У кожному числі нашої газети «Час і Події» ми пишемо про те, що хвилює країну, українців і всіх нас, в Україні і поза нею сущими.
Коли періодично та чи інша вітчизняна соціологічна компанія публікує свої опитування, ми ревно звіряємо їх підсумки зі своїми публікаціями і з відчуттям професійного задоволення переконуємося: в своїх основних позиціях ми, авторський колектив газети, солідаризуємося з настроями народу.

 

Ми пишемо про те, що хвилює більшість українців і поділяємо їхні настрої з основних питань нашого життя. І у цьому плані відповідаємо назві нашої газети: слідкуючи за подіями, аналізуємо та описуємо свій час.

Тому вважаємо нашу газету справжнім часописом.

Червневе дослідження

У період з 14 до 24 червня 2018 року Соціологічною групою «Рейтинг» методом формалізованого інтерв'ю було проведено опитування: «В очікуванні президентських виборів: настрої українців». 26 червня результати опубліковано.

Автори наголошують: вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонами і типом поселення. Вибіркова сукупність: 2500 респондентів. Помилка репрезентативності дослідження: не більше, ніж 2,0%.

Тож проаналізуймо основні результати цього дослідження і подивимося - чи вніс цей червневий соціологічний замір якісь корективи у загальну картину умонастроїв, які ми з вами, шановні читачі, постійно разом відслідковуємо в нашому часопису.

Як справи? Куди йдемо?

Ми з вами, шановні читачі, пам'я­та­є­мо, що не тільки з місяця в місяць, але уже й з року в рік можемо прогнозувати відповідь на питання, яке часто першим ставлять в опитування соціологи: «Як ви вважаєте, у правильному чи неправильному напрямку йдуть справи в Україні?». Дане опитування - не виняток.

Згідно з ним, 76% опитаних вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку. Хтось так вважає з політичних та ідеологічних причин, хтось - вкотре заглянувши у свій гаманець. А хтось реагує емоційно.

13% оптимістів з ними не згодні і думають, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку. Хто ці люди?

Напевно, ті, кого влаштовує чинна влада та її політика - зовнішня і внутрішня. Хто вміє провадити бізнес та інші свої справи у цій ситуації, що склалася. А комусь може подобатися, що вистачає каламутної водички, в якій більш зручно ловити свою рибку.

11% - вагаються з оцінками у цьому питанні. Можливо, це люди, що живуть і працюють, не особливо задумуючись над такими питаннями. А може, такі, що з кола бідності уже вибралися, але до кола забезпеченості ще не дійшли. От і вагаються.

Оптимісти і песимісти також відчутно відрізняються за регіонами свого проживання.

Більше оптимізму в мешканців Центру і Заходу України.

У Центрі вищими є зарплати і більше можливостей працевлаштування.

На Заході найбільш ефективно користаються перевагами безвізу і можливістю виїхати на підробітки, хай лише на 180 днів у році за умовами безвізу.

Більше песимізму і критичності у мешканців Півдня і Сходу України.

На Сході - війна, й уже один цей фактор здатний забезпечити масове невдоволення населення. Та й безробіття там вистачає.

А у мешканців Півдня навіть влітку не такі великі шанси покращити своє матеріальне становище - не всі живуть біля моря, не всі можуть здавати в оренду житло курортникам і мати з цього матеріальний зиск.

Та й настрої у них не суто літні - здебільшого, так вони налаштовані цілий рік.

	На півдні потерпають від спеки та проблем

А від чого цим настроям покращуватися?

Адже на питання «Чи покращилося економічне становище ваших родин за останні півроку?» - 60% навпаки кажуть про погіршення. Якщо згадати основне гасло, з яким команда Петра Порошенка йшла у 2014 році на вибори, і переінакшити його, то можна тут сумно пожартувати: «Погіршення вже сьогодні» досягнуто!

30% вважають, що економічне становище їхніх родин не погіршилося, але й не покращилося. Словом, не змінилося. Такі інколи забобонно кажуть: «Хай би і так. Аби не гірше».

То невже тільки близько 10% українців вважають, що їм гріх нарікати?

Ці 10% за останні півроку зуміли на чомусь піднятися, заробити навіть у таких складних умовах. І ці люди явно не бюджетники. 

