Цю величну подію, згідно з церковним календарем, святкуємо щороку 7-го липня. Велична, бо вшановуємо пам'ять, за свідченням Самого Господа, найбільшого з патріархів, пророків, праведників та й усіх святих. «Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя», - сказав Христос.

Найбільший не лише і не стільки перед людьми за земними ознаками, відмінностями і цінностями, не за посадами, станом, чином, знаннями, мудрістю чи багатством, а єдине - за найбільшою ревністю любові до Бога, за сповненням своєї місії, за всім своїм життям - задля приготування дороги для Спасителя - що в кінці засвідчив своєю мученицькою смертю.

За це св. Івана Хрестителя вшановують аж 6 разів у рік у встановлені Церквою празники: Зачаття, Різдва, Усікновення, Перше, Друге та Третє Віднайдення голови і Собор після празника Богоявлення.

Чудесне народження Івана від праведних батьків: священика Захарії і Єлизавети, людей похилого віку - є знаком Божої всемогутності і безмежної любові до святих. «У Бога все можливе», - кажуть у нашому народі. Той, Хто створив увесь світ, має повну владу над ним. Йому ніщо не на заваді, а все під силу. Добре розуміючи цю правду, Захарія та Єлизавета навіть у похилому віці не переставали молитися, щоб Господь дарував їм дитя. Їхня молитва була вислухана і сповнена. Чудесний спосіб, який явно свідчив всемогутню силу Творця (який над законами, що Сам створив) і у невимовно безмежну любов до свого творіння, Господь дарував їм дитя.

Та навіть чудесне народження не означає, що новонароджений буде праведним і святим. Бо насправді поява кожної людини на цій землі є незбагненним Божим явним чудом. І тільки все життя людини може повною мірою свідчити, якою є вона в очах перед своїм істинним Творцем.

Життя св. Івана Хрестителя - це вияв і свідчення найбільшої жертовної любові Творця до ближніх. Безперервна молитва у холодній і спекотній пустелі, спрага і голод - все це св. Іван без найменших нарікань смиренно переніс у молоді роки свого життя. А коли наблизився час приходу Месії, він безстрашно закликав усіх до покаяння, щоби з чистим серцем зустріти Його: «Гадюче поріддя! Хто вам казав утікати від наступаючого гніву? Чиї плоди достойні покаяння...»

Отже, тільки покаяння є єдиною дорогою до спасіння у вічне життя. Бо покаяння - це очищення й омиття свого серця від усіх своїх гріхів. На цю єдину спасенну дорогу закликав і Спаситель світу - Ісус Христос. А крім цієї, винятково єдиної дороги, немає іншої до спасіння, що і є найважливішим за всі земні цінності.

І ми, з Божої ласки і за Божим Законом, вкладеним у нашу природу, приводимо на світ дітей. Виховуємо, і з усіх сил та можливостей дбаємо, стараємося і робимо все, що від нас залежить, для якнайкращого їхнього майбутнього земного життя. Так! Так! Признаймося всі чесно, що все робимо для якнайкращої їхньої короткотривалої земної мандрівки, а не для вічності. А хіба ні? Намагаємося дати якнайвищу освіту, влаштувати на найбільш високооплачуване місце праці і т. д. Хіба не це головне для наших дітей? Хто сьогодні з батьків так дуже хвилюється, переживає і переймається земною долею своїх дітей, як шляхом їхнього вічного щасливого життя?

Одного праведного старця, про якого говорили, що він живе вже 100 років, запитали, чи це правда, на що він відповів: «Ні! Я живу лише 50 років. 50 років до цього - це було життя без Бога. І тільки ці останні роки намагаюся покаятися, відпокутувати, оплакати та загладити всі свої гріхи попереднього не життя, а гріховного існування».

В цьому конкретному життєвому прикладі відкривається всім нам відповідь про найважливіше і в нашому земному житті. Найбільшою мірою на це питання дає відповідь життя св. Івана Хрестителя. Він, як і кожен із нас, як кожна на землі людина, має визначену Творцем місію нашого земного життя. Тому й мусимо добровільно, смиренно, ревно і жертовно прийняти і звершити її як святу волю Божу. Цим самим хоч би маленькою мірою з'єднаємося з подвигом життя св. Івана Хрестителя, яке нехай кріпить усіх нас у надії на спасіння, на вічне щасливе життя.