Завдяки своєму географічному розташуванню Україна завжди була предметом іноземних зазіхань на свою територію. Починаючи з княжої доби її землі постійно прагнули загарбати вороги, а миролюбний народ - поневолити.

З виникненням Московського царства до грабунку Козацької республіки прилучилися московити, яким у цьому активно допомагали наші західні сусіди - поляки.

Під час Першої Світової війни та після її закінчення Україна знову стала розмінною монетою в політичних грищах колишніх імперій, причому кожен із завойовників хотів відхопити якомога більший шмат української території. Не відставали у цьому й поляки, угорці, румуни та чехи. Зрештою, хто лишень не топтав нашу благодатну землю - її навіть толочили чоботи англійських, італійських та французькиї вояків, що брали участь на боці однієї з воюючих сторін. Саме у другій декаді ХХ століття Україна втратила свій шанс звільнитися з-під колоніального гніту двох імперій - австро-угорської та російської. У підсумку український народ був розділений Збручем на дві частини, кожна з яких потрапила під владу нових поневолювачів.

Друга Світова війна була черговим випробуванням для українського народу. Ейфорія від возз'єднання українських земель у складі Радянського Союзу у "золотому вересні" 1939 року дуже швидко вивітрилась, оскільки вже через кілька місяців з території Західної України до Сибіру потягнулися десятки ешелонів переповнених "ворогами народу".

Прихід німецьких військ у червні 1941 року вселив у серця українців певні надії на зміни до кращого. Але це теж потривало недовго, бо вже через короткий проміжок часу такі ж ешелони з українськими бранцями стали вирушати у західному напрямі, забираючи на невільничі роботи до Німеччини цвіт української молоді.

Доповідь Петра Потічного виголошує Наталя Ярова

Доречно зауважити, що нові "визволителі" дуже швидко "вибили" з голів українських патріотів ілюзії щодо державної незалежності. Вже через кілька днів після проголошення Акту відновлення державної незалежності 30 червня 1941 року, німецька влада заарештувала провід українського уряду Ярослава Стецька та відправила його до концентраційних таборів.

Понад півтора року стогнала Україна в ярмі німецького ката, аж поки у жовтні 1942 року на теренах Волині зародився визвольний рух українських патріотів, які зі зброєю в руках стали на захист рідної землі, обороняючи її від коричневої та червоної чуми ХХ століття. У цей нелегкий для Батьківщини час вірні сини та доньки матері-України у лавах Української Повстанської Армії піднялися на боротьбу за визволення рідного краю від чужоземних загарбників. Очолив цю священну боротьбу славної пам'яті генерал-хорунжий Тарас Чупринка (Роман Шухевич). Незламний патріот свого народу, людина з надзвичайно високим почуттям відповідальності, чудовий знавець людських душ та іноземних мов- всі ці риси дозволяли Романові Шухевичу вміло провадити, в нелегких умовах підпілля, затяжну боротьбу на два фронти з переважаючими силами противника.

Впродовж майже дев'яти післявоєнних років Українська Повстанська Армія вела визвольну боротьбу на теренах, поневоленої московським окупантом, України. І протягом шести років цю боротьбу очолював легендарний командир генерал-хорунжий Тарас Чупринка. Невідомо чим би закінчилася ця нерівна боротьба, якби не підступна засідка ворога 5 березня 1950 року на околиці села Білогорща, під Львовом, яка обірвала життя командира. І все ж незважаючи на смерть свого командира УПА ще протягом кількох років не складала зброї, а гідно чинила опір московським окупантам.

Відгриміла воєнна канонада. Закінчилася Друга Світова війна, яка розкидала світами наших братів і сестер. Багатьом із них не було вороття до рідного краю. Але впродовж десятиліть у людських серцях живе пам'ять про героїв Української Повстанської Армії та її провідників, на чолі яких стояв генерал-хорунжий Тарас Чупринка.

