Міністерство закордонних справ України обурене тим, що німецьке видання Deutsche Welle у статті про врегулювання ситуації на Сході України назвало російську військову інтервенцію «громадянською війною».

У своєму акаунті в Twitter речниця МЗС Мар'яна Беца написала, що МЗС очікує пояснень та виправлення цього формулювання, тому що «репортажі мусять базуватися на фактах». Суть скандалу полягає у тому, що напередодні зустрічі в Нормандському форматі англомовна версія видання Deutsche Welle випустила матеріал під назвою «Ukraine and Russia interests «far apart» as peace talks resume in Berlin» - «Інтереси України та Росії розійшлися «далеко одне від одного» на тлі відновлення мирних переговорів у Берліні». В першому ж абзаці матеріалу йдеться: «Російські та українські посадовці зустрілися вперше за понад півроку в понеділок, що може означати те, що обидві сторони можуть бути готовими до відновлення зусиль, спрямованих на вирішення громадянської війни на Сході України».

Коли сором'язливі обивателі називають здійснене над вами зґвалтування «тим самим інцидентом» - це дратує. Але зверніть увагу ось на що. Deutsche Welle не зробила нічого, чого б не практикували у ставленні до України у перших кабінетах європейських столиць. Нас змушують погодитися на свідоме применшення ролі Росії в агресії проти нашої країни. Мовляв: «Яка вам різниця, як це назвати? Аби припинилася стрілянина». Але у тому-то і справа, що кривава м'ясорубка не припиниться ніколи, якщо злочинець буде і далі уникати покарання через штучно сконструйовану правову невизначеність.

У результаті багатосторонньої зустрічі міністрам закордонних справ України, Франції, Німеччини та Росії вдалося домовитися... Ні про що. Росія традиційно пошиває у дурні тих, хто погоджується сісти з нею за стіл перемовин. Вельмишановному міжнародному товариству запропоновано тішитися тим, що високі сторони «домовилися про низку заходів щодо забезпечення режиму припинення вогню на Донбасі».

Як висловився глава МЗС Німеччини Хайко Маас: «До цього (рішення щодо припинення вогню) належить виведення важких озброєнь, військовослужбовців і розмінування територій... Ми також обговорили дії у гуманітарній сфері, які забезпечать потреби людей, це стосується й обміну військовополоненими». Новина про досягнуті домовленості мала б звучати обнадійливо, якби не маленьке уточнення: єдиний режим тиші, який встановився в результаті попередніх перемовин у Нормандському форматі - це шістнадцятимісячна тиша самого Нормандського формату, який було майже поховано казочками Путіна про напад українських диверсантів на Крим. Росія просто не має наміру виконувати домовленості щодо припинення вогню. Світ не має механізмів, щоб змусити її добровільно відмовитися від військових дій, крім економічного та політичного тиску, проти якого дедалі частіше висловлюються у високих європейських кабінетах. Знесилення країни-агресора за допомогою санкцій є питанням років, якщо не десятиріч. Про що здогадуються всі. Але жоден світовий політик не бажає псувати собі імідж, пояснивши, що швидкого вирішення проблеми агресії Росії проти України не існує. А тому жити з антиросійськими санкціями світу доведеться дуже довго. Ніхто не хоче сказати електорату, що звільнення Донбасу за російським сценарієм - це подальша руйнація системи безпеки в Європі.

Другий, нібито, позитивний момент, який був озвучений після зустрічі, - це обмін військовополоненими, до яких тепер додано і бранців, що перебувають у російських тюрмах. Це - дійсно важливо, адже це - чи не перше реальне поєднання питання Криму та Донбасу на одному переговорному майданчику. Голодування Олега Сецова додає питанню розробки алгоритму загальносвітового захисту захоплених Кремлем заручників додаткової жвавості. Як би цинічно це не звучало, якби не самопожертва українського режисера та ще низки голодувальників, «високі сторони» могли б і не згадати, що з російською терористичною практикою захоплення заручників треба щось робити. Насправді вони не згадали про напрацювання механізмів і зараз. Йдеться тільки про обмін. Тим не менш, це - краще, ніж нічого. Навіть Лавров уже розповів, що омбудсмени України та Росії мають зустрітися та обговорити «дорожню карту» для звільнення людей. Ось тільки долями українців у російському полоні розпоряджається не Лавров і не генерал-омбудсмен Москалькова. Чи повернуться додому Сенцов, Кольченко, Балух та Клих, залежить лише від примх Путіна. Але не тільки. Для того, щоб звільнення просувалося далі обіцянок, європейським високопосадовцям треба припинити робити вигляд, що їм нічого невідомо про особисту відповідальність очільника Кремля за кожну поламану ним українську долю.

