rss
11/13/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#339

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ На берегах Чорнобильської Лети

З часу Чорнобильської аварії минуло 32 роки. Третина сторіччя. Тоді, у той далекий весняний, але, як свідчать очевидці, по-літньому спекотний день, втілився в життя один із найстрашніших сценаріїв апокаліпсису.

Ворог, який тоді постав перед людством, видавався ідеальним хижаком з фільмів жахів: смертоносний і безжалісний, непередбачуваний і непомітний... Її ж, радіацію, не видно і не чутно, її не візьмеш у руки, не спробуєш на смак, хоча... Зараз, коли спілкуюсь з ліквідаторами і переселеними з 30-кілометрової зони відчуження, всі згадують якийсь ледь помітний металевий присмак у роті. І все. Дехто зауважує, що відчував нечуване піднесення, тепер, через роки, приписуючи це впливу радіації.

Title Title 
 Поліська естетика (Прибірськ, Іванківський р-н) Старовіцьке традиційне будівництво (Оране,
Іванківський р-н)

 

Тема Чорнобиля актуальна і досі. До неї звертаються поети і художники, музиканти та режисери. Це і не дивно: адже Чорнобиль так чи інакше вплинув на життя всіх українців. Та, здебільшого, коли йдеться про Чорнобиль, говорять про біль, горе, пустку і трагедію Усе це - правда: тисячі людей втратили домівки, тисячі захворіли на хвороби, спричинені згубним впливом радіації. Та, як не дивно, для мене і багатьох моїх друзів Чорнобильське Полісся стало місцем життя. Особливим місцем.

Обпалені війною, виснажені і вимучені, більшість із нас щоночі просинаються від жахіть. Війна не відпускає... Можна прийти з війни, але важко серцем не залишитись там. Війна нагадує про себе несподівано: я не можу пояснити логіку, з якою перед очима виникають страшні картини, на серце навалюється щось важке, мовби потойбічне, і якийсь незрозумілий згусток перекриває дихання. Кожен, хто втрачав на війні товаришів, щоразу мордує себе питанням, на яке нема відповіді: «Чому загинули інші, а я залишився живим? Чому?..» І якесь дике, нелогічне і незрозуміле почуття вини, так, мовби втік із поля бою, чи підставив кого, чи зрадив... І оте «чому я живий?» отруює тебе, виїдає зсередини, вихолощує. Це почуття іноді не покидає днями, тижнями, місяцями. Ти не можеш пробачити себе за те, що живий. Не можеш пробачити іншим, які загинули. Іноді - заздриш їм, адже вони зробили все правильно і до кінця. А ти - ні...

А ще - інші ніяк не можуть зрозуміти тебе. І ніщо не тішить. Зовсім. Діти, робота, друзі, улюблена колись справа - все стає обтяжливим і позбавленим будь-якого сенсу. Доводилось чути від демобілізованих бійців: «А для чого це робити? Якщо я цього не зроблю - ніхто ж не помре».

Title Title 
 Респондентки (Оране, Іванківський р-н) Вишиті подушки – традиційна окраса поліської
хати (Оране, Іванківський р-н)

 

Іншим не зрозуміти. Та я розумію. І добре знаю, що таке тижнями не спати без снодійного, не втримувати увагу без антидепресантів. Війна змінила. Війна зламала...

Дні, в які я відчувала радість після того, коли зрозуміла, що більше не можу робити те, що робила від перших днів війни, після того, коли обійняла своїх хлопців, повернулась і пішла зі Штабу (читай: «З війни»), я можу полічити на пальцях. Світ став мені чужим, люди стали чужими. І я зненавиділа себе за те, що жива...

Title Title 
 Респондентка показує власноруч витканий виріб
(Оране, Іванківський р-н)
 Піч у зруйнованій хаті (Прибірськ,
Іванківський р-н)

 

Я не шукала спокою. Я не шукала порятунку. Я розуміла, що головне - справно виконувати свої обов'язки на роботі, бути старанною галицькою господинею для сім'ї, а мій внутрішній світ нікого не обходить. «Я маю дитину. Я повинна виховати її. Жити заради неї». Це стало моєю мантрою.

Я не шукала забуття. Я просто перетворилась на автомат.

Я не вірила, що щось може змінитись.

Title Title 
 Залишені старовіцькі хати на вул. Шевченка у с. Оране, Іванківський р-н

 

Але одного разу друзі, зараз такі самі розхристані війною, а до війни - етнографи, музиканти - покликали в експедицію Чорнобильським Поліссям.

Тоді, у перший експедиційний ранок, коли ми йшли стежками від хати до хати, ми намагались обговорювали етнографічні теми, які нас цікавлять, узгоджували питальники, перевіряли апаратуру, але всі наші розмови так чи інакше зводились до теми, яку жоден із нас волів би не зачіпати.

Війна.

Війна.

Війна.

Вона не відпускала нас. Вона, падлюка, шкірилась до нас із кожного куща - «зеленки», вона дивилась нам у очі з балок - «окопів», вона шепотіла нам з вітром свою страшну правду... Та ми ж сильні. Ми переводили все на жарти, а ввечері чомусь знову і знову говорили про передову, про мій Штаб... Говорили, бо розуміли одне одного: режисер, музикант і письменниця, які ще зовсім недавно були бійцем «Правого сектора», «Айдару» і керівником волонтерського корпусу. І нам було про що говорити. Ледь не до ранку.

