Понад тисячоліття тому на широких просторах Українського Прикарпаття існувала країна слов'ян, відома як Велика або Біла Хорватія. Білі хорвати - це східнослов'янське плем'я, що у VII-X ст. проживало у районі Карпатських гір та верхів'ї Дністра. Про столицю країни слов'ян нагадує унікальна пам'ятка - історико-культурний комплекс «Городище білих хорватів», яке розташоване у Миколаївському районі, Львівської області. Городище охоплює територію сіл Стільсько, Дуброва, Ілів та багатьох навколишніх населених пунктів.

Саме нинішнє село Стільсько є залишком найбільшого міста Європи VIII-Х ст., ймовірно - столиці Великої (Білої) Хорватії. Термін «столсько» давньоруською означає «столиця». Стільське городище занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Директор заповідника Орест Корчинський показує територію Стільського городища

Завдяки ініціативі та підтримці активної громадськості Львова 23 листопада 2015 року було створено історико-культурний заповідник «Стільське городище», головним завданням якого є вивчення, збереження та популяризація історико-культурної спадщини. Керівником заповідника обрано відкривача і головного дослідника пам'ятки, археолога, кандидата історичних наук, керівника Верхньодністрянської археологічної експедиції Національної академії наук у 1987-2012 роках Ореста Корчинського.

На території Стільського городища розташований мегаполіс з фортецями, укріпленнями та язичницькими храмами. Площа цього мегаполіса складала 250 га, укріплена фортеця князя і його військової дружини (так званий «дитинець») була на висоті 100 м над річкою Колодниця і мала площу близько 15 га. У місті була потужна система укріплень - оборонні стіни розтяглися на 10 км. Із західного боку столицю захищали стрімкі схили гір (над урвищами досі нависають величезні камені), з півночі та півдня були глибокі яри, а зі сходу - земляний вал з дерев'яним частоколом і ровом за ним. Фрагменти валів заввишки 2-2,5 м збереглися донині.

Довкола дитинця було укріплене передмістя, приміські та сільські поселення, некрополі, осередки дохристиянської та християнської релігій. Неймовірно великі, як для того часу, масштаби цього міста-мегаполіса були зумовлені його розташуванням на перехресті важливих трансконтинентальних шляхів, що вели з мусульманського Сходу в Західну Європу і з Півночі у Панонську долину та Середземномор'я. За своїми масштабами Стільське городище не поступається причорноморській Ольвії, а також не має аналогів в Європі. Київ у той час мав площу укріпленої території 10 га. За тим стоїть демографічний, оборонний, стратегічний, економічний та політичний потенціал кожного міста. Якщо воно має 10 га, то вся його інфраструктура відповідає укріпленням тих 10 га, якщо місто має 250 га, то на цій площі проживає відповідна кількість людей, обслуговуючого персоналу і війська.

Залишки кам’яного валу з боку м. Миколаїв	Вид на дитинець – центральну частину городища

 

Дослідження Стільського городища почалося у 1981 році. Тодішній голова Стільської сільської ради Ярослав Кулашковський написав до Товариства охорони пам'яток історії і культури, до Інституту суспільних наук (тепер Інститут українознавства НАН України) не одного листа, в якому повідомляв, що давні перекази, які передавалися з уст в уста протягом тисячоліття, свідчать, що на горі, над селом, колись було розташоване величезне місто, яке було столицею держави. Після того голова Товариства охорони пам'яток історії і культури Ігор Кудін зібрав засідання археологів і заявив: «Люди добрі, треба їхати. Стільки той чоловік пише і пише». Зібрали молодих, але вже успішних на той час археологів, зокрема, чинного голову заповідника Ореста Корчинського, Вітольда Ауліха, Михайла Рожка, Ларису Крушельницьку і відрядили до Стільська. Голова сільської ради провів групу археологів до лісу, почав показувати земляні вали і кургани, переповідати давні перекази. Через величезну територію одразу було важко зрозуміти межі городища. Але невдовзі група археологів зробила геодезичний план городища, який склав 250 гектарів. Ця територія була обнесена земляними валами, загальна довжина яких складала 10 кілометрів.

