5 червня Україну вразила трагічна новина - у вічність відійшов один із найкращих її синів, відомий український режисер, мандрівник та письменник Леонід Кантер. Серед найвідоміших його робіт - фільм про кіборгів Донецького аеропорту «Добровольці Божої чоти» та «Міф» - стрічка про загиблого на Донбасі українського оперного співака Василя Сліпака.

Леонід Кантер кілька років тому оселився на хуторі Обирок, де став засновником фестивалів «Хліб своїми руками», «Мама Африка» та інших.

 

За попередніми даними, митець пішов з життя з власної волі. Поліція Чернігівщини відкрила кримінальне провадження за фактом самогубства. Про це Укрінформу повідомив начальник сектора комунікації ГУНП в Чернігівській області Сергій Бриль.

«Учора ввечері поліція отримала повідомлення, що на обійсті одного зі сіл Бахмацького району вчинив самогубство 36-річний чоловік. На місце події негайно виїхала слідчо-оперативна група, яка виявила тіло чоловіка з наскрізним вогнепальним пораненням у щелепу, вилучила зброю, з якої він застрелився, і передсмертну записку», - розповів речник.

Смерть режисера вразила українців. Особливо гостро відреагували ті, з ким митець тісно співпрацював за життя. Народний депутат, учасник Майдану Ігор Луценко болісно відреагував на новину про відхід свого побратима: «Він був справжнім революціонером, куди там мені. Мандрівником і мрійником, котрий, на відміну від інших, умів ретельно і планомірно втілювати свої мрії.

1 грудня 2013 року саме Кантер загнав грейдер на Банкову. Він знав, що треба робити і коли, це невимовний талант режисера - він зрежисерував наше повстання.

Поїхав у ДАП у найгарячіший час, відеокамерою для вічності і для нас ловив людей, котрі робили прекрасні подвиги і залишали цей світ, йдучи у славі. «Добровольці Божої Чоти».

Зняв фільм про Міфа, Василя Сліпака, щоб теж лишити його з нами - настільки живим, наскільки можливо.

Мандри.

До війни, на краю світу, у Шрі-Ланці одного разу я був - і там знайшов його сліди.

А ще я мріяв купити на двох з ним яхту і ходити океанами - коли ми виграємо цю війну. Леонід тим часом уже мав вітрильник на Нілі.

Мою душу завжди гріло розуміння, що можна проїхати дві з половиною години й опинитися на Обирку, цьому хуторі-світі, серед лісів і розливів річок, з мишами і вужами в хатках.

Ми йшли однією дорогою крізь цю чудову епоху, по прекрасній планеті, і погано, погано, дуже погано, що тепер мені доведеться мандрувати одному, вчитися тому, що Леонід Кантер не встиг мене навчити.

R.I.P.»

Правоохоронці запевняють, що смерть режисера - це самогубство, однак багато його друзів та однодумців відмовляються вірити у це. Більше того, вони переконують - Леоніда Кантера могли вбити. Надто багато він мав ворогів: і серед «лісової» мафії, з якою він боровся через незаконну вирубку лісу, і в Росії, якій допік суворою правдою про війну своїми фільмами.

«Я не вірю, що Кантер зробив сам собі щось. От не вірю і все.

Ми познайомились на першому фесті у Прибірську. І він випромінював світло. Він робив правильні речі з Юрком Журавлем. І це не всім подобається і подобалось. Бо ті, що люблять темряву, ненавидять світло.

А він був людиною-сонячним-променем...

Що ж, тепер він став русалкою.

Наступного року зустрінемось на проводах...

Світлої вічності», - написала у «Фейсбуку» письменниця та етнограф Ліля Мусіхіна.

Леонід Кантер народився у Києві 27 липня 1981 року. На першому курсі університету (1998 рік) працював журналістом та ведучим у Національній телекомпанії України. У 2003 році заснував кіностудію «Лізард філмс», яка зняла близько 50 короткометражних, кілька повнометражних та документальних стрічок.

У 2007 році Леонід Кантер оселився на хуторі Обирок, у Чернігівській області, та перетворив його на мистецький центр - творче поселення, де збирав друзів з усього світу, організовував фестивалі, мистецькі заходи, творчі школи та народні свята.