(Продовження. Початок у №№ 4, 6, 7, 8, 9, 13)

У культурі індіанців слід вирізняти:

1) Мови та їхні варіативні діалекти, які, зазвичай, дуже різняться між собою, настільки, що мовці діалектів можуть не розуміти інші діалекти;

2) Субнації, такі, як чахокія, каскаскія, кітчіґамі (мічіґамея, метесіґамея), мванґвіна, піорія (піровірія, наче «віра у пір'я», піварія), і тамароуа (Ніби лемки, русини чи кашуби. Одні лише ці варіанти назв дають можливість зрозуміти, що насправді ці діалекти різняться як мови, ну, от, як українська і білоруська чи навіть словацька -автор);

3) Роди: роди іллінів - чіпусса, чінкоуа, кварасентенон, іспемінкія, мароуа, тапуаро; менш ідентифіковані - альбіві, амоноква, метчінкоуа, неґавічі (не «нагавиці!»). Видно, що зникаючі діалекти нікого не цікавлять: перемагає той в історії, у кого більше плем'я - є багато мовців, є мова й культура (це мають знати й українці).

Поселень іллінів було понад 60, та збереглося назв їх небагато: чахокія, каскакія, матчінкоуа, піорія, мванґвіна і Гора Індика. Щось на кшталт українських назв сіл, які перегукуються з назвами слов'янських племен: Смолин (смоличі), Прилбичі (прибиличі), Перемишль (люди князя Перемисла), Улич (уличі), Воютичі (в'ятичі), а навіть - Чорна Гора (чорногорці? - сумнівно). Принцип той же: за назвою племені - назва поселення.

Культура іллінів

Вождь каскакія Жан Баптіст Дюкван стверджував у розмові з Джорджем Роджерсом Кларком у 1780 р., що Великий Насип (Велика Могила) у Чахокії був збудований його предками, подавши точне описання і призначення Насипу.

Поселення було місцем зустрічі близьких чи споріднених племен, місцем проведення соціального заходу, ніби у нас ярмарок чи «базар».

Чоловік міг одружуватися з кількома сестрами одразу. За зраду чоловіків карали дуже рідко.

 

Традиційними ворогами іллінів (1670 р.) були поні, дакота (сжіу), віннебаґо і озеідж. Потім список ворогів розширився (боротьба за угіддя і виживання через небезпеку білих завойовників, природно, призводила до вбивств, сутичок, помсти): ірокі, фокс, соук, кікепу, шоні, мескутен, оттава, оджібве, потаватомі... Окрім французів, їхніми друзями були тільки вони самі.

Занепад іллінів метафорично пояснювався так: «Вони в'їжджали верхи у сутінки» історії, даючи місце прогресу «цивілізації». Однак, як зазначає веб-сторінка  www.tolatsga.org, «історія занепаду іллінів є... свідченням, як присутність Європи... спричинила руйнівні наслідки для корінних мешканців Північної Америки, які не обмежувалися теренами їхньої колонізації».

Історія іллінів

Першого впливу цивілізація індіанців зазнала до того, коли вони вперше зустріли білих. Епідемія, залишена експедицією Де Сото (1539-43 рр.), виморила велику частину південно-східної території сучасних США. Деякі ілліні поширилися на схід по Міссісіпі аж до північного Арканзасу. Хутрова торгівля і Війни Бобрів знову винищили індіанців.

Ірокезці у 1620 розпочали торгівлю з голландцями по верхів'ях річки Гудзон біля Нью-Йорка.

Іллінів вздовж Міссісіпі не дуже турбував той факт, що племена фокс, сок, маскутен, кікапу і потаватомі переселилися до низин Мічигану, але віннебаґо у битві Зеленої Затоки боролися проти експансії оджібве, вони неохоче приймали новоприбулих - відсунули віннебаґо та атакували плем'я фоксів.

Віннебаґо не пощастило: пливучи, щоб напасти на фоксів, вони потрапили в бурю, і їхні 500 воїнів потонули. Фокси отримали перевагу. Прибулі принесли зі собою епідемію: багато віннебаґо померли від хвороб у їхньому форті. Оточені віннебаґо не могли вирощувати зерно і були під загрозою голоду. Ілліні змилостивилися над оточеними віннебаґо і вислали у форт 500 воїнів із продуктами харчування, напевно сподіваючись, що віннебаґо стануть їхніми союзниками проти племен, що шукали притулку на їхніх територіях. Віннебаґо радо прихистили іллінів, але їхня пам'ять про минулі війни була надто сильною: вони поперерізали таємно тятиву луків іллінів під час учти, що влаштували на їхню честь, і просто їх вирізали.

Віннебаґо втекли на форт, оточений водою озера. Ілліни пізно зрозуміли, що їхні воїни були вбиті, але спокійно вичікували зиму, коли вода замерзне. Коли вони добралися до поселення віннебаґо, то побачили, що воно порожнє. Наздогнали їх за шість днів і майже винищили. Лише кілька з них втекли і знайшли притулок у міномінів. Ілліни взяли у полон 150 в'язнів, дітей і жінок, перетворили їх на рабів, і лише через кілька років важких робіт дозволили їм повернутися у Вісконсин. Менш, ніж 500 віннебаґо, що вижили, стали основою відродження племені. Віннебаґо так ніколи не пробачили іллінів.

На сході ірокі зруйнували Гуронську конфедерацію (1649 р.) У північний Іллінойс наплила велика кількість маямі, яких відігнали далі на північ, до східної Айови, а шоні переселилися у центральний Іллінойс. Племена дгеґіга сіу (осаджі, квапо, канса, омага, понка) змушені були піти на захід від Міссісіпі.