Соціологи просили опитаних піднятися над своїми повсякденними негараздами і виокремити основні державної ваги проблеми, які їх хвилюють.

Тут також можна було вгадати проблему № 1.

Як то кажуть, до ворожки не ходи, а вгадаєш: війна на Сході України залишається найважливішою державною проблемою в очах опитаних (78%).

Проблема № 2 також усім уже намозолила очі: про хабарництво та корупцію як загальнодержавну проблему кажуть 55% респондентів,

Проблема № 3: неможливість працевлаштування, безробіття - 29%.

Проблема № 4 є цілим клубком соціально-економічних негараздів, до яких люди (від 16% до 18% опитаних) зараховують низький рівень зарплат та пенсій, недостатній рівень соціального захисту, соціальне розшарування, підвищення цін на основні товари.

Підкреслюю - так відповіли опитані про проблеми ваги держаної.

Соціологи спробували перевірити достовірність цих відповідей і перепитали: «А які основні особисті проблеми, які вас хвилюють?».

І тут переживання людей є зрозумілими. Проблеми практично ті ж самі, але їх важливість в очах громадян трохи інша. Одна справа розуміти, що це - проблема державного масштабу. Інша - відчути, наскільки вона зачіпає тебе особисто.

Особиста проблема № 1 для більшої половини опитаних - це підвищення цін й тарифів, а також низький рівень зарплат і пенсій - своєрідні індикатори зубожіння.

А ось війна на Сході переживається як особиста проблема тільки 25-ма відсотками опитаних.

Для порівняння вкажемо, що ті ж 25% опитаних назвали своїми особистими проблемами низький рівень медичних послуг та відсутність роботи.

Отже, як не прикро, зафіксуємо: розуміючи, що війна на Сході України є державною проблемою № 1, далеко не всі українці сприймають її як проблему особисту.

Звідси й ухиляння від призову частини молоді, і певна суспільна байдужість до проблем, що породжує ця війна, і навіть до повідомлень про жертви і втрати військових та мирних мешканців.

Особисто хвилюють опитаних і недостатній рівень соціального захисту, і хабарництво та корупція у владі (15-16% опитаних).

Стрімке й уже стійке соціальне розшарування нашого суспільства на багатих і бідних хвилює 10% опитаних.

Уже більш, ніж три десятиріччя триває це розшарування. Розпочалося воно ще за часів СРСР через так звані кооперативи, продовжилося за часів Незалежності, а люди все ще не можуть це внутрішньо прийняти, змиритися, тому і переживають.

Хто винен?

Колишній президент України Віктор Янукович, сповнений ненависті до так званої майданної команди, котра примусила його втікати з країни, певно, і не здогадується, що близько двох третин опитаних однозначно покладають вину за важку ситуацію, яка сьогодні склалася в Україні, на нього персонально.

«При чому тут я?» - може він запитати. - Це все вони». І 53% опитаних з ним згодні, покладаючи провину на Петра Порошенка.

Але шальки провини колишньої і чинної влади не врівноважуються за рахунок провини, яку опитані покладають також на обох прем'єрів - чинного і «папєрєдніка». Тож про провину екс-прем'єра часів В. Януковича Миколи Азарова говорять 51% опитаних, а про провину чинного глави уряду - В. Гройсмана - 40%.

Отже, загальний баланс провини влади В. Януковича - 117 балів - в очах опитаних відчутно більший, хоча й провина чинної влади в очах громадян також є дуже великою - 93 бали.

У цьому переліку винних якимось дивом «заховався» післямайданний двічі прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк - про нього чомусь не йдеться. Або ж відсоток його провини, на думку опитаних, менший і у підсумки не потрапив.

А згадаймо, скільки гнівних слів проти пана Арсенія звучало під час обох термінів очолювання ним уряду України!

Але українці вбачають винних не тільки серед політиків, але й серед країн.

Так Росію однозначно вважають винною у ситуації в Україні 52% опитаних, а Сполучені Штати Америки - 21%.

Зрозуміло, що на Заході і в Центрі України більше тих, хто звинувачує Росію, а з нею заодно В. Януковича з М. Азаровим, а на Півдні і Сході України тих, хто покладає провину на США, а заодно на П. Порошенка з В. Гройсманом.

Цікавим є питання про провину, власне, народу в цілому за ситуацію в Україні.

