Продовження.
Початок в номері 26 2018 р.

Кандидатка історичних наук, авторка понад 60 науково-популярних творів, відома етнологиня та фольклористка Ірина Ігнатенко розповіла про світогляд наших прадідів, про зурочення, народну медицину. А також про найсильніші обереги та їх застосування.

- Розкажіть, будь ласка, які найпоширеніші хвороби та методи лікування описано у вашій книзі «Народна медицина та магія українців»?

- Безумовно, найчастіше лікували від зурочення. Наші пращури добре знали, що є люди з «поганими очима». Вони щось подумають, скажуть чи просто глянуть, і людина зі слабшою енергетикою підпадає під цей вплив і починає хворіти. Вірили, що хтось народився таким і робить так несвідомо, а хтось використовує свою силу на шкоду іншим умисно. Лікували від зурочення за допомогою певних слів, певних магічних маніпуляцій. Тогочасна лікувальна магія фактично була спрямована на те, щоб в той чи інший спосіб вивести, викликати, виманити хворобу з людського тіла. Тобто, на щось її переманити. Наприклад, на якийсь предмет. От чому на яйце викачують, тому що вважали, що це - певний магніт, який витягує оцю негативну енергетику з людини. І потім це яйце треба або викинути на роздоріжжі, або закопати, або дати курям, півням, щоб вони викудахкали, викукурікали цю хворобу. Інколи таке яйце давали чорним собакам або й підкидали іншим людям. Вважалося, що воду чи якийсь інший предмет можна зачаклувати на хворобу, на злидні чи навіть на смерть. Потім підкинути це певній людині, або напоїти її цим чи нагодувати. Тобто, якийсь предмет стає таким собі транспортним засобом для негативної енергії.

- Ірино, а ви сама вірите у чари, замовляння, у силу народної медицини?

- Вірю, звичайно, але без фанатизму. Тобто, мені здається, що безглуздо взагалі заперечувати вірування. Мені дуже подобається біблійний вислів «Спочатку було Слово»... Словом можна й вилікувати, й вбити, можна зробити дуже багато речей на невидимому рівні. Тому те, що мені розповідали люди під час експедицій, те, що я бачила, коли офіційна медицина не могла поставити діагноз, лікарі не могли зрозуміти, від чого лікувати, і не було жодної надії на видужання людини. Але або самі хворі, або їхні родичі їздили по бабках, по селах шукали знахарів. І ці реально без жодних операцій, крапельниць, таблеток, просто за допомогою слова, певних ритуалів повертали людей до життя. Це, певною мірою, диво. Я - не матеріаліст, вірю у вищі сили, в Бога. Людина - це оболонка матеріальна, але домінує щось невидиме. І навіть коли людина помирає, то один із найбільших секретів - що стається з нашою душею? Одна релігія каже своє, інша стверджує щось інше. Одначе, всі сходяться на одному, що людське життя триває, але в іншій формі.

- Багато людей не просто вірять, а й активно ходять до різних ворожок як і за зціленням, так і щоб дізнатися про якісь подальші події свого життя. Як ви до цього ставитеся?

- Я - не з тих людей, які при будь-якій складній життєвій ситуації біжать до ворожок. Ставлюся до цього дуже обережно. Адже є різні люди, дехто просто шарлатан і заробляє на чужому горі. Буває, що людина всьому вірить і її дуже легко збити з пантелику, зурочити. Це як не лягати під ніж до хірурга просто так. Тому за будь-якої нагоди звертатися до знахарів, відунів за консультаціями, за порадами, за лікуванням я сама не практикую та й іншим не раджу. До цього треба підходити виважено.

- В «Етнології для народу» ви описуєте свята, традиції, звичаї, вірування українців. Що особливо цікаво - майже всі вони тісно пов'язані з церковним календарем, релігійними святами, обрядами.