Розкопаний фундамент княжих будівель	Вид на «Білу дорогу». Фрагмент кам’яного бруку ІХ-Х ст.

 

У 1985 році Орест Корчинський зробив першу доповідь про Стільське городище на Міжнародному конгресі слов'янської археології у Києві, де взяли участь 19 країн світу. Відкриття шокувало вчених. Через рік відомий академік Інституту археології АН СРСР Борис Рибаков знову запросив Ореста Корчинського з науковою доповіддю. На конференції була присутня практично вся верхівка інституту. На конференцію пан Орест привіз зі собою ілюстративний матеріал у форматі 60х90 з планом городища, позначенням великої кількості поселень і святилищ. Після конференції академік Рибаков мав розмову з О. Корчинським і запропонував свою допомогу. Академік Рибаков, людина високого рангу, рахувався з паном Корчинським як з рівноцінним колегою. Потім сказав пану Орестові: «Ви - розумна людина. Зробіть мені на завтра рибу». Пан Орест розгубився, бо не знав, що таїться за цим словом. Виявляється, це був проект листа на ім'я президента Академії наук УРСРС Б. Патона, в якому стояло питання про негайне створення Верхньодністрянської археологічної експедиції. Така рекомендація в той час мала велику вагу. Наступного дня документи були готові. Академік підписав листа, і через два тижні була створена експедиція з бюджетом 40.000 радянських карбованців на рік. Експедиція працювала до 2012 року, а потім деякі українофоби доклали зусиль, щоб її ліквідувати, бо, мовляв, спливає наверх не бажана для українського народу інформація.

Село Дуброва. Священний камінь «Диравець»	Священний камінь «Диравець». Вид зі східного боку

 

Про існування держави Білих Хорватів свідчать деякі писемні джерела. Найдавнішими є арабсько-перські джерела 7 сторіччя, які дають загальну інформацію про країну слов'ян, яка розташовувалась десь у передгір'ї Карпат. У ті часи арабська і перська науки були передовими. У них на високому рівні були математика, астрологія, астрономія, медицина, історія, географія. Представники цих народів проходили через нашу територію, оскільки сюди пролягали торговельні шляхи. Про це свідчать знайдені скарби: сіяніське срібло, арабські дирхами тощо. Разом з торговцями були і дослідники, котрі створювали карту Європи. У їхніх записах зафіксовано, що на території слов'янського світу функціонує держава з великою кількістю замків, фортець, міст. Зазначено, що на території цієї держави, серед іншого, є два великі міста - на півночі Вапніц, можливо, рештками якого є Прісницьке городище біля Підгорецького замку, і місто Чарувап або Хорват, яке розташоване у центрі цієї землі і є осідком, де «живе і діє цар слов'ян», котрого вони називають світлим князем Святоликом. У писемних джерелах згадується, що цей цар носить корону, їздить на полюддя і збирає данину, має дорогоцінне кінське спорядження, зброю, кольчуги з дорогоцінних і міцних металів. Далі згадується, що в цьому місті тричі на місяць відбуваються великі торги.

Наступним писемним джерелом є праця візантійського імператора, відомого політичного і культурного діяча Х-го сторіччя, вченого Костянтина Сьомого або Багрянородного. У своїй книзі «Про управління імперією» (глави 30, 31 і частково 32) він пише, що хрещені далматинські хорвати походять від нехрещених хорватів, які живуть за горами Угорськими, по той бік Туркії угрів, поблизу Франкії германців. Турками в той час називали угорців. До речі, коли Орест Корчинський спілкувався на початку 1982 року в Стільському з місцевими людьми, то на запитання, хто спалив місто, відповідали, що турки. Якщо заглянути у хронологічний період воєнних походів турків-османів, яких ми маємо з 15 ст., то це зовсім не той історичний період, коли спалили Стільсько. Місто було спалене приблизно в 930 році. У той час угорці якраз переселялися на територію теперішньої Угорщини (895-896 рр.) і воювали з місцевим населенням.