Воно було в цьому опитуванні поставлене соціологами.

Так ось народ вважають винним 9%, натомість, не бачать жодної провини - 24% опитаних.

Тема ця дуже цікава. І заслуговує окремого розгляду.

Традиційно вважається, що народ не винен. Що він є жертвою. Але чи так це однозначно?

Що з реформами?

Реформи - це, власне, головне, що обіцяв у сфері внутрішньої політики кандидат у президенти України-2014 Петро Порошенко. Звідси і його основне гасло виборчої кампанії «Жити по-новому»,

Зараз тільки лінивий не висміює цей рекламний слоган, а навесні 2014 року він якраз і символізував, що «по-новому» - це реформи, які обіцяв провести П. Порошенко.

Минуло 4 роки. Як стверджують (уже як глава держави) Петро Порошенко і його команда, це були, нібито, роки реформ. Йому підспівував уряд А. Яценюка, нині підтакує уряд В. Гройсмана, повторюючи мантри про реформи, що, нібито, уже повним ходом йдуть в Україні і навіть, на думку керівників країни, дають результати..

Робляться звіти, малюються діаграми, наводяться цифри, називаються показники - робиться все, щоб переконати міжнародних партнерів та власний народ, що реформи на марші й активно впроваджуються.

Не знаю, як там міжнародні партнери - вірять чи ні мантрам чинної влади - а ось найсвіжішу реакцію народу соціологи групи «Рейтинг» нам представили.

Боротьба з корупцією - вимога № 1 до України з боку міжнародних партнерів.

І дуже дошкульна болячка для українців, котрих на кожному кроці чиновники (і не тільки чиновники, а просто посадові особи), змушують давати хабар - навіть за те, що зобов'язані робити за своїми службовими обов'язками.

Звучать переможні реляції влади, що боротьба успішно триває і навіть дає свої плоди.

А ось 80% опитаних у таке не вірять і невдоволені цією реформою.

Задоволені нею 5%. Може, це ті хабарники, яких влаштовує така «боротьба» на папері і у звітах? А може, дійсно десь і «побороли» якогось лоха-хабарника, котрий не поділився з начальством?

На другому місці стосовно невдоволеності громадян - багатостраждальна медична реформа.

75% опитаних ніяк не можуть зрозуміти, у чому ця реформа полягає і чим вона для пересічного українця краща від того звичного стану речей у сфері охорони здоров'я, який був і до якого так-сяк звикли за десятиріччя?

Звичайно, потрібен час, щоб побачити результати й оцінити їх. Але поки що ініціаторам цієї реформи не вдалося переконати суспільство в її позитивних аспектах. Кажу поки що, сподіваючись на позитивні зміни.

Проте, 10% бачать зміни у галузі медицини і задоволені ними.

Будемо сподіватися, що успіхи і конкретні переваги медичної реформи, якщо вони будуть, збільшать підтримку громадської думки.

Реформа поліції давно вже проминула точку суспільної ейфорії, коли всі були у захваті від молодих, симпатичних поліціянтів, таких схожих на акторів з американських фільмів, котрі «розсікали» вулицями міст на гарних японських машинах з веселими проблисковими «маячками».

21% все ще залишаються задоволеними підсумками цієї реформи, але 61% нею невдоволені.

Напевно, це такі ж українці, яким, як і мені, доводилося звертатися до нових поліцейських і з розчаруванням переконуватися, що гарна картинка не завжди відповідає високим професійним вимогам і нашим очікуванням.

Десятки побитих цими ж поліцейськими імпортних авто, факти невідповідної поведінки частини поліцейських, величезна плинність кадрів, оперативна неефективність багатьох з них - ці і подібні приклади неодноразово примушували згадати старих звільнених ментів, котрі, може, і були хабарниками, але мали жорстку хватку, своїх інформаторів, і могли швидко розшукати зловмисника.

Що ж, і тут потрібно чекати, допоки новачки наберуться фахового досвіду, а кадровий склад поліції стабілізується.

Судова система також змінюється. Повідомлень про це чимало. Створюються нові судові інстанції, проводяться конкурси, когось із суддів перезатверджують, когось - ні.

Однак, пересічному українцеві важко зрозуміти - хто ж пише правду?

Ті, що запевняють: суди рішуче оновлюються, суддів-хабарників відсіяно.

