Минулий тиждень приніс патріотично налаштованій частині українських громадських активістів низку страшних, але, на жаль, цілком сподіваних несподіванок. В Одесі вкотре вчинили замах на Сергія Стерненка. Несподіваним було те, що цього разу активіст несамовито захищався. Дарині Каземіровій та Аркадію Бабченку пощастило набагато менше...

Новини з серії «невідомі побили ветерана АТО», «невідомі побили активіста» чи «вбили патріота» вже, на жаль, нікого не дивують. У деяких випадках, як то у випадку побиття чинного депутата Ігоря Луценка та вбивства Юрія Вербицького, невідомі нападники так і лишаються невідомими. Інколи імена нападників таки дізнаються, однак від того ніц не змінюється.

На екс-лідера одеського «Правого сектора», активіста Сергія Стерненка замахи цього року вчиняли, якщо можна так сказати, майже регулярно.

7 лютого його побили биткою з цвяхами, коли він виходив із авто біля свого будинку. Стерненко тоді відразу заявив, що вважає, що напад було організовано оточенням мера Одеси Геннадія Труханова.

1 травня на Стерненка було скоєний збройний напад. Нападник вистрелив йому з травматичного пістолета в ділянку шиї ззаду, а потім під час затримання стріляв по очевидцях інциденту. Нападника було затримано на місці.

Після цих двох замахів Стерненко звертався до поліції, просив вжити заходів безпеки.

Першого разу йому відмовили, зазначивши, що не вбачають загрози життю та здоров‘ю.

На друге клопотання просто не відповіли.

Зазначимо, що колишні регіонали, такі, для прикладу, як екс-депутат Олена Бондаренко, отримують державну охорону без особливих проблем - навіть після «погроз, які надходять на її сторінки у соцмережах». До чогось більшого, ніж погрози в соцмережах, в таких випадках не доходить, патріоти в Україні сумирні, принаймні, наразі, - на відміну від колаборантів.

24 травня в Одесі було скоєно третій напад на Стерненка та його дівчину. Цього разу - з ножем. Однак активіст запекло відбивався - і один з нападників отримав ножове поранення, внаслідок якого помер, інший втік, однак поліція його затримала. Щоправда, потім відпустила - у кримінальному провадженні він проходить як свідок.

Сам Стерненко дістав ножове поранення руки і струс мозку. В одеській лікарні відразу після операції його «виписали» і відмовилися надавати медичну допомогу.

Щоправда, після того, як активіст написав про це у Фейсбуку, перев'язку таки зробили, але виписку вручили і попросили забратися разом з речами. За справу взялися інші активісти, перевезли Стерненка до Києва.

	Сергій Стерненко в лікарні. Фото Ігоря Луценка

Одним з перших його відвідав депутат Ігор Луценко, котрий і сам має подібний досвід.

Ось його фаховий коментар.

 

«Відвідував сьогодні у лікарні Сергія Стерненка, котрий постраждав у Одесі внаслідок нападу двох тітушок.

Відвідував у київській лікарні.

А знаєте, чому у київській?

Тому що, як каже Сергій, лікувати його у Одесі відмовилися усі лікарі. З лікарні його буквально викинули, попри поганий стан.

Чому так відбувається?

Бо ми втрачаємо Одесу.

Чинний президент іде в руслі політики Кучми. Будує феодальну державу, де регіони віддані на поталу тим, хто в обмін на гарантію повної - політичної, правоохоронної, судової - автономії готовий будь-якими, насамперед нелегальними, способами забезпечити голоси на виборах.

Схема Донбасу. Свої судді, свої прокурори, СБУшники, поліція. На Донеччині володів цим всім Ахметов, а в Одесі - Галантерник. Замість Януковича - Труханов.

І до речі, та сама поліція, яку так енергійно реформували активісти. Котрим я казав - перш за все необхідно, щоб ця поліція була лояльна до України, бо у нас зараз війна за Україну. І котрі відмахувалися від мене, казали, що це не головне, аби копи працювали по закону.

Шановні мої активісти, тепер ви мені телефонуєте, щоб я допомагав Стерненку. Щось пішло не так - бо не можна поважати закони країни, але при цьому не поважати саму країну. Зараз одеська міліція організувала цькування Стерненка на замовлення труханівського ОЗУ, от результат поліцейської «реформи».