- Народна релігійність - це ще один напрямок, яким я займаюся. На жаль, не можна охопити всього, що хотілося б. Я вже маю багато матеріалу на цю тему, хочу написати книгу. Треба лише сісти й впорядкувати. Якщо йдеться про наших прадідів, то їхній світогляд був дуже широким. Для давнього українця не було нічого гріховного чи поганого в тому, щоб піти до церкви, помолитися Богу, поставити свічку за здоров'я і, вийшовши з церкви, піти до бабці, щоб вона пошептала, викачала яйце. Це було пов'язано з віруваннями, що Бог дав усім різні таланти. Той гарно співає, інший добре танцює, а ще хтось може лікувати.

На таку людину покладена місія бути провідником Божої сили, волі, допомагати людям. І тому, коли людина молиться, коли застосовує християнську атрибутику, чому б до неї не піти, не попросити допомоги. Тому тут у народній свідомості, взагалі, не було жодного конфлікту. Що ж стосується церкви, то ця абсолютно патріархальна структура намагалася контролювати всіх своїх вірян, аби вони шукали порятунку лише в її лоні. А оскільки лікувальну магію практикували, здебільшого, жінки, то в Європі з її дуже могутньою задогматизованою католицькою церквою виникло таке ганебне страшне явище, як полювання на відьом. Для українців це взагалі не було проблемою. Це ніби піти до двох лікарів: і священик помолився Богу, і знахарка помолилась - подвійна доза лікування.

- Згадалось з вашої книги «якщо поробить чоловік, то не відробить ніхто». Чому?

- Це - дуже цікаве питання, на яке я ще не можу дати однозначної відповіді. Ймовірно тому, що тогочасне суспільство було патріархальне, і те, що робив чоловік, вважалося кращим, сильнішим. Ніхто ж експериментів і змагань не проводив. Найімовірніше, це було пов'язане з тодішнім всезагальним пріоритетом чоловіків.

- А де, все ж таки, межа між чорною та білою магією? Може, ворожити на картах - чорна, а палити віск і читати молитви - біла?

- У народному світогляді межа була умовною. Я би сказала так, що, у підсумку, все визначав результат. На що магія була спрямована. Якщо це магія, як ви сказали, «карти - це погано», то я би не була такою категоричною. Коли людина гадає на картах і розповідає односельчанину, де він знайде свою корову, яка загубилася в лісі, то це вона робить добро. Або - любовна магія. Загалом, вона вважалася поганою. Але якщо знахар робив так, щоб повернути чоловіка в сім'ю, то це вважалося також добром. Тобто, якщо йдеться про народне розуміння, то те, що робиться, - другорядне. Основне те, для чого робиться. Тобто, тут це, що Бога моли і чорта не гніви, показує певну народну гнучкість у сприйнятті категорій добра і зла. У свідомості українців кожна істота, кожна якась рослина, тварина, особливо, якщо йдеться про домашніх тварин, мали амбівалентний характер. Наприклад, кінь. З одного боку - тяглова сила, товариш, брат у фольклорі, але з іншого - вважалося, що його зробив чорт. Але навіть в українських світоглядних легендах чорт змальовується не як абсолютне зло, а як істота, яка хоче наслідувати Бога. Він теж творить, він зробив багато речей, якими користуються люди. Однак, це завжди щось недолуге, яке Богу треба переробляти.

За народними легендами, людина теж зроблена, скажімо так, з допомогою чорта. Бог зробив людину, поставив на сонечку грітися (бо з глини), десь відвернувся. А чорт побачив, яка ж вона, людина, гарна, взяв та й обплював її, обхаркав. Бог прийшов, побачив, як це негарно, взяв усі ці нечистоти та й заховав усередину людини. Тому з нашого тіла виходить стільки бруду.

- Які обереги вважалися найсильнішими? Чи ви особисто маєте якісь обереги?

