Майже всі люблять, коли щось гарно деренчить. Особливо, якщо це - двигун класного мотоцикла, який ви щойно взяли в оренду, аби дослідити навколишню місцевість під час незабутньої мандрівки.

 

Беззаперечно, власний транспорт повністю розв'язує руки. Можна побачити більше місць. Можна поїхати туди, куди, зазвичай, усіх не возять. І, зрештою, керування транспортним засобом - це новий досвід, який залишиться з вами навічно.

 

Раніше, коли я ще подорожував лише Європою, то за можливості брав авто на прокат. Скажу вам відверто, що у більшості західноєвропейських країн оренда автомобіля економічно вигідна, якщо вас є хоча б троє осіб. Середня ціна за одноразовий проїзд у міському транспорті - приблизно 2 євро, а міжрегіональні мандрівки потягом коштують, зазвичай, як бюджетні літаки.

Прокатні пункти авто є практично у кожному місті, то чому б не скористатися такою чудовою послугою?

Але йтиметься не про авто. Останнім часом я намагаюся тестувати різних двоколісних «коней» у своїх мандрівках, про що буде йтися далі.

 

Насамперед, озвучую, що я - зовсім не байкер і в мотиках взагалі не петраю. Я - мандрівник, котрий користується різними засобами пересування. Деякі з них мені приносять море задоволення, новий досвід та навички, що стануть у пригоді в подальшому житті.

Отож, поїхали....

А почалося все з епохальної частинки мого життя в Індії, де я провів майже півроку. Якось ми поїхали у високогірний Ладах, який ще називають Малим Тибетом. Додам лише одне. Щоб туди потрапити, потрібно перетнути Гімалаї.

 

І уявіть, що там коїться? Всі туристи розсікають місцевість на здоровезних мотоциклах-красенях. Вони ревуть, наче воли, гордо, поволі, але впевнено піднімаються на гірські хребти. Це - легендарні мотоцикли британської марки Royal Enfield. Їх виробництво в Об'єднаному Королівстві вже припинилося, але Індія, як колишня колонія, продовжує їх випускати і донині. Тож багато вуйків, котрим за сорок, роблять собі такі ностальгічні тури, щоб згадати молодість.

Я захотів так само. Я теж захотів поважно розсікати гімалайські хребти на цьому мотоциклі. Але до того я ще жодного разу не сидів на чомусь подібному. Ну, доволі серйозно катався на даунхільному байку. Але велосипед важить 20 кг, а Royal Enfield - десь під 200. Ги-и-и-и!

 

Проте, кров у жилах закипіла, і нічого не залишалося, як спробувати. Якось ми затягли його на майданчик для гри у поло (чи не єдине місце з рівною горизонтальною поверхнею у Ле), де весь день вчилися приборкувати коника.

Все, герої готові підкорювати високогірні перевали. Більшість покрутили пальцем біля скроні, оскільки рекомендовано «намотати» хоча б 10 000 км перед тим, як пертися у серйозні гори. Це - зовсім не аргумент для бравих козаків, тож наступного дня ми поїхали на озеро Пангонг Тсо.

Все минуло добре. Звичайно, було кілька неприємних падінь, але це - ніщо порівняно з тим, як ми «прокачали» свого героя.

 

Найбільша проблема - це вага. Можете глянути, як ми затягували такого «коня», коли він разок видихнувся десь на висоті 4-5 тисяч метрів посеред гір в чорта на задвірках.

Саме з цього моменту все почалося. Я пересів на інший, і в подальшому, зазвичай, планую брати мотик на прокат. Це - дешевше, менше документації і суцільний фан.

В інших місцях ми почали пробувати різні види мотоциклів, щоб відчути тонкощі їзди на двох колесах.

Ось такий універсальний байк Pulsar, який використовували для дослідження Південного Гоа.

У принципі, на Гоа майже всі їздять на скутерах. Звичайно, з півночі на південь може бути закруто, але на пляж чи за пивцем він вас завезе.

Більшість людей їх зовсім недооцінюють, хоча скутери доволі непогано долають пересічену місцевість.

...і навіть попливуть, якщо життя заставить.

Ось під час останньої поїзди на Близький Схід я спробував Honda XLR250. Що вам скажу? Круто.

Кращого для дослідження пустелі не знайти.

 

Автор: Орест Зуб

Джерело: «AutoTravel»