Звісно, я буду допомагати Стерненку, бо таких, як він, зараз витравлюють, як все українське, як все вороже до їхньої корупції і небезпечне для їхнього кримінального бізнесу.

Зараз проукраїнські елементи змушені тікати до Києва, як весною 2014-го тікали патріоти з Донецька, котрий поліція Авакова патрулювала вже разом з «ополчєнцами».

Нові антикорупційні органи прекрасно інтегрувалися в одвічний феодальний український порядок. Що б не робив Труханов - афери з аеропортом, нищення літнього театру, дерибан землі - чомусь нічого йому не загрожує. Домовився з усіма «органами» - старими і новими.

Ось, власне, підсумки чотирьохрічного царювання...

За кілька місяців у країні зміниться влада. Одним із найперших завдань буде ліквідувати феодальні сепаратистські анклави, поставити там правоохоронців, котрі придушать російську агентурну мережу, приборкають місцеві організовані злочинні угруповання.»

(https://www.facebook.com/igor.lutsenko/)

 

Хтілося би вірити, що влада таки зміниться - так чи інакше. Бо наразі радник голови ГУНП в Одеській області Руслан Форостяк вже заявив, що «переїзд екс-лідера одеського «Правого сектора» Сергія Стерненка до Києва, де йому зробили операцію, може розглядатися як ухиляння від слідчих дій».

Тобто напад на громадського активіста, зафіксований на відео, може розглядатися просто як присутність нападника на місці подій, а от переїзд громадського активіста до Києва на лікування - то вже розглядається як «ухиляння від слідчих дій». Звісно, таку кривизну поглядів неможливо пояснити професіоналізмом охоронців порядку. Зате її легко зрозуміти, якщо взяти до уваги деякі обставини. Наприклад те, що НАБУ погрожувало у травні закінчити розслідування щодо мера Одеси Геннадія Труханова. Сергій Стерненко відвідував попередні засідання у цій справі - і явно не лишив би без уваги судовий процес. А якщо взяти до уваги, що за цим процесом спостерігають у всьому світі - суди мали би бути цікавими...

Втім, опоненти Стерненка неодноразово намагалися запроторити за грати самого активіста. То звинувачували у викраденні людини, то в організації масових заворушень, однак до вироків справа не дійшла. Залишається тільки здогадуватися, в якому напрямку далі піде думка опонентів активіста - чи спробують його звинуватити у нападі на вбивцю і посадити, чи відпустять на волю, чекати на новий замах...

Через кілька днів після замаху на Стерненка - ще одна новина, спроба вбивства, цього разу - успішна. Щоправда, того разу жертву обирали навмання - на кого впаде. Впало на дівчинку, котра 25 травня тільки відсвяткувала 15-й День народження.

Уранці 28 травня бойовики обстріляли місто Залізне Торецького району на Донеччині. Один зі снарядів розірвався на подвір'ї  дідуся і бабусі Дарини Каземірової, школярки-патріотки з Торецька. За пару метрів від дівчинки... Шансів вижити в неї не було.

Того тижня, попри Зелені свята, Торецьк і Залізне тричі обстрілювали російські окупанти. Артилерійські снаряди падали на дитячий центр і протитуберкульозний диспансер...

Однак, до 28 травня обходилося без жертв...

А вже 29 травня ввечері країна дізналася, що «проукраїнським елементам» втікати до Києва нема сенсу - російські вбивці вільно себе почувають і там.

Трьома пострілами в спину в під'їзді київського будинку вбили російського журналіста Аркадія Бабченка.

Бабченко не викривав проросійські злодійські схеми, не організовував масових заходів. Навіть не розповідав британській розвідці секрети російських колег, як то робив Скрипаль.

Бабченко просто писав емоційні тексти у своєму Фейсбуку. Ну і вів телепрограму на каналі ATR, однак вона мала набагато меншу популярність. А от тексти...

«Батьківщина тебе покине, синку. Завжди», - писав Бабченко про батьківщину - Росію. І, як бачимо, помилявся. Росія своїх громадян, принаймні, найактивніших, не просто не покине - вона їх не покине, поки не вб'є.