- Якщо йдеться про обереги, я би їх умовно поділила на дві великі групи. Перші - це ті, які пов'язані з християнською релігією. Зокрема, хрест, ікона, які в народній культурі також вважалися одними з найсильніших оберегів. Ще сюди можна зарахувати освячену воду і, взагалі, все освячене в церкві. Наприклад, та ж сама свічка. Також могли зберігати маленькі шматочки пасок, які освятили на Великдень. Взагалі, всі обереги освячувалися в церкві. Вважалося, що тоді вони мають подвійну захисну силу. Друга група оберегів, це так звані народні. Певні рослини, наприклад, мак-самосійка, який сам сіється по полях. Ці дрібненькі макові зернятка також освячували. Окремі трави, які мають різкий сильний запах. Вважалося, що демонічні істоти не люблять різких запахів, і це їх відлякує. Наприклад, це може бути м'ята, полин, також такі трави, як щенець, бедринець, тоя мають найбільшу силу. Їх висаджували навколо хати, на присадибних ділянках і, знову ж таки, святили в церкві.

Хліб, зерно - символи достатку, багатства і плодючості, просо - також обереги. Часник теж вважався дуже ефективним від нечисті. Як правило, такі обереги освячували, а потім зберігали у хаті на покутті за іконами. В якихось певних ситуаціях, наприклад, коли людина починала хворіти чи коли починалися якісь негаразди, могли підкурювати тими сушеними травами або людину, або тварину, або саму хату. Мак розсипали біля порогу в хаті, якщо тобі щось сниться, щось тебе лякає. Вважали, що це також зупиняє злі сили. Щодо мене, то спеціально якихось оберегів я не збираю, не ношу і не тримаю при собі. Я більше етнолог-теоретик, ніж практик.

- Зараз модно носити на зап'яст­ку червону нитку. Чи можуть бути по­міч­ними обереги, атрибутика інших культур?

- Ви от згадали про червону нитку. Насправді, це й український оберіг. Коло. Наприклад, пояс - це те ж коло, яким обперізували своє тіло. Коло креслили навколо себе, як Хома Брут у Гоголя. Це - символічне моделювання, розподіл простору на свій - безпечний та чужий, невидима перепона, кордон, через який злі сили не можуть до тебе пробитися. Що цікаво, й у церкві, й при монастирях продають спеціальні пояси, де з одного боку написано Отче наш, а з іншого - 90-й псалом - захист від злих сил. Дослідники народного костюма теж кажуть, що, крім практичного застосування, це був сильний оберіг. А червоний колір - один із найсимволічніших та найпотужніших. Це - вогонь, а вогонь дуже часто відігравав захисну очисну функцію. Щодо того, чи ефективні обереги, що нехарактерні для нашої культури, добре було б запитати в людей, які застосовують чи носять ці обереги. Чи їм це допомагає. Це, до речі, цікава тема. Оскільки зараз ми можемо подорожувати, то з такими темами треба працювати, досліджувати їх.

- Ірино, ви багато працюєте, як відновлюєтеся, де ваше місце сили?

- Місце сили - в собі. Не має значення, де ти є, з ким ти є. Головне - що ти при цьому відчуваєш. Можна бути у прекрасних місцях, які для інших є місцем сили, але тобі це нічого не дає. У жінок добре розвинені відчуття, але ми часто їх відхиляємо, не слухаємо внутрішнього голосу, інтуїції. Тобто, якщо тобі добре з цією людиною, якщо тобі добре в цьому місці, це сигнал до того, що ти дійсно можеш там духовно підзаряджатися. Ну й, загальновідомі факти і рецепти: часто бувати на природі, дивитися на вогонь чи на воду, слухати спів птахів, шелест дерев. Нам, урбанізованим, цього дуже не вистачає. У гонитві за грошима, успіхом людина себе дуже виснажує, утворюється внутрішня порожнеча. Орієнтуйтеся, насамперед, на себе, як вам добре, що ви хочете, що робить вас сильнішими.