Title Title 
 Юрко Ягусевич – кобзар, лірник, етномузиколог А за вікном – літо... (Прибірськ, Іванківський р-н)

 

Ціле літо тоді ми проходили селами попри Чорнобильську зону, розмовляли з людьми, слухали і записували. Головною темою, яка нас усіх однаково сильно зачепила, - дуже специфічний поліський культ мертвих. Люди у селах басейну річки Тетерів розповідали нам про русалок - особливий вид мерців, які, нібито, час від часу тут з'являються. Хтось комусь розповідав, хтось щось чув, а дехто божився, що бачив русалок на власні очі. В одному зі сіл нам повіли, що русалки не такі уже й рахмані, бо ще у середині минулого сторіччя були випадки, коли русалки могли залоскотали людей до смерті. Люди були певні, що ці жертви - справа рук русалок, адже на тілі жертви було видно відбитки безлічі маленьких пальчиків. Одного разу русалки залоскотали чоловіка, що розмовляв посеред села з іншими чоловіками: ні з того ні з сього він раптом почав нестримно сміятись, а потім упав на землю замертво. І знову на його тілі були ті самі відбитки маленьких пальчиків. Звісно ж, люди звинуватили в усьому русалок.

Хто ж ними стає? Неспокійні, буремні душі. Ті, що втопились чи померли на Зеленому тижні, іноді - нехрещені діти, дівчата, що померли зарученими. З якоїсь причини вони не знаходять спокою після смерті. Іноді люди розповідають про те, що вони оберігають посіви на полях, сприяють вегетації рослин, та до людей ставляться не надто прихильно: можуть залоскотати, втопити, іноді загадують загадки, які дуже складно розгадати, а в покарання за нерозгадування - вбивають.

Чи бояться їх люди? Та ні. Швидше, - остерігаються... Є якась причина, чому русалки стікаються до Тетерева. Може, шукають забуття і спокою? Може, це місце для них як шлях щось змінити?.. Не знаю.

Та так чи інакше, ось уже кілька років, відколи сюди, у край русалок та чорнобильських лісів та лук, почали стікатись і ми. Спочатку - аби спробувати жити так, як жили до війни, і знову повернутись до досліджень. А потім ми зрозуміли - тут ми, як і русалки, шукаємо забуття. Сюди їдемо, аби пробачити себе. Примиритись зі собою.

Тут - очищаєшся.

Тут - оновлюєшся.

Title Title 
 Окраса інтер’єру середини 20 сторіччя. Котик
під рушником (Прибірськ, Іванківський р-н.)
 Народження ліри (Прибірськ, Іванківський р-н.)

 

Віднедавна ту з'явилась конюшня і псарня. Обіймаючи за морду коня, вичісуючи йому гриву, зазираючи в його очі, торкаєшся до якоїсь неземної мудрості, розуміння, доброти. Хочеться пригорнути, обійняти за шию і розплакатись. Хочеться розповісти все. Хочеться бути щирим і по-дитячому відкритим. Кінь не збреше. І йому не збрешеш. А коли їдеш лугом, переїжджаєш у брід озера і потічки, коли чуєш силу землі, коли твоя голова купається у сонячному промінні, - забувається війна. Вона покидає тебе. Просочується через усі пори і йде кудись далеко-далеко в землю... Земля, вода, саме повітря забирають твій біль.

Title Title 
 Надбала! (Прибірськ, Іванківський р-н) Прибірський байкар (Прибірськ, Іванківський р-н)

 

Я говорила про псарню. Чи гладили ви колись одночасно десяток лабрадорів? Ні! О, це особливе задоволення, для якого я навіть не можу дібрати слів. Істоти, здатної випромінювати більше радості, ніж лабрадор, я не знаю. А тепер помножте це на десять!

Я не знаю, як пояснити, я не вмію знайти причини, але тут, на Чорнобильському Поліссі, твориться справжня магія: кудись зникає біль, а душу наповнює тиха радість і щастя. Мабуть, зболені душі русалок, втомившись від безкінечних поневірянь, стікаються до Тетерева, як до Лети, для того, аби позбутись болю і відчути оту магічну повноту буття, яку відчуваємо ми...

Title Title 
 Новий погляд на старе (Прибірськ, Іванківськй р-н) Дикорослі іриси (Прибірськ, Іванківський р-н)

 

Як збереглось тут це диво «місця сили» - не знаю. Можливо, причиною стало те, що більшість людей таки поїхали звідси після весни 1986 року, тут нема промисловості, нема «благ сучасної цивілізації», та є мудрі бабусі, сонце, вода, земля, луг, ліс, коні і русалки.

А найголовніше - тут живуть мої друзі, які гостинно приймуть кожного, хто прагне відчути магію Полісся.

Title
 Вінки на проводи русалок (Прибірськ, Іванківський р-н)

 

P. S. Якби хтось хотів приїхати, відкрию секрет, наше «місце сили» - Прибірськ, Іванківського району, а маг-чарівник, що відкрив його - Юрко Ягусевич, музикант та етномузиколог, сам по собі мегакрутезна людина, але про це - наступного разу. А поки що приїздіть до нас. Якщо не боїтесь русалок, звісно.

Довідка «Часу і Подій»

Юрій Ягусевич (псевдо «Мольфар»)  - музикант-самоук.  Не маючи спеціальної музичної освіти, освоїв гру на кобзі, торбані, гітарі, сопілці, фортепіано, перкусії у різних стилях. Майстер музичних інструментів. Робить колісні ліри та кобзи власної конструкції. Створив оригінальну кобзу - поєднання кобзи О. Вересая та барокової лютні (торбана). Переїхав жити у Прибірськ у 2008 році з Поділля. Завдяки йому та ще кільком активістам у селі відремонтували школу та клуб і розвивають туристичну інфраструктуру. Голова Громадської організації «Чорнобиль Ренесанс» та співорганізатор однойменного фестивалю у Прибірську.

Фото автора

 

Свято Хрестового Воскресіння в Києві – від вшанування традицій до сучасних розваг

Українці в концтаборах – життя, віра, нескореність

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com