Учасників свята вітає Консул України в Чікаго Олег Шевченко

Українська громада міста Чікаго та околиць свято береже пам'ять про своїх героїв та віддає їм належну пошану. 7 жовтня цього року в приміщенні Школи святого отця Миколая відбулося вшанування 65-ліття Української Повстанської Армії та 100-ліття з дня народження її провідника, генерал-хорунжого Тараса Чупринки - Романа Шухевича. Урочистості відкрив голова організаційного комітету святкувань та організації вояків УПА в Чікаго Мирон Лущак. Він привітав присутніх і подякував усім за чисельну участь у святкуванні, а також висловив впевненість, що подвиги героїв Української Повстанської Армії назавжди залишаться у наших серцях. Після цього Мирон Лущак запросив ведучого святкової програми Луку Костелину до подальшого провадження свята.

Головним промовцем на святі мав бути професор Макмастерського університету в Гамільтоні (Канада) Петро Потічний, однак у силу зайнятості професор не зміг бути присутнім на цій урочистій імпрезі, тож організатори попросили зачитати доповідь професора Потічного Наталю Ярову, з чим вона успішно впоралася. (Доповідь Петра Потічного читайте на сторінці № 3)

Консул України в Чікаго Олег Шевченко у своєму виступі відзначив важливе значення у житті нашого народу Української Повстанської Армії та її головнокомандувача генерал-хорунжого Тараса Чупринки. Він висловив сподівання, що в майбутньому жоден Збруч не зможе розділити Україну й вона з кожним роком ставатиме демократичнішою та процвітаючою державою. Консул Олег Шевченко зачитав привітання Президента України Віктора Ющенка до ще живих ветеранів Української Повстанської Армії, котрі мешкають в метрополії Чікаго, поіменно перерахувавши їхні імена.

Як завжди продуманою була культурна програма свята. Цьогоріч організатори святкувань запросили виступити перед українською громадою Чікаго та околиць кращі мистецькі сили канадського Торонто. До нашого міста завітали "Українські молодіжні ансамблі", у складі яких - чоловічий хор "Оріон", жіночий хор "Левада" та духовий оркестр "Авангард". Ці творчі колективи були засновані у 1985 році й одразу об'єдналися в "Українські молодіжні ансамблі". Основу цього мистецького проекту склала українська еміграція, яка базувалася на СУМівській молоді, в яку активно влилися новітні емігранти-українці з Польщі. Ініціатором створенням цих ансамблів був довголітній їхній керівник Василь Кардаш. Необхідно зауважити, що на зорі свого становлення чисельність "Українських молодіжних ансамблів" доходила до 150 осіб. Сьогодні разом з ветеранами на сцені виступають їхні діти, які достойно підтримують мистецькі традиції своїх попередників.

Роман Ясінський, працює з колективами з моменту їхнього створення, спочатку в якості асистента головного диригента Василя Кардаша, а після його відходу у вічність на початку дев'ятдесятих років, вже як головний диригент та аранжувальник усіх музичних творів. Він є душею та генератором творчої думки великого творчого колективу. Вміння знаходити спільну мову та вирішувати спірні питання особливо часто стають у пригоді в його роботі з людьми.

Чудово знаходять спільну мову представники різних поколінь хористів та музикантів. Сьогодні ветеранами вже можна назвати голову всіх ансамблів Володимира Гонтаря та голову чоловічого хору "Оріон" Євгена Бегедзу, Богдана Темнюка, Віктора Шевеля, хорового капелана о. Івана Труша та Івана Новицького, а також Дарію Стасишин, Ларису Теплу та Дарію Бєнь. До молодої плеяди можна зарахувати голову жіногочо хору "Левада "Катрусю Белей, Таню та Христю Гонтар, Уляну Стасишин та Лесю Кілик, а також сестер Єлизавету та Олександру Кобилецьких.