Село Дуброва. Вид на язичницьке святилище	Миколаїв. Вид на один з 10-ти скельних храмів VIII-X ст.

 

Серед інших фактів про країну хорватів імператор Костянтин Багрянородний дає ту ж саму географічну прив'язку, що й араби. Він пише, що ця нехрещена Хорватія не має свого флоту, бо вона віддалена від Чорного моря на відстані 30-ти днів. За всіма підрахунками це повинно бути Стільсько. Арабські джерела одночасно повідомляють, що ця держава охоплювала величезну територію і була розташована десь у передгір'ї північних Карпат. Від головного міста, яке вони називають Хорват, видно гори. Від турків до цієї держави два дні шляху, а від печенігів до кордонів держави слов'ян - 10 днів. За допомогою цих розповідей ми можемо зрозуміти про місцерозташування цієї держави на карті Європи.

Третім, добре відомим писемним джерелом є «Повість минулих літ». У ньому білі хорвати згадуються тричі: в переліку інших східнослов'янських племен як учасники походу князя Олега на Візантію у 907 році і втретє - під час походу Володимира Великого на їхні землі у 992 році. Багато вчених дотримуються такої тенденції, що Володимир Святославович прийшов у 992 році і приєднав хорватів до Київської Русі. Але якщо виходити не з політичних мотивів, а суто з наукових, то ця версія не є достовірною.

Стільське городище. Розкопані наконечники стріл	Миколаїв. Зала печерного храму

 

Важливі доповнення у вивченні хорватської проблеми дають археологічні відкриття, які значно повніше, ніж писемні джерела, висвітлюють процеси державотворчого розвитку східних хорватів у VIII-середині Х ст. З 1980-х років ХХ ст. Верхньодністрянською археологічною експедицією НАН України були започатковані перші дослідження пам'яток східних хорватів у Верхньому Подністров'ї. Об'єктами наукових відкриттів стали городища - залишки громадських (общинних) центрів, міст, замків, фортець та осередків язичницького культу, курганні некрополі, гідротехнічні споруди. У результаті розкопок виявилося, що на цій території було шість городищ із замками. Довкола Стільська, в радіусі 60-150 км, були знайдені рештки давніх величезних міст.

В одному з переказів повідомляється, що на горі над селом в давні часи існувало велике місто - столиця князівства чи держави. Його недоступні стіни витримували численні ворожі напади. Згідно з писемними та усними переказами, одного разу до міста підійшло вороже військо і довго утримувало його в облозі, але місто не здавалося. Тоді ворожа армія вдалася до хитрощів. З настанням сутінків стотисячне військо із запаленими смолоскипами почало відступати. Повіривши у відступ війська, мешканці міста відкрили ворота для своїх потреб, і в той момент гарнізон, який був у засідці, ввірвався у місто і підпалив його. Заграва пожежі здійнялася високо вгору. Це було сигналом повернення основної військової сили. Вночі місто було спалено дотла. Переживши страшне горе, побачивши величезну кількість спалених і замордованих людей, уціліле населення не змогло жити на цій території, яка б нагадувала їм величезну трагедію, і переселилося на правий берег річки Колодниця, де поклало початок новому поселенню, яке назвали Стольско, на  згадку про колишню столицю. Назва Стольско походить від слова «стол» - сидіти на столі - престолі, тобто, престольне місто. Є припущення, що місто спалили угорці, яких тоді називали турками. Щоб це підтвердити, потрібно віднайти ворожий некрополь і тоді можна буде дати конкретну оцінку.