Чи ті, хто звинувачує: мовляв, влада і персонально Петро Порошенко встановлюють контроль над судовою системою у передбаченні майбутніх виборів.

Тож 56% судовою реформою не задоволені. А 5% задоволені.

Чи не є серед цих 5% ті судді, котрих, як пишуть ЗМІ, не можна було допускати в оновлений суддівський корпус, а вони там все-таки опинилися?

Реформа освіти теж не дуже розпіарена і детально не пояснена суспільству. І відчутних плодів ще не встигла дати.

Тому 50% опитаних нею невдоволені. Але 13% підтримують.

Найбільше задоволених віднайшлося серед опитаних реформою децентралізації - 27%. Можливо, тому, що вона принесла у місцеві громади додаткові кошти. Але і тут невдоволені не дрімають, їх більше - 36%.

Загальна тенденція є такою: реформи мають більшу підтримку і відсоток задоволених ними вагоміший серед молодих по всій країні і серед мешканців Західної України без різниці у віці.

Старші люди більш критичні - їм є з чим порівнювати, згадуючи власну молодість, коли, як жартують українці, і вода була більш мокрою, й оптимізму в них було більше, а чорних окулярів - менше.

Що очікують?

Найуважніше цей розділ опитувань слід читати командам майбутніх кандидатів у президенти України та їм самим.

Адже саме на основі відповідей на питання - «Що очікуєте від майбутнього президента України?» будуть формуватися передвиборчі програми і розставлятися акценти у меседжах кандидатів.

Домінуюча вимога громадян до наступного президента України (63%) очевидна, але уявити собі кандидата, котрий має на неї чітку відповідь, важко.

Адже це вимога - припинення військових дій на Сході.

З тим, що це потрібно припиняти, згодні всі, окрім тих, кому ці воєнні дії вигідні у політичному та бізнесовому аспектах.

Хто на цьому гарно заробляє - і гроші, і політичні бонуси. А такі, на жаль, є, зокрема, і серед військово-політичного істеблішменту, не кажучи вже про «чорний» бізнес.

Найважче - це знайти такий сценарій припинення, котрий би був підтриманий і всередині країни, і з боку нормандської четвірки та США.

Складається таке враження, що доки США і Росія не домовляться про взаємоприйнятний компроміс, суттєвих зрушень у ситуації на Сході України не відбудеться.

Важко собі уявити претендента, котрий буде балотуватися в президенти України, заявляючи, що він припинить війну, базуючись на виконанні Мінських угод (на чому наполягає Росія і чого не хоче Україна), або на суто українській позиції (проти чого категорично виступає та ж сама РФ).

Навіть претендент від Опозиційного блоку (скажімо, екс-регіонал Юрій Бойко), який найбільшою мірою близький до позиції РФ, навряд чи наважиться відкрито заявити, що він готовий (як наполягає РФ на основі Мінських домовленостей) спочатку провести вибори в непідконтрольній частині Донбасу, амністію там, ввести миротворчий контингент по лінії фронту (на що згодна, нібито, РФ, але не згодна Україна, котра виступає за введення такого контингенту на всю непідконтрольну нині територію) а вже потім порушувати питання про те, щоб Україні повернули контроль над 400-ми кілометрами державного кордону, нині Києву непідконтрольними.

І тут логічно виникає питання - а які ж рейтинги ймовірних кандидатів у президенти України станом на другу половину червня 2018 року? Тих кандидатів, хто у випадку перемоги, можливо, візьметься виконувати домінуючу та інші вимоги виборців України?

Попередні рейтинги

«Що скажете, відстаючі»?

Розуміючи умовність як самого списку претендентів (адже не всі підтвердили свою участь у виборах), так і їх нинішніх рейтингів, тим не менше, візьмемо їх до уваги як орієнтири для аналізу.

Соціологи пропонують враховувати поки що лише тих опитаних, котрі впевнені, що візьмуть участь у голосуванні та вже визначилися зі своїм власним майбутнім вибором.

Як не бідкаються противники пані Юлі, а станом на сьогодні, згідно з цим і не тільки цим дослідженням, лідером президентського рейтингу залишається Ю. Тимошенко, за котру готові проголосувати 16%. 

На відміну від тих, хто вважає майбутні президентські вибори дуеллю між Юлією Тимошенко і Петром Порошенком, дані результати цього прогнозу не підтверджують.

