19 травня в Україні відбулася подія, яка викликала бурю емоцій в аудиторії українського Facebook, - Всевелика рада козацтва України обрала гетьманом всія України Юрія Кармазіна, колишнього депутата Верховної Ради й лідера Партії захисників вітчизни.

Фото: http://www.facebook.com/YuriyKarmazin

Новина про обрання нового гетьмана дійшла до широкого загалу лише через кілька днів і невимовно збурила мережу. Люди змагалися у тому, хто смішніше пожартує над фотографіями екс-депутата в ошатному мундирі з маршальськими зірками на погонах та розсипом бутафорських нагород на грудях.

Зрозуміло, що дідусь у формі диктатора бананової республіки з фейковою зіркою Героя України - це смішно. Але тільки на перший погляд, доки ви не замислитеся над тим, для чого все це потрібно й чому дорослі та, начебто, нормальні люди цим займаються. В Україні нараховується кілька сотень козацьких організацій - як усеукраїнських, так і локальних, що зареєстровані у різних областях, - від Донеччини до Волині. І розплодилися «козаки» явно не тому, що багатьом чоловікам просто захотілося потішити власне марнославство та начепити фальшиві ордени. Можна припустити: якщо вже зірки на погонах козацьких генералів запалюються у такій кількості, отже, це комусь потрібно. І справді, коли придивитися уважніше, з'ясовується, що сучасне українське «козацтво» давно вже перетворилося на мафіозну структуру, яка хоч і не надто впливова, але свій шматок корупційного пирога регулярно відкушує.

За бутафорськими мундирами та значками, як правило, ховається цілком конкретний фінансовий інтерес. Усілякі «козачі» збори, паради та вишколи - це лише видима частина шоу, за якою від очей обивателя ховається істинний сенс існування таких організацій. Справжня мета ряджених «гетьманів» та «генерал-осавулів» - бюджетні кошти. Кожен «отаман» витискає їх відповідно до своїх можливостей: хтось задовольняється копійками у депресивній провінції, а хтось освоює десятки мільйонів гривень та створює мудровані корупційні схеми.

«Козачий» бізнес, зазвичай, буває двох видів. Перший шлях - найпростіший: організація вступає в якусь громадську раду при органі виконавчої державної влади (наприклад, при якійсь облдержадміністрації чи при міністерстві) та отримує з бюджету фінансування на свою діяльність. Другий шлях - трохи складніший: під прикриттям козацької організації створюється якась комерційна структура, яку використовують як інструмент для ведення бізнесу.

За прикладами далеко ходити не треба. Громадська рада при Міністерстві оборони України не так давно опинилася в епіцентрі скандалу, коли ветерани АТО порушили питання про те, що за організації туди входять, і хто отримує гроші з бюджету. З'ясувалося, що громадська рада при МО - це просто розсадник різноманітних пройдисвітів і відвертих українофобів, які щороку отримують мільйони гривень з бюджету та інші преференції. Звісно ж, у раді також виявилося одразу кілька козацьких організацій - Всеукраїнська громадська організація «Соборне гетьманське козацтво», Міжнародний благодійний фонд соціальної допомоги відродженню козацького Війська Запорозького України «Козацький», Міжнародна громадська організація «Українське верховне козацтво».

Кульмінацією конфлікту тоді стала бійка ветерана АТО Дмитра Різниченка з членами громадської ради. Причому, серед тих, хто бив атовця, був «козацький генерал-полковник» Анатолій Кремнєв - виходець з Росії, особа з досить сумнівною репутацією.