У День вишиванки Марина Порошенко та Геннадій Труханов долучилися до колективного вишивання рушника «Сонячна Одещина». Головну композицію рушника «Сонячна Одещина» складає Дерево Життя. Фото http://dumskaya.net

 

Прикро, загалом, не тільки те, що нові батьківщини, де шукають захисту від Росії, неспроможні гарантувати безпеку. Найбільш прикро бачити різницю між країнами, котрі надають прихисток тим, хто втікає від Росії, після того, коли ці країни розуміють, що із захистом не склалося. І що російські вбивці почувають себе на їхній території, як вдома.

Реакція Британії на отруєння Скрипаля тут показова.

Прикро навіть не те, що Україна таких заходів не запровадить.

І не те, що Україна не запровадила таких заходів у відповідь на вбивство Дарини Каземірової - і ще понад 10 тисяч українських громадян.

Прикро навіть не те, що Україна навіть не наважується розірвати дипломатичні стосунки із Росією після окупації Криму і Донбасу - на відміну від тієї ж таки Грузії, котра не тільки розірвала стосунки з РФ у 2008 році, а й розірвала дипломатичні стосунки з Сирією, як тільки та почала визнавати «незалежність» окупованих Росією грузинських територій.

Найбільш прикро те, що Україна в принципі неспроможна захистити своїх активістів-патріотів. Неспроможна, хоча всі знають більш чи менш точно перелік цих патріотів, знають, хто постійно наражає себе на небезпеку заради країни. Знають тих, хто наступає на мозолі проросійським колаборантам, і принаймні хоча б своїм обуренням заважає їм цілком комфортно займатися мародерством і розкрадати знесилену вій­ною країну. Розкрадають, звісно, і так, але от некомфортно почуваються... Знають і те, хто прикриває цих проросійських високопосадових мародерів.

І нічого від цього знання не змінюється. Хіба крім того, що час від часу найменш морально стійкі громадяни обурюються... діями активістів-патріотів. «Не критикуйте владу, це на руку Путіну».

Шановні, на руку Путіну - діяльність високопосадових мародерів, і тих, хто цих високопосадових мародерів виправдовує. І якщо  мародерську діяльність не припинити, то Україна просто щезне з карти світу.

А припиняти її наразі нема чим.

Активістів не те щоб мало - їх було цілком достатньо, щоб зупинити зовнішню навалу. Але для того, щоб зупинити шалене внутрішнє мародерство, потрібні зовсім інші навички, і зовсім інша стійкість.

Чимало з тих, хто стійко воював на зовнішньому фронті, зараз записують собі в декларації розкішні столичні квартири, «придбані за 8 тисяч доларів». І, звісно, активно закликають не критикувати владу, бо Путін нападе.

А ті, котрих ще не змогли звабити грошима чи посадами, задумуються, як захистити себе і собі подібних. Держава захисти не може - це факт. А хто може?

Українське добро повинне бути не просто з кулаками - а з чим? Кулаки не допоможуть. Аміна Окуєва мала зброю, перший раз ця зброя допомогла, другий - ні. Індивідуальна підготовка і зброя - цього замало. Потрібна ширша система колективної безпеки, колективного порятунку. Ворог не слабший, ніж на фронті, він сильніший, і підступніший. Точніше, ворогів два, і в тилу вони працюють на диво злагоджено: і Росія, і українські колаборанти-мародери. І оскільки попереду - президентські вибори, то гуляти вони будуть на повну силу...

От - тільки невеличкі штрихи від вінницької активістки Таїси Гайди:

«...я тиждень тому розкопала, що будівельна фірма Труханова підробила документи на тендери на дороги у Вінницькій області на 306 мільйонів, і написала заяву в поліцію і відкрито кримінальне провадження. І це може бути підставою для скасування тендера.

А ще виявила, що є такий модний закон «Про оцінку впливу на довкілля» і що згідно з цим законом та ж фірма Труханова з порушенням законодавства самозахватом будує асфальтовий завод просто людям під вікнами... І я собі подумала, чого варте моє життя, якщо на кону 306 мільйонів?»

Це тільки здається, що в Україні вже немає чого красти. І тільки здається, що Україна всі ці мародерські розкрадання витримає. Попереду - великі битви. Доб­ро має захищатися.