Натомість, нам повідомляють, що сторони домовилися про проведення консультацій експертів нормандської четвірки за «формулою Штайнмайєра». Формула Штайнмайєра - як влучно назвав її політолог Петро Олещук - це красива назва для плану Медведчука, який пропонує поступову імплементацію прописаних у Мінських домовленостях кроків. Йдеться про введення в дію Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та голосування Верховної Ради за друге читання правок до Конституції, одночасно з проведенням там місцевих виборів під наглядом ОБСЄ.

Показово, що вивід Росією солдатів та техніки з Донбасу має відбуватися у той самий день, коли на Донбасі проходять вибори, а Верховна Рада голосує за зміни до Конституції. Що вже саме собою передбачає, що підготовка до виборів та передвиборча компанія будуть відбуватися у присутності озброєних бойовиків.

Нас заспокоюють, що якщо щось піде не так, закон про особливий статус Донбасу просто не вступить у силу. Але ж руйнівний вплив такої формули полягає не у тому, що на місцевому рівні мешканці окупованих територій можуть обрати російських ставлеників. Вони б і так обрали російських маріонеток, навіть якщо б вибори проходили без всяких «особливих статусів» на повністю звільнених територіях. Для усвідомлення факту тяжіння величезної частини наших співвітчизників до російських найманців достатньо прослідкувати за результатами виборів на деокупованих територіях. Ба більше! Пройтися з олівцем біографіями народних обранців на половині вільних територій нашої країни.

Росія перетворює будь-який міжнародний майданчик на цирк із трьома іпостасями політичних дурощів: шукати дурня, клеїти дурня та прикидатися дурнем. Все це потрібно для того, щоб у перемовників не виникло питань про те, якими мають бути механізми покарання країни-вбивці після того, коли вона без будь-яких умов забереться із захопленої частини суверенної України. Досі відкритими залишається низка питань. Як глобальні гравці планують відновити зруйновану російською агресією систему міжнародного права? Якими методами необхідно забезпечити Україні відновлення її територіальної цілісності після того, коли Будапештський меморандум було проігноровано? Якою буде відповідальність Кремля за вчинені злочини? Хто і як буде відшкодовувати завдані Україні збитки? За якою формулою буде здійснюватися повернення Криму: після звільнення Донбасу чи одночасно з ним?

Будь-які домовленості «про низку заходів щодо забезпечення режиму припинення вогню на Донбасі» будуть мати сенс лише тоді, коли світ забажає перемоги над агресором, який посмів пошити у дурні міжнародне товариство. Тільки коли буде дана правова оцінка діям Росії та застосовані дієві механізми відновлення міжнародного права, яких наразі ніхто навіть не розробляв, можна буде сказати, що світ знайшов вихід із глобальної безпекової кризи, в яку його занурила Росія анексією Кримського півострова і війною на Сході України. Справа - не в тому, чи близька світові доля України, чи важливішим, все ж таки, є бізнесова складова від співпраці з Росією. Справа - у тому, що світ гарантував Україні цілісність і безпеку. Тому виконання цих гарантій є обов'язком із захисту від загальносвітових загроз. Тільки тоді, коли всі країни, що вважають себе цивілізованими, сприймуть події в Україні за виклик своїм власним національним безпекам - жодна редакція у світі вже не зможе переплутати глобальну гібридну війну, яку Росія проводить проти всього людства, з «громадянською війною» в Україні.

Автор: Лариса Волошина

Джерело: «День»