Скільки б не минуло часу, не змінилося поколінь, пам'ять про гіркі жнива 1932-33 років в Україні житиме в народі. У ці роки цілеспрямовано знищувалось етнічне населення українських земель.

Задіяна в глобальному проекті питань історичної справедливості, українська діаспора в Чикаго роковини трагічної дати почала відзначати задовго до того, коли про Голодомор можна було вільно говорити в Україні, та продовжує працювати над тим, аби про трагедію знали, говорили і щоб американський уряд визнав український Голодомор геноцидом проти народу України. Стараннями діаспорян при співпраці з Україною у 2015 році у Вашингтоні встановили пам'ятник жертвам Голодомору, а 7 листопада 2017 року в Палаті представників Конгресу США презентували проект резолюції, присвяченої 85-м роковинам Голодомору в Україні. Вона припадає на 26 листопада 2018 року. На початку вісімдесятих років минулого сторіччя в Чикаго було створено громадську організацію з відзначення трагедії. У 2002 році активісти зареєстрували неприбуткову Фундацію Українського Геноциду США з метою розповсюдження інформації про трагедію. Фундацію багато років очолював п. Микола Міщенко. Завдяки його особистим зусиллям та старанням конгресмена штату Іллінойс Пола Фролика вивчення українського Голодомору стало обов'язковим у шкільній програмі штату Іллінойс від 2006 року.

Сьогодні Фундацію очолює громадський активіст п. Микола Кочерга. Саме тепер, коли Чикаго вшановує пам'ять жертв геноциду, губернатор штату Іллінойс Брюс Раунер видав прокламацію, яка проголошує 2018 рік роком пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в Україні, штучно створеного радянською владою. Зазначимо, що раніше 11 штатів США визнали Голодомор в Україні 1932-1933 років геноцидом проти українського народу, услід за такими країнами, як Австралія, Ватикан, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Угорщина та США.

Вдумаймося у цифри, що подають історики, - за 17 місяців, з квітня 1932 року до листопада 1933 року, за різними даними, загинуло до десяти мільйонів українців: навесні 1933 р. в Україні помирало 17 людей щохвилини, 1000 людей щогодини і майже 25000 людей щодня. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

«Ще з 1983 року українська діаспора почала створювати своєрідний міжнародний трибунал над організаторами Голодомору в Україні. З ініціативи Володимира Даниліва, юриста з Торонто, було написане подання до Світового Конгресу вільних українців, а в 1988 році було організовано міжнародну комісію юристів. Паралельно, за завданням Конгресу США, американський дослідник Джеймс Мейс у Північній Америці збирав документи, свідчення Голодомору. Міжнародний трибунал відбувся, туди були запрошені й свідки цієї трагедії. Комісія звернулася до СРСР, аби їм надали документи, проте Союз їм відмовив і, зрозуміло, не відрядив жодного представника на цей трибунал», - повідомляє історик Володимир Сергійчук.

Комуністичний режим намагався не тільки приховати правду про Голодомор в Україні, але й назавжди знищити крихти пам'яті про цей злочин. Небезпечним було не тільки писати про це в пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичів за кордон, але навіть згадувати в приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиріччя таборів ҐУЛАҐу. Однак, попри всі небезпеки, у найважчі часи знаходилися люди, що, відчуваючи свою відповідальність перед наступними поколіннями, не могли мовчати, намагалися розповісти правду.

Саме з ініціативи голови Фундації Миколи Кочерги професор КНУ ім. Т. Шевченка Володимир Сергійчук видав книжку «Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства», в якій навів факти того, що Голодомор був конкретно організованим геноцидом українства. «На жаль, зараз багато держав грають у геополітичну гру на два фронти. З одного боку, не хочуть зіпсувати стосунки з Росією, ну а з іншого - не можуть закрити очі на те, що у геноциді 1932-33 рр. Україна втратила понад 10 000 000 людей. Це така монументальна цифра, яку неможливо зігнорувати», - вважає Микола Кочерга. Фундація допомогла видати «фронтові» міні-копії книжки Володимира Сергійчука для воїнів - захисників України.

