан, що проживають на території цього медичного закладу, уклали угоди.

Ось таблиця, яка засвідчує нові умови фінансування медичних закладів по областях України - не за територіальним принципом, як це було раніше, а за кількістю угод, які пацієнти уклали з лікарями, а мед. заклади - з НСЗУ (див.табл.1).

 

Регіон

Сума оплати

Кількість закладів

м. Київ

84 048 180,67

28

Київська обл.

3 711 713

3

Вінницька обл.

28 289 441

21

Дніпропетровська обл.

26 695 221,84

14

Донецька обл.

14 579 110,67

9

Житомирська обл.

3 895 743,82

6

Закарпатська обл.

2 351 606

2

Запорізька обл.

853 329

2

Івано-Франківська обл.

3 070 027,08

3

Кіровоградська обл.

1 346 899,50

1

Львівська обл.

3 185 682,67

2

Миколаївська обл.

2 642 677,83

2

Одеська обл.

6 646 476,66

5

Полтавська обл.

28 111 839,68

16

Рівненська обл.

6 486 619,17

4

Харківська обл.

3 309 371,66

3

Херсонська обл.

1 668 957,83

2

Хмельницька обл.

8 691 849,65

7

Черкаська обл.

12 669 377,33

8

Чернівецька обл.

307 704,67

1

Чернігівська обл.

932 892,5

1

 

243 494 721,5

140

 Таблиця 1

Більше коштів отримали ті, які дотримуються правил медичної реформи.

Як бачимо, менше, ніж мільйон гривень отримали лише дві області: чернігівські медики та їхні чернівецькі колеги, оскільки в обох областях уклали угоди з НСЗУ лише по одному медичному закладу.

І незрівнянно більш оперативними, прогресивними і кмітливими виявилися їхні колеги, наприклад, з Вінниччини і Полтавщини, фінансування котрих перевалило за 28 млн. гривень. Ось так наочно проявилася дія принципу «гроші ходять за пацієнтом».

Фінансування медичного обслуговування конкретизується через так звані базові тарифи.

Цього року на обслуговування одного пацієнта «голий» базовий тариф складає 370 грн. протягом року. Голий він тому, що не враховує вікові відмінності. А коли враховує, то змінюється, зростає за рахунок коефіцієнтів.

Так за надання медичних послуг дитині віком до 5 років медзаклад отримає 1480 грн. на рік. Погодьтеся, вагомий додаток до «голого» тарифу.

Так само підтримують і осіб віком від 65 років - за їх обслуговування річний тариф складає 740 грн.

Це, звичайно, вдвічі менше, ніж у малюків, але ж вдвічі більше, ніж «голий» тариф, за яким будуть обслуговувалися більшість пацієнтів.

Хоча автори реформи уточнюють, що середній тариф буде все-таки дещо більшим, ніж «голий», і складатиме 550 грн. на рік. Що є вдвічі більшим, ніж донині, за субвенцією.

Звичайно, це все ще дуже і дуже мало, і пацієнт може за один день використати свій річний тариф. А далі платитиме сам.

Але автори реформи обіцяють, що тарифи зростатимуть, якщо економіка країни стане більш ефективною, а Держбюджет багатшим.

З 25 липня і до кінця року стартує друга черга нововведень.

Уже всім, без винятку, медзакладам первинної допомоги треба буде змінити свій статус і стати неприбутковими підприємствами.

Далі вони мають долучитися до електронної системи. Виконуючи базові умови, потрібно буде всім закладам укласти угоди з НСЗУ - адже з наступного року заклади первинної допомоги будуть фінансуватися лише згідно з угодами з Нацслужбою здоров'я.

Село і медицина

У більшості сіл України стан з медичним обслуговуванням близький до катастрофічного. У багатьох селах нема не те що лікарні, медпункту чи навіть фельдшера з акушером. Нема нічогісінько.

Тому вся надія лише на те, що хтось зі сусідів може зробити укол чи відвезти до райцентру. Бо машина «швидкої допомоги» так часто в районі стоїть без бензину, що сподіватися на її вчасне прибуття - ілюзія.

Тож коли набув чинності Закон України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» оптимісти дещо підняли голови. Адже, згідно ним, як повідомлялося, 5 мільярдів гривень виділено на розвиток медицини на селі: придбання нових машин швидкої допомоги, забезпечення транспорту для лікарів, проведення Інтернету та закупівлю медичного обладнання.

І 49% опитаних зазначили, що чули про набуття чинності цього Закону України. Проте, реалісти розуміють: набуття чинності і навіть виділення коштів - це тільки початок процесу. Він триватиме багато років.

А протягом цих років українці старшого віку в селах будуть фактично приреченими доживати беззубими, невиліковними і сподіватися або на дітей, які не покинуть у біді, або на природну міць свого організму.

Title  

І на Божу волю, звичайно.

По селах залишаються, здебільшого, старші люди. Молодь втікає в міста. Як сказав з гіркотою на передвиборчій зустрічі один дідусь: «Ми нікому не потрібні. Вони чекають, коли ми вимремо і звільнимо землю».

«Хто вони?» - запитав я. Дідусь безнадійно махнув рукою і пошкандибав геть.

Післямова

Медична реформа в Україні потрібна. З цим згідні більшість громадян. Проведене дослідження це підтверджує.

Розбіжності починаються тоді, коли йдеться про конкретні кроки.

І тут практика, котра є критерієм істини, має переконати нас у правоті того чи іншого шляху реформування.

До потрібного українцям рівня медичного обслуговування, особливо в провінції, ще дуже далеко. Але його потрібно крок за кроком підвищувати - з реформами чи без. Краще з реформами. Правильними.

58% опитаних відповіли, що вважають Міністерство охорони здоров'я України важливим для себе та своїх родин.

Нехай МОЗ правильною реформою доведе, що ці сподівання українців не марні.

Бо 35% опитаних вважають, що МОЗ не потрібен - і за цією цифрою всі ті, хто не вірить у реформу, що задумала і проводить команда Уляни Супрун.

 

P.S. А, взагалі, українці традиційно шанують медиків. Віддаючи їм своє серце, вони вірять у взаємність тих, хто дав клятву Гіппократа.

 

Парадокси демократії

Як реагувати на агресію в Азові

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com