Другим йде не чинний президент, а Анатолій Гриценко, і за нього готові віддати свої голоси 11,7%.

Відставання суттєве і, на мою думку, якщо не станеться форс-мажору, практично не може бути подоланим.

Тут вважаю доцільним навести жартівливе висловлювання з грою імен відомого журналіста Олексія М., котрий відкрито заявив, що працює в команді Тимошенко. Ось його текст:

«Впевненість у майбутньому)).

В 1994 році українці ще до виборів знали ім'я майбутнього президента - Леонід.

В 2004 - здогадувалися, що очолить Україну Віктор.

В 2019 країною в будь-якому випадку керуватиме Юлія (Володимирівна)?».

Не всі одразу второпали, що йдеться в цьому жарті йде про те, що найімовірніше переможуть або Юлія Володимирівна Тимошенко, або ж Анатолій Гриценко. Дружина котрого - активна і політично грамотна Юлія Володимирівна Мостова, головний редактор впливової газети «Дзеркало тижня», може фактично керувати країною через чоловіка, дещо флегматичного А. Гриценка, у випадку його перемоги.

В цьому жарті є трохи жарту. Але він схожий на правду.

Декотрі користувачі, наприклад Dmitry Medved, пробували їдуче продовжити цей жарт: «А Володимирівна (Юлія?) передасть країну Володимиру у 2019 чи трохи пізніше?».

Повернімось, однак, до рейтингів.

На третьому місці вже згаданий лідер Опоблоку Ю. Бойко - 10,5%.

Можна здогадуватись, що насправді його підтримка є більшою. Адже прихильники екс-регіоналів та мешканці Південного Сходу України звично стримані і не завжди зізнаються у своїх симпатіях до колишніх януковичівців.

Шоумен Володимир Зеленський, котрий не заявляв офіційно про свою участь, тим не менше, про всяк випадок зареєстрував свою партію «Слуга народу» і має 4-е місце з результатом 9,3%.

	Сподівання команди П. О. П.

Несвята трійка в особах С. Вакарчука, О. Ляшка, П. Порошенка - мають по 8,6%.

Не сумніваюся, що ні Олег Ляшко, ні, тим більше, Петро Порошенко таким рейтингам не повірять, оскільки бачать себе, як мінімум, у другому турі, якщо не переможцями у першому. 

Щодо С. Вакарчука, то його розпіарений концерт у Києві, призначений на День Незалежності України 24 серпня, наближається, і дехто продовжує сподіватися, що саме під час нього Святослав оголосить про свій похід за булавою. Хоча аполітична реклама концерту - «Нічого, окрім музики» - поки що це не підтверджує.

Балакучий критик режиму Вадим Рабінович, котрий не злазить з екранів телебачення й обіцяє перетворити Україну у Швейцарію, має вагомих 7,6% тих, хто уже бачить себе майбутніми швейцарцями.

А після нього вже йде помітний обвал рейтингів.

Міський голова Львова Андрій Садовий, який не обіцяє див, а продовжує мовчки працювати, не враховує важливості піару і тому має 3,4%.

Лідер ВО «Свобода» О. Тягнибок останнім часом мало з'являється на екранах телебачення, не часто робить якісь гучні заяви. Можливо, тому має 2,8%, а до того ж, впевненість свою та свободівців, що ця цифра, як вони запевняють, є заниженою.

У голови партії «Справедливість» екс-голови СБУ Валентина Наливайченка - скромні 2,0%.

Відомий політик Роман Безсмертний, котрого раніше не вносили у список претендентів і котрий тільки нещодавно заявив про свою участь у майбутніх президентських виборах, тому і був внесений у дане дослідження, уже має стартові 1,4%, що непогано для першого заміру.

Екс-донецький бізнесмен С. Тарута та екс-прем'єр А. Яценюк замикають список, отримавши по 1,1%.

Другий вибір

Так званий другий вибір соціологи виявляють, запитуючи приблизно так: «Якщо з якихось причин ви не зможете проголосувати за свого кандидата, то за кого у другу чергу ви б проголосували?».

Так ось у другому виборі лідером є Анатолій Гриценко - 7,5% і таким чином Юлія Володимирівна-2, тобто, Юлія Мостова, посилює ймовірність свого жіночого керування через чоловіка.

