rss
08/14/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Кому потрібна Перемога?

Українській владі стає дедалі тяжче прослизнути між крапельками. Обставини складаються так, що стає зрозуміло: з Росією доведеться не просто воювати, її доведеться перемогти. Опиратися цим тенденціям просто нереально, хоча багато хто відчайдушно намагається це зробити.

 

Спочатку - про обставини.

Як повідомило у вівторок, 24 липня, Посольство України в США, Конгрес планує виділити у 2019 році $250 млн на допомогу Україні у сфері безпеки.

«Сенат і Палата представників Конгресу США узгодили проект закону про бюджет США на 2019 р. на потреби національної оборони. Сума коштів, яка виділяється Міністерству оборони США для надання безпекової допомоги Україні, визначена в обсязі $250 млн»,- повідомили в українському дипломатичному представництві.

З цієї суми передбачається виділення $50 млн на летальні види озброєнь.

Щоправда, проект закону має бути проголосований Сенатом і Палатою представників та переданий на підпис президентові Сполучених Штатів.

Однак, швидше за все, гроші таки виділять.

Більше того, як повідомило американське центральне видання The Hill, Палата представників Конгресу США затвердила положення про можливість послаблення санкцій проти країн, які відмовлятимуться від постачань зброї з РФ та переходитимуть на зброю зі США.

Йдеться про ті обмеження, які вводились Актом протидії противникам Америки шляхом застосування санкції (CAATSA), прийнятим рік тому.

Ініціативу про послаблення санкцій спочатку було включено у законопроект щодо фінансування національної оборони (NDAA) на наступний рік за пропозицією міністра оборони Джеймса Меттіса. Однак після саміту президентів США і Росії в Гельсінкі 16 липня цю ініціативу почала переглядати. Зрештою, її затвердила нижня палата американського Конгресу. При цьому видання повідомляє, що на рівні профільних комітетів і в Палаті представників, і в Сенаті була погоджена можливість зменшити санкції проти країн, які відмовлятимуться від російської зброї.

І це ще не все.

Конгрес США повністю заборонив будь-яке військове співробітництво Пентагону з Москвою. Подібна санкція вже була запроваджена ще торік у березні стосовно Рособоронпрому. Проте зараз ця заборона стала більш об'ємною і конкретизованою.

Таке враження, що Росія відірвала шматок американського штату, а не української області. Чим більше «обмовок» робить Трамп в бік Росії, тим серйозніше і критичніше дивиться у той же бік американський політикум і американські законотворці.

Загалом - це добре. Але є проблема.

За всіма зовнішніми ознаками, українські політики ще не визначилися, чи збираються вони воювати з Росією, не кажучи вже про те, щоб ту Росію перемагати.

І це прослідковується як у суто символічних речах, так і в серйозних внутрішньодержавних справах різного рівня загальнодержавної ваги.

Почнімо із суто символічних - боксер Олександр Усик їде в Москву на бій, повертається з перемогою. Головнокомандувач його вітає, прем'єр-міністр пропонує президенту України присвоїти українському боксеру Олександру Усику звання Героя України. Тільки самотній віце-прем'єр-міністр України В'ячеслав Кириленко наважується на коротку критичну репліку в Facebook: «Усик, поза сумнівом, класний боксер. Але ще декілька подібних подій у Москві за участю українців - і в агресію Росії проти України у світі вже ніхто не повірить. Тільки в «дружбу». І це серйозно».

Щоправда, мало хто сприйняв цю репліку серйозно. Мовляв, спочатку доростіть до Усика, потім будете критикувати.

А тепер уявіть собі: після 11 вересня 2001 року непереможний американський боксер Флойд Мейвезер їде до Афганістану на бій, що проводиться під патронатом Осами бен Мухаммада бен Авада бен Ладена на гроші  терористичної організації «Аль-Каїда»  - зрозуміло, із серйозною нагородою переможцю та врученням красивих блискучих медалей. Розгортає там американський прапор, перемагає, звучить гімн США. Повертається додому під розчулені оплески американців.

