У далекому 1973 році в середовищі об'єднання колишніх вояків УПА ім. ген. Тараса Чупринки в США і Канаді відбулися організаційні процеси, які поставили перед собою завдання об'єднання організацій двох країн у Товариство колишніх вояків УПА США і Канади.

Микола Посівнич

Товариство поставило собі за головну мету створити спільне видавництво, яке б займалося підготовкою видань літопису УПА. Головним ініціатором та одним з чільних організаторів об'єднання був колишній вояк УПА Модест Рипецький з Чикаго. Згодом до нього долучилися багато інших ветеранів, котрі в мешкали в США і Канаді. Крім того, були розіслані листи до інших комбатантів у Німеччину, Великобританію, Австралію та інші країни, де вони проживали, з проханням збирати свої спогади, фотографії, які можна б використовувати для видання. Відповідальним редактором видавництва став Євген Штендера, співвідповідальним - професор Петро Потічний.

У 1976 році з'явився перший том «Літопису УПА». В 1978 році видавництво було оформлено юридично. Поточний 2018 рік можна вважати ювілейним роком з часу офіційного створення видавництва «Літопис УПА». Це - одне з найстаріших видань, яке вже на теперішній час налічує 128 виданих книг у чотирьох серіях. Крім книжок, видавництво друкує різні буклети, обіжники та календарі на повстанську тематику. У 1993 році видавництво «Літопис УПА» переїхало в Україну і функціонує досі.

Про український період діяльності видавництва, про його проблеми і здобутки у розмові з президентом благодійного фонду і відповідальним редактором видавництва «Літопис УПА» істориком Миколою Посівничем.

- Пане Миколо, які чинники зумовили видавництво «Літопис УПА» переїхати в Україну?

- Засновники видавництва і відповідальні редактори на той час були старшого віку, і їм уже було нелегко тягнути цей тягар. З іншого боку, вони вирішили, що видавництву потрібно надати нового імпульсу, залучити місцевих істориків та активістів. Таким чином у 1993 році видавництво переїхало з Канади в Україну, і у Львові, на площі Міцкевича, було створено спільне підприємство «Літопис УПА», яке в 1996 році було реорганізоване в Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) і благодійний фонд «Літопис УПА імені Володимира Макара». Становлення і розвиток видавництва розпочав Ярослав Лялька. У 1996 році в Україні почали готувати до друку книжки. Проте, видавництво і надалі співпрацювало з канадським бюро і подавалися спогади з Канади, США та Австралії.

- Скажіть, будь ласка, видання канадського періоду, тобто, до Незалежності України, готували на основі спогадів воїнів УПА чи були ще й інші джерела?

- Це були не тільки спогади, але й збірки документів, які кур'єри ОУН-УПА перенесли на Захід. А ще була база архіву закордонного представництва УГВР, збірки німецьких і польських документів про УПА. На початку 1990-х розпочалася масова нова так звана «київська серія», в якій публікувалися документи з архівів НКВД-КДБ та партійних архівів.

- Власне, там є кілька серій і кожна має велику кількість томів. Чим ці серії відрізняються між собою?

- Кожний том або група томів, тобто серія Літопису, присвячені окремим темам. Томи з'являються не періодично, а залежно від підготовки, опрацювання наступних. Перша серія - Основна - налічує 51 том. Друга, Нова серія, започаткована в 1995 році, налічує 18 томів. Вона виходить під грифом не лише «Літопису УПА», але й Інституту української археографії ім. М. С. Грушевського НАН України, Державного комітету архівів України та Галузевого державного архіву СБУ. Для цієї серії зібрані документи і матеріали, які надходили з колишніх партійних архівів, обкомів Центрального комітету КПРС та архівів спецслужб. Третя серія «Бібліотека» видає дослідження та спогади. Уже вийшло 11 томів, ще декілька готуються до друку. Сюди входили зібрані дослідження молодих авторів, зокрема, Володимира В'ятровича, Лесі Онишко, Володимира Ковальчука, Олександра Пагірі, Олександра Іщука, Ярослава Антонюка та інших. Для популяризації визвольної боротьби започатковано четверту серію «Події і Люди». Видано 17 книг. Вона більш зосереджена на легкому, науково-популярному складі дослідження, де публікуються матеріали про український визвольний рух і розрахована на широкий загал. Книжки цієї серії виходять, здебільшого, на 28 сторінок і мають більш біографічний характер. У цій серії видали книжки про Степана Бандеру, Романа Шухевича, Кирила Осьмака, Петра Полтаву, про діяльність УГВР. Їх легко розповсюджувати і небагато читати, якщо порівнювати з фоліантами на півтори тисячі сторінок з основної чи нової серії «Бібліотеки», тобто, фундаментальні книги вагою два кг. Такий маленький формат у доступній формі імпонує багатьом читачам, книжки мають велику популярність. Крім того, ми щороку видаємо настінний календар «Літопису УПА», в якому подаємо найцікавіші події з життя Українського визвольного руху: битви, народження, смерті, події. Наприклад, раніше ми присвячували календарі жінкам в УПА, зброї, виданням УПА, публіцистиці, подіям на Галичині і Волині. Останніми роками такі календарі присвячуємо також воякам АТО, подіям Майдану, адже це є продовження аналогії боротьби УПА між теперішніми захисниками і Майданом, збройним підпіллям ОУН-УПА. Подаємо там фотографії, які ілюструють ці всі події, а фотографії, як відомо, краще можуть свідчити, ніж документи. Це є відображення цієї сторінки визвольних змагань, яке має найбільший попит. Коротко і ясно, в рекламних цілях популяризації робимо такий календар.