Далі йдуть три новачки - В. Зеленський (6,3%), С. Вакарчук (6,0%), В. Рабінович (5,7%) - і за ними Ю. Тимошенко (5,3%).

Юлія Тимошенко має порівняно невеликий показник другого вибору з простої причини - її прихильники не уявляють ситуації, в якій вони не зможуть голосувати за неї як за перший вибір.

Як бачимо, низка досвідчених рейтингових політиків - П. Порошенко, Ю. Бойко, О. Ляшко, інші - не розглядаються опитаними як вагомий другий вибір.

Антирейтинги

Один з парадоксів політичного життя в тому, що рейтинговий політик часто має і значний антирейтинг. Таких можна втішити тим, що вони нікого не залишають байдужими - їх або сприймають, або не сприймають.

Антирейтинг, як і в більш ранніх замірах, надалі продовжує очолювати П. Порошенко: майже 52% респондентів не проголосували б за нього у жодному випадку.

Вдумайтеся - у жодному! Оце так підсумки чотирирічного правління!

У цих цифрах - весь потенціал розчарування його політикою за минулі 4 роки.

За А. Яценюка не голосували б 30%, за О. Ляшка - 23,8%, за Ю. Бойка - 23%, за Ю. Тимошенко - 20,8%, за В. Рабіновича - 16,0%, за О. Тягнибока - 14,7%.

Прихильники Олега Тягнибока можуть хоча б втішитися тим, що в їхнього кандидата такий невеликий антирейтинг.

Що ще очікують українці від виборів і майбутнього переможця?

Для початку зазначу: дві третини опитаних вважають, що майбутні вибори президента України будуть нечесними.

Оце тобі на!

Люди підуть на вибори, будуть когось викреслювати, а свого підтримувати, кидати виборчий бюлетень у скриньку, не вірячи у чесність цих виборів!

Парадокс.

Зневіра громадян базується на багаторічному досвіді різноманітних виборів в Україні, кожні з яких містили таку кількість фактів підкупу, фальсифікації, що повірити тепер у щось інше для 66% уже неможливо.

Лише 12% переконані у чесності їх проведення, і їхній наївності можна позаздрити.

Ще 22% наразі не можуть відповісти на це питання - не знають, не думали про це, вагаються в оцінці.

Але, розуміючи і передбачаючи нечесність виборів, люди рук не опускають.

Так, 64% опитаних вважають, що потрібно суворо карати кандидатів у президенти, від імені яких під час виборів роздаватимуть допомогу виборцям (пайки, кошти на ремонт, допомога на лікування тощо). Це - прихильники чесних виборів, котрі навіть готові нічого від кандидатів не мати, аби тільки вибори відбувалися згідно зі законом.

Але 23% опитаних - протилежної думки. Вони вже звикли щось отримувати від кандидатів і не хочуть упускати ще одну можливість «потрусити» їхні грошові мішки.

Часто не вірячи жодному з кандидатів (окрім, можливо, свого), вони говорять так: «З поганої вівці хоч шерсті пук!»

Вибори, мовляв, відшумлять, кандидати знову зникнуть на декілька років, а те, що вони встигнуть зробити (дитячі майданчики, ремонти під'їздів, дороги тощо), залишиться людям. Логіка сумна, бо далека від правосвідомості, але зрозуміла і реалістична в перехідних умовах теперішньої України.

Роздавання матеріальної допомоги (а кажучи прямо - підкуп виборців) від імені кандидатів менше змушує ніяковіти старше покоління, насамперед, на Південному Сході, та й по всій країні. Адже їхні скромні пенсії не дають їм можливості дозволити собі таку розкіш, як вимогу чесних і некуплених виборів.

І вони проти того, щоб карати за підкуп на виборах.

Точніше, ні, їхнє мислення приблизно таке: вони за чесні вибори, але «хай кожен з кандидатів щось таки дасть - від нього не убуде, це все одно гроші, вкрадені у народу».

Таких приблизно третина.

Тож і очікують вони від майбутніх виборів щось матеріальне отримати від кандидатів.

Роман Безсмертний і автор статті з українськими красунями

А ті, що орієнтовані на ознайомлення з програмами і позиціями кандидатів, звідки вони про це дізнаються?