Джордж Вокер Буш зі сльозами на очах проголошує перед народом: «Жодної секунди не сумнівався, що Флойд переможе! Американський гімн, який пролунав сьогодні у серці «Аль-Каїди» на весь світ, - це символ нашої боротьби, наближення нашої перемоги. Америка пишається тобою!»

  Title

Уявили?

А тепер питання знавцям: після таких подій кого би першого розлючені американські громадяни порвали на шматки, як Сірко - стару ганчірку: Флойда,  Джорджа Вокера чи всю асоціацію боксерів?

Ну і наступне питання: а що, Росія в нас вже не держава-терорист? Ми передумали, концепція змінилася? Чи Росія війська вивела? А чи Росія є терористом тільки на час мітингів на підтримку Сенцова та проти російської агресії, а на час футболу чи боксу тероризм ся розчиняє в повітрі, і за фанатськими окулярами його вже не видно?

Приклад іншої держави показує і помилку пана Кириленка, котрий бачить у таких боях і в співпраці з Росією ( а це саме співпраця, хоч і замаскована під побиття) проблему тільки в тому аспекті, що світ може не повірити в серйозність нашого наміру захищати самих себе.

Насправді все набагато гірше: ми самі собі можемо не повірити.

Та й як тут повіриш, коли улюбленець мільйонів своєю поведінко демонструє, що тисячі молодих хлопців, котрі відмовилися від життя заради своєї країни - це, звісно, важливо, але не настільки важливо, щоб припинити співпрацю з країною-терористом і відмовитися від кар'єри, грошей і блискучих нагород. А там же ж ще й потім можна мером Києва стати... Неймовірні перспективи, хіба можна від них відмовитися?

Тим більше неймовірні, що, як заявив нещодавно виданню «Гордон» ветеран зовнішньої розвідки, генерал-лейтенант Василь Богдан, Росія з 1992 року вивела в офшори приблизно $10 трлн, і використовує ці гроші на підкуп іноземних чиновників та створення своєї агентурної мережі в інших державах. Це ж які перспективи, які гроші!..

От і виходить, що ми ніби себе й захищаємо, але тільки тоді, коли заради свого захисту не треба відмовлятися від слави, звань та чималеньких грошей. А як тільки доводиться вибирати - то вже ми й самі для себе ніц не варті, слава з грошима - дорожчі.

Звісно, так думають не всі.

Особливо так не думають люди, котрі заради країни відмовилися від всього - і пішли воювати.

Хоча серед них теж багато таких, котрі думають, що якщо би вони були Усиком, то відмовитися не змогли б. Принаймні, саме так виглядає заклик багатьох воїнів «Спочатку досягни того, що й Усик, потім подивимося, чи вистачить в тебе сили відмовитися». На щастя, і їхнє, і наше, вони - не Усик. І тому вони воюють на передовій, а не їздять виступати до країни-окупанта. Якби всі були Усиками - не було б кому воювати. Грошей у Росії на всіх би вистачило.

І от що дивно - українське командування якраз саме вийшло на нове коло спроб вигнати з фронту найбільш боєздатні частини «не Усиків» - або ж спробувати загнати їх в офіційні рамки ЗСУ, вочевидь, знаючи, що в «офіційній (а фактично - радянській) армії» далеко не кожен доброволець довго зможе протриматися. Ну і заразом вкотре спробували вигнати з фронту волонтерів - хоча досі значну частину ключових потреб фронту забезпечують саме волонтери.

Цього разу перша ластівка полетіла з вуст командувача ООС Сергія Наєва.

«Що стосується людей, які раніше їздили для виконання незрозумілих завдань в зону бойових дій, які не мають законного права мати зброю. Тепер люди, які не входять до складу жодної силової структури, офіційно, згідно з нормами закону, позбавлені права перебувати в зоні бойових дій», - заявив Наєв.

Дійсно, зупинити окупанта - то ж незрозуміле завдання. Інша справа - Операція Об'єднаних Сил, всім відразу зрозуміло, що за сили, і що вони роблять.