На сцені духовий оркестр "Авангард"	Співає жіночий хор "Левада"
Виступає чіказький хор СУМ імені Миколи Павлушкова (диригент Володимир Попович)	Співає жіночий хор "Левада"

У програмі концерту прозвучали твори "Зродились ми великої години" та "Марш націоналістів", "Гей, степами", "Волинь" (солісти - Василь Лапко та Богдан Темнюк) та "Збудись, могутня Україно" у виконанні чоловічого хору "Оріон" та "Марш сіроманців", "Кличе спалена пісня" (соліст - заслужений артист України Віктор Шевель) та "Воїнам УПА", які виконав жіночий хор "Левада".

У виконанні духового оркестру "Авангард" прозвучали марші "Гей, на Волині", "Слава героям", "Похід до перемоги" та "Прощання повстанця".

Присутні мали нагоду почути у виконанні змішаного хору пісні "Засяло сонце золоте" та "Ми українські партизани".

Велично прозвучали у виконанні чоловічого і жіночого хорів та оркестру "Авангард" пісні "Стоїть курган" (солістка - Наталка Процьків-Бабицька) та "Пісня про Україну" (соліст - засл. арт. України Віктор Шевель). Професійно акомпанувала виступаючим колишня викладач Львівської консерваторії Наталія Загорбинська.

Традиційно цікаву програму на суд глядачів представив місцевий хор осередку СУМ імені Миколи Павлушкова під керівництвом Володимира Поповича, у виконанні якого прозвучала в'язанка повстанських пісень та пісня "Не спи моя рідна земля".

Оригінальною виявилася літературна композиція Романа Завадовича "Слово про вірний ліс", у виконанні Н. Болонної, С. Михайлюка, Ю. Сороки та Л. Угриної у постановці Анни Лукач.

Апофеозом концерту стало виконання Державного гімну України. В єдиному суголоссі злилися голоси як учасників концертної програми, так і присутніх на святі. Подібного піднесення, принаймні, за моєї пам'яті, аудиторія Школи святого отця Миколая не чула вже давно.

Під час концерту відбулося нагородження ветеранів Української Повстанської Армії, котрі мешкають у Чікаго та околицях.

Почесними грамотами були нагороджені: Ярослав Билень, Іван Бубернак, Марія Васько, Орест Галан, Надія Голяш, Ірена Камінська, Володимир Карпа, Іван Косар, Василь Кравс, Михайло Левицький, Осип Левунь, Мирон Лущак, Марія Пискір, Володимир Савка, Іван Салацький, Іван Скиба, Володимир Сорочак, Микола та Софія Тарабан, Володимир Тюн та Михайло Феш.

Добре впорався зі своїми обов'язками Організаційний комітет під проводом Мирона Лущака. До його складу увійшли як представники старшої еміграції, котрі зі зброєю в руках виборювали свободу для свого народу, так і ті, хто прибув до Сполучених Штатів Америки протягом останнього десятиліття. Ця злагоджена команда працювала як "швейцарський годинник" і створила для присутніх величне свято українського духу та ідеї.

На слова особливої подяки традиційно заслуговує Українсько-Американська Федеральна Кредитна Спілка "Самопоміч", яка надала не лише фінансову допомогу в проведенні цього свята, але й забезпечила інформаційно-рекламну підтримку цього проекту.

Підтримали цю акцію й ряд громадських та підприємницьких структур, а також фізичних осіб, яким не байдуже минуле нашого народу.

Підсумовуючи свої враження про цю непересічну подію в житті української громади, повинен сказати, що на відміну від попередніх років співвідношення між представниками старшої та молодшої генерацій цього дня було приблизно рівним. Ця обставина особливо втішила представників повоєнної хвилі еміграції, адже з таким наставленням молоді є надія, що справа започаткована старшими не зійде нанівець, а передасться наступним поколінням.

Хочеться вірити, що так воно й буде.

Головний редактор тижневика "Час і Події" Володимир Павелчак