70% громадян дізнаються про програмні засади кандидатів у президенти з їхніх виступів у ЗМІ. Тож зрозумілою є та запекла і не завжди видима пересічним українцям боротьба за контроль або хоча би прихильність ЗМІ, насамперед, телеканалів, між основними кандидатами у президенти.

35% дізнаються про кандидатів та їхні програми від знайомих і рідних. Можна собі уявити рівень перекрученості, фрагментарності, уривчастості у подібних переказах.

Це нагадує відомий одеський анекдот: «Зустрічаються два приятелі-пенсіонери. - І що знаходять у тому Карузо? Ні голосу, ні слуху! - Ти що, слухав Карузо? -Та ні, мені Моня вчора наспівав його арію».

«Наспівуючи» знайомим, рідним, друзям свої думки про того чи іншого кандидата, люди тільки поширюють напівплітки, напівемоційні враження про них. Але що поробиш, і без таких обговорень про кандидатів неможливо собі уявити спілкування пересічних і не дуже втаємничених у політику українців.

Рекламісти, напевно, засмутяться, довідавшись, що тільки 27% опитаних дізнаються про кандидатів та їхні позиції з листівок і буклетів, які поширюють під час кампанії, а 16% - з білбордів, афіш та інших видів зовнішньої реклами.

Ще 22% громадян дізнаються про кандидатів, їхні програми та позиції з новин Інтернет-сайтів - 19%, соціальних мереж - 17%, статей у друкованій пресі - 13%, з офіційних сайтів політиків - 9%, виступів на мітингах та зустрічах з виборцями - 8%.

При цьому, зазначають автори дослідження, лише 14% опитаних заявили, що колись повністю ознайомлювалися з програмою кандидата у президенти.

49% завили, що ознайомлювалися частково, 33% - взагалі ніколи не читали повністю програми політиків, які балотувалися на найвищу державну посаду.

Але ж вибори, що чекають нас у 2019 році, будуть не лише президентськими, але й парламентськими.

Які ж партії станом на сьогодні мають шанси потрапити до Верховної Ради України і створити там фракції на підтримку своїх лідерів?

Прихильники Юлії Тимошенко і тут не залишають шансів конкурентам.

Партійний рейтинг очолює «Батьківщина», яку готові підтримати 17% тих, хто має намір прийти на вибори і визначився.

Другу позицію поділяють Опозиційний блок, «Громадянська позиція» та партія «Слуга народу», за які готові проголосувати близько 10,5%. А це, ще раз нагадаю, партії Юрія Бойка, Анатолія Гриценка та Володимира Зеленського.

За партію «За життя» мають намір віддати голоси - 9,6% прихильників її лідера Вадима Рабіновича.

За Радикальну партію Олега Ляшка - 8,2%. За пропрезидентську БПП «Солідарність» - 7,4%. За «Самопоміч» та її непарламентського лідера Андрія Садового - 5,1%.

За ВО «Свобода» - 3,8%, трохи більше, ніж за її лідера Олега Тягнибока.

Рейтинг інших партій є меншим, ніж 2%, але не всіх з них це зупинить і дехто з них планує йти на ці безнадійні для них вибори.

Завершення

І від політичних лідерів, і від їхніх партій українці очікують не тільки припинення війни на Сході, але й посилення боротьби з корупцією (49% респондентів), відродження промисловості - 40%, підвищення соціальних стандартів - 30%.

Підвищення якості медицини, зменшення впливу олігархів на політику, відродження аграрного сектора, зміцнення обороноздатності країни та стимулювання розвитку бізнесу - очікують від 11% до 19%.

Посилення міжнародного іміджу України, реформування освіти і науки, захисту української мови і культури - від 4% до 8% респондентів.

Підтримка вступу України в Європейський Союз та НАТО, за словами авторів дослідження, залишаються на сталому рівні:

за вступ до ЄС 51%, проти - 29%;

за євроатлантичну інтеграцію - 44%, проти - 36%.

Червневий соціологічний замір громадської думки дозволяє стверджувати: на жаль, вітчизняні соціальні та політико-психологічні «болячки» стали хронічними і чинна влада поки що ефективних ліків проти них не запропонувала.

Тож, тем для наступних статей у нашому часопису вистачає. На жаль, здебільшого, проблемних тем і аналітико-критичних статей.