В результаті тривалих археологічних досліджень було встановлено, що дійсно на залісненому плато над селом у VІІІ-на початку Х ст. існувало велике місто. Його неймовірно велика як для тогочасних міст Європи укріплена площа сягала 250 га, довжина оборонних стін - 10 км. На це вказують потужні земляні вали, оточені ровами та штучно споруджені тераси, що кількома рядами опоясували територію давнього міста. У місті проживало 40.000 мешканців. Сучасний, найближчий до Стільська Миколаїв має 10.000. В результаті розкопок на площі 12.000 кв. м було виявлено понад 30 житлово-господарських будівель, на підставі чого вдалося підрахувати томографічний потенціал цього міста. На поверхні валів височіли дерев'яні стіни та вежі. До них зсередини були прибудовані численні будівлі житлового, господарського та військового призначення. В одному з проїздів до міста було розкопано кам'яний брук, який, за давнім переказом, називали «Білою дорогою».

Довкола Стільська, в радіусі 40-150 км, були міста-супутники площею 20-60 га, які за своїм розташуванням нагадували форму сонячної системи. Міста-супутники мали свої поселення, некрополі, святилища. Перекази повідомляють, що під городищем, глибоко під землею, було підземне місто, над пошуками якого працює команда археологів з 1988 року і вже має певні напрацювання. Підземелля розташовані на різній глибині, до 30 метрів. Вчені припускають наявність підземних лабіринтів і не виключають їх рукотворного походження. Ймовірно, що вони могли використовуватись як печерні храми, усипальниці феодальної знаті та духовенства.

На домінуючій висоті, у центрі городища, збереглися рештки потужних земляних укріплень. Час не зберіг дерев'яних стін, зате невмируща людська пам'ять крізь віки донесла до наших днів давні назви окремих частин міста: «Золоті Ворота», «Залізна Брама», «Вежа», «Княжа Криниця», «Коморище», «Підкоморище», «Химина Долина», «Гребля»...

Глиняний посуд ІХ-Х ст.	Село Ілів. Бронзовий перстень ІХ ст. Знайдений під час розкопок у 1988 р.

 

Довкола дитинця було укріплене передмістя, де проживало вільне міське населення - купці, ремісники та духовенство. Тут було розкопано кілька десятків житлово-господарських та ремісничих об'єктів, садиби окремих заможних городян. На долівках, зруйнованих пожежею жител, були виявлені залишки печей-кам'янок, зібрані численні зразки кружального і ліпного посуду, предмети повсякденного вжитку і зброя.

У найближчих околицях давнього міста археологи відкрили та дослідили густу сітку поселень, культових місць та курганів. Існують докази, що Стільське колись було зв'язане з Дністром за допомогою спеціального 11-кілометрового каналу (саме така відстань між Стільськом та Дністром). Важко повірити, але у столицю Великої Хорватії запливали кораблі зі всіх країн Європи з різним крамом. Канал був споруджений ще у ІХ ст. на р. Колодниця. Існувала ціла водна система з не менше, ніж 5-ма греблями, яка дозволяла піднімати чи спускати воду в каналі і пропускати човни. Залишки каналу і пристані можна легко помітити навіть зараз. Зараз на місці каналу тече маленький потічок, русло заросле травою, кущами і деревами. Великої шкоди було завдано річці Колодниця під час меліорації, яка проводилась в радянські часи. Русло річки пустили в інший бік. Ширина каналу, відповідно до схилів, які є, була від 50 до 100 метрів. Гребля каналу має довжину 100 метрів. Висота греблі 5 метрів і 20 см. Але її основа - 20 метрів, а русло ріки піднялося за рахунок тисячолітнього зсуву землі з різних боків. Збудована гребля на горизонтально закопаних палях. До греблі примикала сторожова вежа. Якось під час розкопок до археологів підійшов чоловік і сказав, що пам'ятає, як під час меліорації перерізали греблю і звідти витягнули 4 дубові палі. Вони були чорного забарвлення, немов просмолені. За тисячу років вода так і не змогла знести греблю, зате змогла це зробити людська рука. Археологи на поверхні греблі у кількох місцях знайшли сліди стовбових ям і встановили, що на гребені греблі була довга стіна, схожа на гуцульський будинок зі зрубу. По горі, по галереї ходили воїни і спостерігали за прибулими кораблями. З того всього було зроблено висновок, що ця стіна мала оборонний характер. Також біля греблі було виявлено сліди господарських воєнних будівель. Неподалік греблі є гора «Строгуй», що означає «стругати». Припускають, що там було поселення людей, які стругали човни.