	Фрагменти «Літопису УПА»

- Яким подіям приурочений календар на 2018 рік?

- Це буде такий мікс, приурочений воякам УПА і АТО та їхньому повсякденному життю, а також виданням УПА.

- Зараз видавництво продовжує четверту серію чи паралельно видаєте всі?

- Видаємо книжки неперіодично. Зараз багато що в процесі підготовки. Шукаємо автуру, видавців і, звісно, фундаторів, котрі б могли оплатити друк книжок, бо це дуже коштовна річ. Тому книжки кожної серії виходять в міру можливостей.

- Ви порушили таку болючу тему, як фінансування, а це - книжки, що потребують великих затрат. Як відбувалося і відбувається зараз фінансування видань «Літопису УПА»?

- Видання «Літопису» виходять завдяки фундаторам, меценатам і окремим жертводавцям. Ці книги безкоштовно розсилаються по бібліотеках як України, так і цілого світу. Фінансування завжди надходило з канадської та американської сторони, іноді з Австралії та Великобританії. Збирали кошти ветерани УПА в різний спосіб - на колядах, похоронах, різних українських імпрезах. Це був початковий та основний етап.

Другим етапом був пошук фундаторів і спонсорів. Третій етап - підписка. Наприклад, оголошували, що видають книжку про Волинь, і всі бажаючі могли замовити. Здебільшого, це були три джерела надходження фінансів. А ще були випадки, коли Товариство колишніх вояків платило гроші зі своїх членських збірок чи з отриманої, згідно зі заповітом, спадщини в честь пам'яті свого брата, родича, матері. Найбільшими фундаторами-добродіями були: Григорій Голяш із Чикаго, Володимир Макар, Модест Репецький, Теодор Беш, Фундація Михайла Дубиняка з Великобританії, Борис Галаган-Ярко зі США. В кожній виданій книжці є присвята фундатору з фотографією і життєписом. Були фундаторами деякі українські організації, зокрема, Шевченківська фундація, українські Кредитівки з Чикаго, Нью-Йорка, Торонто, Монреаля.

- А де берете гроші зараз, коли практично не залишилося ветеранів УПА?

- Наразі теж допомагає діаспора. Це - дороговартісний проект. Якщо порахувати всю видану літературу, то її вартість складає понад півтора мільйона доларів.

- Якби було зараз задовільне фінансування видавництва, то, на ваш погляд як історика, чи достатньо ще є невисвітлених тем, які могли б продовжувати цю серію на наступні десятиріччя?

- Не тільки на десятиріччя, але й на сторіччя. Зараз в архівах СБУ, в загальному, зберігається понад 2,5 мільйона справ, які дослідники ще не бачили. Можна видавати окремий том про кожну сотню чи курінь. В нас взагалі відсутня тема біографістики. Книжки про провідників С. Бандеру, Р. Шухевича є досить маленькими і не висвітлюють навіть їхні біографічні постаті. Я вже не кажу про середню і нижчу ланки. Тут можна зробити цілий інститут біографістики. Окремо можна досліджувати тематику військової історії, яка в нас фактично відсутня. Україні завжди заборонялося мати власну армію і, відповідно, власну військову історію. Можна висвітлювати дипломатичну ділянку визвольного руху. Але проблема не лише в коштах, але і в дослідниках. В Україні є не більше, ніж десять дослідників, які займаються тією темою. Стільки ж дослідників УПА є в Польщі. Є також і в Росії багато дослідників, котрі спеціально чи опосередковано досліджують діяльність УПА. Тому в нас мало би бути в десятки разів більше дослідників. Ця тема має дуже велике поле дослідницької, пошукової, а тим паче, видавничої діяльності.

- Над чим працюєте зараз? Що вийшло останнім часом?

Модест Ріпецький сидить третій зліва. Словаччина, 1947 р.

