rss
11/20/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ «Містичний» Київ архітектора Городецького

Нещодавно у кінотеатрі «Україна» відбувся показ фільму «Дім архітектора Городецького» польського режисера Вєслава Романовського. Аншлаг та велика кількість охочих подивитися фільм про видатного архітектора надихнув організаторів (Польський Інститут у Києві) на думку про повторний показ стрічки.

Архітектор Владислав Городецький - майстер зі своїм власним, унікальним почерком. Поляк за походженням. 30 років жив і творив у місті, яке живило його талант. Саме Київ став для нього тим ґрунтом, де розквітла його майстерність.

«Я бачу Київ саме таким, яким його бачите ви у фільмі», - так режисер презентував свій фільм київський публіці.

«Для мене Городецький є прикладом академічної постаті у відповіді на питання - чому ще існує наша цивілізація? Те, що він створив, пережило дві світові війни і революцію - це є основною течією і напрямком нашої культури і цивілізації, тому Городецький і є таким важливим. Ті часи - то є епоха створення, епоха культури, і, насамперед, Городецький є постаттю універсальною, він належить до європейської парадигми, і тому він є таким надзвичайно цікавим», - ділиться враженнями після перегляду фільму Вєслав Романовський.

Творча діяльність видатного архітектора у Києві розпочалась на зламі ХІХ та XX сторіч. У його творчому доробку - численні споруди: від Національного художнього музею у стилі класицизму до караїмської кенаси в мавританському стилі.

Ім'я славетного архітектора Владислава Городецького добре відоме не лише в Україні, а й у Польщі, Ірані. Він був яскравою особистістю, різносторонньо обдарованою людиною й відіграв значну роль у забудові Києва.

Title Title 
 На могилі «київського Гауді» встановлено просту
кам’яну брилу сірого кольору. Фото polinst.kyiv.ua
 Не існує жодного іншого архітектора не лише в Києві,
а й взагалі в історії української архітектури, навколо якого
була б така кількість чуток, легенд, вигадок, здогадок,
і який спровокував би появу такої кількості літературних
творів і літературних сюжетів.  Фото polinst.kyiv.ua

 

Владислав Городецький походив зі старовинного шляхетного роду. Народився він у селі Шолудьки, на Вінниччині, 4 червня 1863 року. В Одесі, в реальному училищі, він здобув середню освіту. Вчився у Петербурзькій академії мистецтв і ще до її закінчення працював у Києві як помічник архітектора навчального округу. 1890 року Владислав Городецький закінчив академію в званні художника 3-го ступеня й переїхав до Києва на постійне проживання.

Городецький був співцем архітектури модерну в Києві. Він вважається новатором у технології застосування цегли і цементу в різних будівельних спорудах.

Перші кошти Городецький заробив на будівлі місцевої каналізації в Києві. Отже, в ті часі в Києві, в третьому за величиною місті в царській імперії, яким то дивним не здавалося, не було централізованої каналізації. Місцева влада Києва замовила в амбітного молодого інженера, тоді ще не архітектора, Городецького реалізацію важливого для міста проекту. Контракт із магістратом включав також проектування і будівництво місцевих туалетів. У фільмі увага глядачів на цих місцях фіксується досить довго. Режисер Вєслав Романовський пояснює, для чого у фільмі було застосовано такий операторський хід: для того, щоб підкреслити, що все велике починається з маленького. Що до того, коли Городецький став великим архітектором, він працював і не соромився брати такі замовлення. Це потім буде костел, художній музей, інші великі споруди. А починалось все з простої праці. Для сьогодення то є не менш актуальним.

Одна з перших будівель Владислава Городецького у Києві - тир і павільйон у садибі Київського відділу Імператорського товариства полювання.

На схилах Черепанової гори для Всеросійської промислової та сільськогосподарської виставки він зводить цікаві павільйони для графів Потоцьких.