Чому білі хорвати переселилися на територію теперішньої Хорватії? У 610 році розпочалася війна між Візантією та аварами. Тодішній імператор Візантії Іраклій домовився зі слов'янами, які «живуть у горах і вміють проводити військові дії у горах», про допомогу подолати аварів. Умовою договору було те, що у випадку визволення Далмації він дасть їм частину цієї території. Десять років воювали наші далекі предки, які мали понад 100-тисячну армію, і таки перемогли аварів. Імператор дотримав слова і віддав хорватам те, що обіцяв. Хорвати заснували там свою державу - сучасну Хорватію. Коли наші предки прийшли на нові землі, їх запитали, звідки вони. Вони мови не знали і, вказуючи напрямок, казали: «хорвати». Слова «хорвати» і «Карпати» - співзвучні, оскільки букви «к-х» у старослов'янській мові чергуються, тому існує версія, що саме від назви гір пішла назва хорватів.

Унікальною сторінкою історії та культури давнього поселення цього краю було віросповідання. На околицях Стільська, Дуброви, Ілова, Великої Волі та біля міста Миколаїв були знайдені осередки дохристиянських печерних або витесаних у скелях вапняково-піщаникового походження храмів, що належали місцевому слов'янському населенню. З приходом на ці землі християнства печерні і скельні храми були освоєні монахами-скитниками. Чому храми розташовані на окраїнах? Навколо Стільського городища був мегаполіс радіусом від 8-ми до 14-ти км. До нього тулилися приміські поселення, храми, різноманітні святилища, некрополі. На цій території археологи розкопали велику кількість давніх слов'янських поселень 5-7 і пізніших сторіч. Мешканці цих поселень мали потребу в реалізації своїх духовних потреб і створили цілий комплекс храмів.

Місце проходження каналу і залишки пристані	Скельне укріплення городища з південного боку

 

Араби у своїх джерелах згадують про храм, який був на Чорній Горі у передгір'ї Карпат. Ця інформація і надалі залишилася б легендою, якби не проводились археологічні дослідження. У 1988 році археологи знайшли цю гору, а на ній - печерний храм. Гора має трикутну форму, площа - приблизно 40 га. Розташована на околиці Миколаєва. Виявилось, що це не один храм, а цілий комплекс, який налічує 7 храмів, кожен з яких має від одного до семи входів. Найбільша печера сягає в глибину 39 метрів, а всі «тунелі» з'єднані між собою проходами. Загалом, таких храмів є десять. Розташовані вони паралельними ланцюгами на відстані трьох кілометрів. Кожен ланцюг має по 5 храмів. Відстань між ланцюгами - 500 метрів. Археологічні дослідження дають підставу стверджувати, що ті храми почали своє функціонування не пізніше, ніж у середині 8 сторіччя.