Заява наразилася на таку відверту критику, що прес-центру Операції Об'єднаних сил довелося трошки позадкувати і показати, що вони вже все зрозуміли:

«Об'єднані сили підкреслюють, що поважають, цінують внесок кожного добровольця, волонтера, простого громадянина України, який з початком Російської агресії разом зі Збройними Силами України долають ворога та здобувають єдину на всіх перемогу... Об'єднані сили діють виключно в рамках Законів України та запрошують добровольців до проходження військової служби у складі підрозділів Сил спеціальних операцій, військової розвідки, інших видів та родів військ Збройних Сил України та до підрозділів інших складових сектору безпеки та оборони».

Далі на захист добровольців стали волонтери і депутат Оксана Корчинська, на захист Наєва - провладні блогери, котрі свого часу були волонтерами, а потім, схоже, отримали пропозицію, від якої не змогли відмовитися. І відразу якось забули, що на фронті добровольчі батальйони працюють у тісній співпраці не тільки із ЗСУ, а й з СБУ, розвідкою та контррозвідкою.

Звісно, почалася певна каша - доволі звична, і чим ближче до виборів - тим та каша неприємніше пахне.

Однак цього разу у цієї каші є всі шанси перейти у доволі пристойну річ. Суспільство почало активно розмірковувати, який би то статус оформити добровольцям і волонтерам, щоб українська влада сиділа собі чемно на своїх вже майже традиційних двох стільцях - і не заважала перемагати ворога.

От що пише, для прикладу, активіст Євген Карась:

 

«Чому подібні до ДУК формування мають перебувати на фронті?

Є позиція Наєва:

- усі на контракт;

- ніхто без посвідчення не повинен бути на лінії;

- махновщину припинити;

- єдиний центр керування.

Є реальність:

- формування класу ДУК значно ефективніше - порівняно з лінійними підрозділами армії;

- з ефективністю ЗСУ проблеми глибшають, відтік мотивованих людей росте;

- дії «добровольчих» підрозділів так чи інакше контрольовані (окрім того, що давно працює агентура СБУ), головне те, що комунікація між командирами налагоджена, ніякої махновщини немає давно;

- багато людей працюють в зоні АТО з приватною легально оформленою зброєю;

- контрабанда зброї основна йде через офіційні ЗСУ, і потік в тисячі разів більший, аніж випадки з «добровольцями»;

- навіть теоретично загрози від цих груп немає, це легка піхота, або спецпідрозділи, у добровольчих груп немає танків і т.п.

Я особисто декілька разів бачив в зоні АТО, як «дикі» добровольці заміняли навіть не лінійну піхоту, чи армійську розвідку, а навіть невластивий для себе штурм будівель окупантів. Це мала би робити «Альфа» чи КОРД. Але там, де не могли дочекатися «Альфи», це робили три «правосеки». А всі в ЦСО потім собі писали купу радості від «успішної операції».

В даному випадку я би розглядав добровольчі групи чимось на кшталт приватних військових компаній. Тільки оскільки наш уряд навіть дороги зробити і сміття вивезти не може, то фрахтує бійців напряму розмитий суб'єкт «народ України». А оскільки наймач - народ, то і грошей не платить. Але від цього добровольчі ПВК не стають «анархічними». Це ті самі військові групи, структуровані і мають чітке керівництво, яке

веде постійні переговори і погодження з військовим командуванням в зоні боїв.

До чого я це питаю. Оскільки в армії легалізували повернення совкового дебілізму, то треба захистити і право мотивованих людей захищати Україну. Можливо підвищити рівень керованості, чи погоджень, інші формати - я думаю тут всі відкриті.»

https://www.facebook.com/yevgen.karas/posts/2109707635766541

 

Приватна військова компанія, зафрахтована безпосередньо конституційним джерелом влади в Україні, тобто народом - це вже зовсім інша річ, ніж якісь там «люди, які їздять для виконання незрозумілих завдань» на фронт. Особливо в порівнянні з людьми, котрі шляхом обману виборців захопили владу, порушують Конституцію й ігнорують свій прямий обов'язок захищати, якщо треба - то і зі зброєю, - територіальну цілісність країни... Адже підписання угод, якими забороняється використовувати зброю для захисту територіальної цінності - це от якраз воно...

 

Скільки коштує окупанту Крим?

Росія глушить український радіосигнал на Крим

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com