Його проектам була притаманна особлива елегантність, вишуканість, фантастичність. Городецький виконував роботи, які пов'язані з цвинтарями, а також з похованнями почесних мешканців міста. Його робота - усипальниця баронів Штейнгелів на київському цвинтарі, Аскольдова могила. На той час за проектом архітектора побудований і мавзолей для графів Вітте на старому Байковому цвинтарі. До речі, він збудував мавзолей графів Потоцьких у селі Печері, на Поділлі. Мабуть, це єдина споруда, де викарбувано на цоколі: «Спроектував Владислав Городецький».

Title Title 
 «Будинок, може, й справді чудернацький, але не буде в Києві людини,
котра, проходячи повз нього, не зупинила б погляд на його фасаді...».
Фото автора
 Наприкінці ХІХ сторіччя на
Великій Васильківській вулиці
почалося будівництво костелу
св. Миколая. Фото автора

 

Наприкінці 19 сторіччя на Великій Васильківській вулиці почалося будівництво костелу св. Миколая за конкурсним проектом студента С. Валовського. Керувати роботами було доручено на той час київському архітекторові Городецькому, який показав себе здібним зодчим. Складними були ґрунти, конструкція споруди, шпилі якої мали здійнятися на 62 метри. І тут Городецький запропонував чимало цікавих інженерних рішень. Фундаменти вперше в Європі довелося закладати на бетонних палях, широко використовувався новий матеріал - залізобетон.

Будівля у стилізованих готичних формах з високими стрілчастими вежами була закінчена 1909 року. У 1979 році почалася реставрація і перебудова костелу для потреб Будинку органної та камерної музики. Чехословацька фірма «Рігер-Класс» виготовила чудовий орган.

Будинок, де розташований Національний художній музей України, було зведено на межі двох сторіч, у 1899 році, за проектом Владислава Городецького (на вулиці Михайла Грушевського, 6). Збудований у неокласичному стилі будинок є однією з найцікавіших споруд старого Києва.

Особливої декоративності надає йому скульптурне оформлення, виконане італійським майстром Е. Саля: з двох боків широких урочистих сходів завмерли могутні леви, фронтон прикрашає алегорична композиція «Торжество мистецтв». Сьогодні - це одна з найбільших скарбниць українського живопису, скульптури і графіки.

Лариса Амеліна, завідувач науково-дослідного сектора архівних матеріалів НХМУ, розповіла про нові знахідки в Національному художньому музеї України, в музеї з левами, як його вже називають понад 100 років.

«Вєслав Романовський відкрив нам наше місто. Зверху мало хто бачив споруди нашого міста, і воно настільки вражаюче... Вражаюча постать, яку підніс режисер, постать людини своєї епохи, людини талановитої, романтичної і містичної, людини, яка навколо себе згуртувала теж талановитих людей. Не треба забувати, що з Городецьким працювали й Еліо Саля, міланський архітектор, і талановитий інженер Антон Страус, і підприємець Гінзбург, який був підрядником усіх будівель Владислава Городецького. До речі, Городецький працював разом з колегами, починаючи з будівництва міського музею і всіх інших спорудах, які зводив. Хочу зазначити дужу цікаву знахідку автора фільму, це поєднання минулого у фотографіях, у документах і сучасного. Це ніби переносить нас в ту епоху. У фільмі дуже вдало використані деякі фотографії з музейного архіву. В ті часи фотографії були дуже популярними в Києві.