Великої шкоди для вивчення Стільського городища завдавала необізнаність місцевих людей про призначення цих печер. Донедавна люди вважали, що ці печери були військовими об'єктами австрійської армії під час І-ї Світової війни і мали виконувати оборонні функції проти російської армії. Відстань між позиціями російської армії генерала О. Брусілова, яка дислокувалася на території давнього городища у селі Дроговиж та описаними печерними храмами, де, нібито, повинна була засідати австрійська армія, становила заледве півтора кілометра. Пряме влучення набоїв гаубиць у цей храм не залишило би від нього жодного сліду. А ще про відсутність у печері військ свідчать археологічні дослідження у 1980-х роках під керівництвом О. Корчинського. В описаних печерних комплексах не було виявлено жодних ознак перебування війська.

Зали храмів мають біле забарвлення. Між ними є нерівномірні переходи. У кожному храмі конфігурація залів, коридорів і переходів абсолютно інша. Довжина приміщень різна - від 18 до 28 м, ширина при основі - 2,2 -2,36 м, а висота - 2,1-2,15 м. У десятьох храмах немає жодного повторення. У храмі на Чорній Горі є 7 вівтарів, а в протилежному за 500 м - 4 вівтарі. Ще інший храм, що за 25 метрів, має 6 вівтарів. Часто виникає запитання, чому 7 вівтарів. У давньому світі був пантеон, здебільшого, зі 7-ми богів. Тому в кожному з тих храмів є різна кількість богів. Існує версія, що комплекс цих пам'яток може бути чимось на зразок велетенського органа, який, з огляду на  кількість залів, поєднаних між собою складною системою переходів, міг відтворювати різні звуки. Про це зазначають у своїх повідомленнях арабські географи Х-ХІІ ст., де йдеться про слов'янський храм на Чорній Горі, висічений у скелях, «з якого долинають дивні звуки».

Орест Корчинський переконаний, що храми Стільського городища випромінюють таку ж енергетику, як єгипетські піраміди, Стоунхендж і піраміди майя. Вони в різних поясах, але проходять по земній кулі. Всі ці об'єкти були ретрансляторами енергетики.

Директор заповідника розповів про цікавий сон, пов'язаний з цим комплексом храмів: «Якось я поїхав до Стільська зі своїми колегами-археологами зі Словаччини. Вони взяли зі собою свічки і запалили у вівтарях. Через два тижні я зайшов додому на обід. Потім сів на канапу і заснув. Сниться, що заходжу в один з тунелів і бачу видовище: тече потічок із чистою водою з піщаним дном, а через нього простелена намокла дошка. Я переходжу через ту дошку всередину і бачу, що всі склепіння розписані фресками святих з німбами над головами. Після того я зробив висновок, що ці храми дуже давні, намолені і що в них є потужна енергетика від наших найдавніших предків-слов'ян, котрі заснували ці храми».

Село Дуброва. Келії монахів	Село Ілів. Вхід у святилище біля підніжжя городища

 

Про дохристиянське походження храмів у Стільському городищі свідчать, насамперед, археологічні матеріали, зокрема, уламки посуду, які датуються 8-м сторіччям. Іншим доказом є певні канони будівництва слов'янських храмів від найдавніших часів у Болгарії, Візантії, Білій Хорватії і в Київській Русі.

Головним божеством у слов'ян було сонце, тому всі храми на території Стільського городища були повернуті фасадними частинами до півдня з тим розрахунком, щоби сонце, роблячи денне коло по небосхилу, постійно було в храмах. Перед входом до кожного храму було подвір'я, оточене вздовж периметра невисоким земляним валом, який мав ритуальне та охоронне призначення. Під час археологічних досліджень одного з валів під його насипом були виявлені сліди давніх ритуальних вогнищ, що вказують на проведення обряду очищення цієї території від злих духів. Приміщення храмів мають видовжені прямокутні форми з напівциліндричними склепіннями стель.

Безперечно, прихід християнства на західноукраїнські землі позначився на інтер'єрі, вживаючи сучасне слово, приміщень християнських храмів. На це вказують висічені у залах із західного боку вівтарні частини та ніші-костниці, які розташувались по обидва боки вівтарів. Ніші були призначені для упокоєння мощей святих і зверху накривалися кам'яними плитами.