- Нещодавно видали книжку про ОУН на Сході України і «Протокол допитів Василя Кука». У планах - видання про ОУН на Запорізькій землі в 1939-1945 роках. Це буде підбірка досить цікавих документів, які готує Юрій Щур. Василь Гуменюк готує працю про фотографів УПА. Серед цікавих проектів - десанти в УПА, про сотника УПА Михайла Михайла Дуду («Громенка»). Хочемо підготувати книжку про генерала-політвиховника Дмитра Маївського та генерала Дмитра Грицая-Перебийноса. Тобто, є багато проектів, які, на жаль, через брак доступу до архівів, брак коштів, а деколи через брак автури і часу не вдається підготувати. Та й суспільний резонанс під час нинішньої російсько-української війни переходить на інші теми. До того ж, доживають останні ветерани ОУН-УПА в Канаді і США. Наше видавництво має свій біологічний вік, і останніх 15 років ми балансуємо на межі закриття.

- Ви згадали проблему доступу до архівів, але ж, наскільки відомо, доступ до архівів відкритий...

- Доступним є загальний архів. Архіви Міністерства оборони, СБУ, міліцейські, Служби зовнішньої розвідки, які потребують відкритості для досліджень, фактично засекречені. Якщо спецслужби будуть керувати архівами, вони ніколи не дадуть доступу до інформації.

- З виданої літератури вашим видавництвом видно, що висвітлюєте не тільки мілітарну, але й культурну та іншу діяльність УПА.

- Щодо художньої творчості, то, наприклад, 10-й том із серії «Бібліотека» присвячений творчості основного пропагандиста та ілюстратора видань УПА Ніла Хасевича. У книжці поміщена гарна мистецька добірка його ілюстрацій. Два томи (23-й і 32-й) присвячені медичній діяльності УПА. Окремі томи присвячені бункерам, тобто, архітектурі українського підпілля. Там чітко подаємо схеми криївок, сховки тощо. Присвячений том діяльності Служби безпеки, зокрема, подаються протоколи допитів агентів, а також - законодавчому органу - УГВР. Також не забули про нагородну систему УПА. Намагаємось висвітлювати всі аспекти життя і боротьби повстанців.

- Чи вдається і налагодити співпрацю із закордонними архівами, в яких є документи про діяльність УПА?

- Цим займається наш дослідник Євген Місило, котрий на базі документів, знайдених у Польщі, видає книжки. Він також видав пропам'ятну книгу.

- Архіви, які в даний час надає СБУ, мають велику цінність для «Літопису УПА»?

- Безперечно. Це є оригінальні повстанські документи або протоколи допитів командирів УПА. В них є дуже багато цінної інформації, які в пам'яті чи мемуарах або пізніших пропагандистських матеріалах не збережені. Це - оригінальні звіти, документи, матеріали повстанського походження та інші супровідні документи польських, радянських, румунських та угорських спецслужб. Документи доповнюють цю діяльність, бо не всі документи можемо знайти в Україні. Варто також звернути увагу на новознайдені архіви, зокрема, Озернянський архів, який був опублікований в томах 43-44, або архіви, які знаходять чорні археологи в бідонах і продають на «чорному ринку». Десята частина цих архівів потрапляє до нас, і ми їх теж активно використовуємо.

	Євген Штендера

- Зараз залишилося мало воїнів, котрі воювали. Але є більше живих людей, котрі співпрацювали з підпіллям як кур'єри, зв'язкові, будучи тоді ще дітьми. Чи використовуєте їхні спогади?

- У нас є окрема тема про юнацтво ОУН, де збираємо свідчення і спогади. Але вони мають суб'єктивний характер, тому використовуємо їх найменше. І, взагалі, протягом існування видавництва, як в основній сфері, так і в канадській, публікувалися документи, які мають автентичне походження.

- Що вас привело у видавництво «Літопис УПА»?

- Коли я ще навчався в університеті, кандидат історичних наук Григорій Дем'ян зацікавив нас темою дослідження ОУН-УПА, і так він привів мене у це видавництво. Привів він також Володимира В'ятровича, Олександра Вовика, Руслана Забілого, Лесю Онишко. Згодом ми познайомилися з відповідальним редактором, професором Петром Потічним з Канади. І так почався процес наших досліджень і співпраці. Ми слухали дуже цікаві виступи ветеранів УПА та активних учасників визвольного руху. Спілкувалися з такими особистостями, як Петро Дужий, Василь Кук, Василь Галас, полковником Василем Левковичем-Вороним. І це - не повний список. Василь Кук очолював науковий відділ братства ОУН-УПА. Він багато писав, досліджував, їздив, виступав і таким чином залучав багато молоді для дослідження і популяризації історії ОУН-УПА.

- А відколи ви на посаді директора видавництва?

- Із 2005 року я є президентом благодійного фонду «Літопис УПА», а з 2017 року став відповідальним редактором замість професора Петра Потічного, котрий обіймав цю посаду від початку заснування і аж до 2017 року. Генеральний директор видавництва - Ігор Гомзяк. У нас дві організації: «Товариство з обмеженою відповідальністю», яке займається видавничими справами, і «Благодійний фонд», який більше популяризує, займається діяльністю.

 

Фото з архіву видавництва
«Літопис УПА»