На початку ХХ сторіччя Київ був столицею не тільки культури, архітектури, мистецтва, але і фотографії. У нас проходили міжнародні конкурси фотографії, де були присутні німецькі, французькі, американські фотографи. Київське товариство «Дагер» було відзначено французькими фотографами. (Товариство отримало від найстарішого у світі Паризького фотографічного клубу бюст Луї Дагера (прим. ред.). Фотографії, які представлені у фільмі, дивом збереглися до нашого часу у фондах музею, і вони надають особливого історизму цьому фільму. На жаль, коли ми бачимо деякі споруди архітектора Городецького, то їх стан вражає своєю занедбаністю. Особливо це стосується НХМУ, який уже багато років потребує не тільки ремонту, а реконструкції, такої, яка повернула б його первісний вигляд, який ми бачимо на старовинних фотографіях. Все ж таки, держава виділила гроші, і цього року відбудеться реконструкція частини музею, наступного року заплановано відновити зовнішній вигляд. Ми будимо реконструювати спочатку дах, а саме скляний дах вперше застосував Городецький для музейного приміщення, щоб можна було оглядати в такому природному освітленні картини. Цей дах завдавав нам дуже багато клопоту, тому що постійно протікав. Уже почалась реконструкція дверей. Нещодавно знайдено табличку, на якій вказано автора будівлі - це Владислав Городецький. Його дух витає в нашому музеї. Ми всі немовби відчуваємо його присутність, присутність талановитої, освіченої людини. Поляка, який став надбанням української культури».

Title Title 
 Автор з режисером фільму «Дім архітектора
Городецького» Вєславом Романовським
 Городецький був співцем архітектури модерну у Києві.
Фото автора

 

Зодчий брав участь в оздобленні інтер'єру театру «Соловцов» (сьогодні у цьому будинку - Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка). Цікаво, що за його ескізом було оформлено також і глядацьку залу. Все було у світло-блакитному кольорі: завіса, портьєри, доріжки, плафони і навіть шнури до біноклів глядачів. Кияни захоплювалися та пишалися таким набуттям.

Візитівкою Києва, а також вершиною творчості Городецького став його власний маєток на Банковій, 10, так званий «Будинок з химерами», зведений ним у 1903 році з нагоди свого сорокаріччя. В ньому втілено відгомін мисливських захоплень Городецького, плід його творчої фантазії, яка бунтувала проти встановлених форм і традицій.

Ця оригінальна будівля - шедевр, окраса нашого міста і пам'ятка архітектури - від моменту появи і до сьогодні не перестає дивувати і дає привід для безлічі вигадок і легенд. Одна з них розповідає про те, що донька архітектора втопилася в морі, і в пам'ять про неї батько створив цей фантастичний неповторний будинок. Однак, це лише легенда.

Будинок спроектований у формі куба з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Фасади його оздоблені скульптурними композиціями на міфологічну та мисливську тематику, які було виконано з цементу. Цемент у той час ще не користувався популярністю, і фабрикант запропонував Владиславові Городецькому використати цей матеріал з рекламною метою. Інтер'єри будинку розписані «під морське дно». Зодчий будував його для себе, тому не стримував свою фантазію. Фасад будинку оздоблено зображеннями екзотичних тварин: головами слонів, носорогів, козуль, великими рибами та жабами.

Гості міста дивуються, вихваляють і фотографують будинок. Неможливо його зарахувати до якогось одного стилю: модерну, неокласицизму, декадансу. Архітектура, створена Владиславом Городецьким, дивовижно вписувалася у вік стандартів та раціоналізму.

Через два роки від моменту парі з відомим архітектором О. Кобелєвим, що стосувалось будівництва будинку на крутому схилі, -  Городецький уже приймав гостей у чудових залах свого дому, де був також і ліфт.

Святкуючи новосілля, Городецький сказав: «Будинок, може, й справді чудернацький, але не буде в Києві людини, котра, проходячи повз нього, не зупинила би погляд на його фасаді...»

Один з героїв фільму, який розповідає про Городецького, відомий український письменник Олесь Ільченко, автор книжки «Місто з химерами», зазначає, що феномен Городецького як архітектора, котрий створив будинок з химерами, певну архітектурну химеру, поширюється на ціле місто. Містичність архітектури Городецького стає ознакою цілого Києва.