Існує версія, що християнство на західну Україну прийшло від наших далеких предків-хорватів. Коли білі хорвати прийшли на територію теперішньої Хорватії, після розгрому аварів створили свою державу і наприкінці 7 сторіччя прийняли християнство, але не від Константинополя, а від Рима. Римський папа скористався величезною масою народу і там їх охрестив. Вони підписали буллу, в якій пообіцяли перебувати в покорі перед Богом і ні з ким не воювати. Пізніше їхні діти стали проповідниками християнства на історичній батьківщині своїх батьків. Свідченням цьому є печерні храми, де вівтарі повернуті не на схід, як у Київській Русі, а на захід, тобто, до Рима.

На території села Дуброва зберігся ритуальний камінь «Дравус» або Столовий (його поверхня нагадує форму стола), який був капищем слов'ян. На камені витесані три полоси, що символізували три стихії, з яких постав світ: вогонь, повітря і воду. Висота каменю - 4 м і 87 см, площа поверхні 19 кв. м., перепад площадки - 5 см. На горі, над центральним капищем, горів вічний вогонь, який підтримували спеціальні люди. Вогонь був виключно з дубових дров, про що підтвердив аналіз із зібраного під час досліджень попелу. Трохи нижче від жертовного каменю лежить кулястий (сферичної форми) камінь, який символізував землю. Існує гіпотеза, що білі хорвати знали, що земля має форму приплюснутої кулі, тому саме такий вигляд мав символ землі. У 1997-98 роках, під час лекцій у Польщі, Орест Корчинський шокував поляків цим овальної форми каменем. Коперник, котрий жив 600 років пізніше, намалював земну кулю круглою, а місцеві мешканці 600 років до того показали, що земля має овальну форму. Нижче від овального каменя подекуди трапляються жертовні ями радіусом 3,5 м з рештками жертвоприношень. Поруч археологи знайшли колодязь глибиною 175 см і шириною 170 см. На дні колодязя, у попело-вугільному прошарку, були знайдені рештки рубаних кісток птахів і звірів. Існує припущення, що біля цього капища відбувалися різні обрядові дійства, пов'язані з водою, наприклад, свято Купала. Це був своєрідний храм того часу, який символізує виникнення світу. Храм був обгороджений стіною. На горі були сходи, якими ходили жерці.

Поруч з ритуальним каменем, у скелі, є залишки від монаших келій розміром 1.50х2 м різної неправильної форми. Зараз вони спотворені, оскільки мешканці села Стільсько використовують їх як погріб для збереження городини. За деякими даними, приміщення келій одночасно могли слугувати могилою, де монахи закладали себе каменем. На території Стільська є приблизно 200 різних келій. Вище від келій розташований некрополь, який зараз має вигляд насипаних курганів.

Незважаючи на свою грандіозність та історичне значення, ці території досі є малодослідженими. Охоронна зона пам'ятки «Стільське городище» має неперевершену наукову, історичну та культурну цінність і національне значення. До Стільського городища приїжджають люди зі всього світу - й туристи, й археологи. Про її важливе значення знають у багатьох університетах Європи. Проте, на жаль, вона залишається без належної державної опіки. Держава не виказує пошани до своєї історії та культури, не цінує своє багатство.

Великої шкоди пам'ятці завдають неорганізовані групи заїжджих туристів, місцеві мешканці і незаконні забудовники. На жаль, досі на її території відсутні охоронні знаки, а сама пам'ятка в жодний спосіб не захищена державою від знищення.

Є велика потреба розширити територію заповідного об'єкта, надавши йому статус регіонального ландшафтного парку, який у перспективі може стати одним з найпривабливіших осередків історичного туризму. Цей комплекс уже скоро може стати важливим центром міжнародного туризму, а також потужним додатковим джерелом наповнення бюджету.

Фото Юрія Атаманюка,
з архіву О. Корчинського