Війна, розв'язана Росією на сході України - це новий геноцид. Масштабність демографічних втрат для України знову відчуємо через кілька років. Тому вивчення різних аспектів голодомору-геноциду має велике значення не лише для українського суспільства, а й для світового співтовариства. Комітет міст-побратимів «Чикаго-Київ» (Kyiv Committee of Chicago Sister Cities International), Фундація Українського Голодомору-Геноциду США (Ukrainian Genocide Famine Foundation - USA), завдячуючи журналістові Юліану Гайді, організували лекцію на тему: «Фальшиві новини. Урок життя і смерті з минулого» в DePaul University, Chicago. Прочитати лекцію запросили дослідника-біографа Найджела Коулі - внучатого племінника  Гарета Джоунса.

В Українському Національному музеї у Чикаго відбулася відкрита дискусія, присвячена дослідженням Голодомору в Україні за участю істориків з Канади - Б. Кліда, Я. Балана та Ф. Сисина.

Микола Кочерга є постійним учасником міжнародних наукових конференцій. Разом з отцем д-ром Мироном Панчуком та іншими активістами Фундації порушували цю тему в американських засобах масової інформації, зокрема, у радіопрограмах на громадському радіо в Чикаго WBEZ 91.5 FM Worldview, в українських радіопрограмах. Слід зазначити, що саме невелика група подвижників сьогодення продовжує у Чикаго розхитувати дзвони пам'яті. Серед низки заходів, запланованих на цей рік, став Український реквієм, який 19 травня Фундація Українського Голодомору-Геноциду США (Ukrainian Genocide Famine Foundation - USA) та Генеральне консульство України в Чикаго спільно провели на високому рівні. Задіяні у програмі концерту професійні американські артисти та музиканти, разом з українськими, показали на сцені Harris Theater живу правду про гіркі жнива 1933 року.

Українська громада з почуттям великої вдячності до всіх організаторів та виконавців складає щирі вітання та поділяє успіх, продовженням якого стали концерти в сусідньому штаті Мічиган, у місті Каламазу.

Повертаючись до чиказької прем'єри Українського реквієму, слід зазначити, що він зворушив до глибини серця кожного слухача; кожна нота, сприйнята сльозою, зрозуміла без перекладу, гіркота пережитого у музичній формі переконує сильніше, ніж десяток архівних фоліантів... люди, у чиїх родинах смертельна коса в 1933 р. забрала не одне життя, прийшли, щоб вклонитися пам'яті близьких.

Уся суть глибоких переживань викладена у враженнях п. Галини Бойко-Грушецької після концерту: «Скільки себе пам'ятаю, тема голоду «жила» в нашій родині. Коли я була підлітком, мама намагалася мені розповісти про мого братика й сестричок, що померли з голоду. Почувши слово «голод», я закривала вуха й втікала в ліс... мої батьки, мої герої, селяни з Полтавщини, вони зуміли перемогти свій страх перед примусовою репатріацією до Совєтського Союзу після війни, щоб рятувати нас по Голодоморі 1932-1933 - сестру Парасковію й мене. Я ніколи не стояла осторонь питань, які виносилися на обговорення саме на цю тему. Ще в 1986-1987 роках, коли Джеймс Мейс став виконавчим директором Комісії дослідників Голодомору в Україні 1932-1933 при Конгресі США, і забракло грошей на її завершення, стала ініціатором та організатором Чиказького комітету для фінансової допомоги Комісії дослідників при Конгресі США. Рівночасно очолювала в Чикаго гарвардську програму «Усна історія Українського Голоду 1932-1933 рр.». Ці свічення були використані у праці Комісії США «Про Голод в Україні», виданій у тритомнику в 90-х роках. Відзначення 85-х роковин Голодомору-Геноциду в Україні 1932-33 років відбулося на високому рівні, в центрі міста - в Millenium Park, Chicago, Harris Theater.

Перше враження - професійні реклами при вході до театру, монтаж відео про Голодомор, програмка концерту «Український реквієм» та відповідна сценічна декорація - колоски.

Програму розпочав «Ансамбль Бандуристок Північної Америки». Підібрані зворушливі твори задали тон цілій програмі. Особливо кант 16-го ст. про страждання Пречистої Божої Матері «Через поле широкеє». Солістка - душа України - Ніна Матвієнко.

Заслуговує уваги George Wyhinny (Юрій Вигінний), молодий американський актор та сценарист, який своїм монтажем «Закопана правда» майстерно відтворив правду про Голодомор іноземними журналістами, які на той час були свідками штучного голоду.

