Багато хто критикує нині українську
поліцію. Я і сам, грішний, неодноразово це робив - особливо, коли вкотре доводилося
мати з ними справу і побачити у відповідь розведені руки: мовляв, вибачте, пане
постраждалий, але нічого зробити не можемо.
Однак, як то кажуть, не все так погано у нашій домівці.
Хочеться позитиву, і я його знайшов для вас, шановні читачі.
І ось він, цей позитив: вітчизняні поліцейські спіймали жінку,
яка 13 років переховувалася від відповідальності за кордоном.
А справа була ось у чому.
13 років тому в донецькому місті Краматорськ розігралася любовна
трагедія шекспірівського масштабу. Одна вкрай ревнива жінка приревнувала свого чоловіка
до іншої, напевно, більш молодої і симпатичної.
Справа житейська, і кожен з нас на подібну ситуацію реагує
в силу специфіки свого темпераменту.
У нашої героїні темперамент був, очевидно, вулканічний. Та
й вік її - 52 роки - вкрай загострював страх залишитися покинутою.
Може, тому вона не знайшла нічого кращого, ніж підстерегти
ту, котру вважала коханкою чоловіка, й облити її кислотою.
Зверніть увагу на логіку цієї месниці - логіка ця, як то кажуть,
є жіночою, тобто, дивною і непослідовною.
Зрадив (якщо дійсно зрадив) чоловік. А вважала наша месниця
винною не його, а ймовірну (чи дійсну) спокусницю. І помстилася вона, знову ж таки,
не своєму невірному благовірному, а суперниці. Помстилася жорстоко - кажуть, що
76% тіла нещасної було цією кислотою обпалено.
Добряче таки линула буйна месниця пекучої рідини на звабливе
тіло чоловікової коханки, чим фактично і знищила її як жінку.
Тоді ж, у 2005 році, ті, ще тодішні краматорські міліціонери
зібрали достатньо доказів провини месниці і передали справу до суду.
Хоча вона своєї провини не визнавала, але за зібраними доказами
злочин, що передбачений ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України «Навмисне тяжке
тілесне ушкодження» передбачав вирок - 5 років ув'язнення.
І цей вирок Краматорський суд месниці виніс.
Як їй вдалося за короткий час, що передбачав вступ судового
вироку у законну силу, змінити ім'я, документи і вилетіти за кордон - знає лише
вона і ті, хто допоміг їй це зробити. Очевидно, не за «дякую».
13 років ревнива месниця перебувала за кордоном. Звідти вона
спостерігала всі зміни в судовій та правоохоронній системах своєї батьківщини.
Бачила, як розігнали стару міліцію й створили нову поліцію.
Читала чимало нарікань на недостатню ефективність новачків у гарній поліцейській
формі. Про плутанину, яка панує в прифронтовій зоні Донбасу.
І від читання цих нарікань та критичних новин вона занадто
розслабилася.
Подумала - ну хто її тепер шукатиме, хто, взагалі, пам'ятає
про той злочин і той вирок?
13 років - достатній термін, щоб, на її думку, все поросло
травою забуття.
Як не добре було в комфортному закордонні, але ж серце - не
камінь. У рідні краї все-таки тягне. Тим більше, що наближався її день народження.
І закортіло месниці відсвяткувати його в рідному місті, у колі
рідних та друзів.
Надокучили ці привітно-байдужі іноземці навколо, захотілося
їй рідних облич.
І зібрала вона речі. І купила квиток до Києва.
Але мала необережність повідомити комусь із земляків про свій
майбутній приліт.
Психологи знають: подібна сенсаційна інформація миттєво проходить
по широкому колу причетних і непричетних осіб, котрі хоч якось знайомі з героїнею
новини-плітки: ще б пак, «вона таки прилітає! Ти дивись! Не боїться!»
Тож хтось із тих, з ким поділилися краматорські кумоньки цією
сенсаційною новиною, і хтось, хто її не любив (можливо, з кола знайомих чи рідних
обпеченої суперниці), «стукнув» про приліт втікачки в поліцію.
І краматорські поліцейські показали себе найкращим чином. Вони
повідомили, що всі ці роки тримали втікачку на «гачку» і попросили столичних колег
допомогти «зустріти» землячку в столичному аеропорту «Жуляни». Що ті і зробили -
підхопили її на українській землі під білі рученьки і таким от чином «привітали»
її.
Адже цього дня необережній втікачці якраз виповнилося 65 років.
Її найближча перспектива очевидна і безрадісна: втікачку доправлять
на рідну Донеччину для відбування покарання, призначеного їй 13 років тому.
Ну і хто після цього скаже, що нова поліція не вміє працювати?
Правда, це могли бути не нинішні новобранці, а старі краматорські
«менти», котрі служать уже в новій поліції.
Це - не суть важливо. А важливо інше.
По-перше, дякую усім, хто затримував зловмисницю, пам'ятаючи
її злочин усі ці 13 років.
По-друге, шановні ревнивиці і ревнивці! Навіть якщо ви суб'єктивно
на 100% впевнені в обґрунтованості ваших ревнивих підозр, пам'ятайте, що є такі
підступні психічні розлади, яке психіатри називають «марення ревнощів».
Хворий на таке марення в усіх інших аспектах є психічно здоровим,
але у цьому єдиному пунктику - ревнивій впевненості, що йому (їй) зраджують - така
людина є хворою. Інколи невиліковно.
То навіть у такому випадку нічого не потрібно робити злочинного
ні проти свого любовного (шлюбного) партнера, ні проти ймовірних чи дійсних розлучників.
Бо найкращі краматорські, київські та інші українські поліцейські
не дрімають. І згадають про вас навіть через роки і відстані.
А ви запитуєте - де ж це Шекспір брав сюжети для своїх драм
і трагедій?
Та ось вони, сюжети, - навколо нас. Бери і пиши свою безсмертну
п'єсу.
І шануй при цьому Кримінальний кодекс - як любив повчати знаменитий
літературний герой, одесит Остап Бендер.