Україна є надто політизованим суспільством. Вибори, рейтинги, стосунки політиків - ці та інші теми заполонили вітчизняні ЗМІ. З телеекранів, радіоефірів, Інтернет-сайтів та сторінок соцмереж вони проникли ледь не у кожну домівку, наклали відбиток на стосунки колег, друзів, родичів, інколи загострюючи ці стосунки до крайнощів.

 

Відомо, наприклад, що з 2014 року українці, котрі мають друзів або родичів у Росії, пройшовши через період запеклих і безрезультатних суперечок, прийняли компромісне рішення: при спілкуванні говорити про що завгодно, тільки не про політику, тим більше, не про стосунки України і Росії. І це ще ті, кому вдалося після сотні сварок близькі стосунки зберегти.

Бо, крім повернення до гострих образливих словесних баталій, подібні затяжні суперечки нічим, як правило, не закінчувалися і не закінчуються.

Руйнування дружніх і навіть родинних зв'язків, випадки розлучень через різні політичні погляди та оцінки стали, на жаль, реальністю наших днів.

Якщо брати занадто близько до серця питання політики чи особи політичних діячів, це свідчитиме, звичайно, про патріотизм і державницькі мотивації наших співвітчизників.

Але природна емоційність українців у ситуаціях політико-психологічних дискусій та суперечок легко нагрівається до гарячковості, потім закипає до максимальних показників образи, за яким йде вулканічне виверження гніву.

Після чого вступає у дію механізм переходу від слів до справи: вербальні суперечки вичерпують свій переконуючий потенціал і досягають максимуму нервово-психічного напруження. Тому вимагають якоїсь практичної розрядки і закінчуються фізичними діями: ляпасами, ударами, бійками, а то й чимось ще гіршим.

Як це трапилося у селі Новичка, Долинського району.

Цей екстремальний випадок дає можливість ще раз прослідкувати дивовижні стрибки і химерні викрутаси Долі.

Ось відтворимо ситуацію того ранку якраз у контексті фатальності Долі.

Сільський мешканець, 69-річний чоловік, цього дня зібрався в райцентр - Долину - у звичайних господарських справах.

Треба було прикупити зерна для домашньої худоби.

Якби все йшло зранку нормально, то чоловік цей втілив би свій план, поїхав би в райцентр, купив зерна, повернувся додому, і дні його потекли б далі звичним повсякденним плином.

Нічого, ну абсолютно нічогісінько не віщувало, що через лічені хвилини у цей мирний дім вдарить блискавка Долі, яка все спопелить.

А тепер звертаюся до уважних: погодьтеся, що кожен, хто уважно спостерігає життя і замислюється над ним, знає, що Доля, як великий драматург, інколи має в запасі якусь причину - інколи трагічну, а інколи зовсім дрібну - щоб різко і безповоротно повернути сюжет у несподіваний бік і фатально загострити фабулу.

В даному випадку першою причиною стала негода.

Подивившись у вікно, чоловік вирішив, що в таку кепську погоду добрий господар і пса на вулицю не вижене, тим більше, і сам нікуди не піде. І вирішив перечекати, відкласти поїздку.

Було холодно, мокро. Він вирішив зігріти душу - випити на кухні чаю.

І це була друга пастка Фатуму.

Але ж в чому вона? Здавалось би, звичайнісінька щоденна справа - чаювання - яка не віщує жодних катаклізмів. Господар запропонував дружині розділити з ним смакування гарячим напоєм. І тут, нібито, нічого дивного - адже саме дружина, зазвичай, готувала і подавала чай. Чого б їй і цього разу не скласти компанію чоловікові?

І цим самим втретє Фатум розставив чоловікові сіті.

Зауважте: після цих звичайнісіньких буденних трьох причин Фатум уже підступно підкрадався у цю мирну оселю, готуючи трагічну розв'язку.

Подружжя сіло пити чай. Нечутний годинник Долі відраховував останні хвилини їхнього мирного життя.

На кухні звично говорило радіо, яке в селах називають «брехунцем» і, як правило, ніколи не виключають, краєм вуха слухаючи все, що з «брехунця» лине. А це була четверта пастка Фатуму.

Адже й радіопрограми наші також часто переповнені політичною тематикою. Так і цього разу - радіопередача була присвячена Надії Савченко. Невідомі далекі автори передачі, самі того не підозрюючи, поставили чоловікові п'яту, останню пастку.