«Український реквієм» - монументальна сучасна праця композитора Євгена Станковича до поеми Дмитра Павличка у виконанні симфонічного оркестру філармонії і хору м. Каламазу під керівництвом диригента Андрія Колера, за участю Ніни Матвієнко та Стефана Шкафаровського, соліста Метрополітен опери, знову зворушили до сліз. Можна тільки подякувати щиро голові, Миколі Кочерзі, всім членам Фундації Українського Геноциду-Голодомору-США та всім виконавцям за надзвичайну працю.

Світла й вічна пам'ять мільйонам невинних жертв комунізму й моїм любим рідним Тарасику, Марусі, Галинці й Оксанці!» (Галина Бойко-Грушецька, Чикаго).

Концерт відкрив «Ансамбль Бандуристок Північної Америки» під керівництвом Оксани Родак та Оксани Зелінської. Основною частиною програми став «Український реквієм» - музичний твір, що був написаний ще у 1992 році, з нагоди 70-ї річниці Голодомору, й оригінальну назву якого - «Панахида за померлими з голоду» - було адаптовано спеціально для американської публіки. Цей твір виконали симфонічний оркестр та хор з міста Каламазу, штат Мічиган. Співаки свої партії завчили незнайомою їм українською мовою.

Коли Ніна Матвієнко співала: «Мамо, мамо, я скоро помру. Не рятуйте мене, не треба», сліз не стримували навіть чоловіки. «Панахиду за померлими з голоду» Дмитро Павличко написав у 1990 році, але надзвичайно актуально звучить вона і нині: «О, народе, встань, сам собі порадь... Вийми з наших душ страх і плач раба, Господи, прийди в нашу непроглядь. Дзвони розбуди, що в землі лежать!». Не бути байдужими і боротися за кращу долю закликала і Ніна Матвієнко: «Піднімайтесь, українці! Голодомор душі - найстрашніше, що є у світі». Народна артистка України була приємно вражена тим, як американці вивчили слова і співали українською бездоганно. Також висока оцінка належить «Ансамблю Бандуристок Північної Америки».

Беззаперечним є те, що для американського слухача «Панахида за померлими з голоду», написана 1992 р., - це, передусім, вшанування жертв комуністичних режимів. Сама композиція Станковича є одним з найвидатніших творів ораторійної музики композиторів ХХ сторіччя, його творчість відзначена численними нагородами, а твори - у каталогах найбільших міжнародних фірм звукозапису. Станкович - автор, зокрема, шести симфоній, десяти камерних симфоній, багатьох камерних, хорових і сценічних творів, музики до кінофільмів. Особливе місце у його творчості посідають великі вокально-інструментальні композиції, які відзначив диригент Андрій Колер, вибравши реквієм для північноамериканської прем'єри.

На концерті серед американсько-української спільноти були представники Генерального консульства України в Чикаго, дипломатичного корпусу, акредитованого в Чикаго, священики православної та греко-католицької церков, керівники та члени українських громадських організацій, студентська молодь, представники громадськості. У фойє театру експонувалася виставка «Невідомий геноцид», підготована Українським Національним музеєм у Чикаго. Приємно зазначити, що на концерт прибули глядачі з інших штатів Америки.

Після Чикаго невелике за кількістю населення місто Каламазу відкрило для себе Україну через виставку дитячих малюнків учнів художньої школи з м. Батурин та концертом улюбленого хору з оркестром місцевої філармонії, де прозвучав реквієм українського композитора Станковича. За словами п. Миколи Кочерги, все місто зійшлося, щоб почути і побачити Україну зблизька, дізнатися про Голодомор-геноцид, назавжди закарбований в історичну пам'ять українського народу. Успіху досягнуто через майстерність диригента Андрія Колера, який професійно налаштовував артистів на повне розкриття драматичної теми твору. Узгоджене звучання оркестру, хору і солістів свідчить про велику майстерність диригента з українським корінням.

Споконвіку музика найбільше єднає. Вшановуючи жертв Голодомору, ми замислюємося над недопустимістю його повторення у майбутньому. Громада в Чикаго пишається діяльністю активістів Українського Голодомору-Геноциду США (Ukrainian Genocide Famine Foundation - USA) та дякує всім меценатам та спонсорам, які сприяють та підтримують їхню діяльність.

 

Фото з сайту Ukrainian
Genocide Famine Foundation - USA