Іллінів найбільше турбували агресивно осаджі, що поселилися на заході Міссісіпі.

Ілліни сприймали нову хвилю переселень поблажливо, і саме їхня щедрість призвела до біди.

З іроками ілліни почали мати проблеми, коли ті надали притулок деяким тіонанті-гуронаем. 1655 р. ілліни перемогли ірокезців, незважаючи на те, що ті були краще озброєні. Ірокезці не впали духом і змусили іллінів перенести їхні поселення на захід від Міссісіпі, нездоланну для ірокезців перешкоду.

Французи і корінні американці

У північній Америці залишалось 400 французів, які мали справу з 25 тисячами добре озброєних ірокезів. 1653 р. західні ірокезці запропонували французам мирну угоду, на яку останні погодилися, бо їхні союзники - гурони - були вщент розбиті.

 

Французам довелося боротися з ірокезцями, вони мали страх, що англійці відбили Нью-Йорк у голландців, а французький король взяв контроль над Канадою.

Перші французи на американській землі були місіонерами і торгували хутром, і саме вони відіграли головну роль у знищенні іллінів. Перша зустріч місіонера Аллуе з іллінами була і першою зустріччю іллінів і європейців.

Офіційна анексія була вручена Саймону Доманту на підданство території Великих Озер Франції у 1671 р. Французи дізналися багато про іллінів, але найбільше жахало їх те, що ілліни вже мали вогнепальну зброю і використовували її проти племені шоні.

Єзуїт Жак Марке'т мав спеціальну приязнь до іллінів і вирішив організувати для них місію. Коли він повернувся до Сент-Ігнейс, розпочалися приготування. На зиму він залишився у Чикаго, де захворів, а дорогою до Сент-Ігнейс помер. Його останки перевезли до Сент-Ігнейс.

Навчений єзуїтами Рене Робер Кавельє де ла Саль наприкінці 1670-х років звернув свою увагу на регіон Іллінойс. Французи скористалися неприязню між іллінами і маямі, і спонукали маямі і маскутенів поселитися біля теперішнього Чикаго, щоб заблокувати доступ Кавельє де ла Салю до переправи через озеро Мічиган і річку Іллінойс (проблема була, очевидно, у конкуренції). Але Рене Робер Кавельє де ла Саль прослизнув і 1679-1680 рр. збудував форт Кревекьєр у верхній частині Іллінойсу. Після прибуття Кавельє де ла Саля іллінійські мисливці почали йти в Індіану, Огайо, нижній Мічиган, вбиваючи кожного бобра, на якого тільки натрапляли. Землі ці, однак, належали ірокезцям! Вождь племені сенека Аннанхаа спробував дипломатичним способом розв'язати конфлікт і зберегти мир, але на зустрічі почалася сварка, ілліни вбили вождя. Мир став неможливим.

 

 

 

Сенека почекали до збору кукурудзи, і їхні 500 воїнів, i ще 100 воїнів маямі вирушили на іллінів. Рене Робер Кавельє де ла Саль поїхав добудовувати новий корабель, вояки італійця Тонті втекли, залишивши Тонті самого. Ілліни залишилися самі, щоб відповісти на напад. Шоні покинули іллінів. Тонті, Залізна Рука (він втратив свою руку у війні в Європі), був поранений, його і його прихильників на зиму прихистили потаватомі.

Вогнепальна зброя ірокезців перемогла. Помилування не мав ніхто: полонених катували, живцeм закопували у землю, знущалися над тілами вбитих (методи насильства, катування і звірств одинакові в усіх нападників, усіх загарбників і племен). Знайшли похованих дітей і жінок. Ірокезці їх усіх вирізали. Завершивши криваву справу, сенека пішли собі.

Ірокезці напали на мисливців маямі і переправили у Нью-Йорк, перетворивши їх у рабів. Розлючені маямі дозволили Рене Роберу Кавельє де ла Салю помирити їх з іллінами. Робер де ла Саль закінчив тим, що приєднав до французьких територій і Луїзіану. Новий губернатор Ля Барр наказав Рене Роберу Кавельє де ла Салю здати форт Сент-Луіс. Робер де ла Саль повернувся у Францію, щоб отримати звільнення від короля. До Іллінойсу французький мандрівник Рене Робер Кавельє де ла Саль більше не повернувся. Його вбили його власні люди, коли він хотів організувати французьке поселення у Техасі 1687 р.

Такими напруженими були події тих років: одні наступали, щоб отримати якомога більше території, інші сварили ще інших зі сусідами, щоб їх ослабити, ще інші шукали собі притулок від війн та наступу європейців, аби забезпечити собі мирне життя, не розуміли, що, вбиваючи інших індіанців, вони готували загибель і собі, своїй культурі, мові та способу життя. Бубни та стріли, тарахкотілки, димові запахи, наспіви, танці, навіть, рушниці не зупинили негативний хід історії. Красиве і цінне забувалося. Майстерність знецінювалася. Мали значення лише мужність та хист воїна, який мав би захистити «своє», що поступово ставало «чужим».

 

(Далі буде).

 

Фотографії - за згодою та з чемного дозволу Музею археології «Філд Мюзіем» у Чикаго

 

http://www.native-languages.org/illinois.htm

http://www.museum.state.il.us/muslink/nat_amer/post/

https://postalmuseum.si.edu/indiansatthepostoffice/mural42.html

https://www.accessgenealogy.com/native/illinois-indian-tribes.htm

http://chicago-american-indian-edu.org/

http://www.peoriahistoricalsociety.org/!/History-Of-Peoria/Native-Americans