І якщо вже у громадській раді при Міністерстві оборони зібрався такий «козачий» паноптикум, то що казати про провінцію? Там орудують цілі армії бійців невидимого фронту, які від справжнього фронту перебувають, зазвичай, дуже далеко, а беруть участь, здебільшого, у різноманітних політичних скандалах та розбірках. Наприклад, в Олександрії у Кіровоградській області навіть знайшлася організація з екзотичною назвою «Союз шахтарів-інвалідів, потерпілих на виробництві, та козацтва України», яка воює з місцевим мером. Цікаво, що раніше утворення з такою самою назвою було зареєстроване у Донецьку, де перебувало в громадській раді при Донецькій ОДА. До речі, окрім нього, там налічувалося близько 20 (!) козацьких організацій, більшість з яких існували тільки на папері. Часто різноманітні пройдисвіти заробляють просто на марнославних відставниках: колишні радянські прапорщики, що «заробили» перший капітал на розкраданні армійського майна у 1990-х, згодом вирішили додати собі суспільної ваги й почали купувати генеральські звання у «козачих військах», аби компенсувати невисокі досягнення в реальній військовій службі. Подекуди це працює за законами багаторівневого маркетингу: кожен «гетьман» районного масштабу приводить у козацтво з десяток своїх друзів і продає кожному ті погони, кому які до вподоби.

За словами волонтера й голови правління Всеукраїнського центру допомоги учасникам АТО Олексія Ліпіріді, в Україні на діяльність громадських рад усіх рівнів щороку виділяються сотні мільйонів гривень, які йдуть на статутну діяльність: конференції, фуршети, концерти, видання матеріалів. За цей пиріг і змагаються сотні «козацьких» товариств. Різноманітні громадські організації щорічно подаються на бюджетне фінансування або лобіюють інтереси окремих політиків і бізнесменів.

Вважається, що самі козацькі організації - неприбуткові. Однак, це - лише на перший погляд. Насправді за багатьма такими утвореннями стоять комерційні структури, за допомогою яких лідери від «козаків» і роблять бізнес. Тут можна навести приклад про одну з найбільших організацій країни - «Українське реєстрове козацтво», яка, своєю чергою, є засновником ТОВ «Господарсько-комерційний центр українського реєстрового козацтва». Це ТОВ - уже звичайна комерційна фірма, яка кілька разів світилася у різних сумнівних операціях. У 2011 році видання «Наші гроші» під час розслідування встановило, що «Господарсько-комерційний центр українського реєстрового козацтва» виграв тендер на постачання запчастин для трамваїв комунальному підприємству «Київпастранс». Останнє заплатило «козакам» за деталі 28,9 млн грн., на той час - близько $8 млн. Ще 3,8 млн грн. тоді отримало ТОВ «Гросс», яке виступало співзасновником «Господарсько-комерційного центру УРК». Який стосунок мали козаки до трамваїв - велика загадка. Але комунальне підприємство чомусь вирішило придбати запчастини саме у них.

Розпил тендерів був не єдиним ґешефтом цієї організації. 2015 року те саме ТОВ «ГКЦ УРК», відповідно до викликів часу, змінило сферу діяльності й уже постачало антрацит з окупованих земель на територію, підконтрольну Україні. Неминуча при такому бізнесі співпраця бравих «козаків» зі окупантами, як видно, їх не бентежила. «Українське реєстрове козацтво» вміло заробляти за будь-якої влади. У часи Януковича «козаки» торгували запчастинами для трамваїв, а коли прийшов Порошенко, то почали торгувати вугіллям із «ЛДНР». Мабуть, не треба пояснювати, що возити його з ОРДіЛО 2015 року могли лише ті структури, які мали «дах» на високому рівні.

Якщо зважити на ці факти, то ряджені чоловіки з фальшивими генеральськими зірками та аксельбантами вже не мають вигляду цілковитих клоунів та фриків. Як бачимо, за цей маскарад, принаймні, декотрі з них отримують великі кошти. І насамперед, звичайно ж, ті особи, що перебувають на верхівці піраміди з мішури, ґудзиків та орденів.

До речі, сам Юрій Кармазін досить відверто пише про цілі очолюваного ним козацтва. У пості, опублікованому з нагоди свого обрання «гетьманом козаків», він написав, що докладатиме зусиль до «виділення фінансування для діяльності козацьких організацій» та «входу у владу». Отже, сміх сміхом, але за булаву, значки з магазину «Український сувенір» та розкішну нерухомість для пана гетьмана, цілком можливо, доведеться заплатити нам усім.

Автор: Денис Казанський

Джерело: «Тиждень»

матеріал друкованого видання № 22 (550)