Тож він, ніскільки не усвідомлюючи, що вже безповоротно оточений пастками, потрапив спочатку саме у цю, п'яту, почувши те, що казали про колишню кремлівську, а нині українську бранку. Просто почувши, дослухавшись до того, що говорили в цій радіопрограмі. А міг же не почути. А ще міг би промовчати.

Але ж, лиха година, треба було цьому нещасному чоловікові сказати, що Надія Савченко не викликає у нього довіри. Власне, у цих словах нічого незвичного не було: багато українців пані Надії довіряють, але чимало й не довіряють - як от цей сільський мешканець.

Проте, дружина його при цих словах раптом вибухнула, мов динаміт. І з цієї миті нещасне подружжя помчало до трагічної розв'язки, мов з гори на санчатах.

Чому вона не пропустила його слова мимо вух? Чому не відповіла йому в дусі мирної дискусії? Чому, нарешті, не віджартувалася?

Хто його знає? Ніхто. Ніхто не знає і вже не дізнається.

А подивіться: і чоловік у неї був на 10 років молодший - мала б цінувати. І за свої 79 років мала б нажити якийсь філософський спокій і вміння уникати конфліктів на рівному місці.

Але ж Фатум! Фатум то не дрімав.

І миттєво влив у жаринку незгоди свій ківш бензину.

Цим «бензином» стали слова дружини, що у нього нема патріотизму. І що це її, мовляв, не дивує, адже мати у нього росіянка.

Чи то так цінувала господиня Надію Савченко? Чи то вже так допік їй чоловік за десятиріччя спільного і, можливо, далеко не безхмарного співжиття?

І ось жах: під час сварки господиня ще й остаточно перейшла межу конфлікту - спересердя плюнула чоловікові межи очі.

Увага, шановні читачі. Відчуваєте, як з-за плечей грізного Фатуму у цей момент виглянула глумлива фізія Сатани?

Бо хто ж іще може в найгарячіший момент сварки штовхнути нас на вкрай необдуманий, навіть злочинний крок?!

А тепер заглянемо на мить у душу вкрай ображеного господаря.

Там бушував справжній вихор емоцій.

По-перше, дружина відкрито зневажливо поставилася до його точки зору. Чим зачепила чоловіче самолюбство.

По-друге, назвала «москалем». У той час, коли цей чоловік з українського села, хай і син матері-росіянки, можливо, також був українським патріотом - от лише Надію Савченко не сприймав. Але ж це справа політичних уподобань. У нас, взагалі, всі всіх критикують і ніхто нікого не сприймає на 100%. Назвавши його «москалем», дружина, можливо, зачепила його почуття українського патріотизму.

По-третє, дружина недобрим словом згадала його матір. Напевно ж, давно покійну. А про покійних, та ще й найближчих, як відомо, треба говорити або добре, або ніяк. Передусім, про матір.

Це потужно додало вибухівки у його і так роз'ятрену душу.

І, нарешті, остання крапля - плювок дружини у його обличчя.

Ну скажіть, добрі люди, хто стерпить подібне, окрім мазохістів, або вже безнадійних, психічно зломлених підкаблучників?! І, тим більше, за що? За Надію Савченко отримати плювок в обличчя від власної дружини?!

Не стерпів і господар. Він у відповідь вдарив дружину, але гніву цим не втишив. Тож, щоб цей гнів його зсередини не задушив, він у нестямі схопив мотузку і почав душити нею необдумано гострослівну, надмір войовничу дружину.

Яка, можливо, тільки в останній момент, коли вже свідомість покидала її, ймовірно встигла зрозуміти, як це небезпечно - так гостро і необачно бавитися з вогнем.

З вогнем людських емоцій, самолюбства, гордині.

А тепер, шановні читачі, якщо вас запитають, яким чином, якими сходинками інколи невідворотне, фатальне приходить у наше життя, ви можете перерахувати ці сходинки: погана погода, чай на кухні з дружиною, ввімкнений «брехунець», політична програма, необережний вислів, сварка, образа, удар, вбивство через зашморг, задушення.

Її поховали. Суд засудив його на 7 років.

Була українська сім'я - і вмить її не стало. Ніби якась бомба влучила у цю оселю і розметала все і всіх! А це була бомба політико-психологічних незгод, що роздирають українське суспільство і політикум постійно.

Та не забувайте: «брехунець» на українських кухнях наввипередки з телевізором продовжують нагнітати політико-психологічні пристрасті.

Люди добрі, не слухайте їх! А якщо слухаєте, не вбивайте одне одного через відмінності у політичних поглядах та симпатіях.

Бо великий і трагічний драматург Долі - Фатум - не дрімає. І він знову підкрадається на м'яких лапах до когось із нас!