Одна з виразніших рис Городецького не як реального персонажа, який прожив своє реальне життя, а нашого образу Городецького, того, яким ми його бачимо, - це колосальна міфогенність. Не існує жодного іншого архітектора, не лише в Києві, а взагалі, в історії української архітектури, навколо котрого існувала б така кількість чуток, легенд, вигадок, здогадок, і який спровокував би появу такої кількості літературних творів і літературних сюжетів. Про нього є величезний корпус дослідницьких текстів, це - Михайло Кальницький та Дмитро Малаков, які зробили ґрунтовні дослідження. Існують художні твори: роман письменника Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко», де одним з персонажів є будинок з химерами, також роман української письменниці Ївги Веснич.

1900 року Владислав Владиславович зводить на вулиці Ярославів Вал караїмську кенасу в Мавританському стилі, яка збереглася й донині, але зазнала невдалої добудови. Цією унікальною спорудою архітектор вкотре прикрасив Київ.

Безсумнівно, архітектура була головною справою його життя, але він мав й інші захоплення. Виконував найтонші ювелірні роботи, розробляв різні моделі взуття та одягу, малював, ліпив, гравіював. Крім того, разом з авіатором Ігорем Сікорським будував у Києві аероплани. Одним з перших з'явився на вулицях міста на автомобілі. Цікаво, але іноді він дозволяв собі дивні витівки, друкуючи у газетах некрологи про себе.

Городецький мав ще один талант - це талант мисливця. Ця людина була безмежно закохана у дику природу. Він часто їздив на полювання на Алтай, у Західний Сибір, Середню Азію, Африку та в Індію. Він привозив трофеї для київських музеїв. Був членом мисливських товариств Франції та Англії. Навколо Городецького завжди збиралися натовпи людей, особливо, коли він ходив Хрещатиком з жирафою чи слоном.

Title Title 
 Містичність архітектури Городецького стає ознакою
цілого Києва. Фото автора
 Національний Художній Музей України, збудований
у неокласичному стилі, є однією з найцікавіших
споруд старого Києва. Фото автора

 

Архітектор-мисливець створив свій музей на Хрещатику. Але все його майно було знищено внаслідок пожежі.

Історик Д. Малаков розповідає цікаві факти про діяльність Городецького в еміграції. З приходом до Києва більшовиків, полишивши всі маєтності, разом із дружиною Корнелією Марр виїхав 1920 року до Польщі. Там він реставрував палац князів Вишневецьких, побудував критий ринок, бойні, електростанцію та різні комунальні об'єкти. Майже всі його споруди, збудовані у Польщі, збереглися.

Городецький очолював бюро американської фірми «Г. Улен і К-о». У 1928 р. він отримав запрошення обійняти посаду головного архітектора «Синдикату з будівництва Перських залізниць». На замовлення іранського уряду проектує шахський палац, театр, готель та вокзал у Тегерані. Однак, мисливська пристрасть знову кличе його у подорож до іранського Мазандарана, що на узбережжі Каспію. Ця мандрівка стала для нього останньою.

Владислав Владиславович Городецький помер 3 січня 1930 року й похований у Тегерані, на католицькому цвинтарі.

На могилі «київського Гауді» встановлено просту кам'яну брилу сірого кольору, який він так широко застосовував у своїх спорудах. На камені викарбовано напис: «С. п. Владислав Лєшек Городецький. 23.5.1863-3.1.1930. Професор архітектури. Нехай чужа земля буде йому легкою».

Своєю думкою після перегляду фільму ділиться Владислави Осьмак: «Це - не перший мій досвід роботи з Вєславом. Колись уже давно, як з погляду теперішнього дня, ми з ним, як два журналісти, намагалися розповісти двом народам про Волинську трагедію. То було давно, до цих загострень, до цієї страшної полеміки, яка зараз триває. Тоді нам, начебто, вдалось знайти більш-менш спільну точку зору, загальну, гуманістичну. І оцей гуманізм, зацікавленість, глибока заглибленість у гуманістичну природу буття - це те, що підкупало мене в людині, котра є автором фільму. Вєслав запитав - чи не допоможеш трохи організаційно, бодай, отримати дозволи? А дозволів требу було отримати купу. Більшість об'єктів, за винятком Миколаївського костелу, це та територія Києва, яка перебуває під особливою опікою спецслужб. І всілякі польоти дронів, і всілякі зйомки, куди можна зайти, куди не можна зайти, все це було предметом кількатижневих, як мінімум, перемовин. Перемовин, які наштовхувались на дуже смішні, всілякі перепони, які всі подолані. Що мене найбільше заохотило до роботи з цим фільмом, це його назва «Дім архітектора Городецького».

Йдеться про Київ. Київ є головним героєм - поряд із Владиславом Городецьким. Київ динамічний, Київ який притягує до себе людей, в якому відбувається купа-купа-купа змін - на гірше, на краще, по-різному, Київ, який притягнув до себе таких постатей, як Городецький. Можливо, зараз, поки ми тут з вами сидимо, Київ притягнув до себе ще когось, хто зробить щось подібне, когось, хто зробить для Києва стільки ж або і більше. Атмосфера тієї доби, людей, які почувалися комфортно в ту добу, людей, котрі могли реалізувати себе, свою дійову природу й артистичну - це головна причина, над якою завжди було цікаво працювати. Фільм вражає, я був на знімальному майданчику, крутився поруч з оператором, бачив усе те саме, але коли дивишся цілісну картинку, почуваєшся щасливим, що живеш в такому місті.

Владислав Городецький - дійсно химерна постать, неоднозначна, неоднорідна, дуже яскрава. Чи є зараз у Києві, в мегаполісі, чи є в ньому серед тих, хто має гроші, люди, котрі витрачатимуть їх на мистецтво? Ми бачили у фільмі чимало людей з того Belle Еpoque (Прекрасна епоха (прим. ред.), які мали гроші, яким вистачало «кибети» витрачати їх на мистецтво, а не на Бог знає що, не на пиху свою, не на її реалізацію. Мені доводилося бувати в різних місцях, і ось недавно я побував у одного квазі-олігарха, в садибі під Києвом. Там - здоровенна ділянка, значно менша, ніж була у Городецького, чи навіть у того київського професора, який віддав під забудову приміщення сучасного кінотеатру «Україна», ділянка з насипним берегом, із пристанню для яхт, і з багатьма будівлями, і навіть з парком. На це витрачено багато-багато мільйонів не гривень, повірте. За стилем там є все - трошки альпійського шале, трошки скандинавського будиночка, а отут мені - велике і гарне, а отут мені - якомога більше золота. Чому такий сентимент викликають ті люди - Ханенки, Терещенки та інші спонсори та меценати, які не просто викидали гроші, не просто позолочували все навколо, а залишили нам такий спадок. Я дуже сподіваюсь, що коли цей фільм побачать, то в занедбаній бізнесовій душі раптом щось прокинеться...

Ви всі бачили такий простий діалог на початку, коли молоді люди, хлопець і дівчина, намагаються ідентифікувати цю будівлю, дім архітектора Городецького, будинок з химерами, хто ж його побудував? Це - мої колеги, в момент зйомок, коли я на них чекав, до мене підходить на перетині вулиць Інститутської і Банкової екскурсія з Польщі, людей 50, які приїхали, щоб насамперед побачити Дім з химерами. І що вони бачать - шлагбаум, периметр, стоїть охорона. Чому охорона? Пояснюю, тому що небезпечно. 50 людей стоять, і екскурсовод розповідає, що ось там (і не видно нічого), ось там - Дім з химерами, він такий прекрасний... Люди напружують уяву невідомо до якої межі. Все це - трагікомічне, дуже фарсове, і я сподіваюсь, скоро минеться».

Фільм спонукає пройтись Києвом дорогами будівель Городецького. Саме до цих будівель екскурсанти водять туристів величезним натовпом.

«За свободу і демократію» Роздуми після прочитаної збірки американського полковника українського роду д-ра Степана Олійника

Данило Заболотний. Від віршів до щеплень

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com