Україна посідає перше місце за кількістю психічних розладів у Європі. На сайті Мінсоцполітики йдеться про те, що, за оцінками фахівців, від різноманітних нервових розладів потерпає кожен третій українець.

Доволі часто ми зустрічаємо людей із психологічними розладами просто йдучи вулицею. Ми природно лякаємось та співчуваємо. То чому ж в країні настільки зростає рівень психологічних хвороб? Чим це зумовлено? Більше про причини та лікування, про страхітливе ставлення людей до психіатричних лікарень, про те, як розпізнати таку проблему, розповів Олег Бирчак - лікар-психіатр, завідувач загального психіатричного чоловічого відділення Обласної психоневрологічної лікарні №3 в Івано-Франківську.

Олег Бирчак вже понад 20 років працює у психіатрії, має досвід роботи у різних відділеннях, тому знайомий із багатьма психологічними захворюваннями, як з тяжкими, так і легкими.

- Чому обрали таку професію?

- Для мене це був цікавий вибір, оскільки після четвертого курсу університету я вважав, що хочу бути хірургом. Всі літні канікули я проводив в хірургії як асистент. Та після інтенсивної роботи протягом всього літа, у мене зникло бажання працювати в хірургії.

Прийшов восени на пари, і у нас почався курс психіатрії. Першу лекцію нам читав Василь Іванович Лановий, доцент кафедри психіатрії, на жаль, нині уже покійний. Це була дуже захоплююча лекція. Викладач цікаво подавав психіатрію та й імпонував мені як людина. В один момент я зрозумів, що бути хірургом не так цікаво. Вирішив, що займатимуся психіатрією.

- З якими пацієнтами найважче працювати?

- Я звик до різних категорій пацієнтів. Хоча енергетично, напевне, з межовими пацієнтами, тобто з невротичними. Це люди, які ззовні здаються здоровими, але мають душевний біль, рану, яка довго тягнеться по житті. Вони звертаються до психіатра мабуть чи не в останню чергу. Спочатку «проходять» всіх спеціалістів. Не отримавши результату від інших лікарів, звертаються до психіатра. Це може відбутись навіть після кількох років мандрів по різних лікарях. Вони вже розчаровані в житті, в лікарях, в допомозі. Бо кожен лікар, знаходячи якусь патологію, приписує лікування, але воно не дає суттєвого покращення.

- Як виявити таку проблему?

- Часто знайомі чи близькі вже жартують над людиною через велику кількість медичних оглядів та об'ємну амбулаторну картку. Записи, обстеження, лікування... Але людина знову хворіє. Як наслідок, люди критикують нарікання на здоров'я хворої людини, мовляв вона чи він вигадує, маніпулює. Людині вже не вірять. Якщо є така ситуація, то варто було б порекомендувати звернутися до психіатра. В цьому нічого страшного немає, це тільки огляд. Тим паче, що наша лікарня - центральна в області. Тут досить потужно розвинена гілка амбулаторної допомоги. Людина може конфіденційно прийти на консультацію і отримати допомогу.

- Якщо ж хвора людина боїться, або не хоче звертатися до лікаря, а родичі бачать явні психологічні проблеми, як тоді бути?

- Тут важливо зрозуміти, чому саме вона цього не хоче: боїться, не довіряє, або не може з інших причин. Потрібно спробувати її переконати, вмовити. Можливо, якщо не вдається це зробити зранку, спробувати в інший час доби, оскільки сприйняття людини змінюється протягом дня. Якщо людина категорично відмовляється це робити, але стає небезпечною сама для себе, чи близьких, то тут не варто втрачати час. Це питання миттєвості, питання психічних порушень, що можуть призвести навіть до суїцидального вчинку. Тоді потрібно викликати швидку допомогу.

- З яких причин найчастіше до вас звертаються?

- Буває по-різному. Сьогодні люди вже спокійніше ставляться до психіатрії. Єдине, що бояться самої психіатричної лікарні, як окремого об'єкту. Люди часто звертаються у приватну практику, домовляються про консультації за межами медичної установи. Це, напевне, острах тієї каральної психіатрії, що тягнеться ще зі старих часів.

Насправді зараз боятися немає чого.

Щодо причин звернень, то варто зазначити, що зростає кількість алкоголізації, наркоманії. Ми всі це можемо спостерігати в сучасному світі. Також зростає кількість посттравматичних стресових розладів. Велика кількість хлопців, які повертаються з АТО, потребують допомоги. Можливо, навіть не тільки вони, а також рідні, які за них хвилюються. Бійці - вони сильні самі по собі, та й не можна сказати, що всі хворіють. Вони потребують реабілітації, місця, щоб розслабились та переключитись. А нам потрібно дати їм інструмент для перезавантаження.

Є багато людей, які внаслідок тих чи інших причин впадають в депресією. Це не просто меланхолія, не брак настрою протягом двох днів, не ситуативна зміна настрою. Депресія - це захворювання, яке виникає протягом кількох місяців (щонайменше). Просто людина про те не говорить, бо думає, що пройде. Депресія має наявні ознаки: порушений сон та апетит, порушення в комунікаціях, у спілкуванні, ігнорування соціуму. Такій людині не цікаво кудись виходити з дому, спілкуватись з оточенням. З часом зменшуються активність та енергія. Тут потрібна допомога спеціаліста.

Часто люди вдаються до алкоголю. Тих, хто вживає алкоголь, за класифікацією, можна називати алкоголіками, однак, з іншого боку, бувають випадки, коли людина вживає алкоголь тому, що в неї депресія. Всі ми знаємо, що коли випити трішки спиртного, у нас піднімається настрій, ми стаємо веселішими, добрішими, легше розмовляємо. Це антидепресивний ефект. Так буває дуже часто.

Люди часто говорять у таких випадках: «Це вже все». Чому так кажуть? Це відбувається від непоінформованості. Різниця в лікуванні різних психічних розладів, і, наприклад, розладів, пов'язаних із запальним процесом, - суттєва. Коли людина хворіє на пневмонію, вона приходить до лікаря, той її слухає, ставить діагноз, призначає лікування. Через два-три тижні людина одужує. У випадку психіатрії все працює інакше. Будь-які антидепресанти вживаються  щонайменше шість місяців. Всі процеси відновлення в мозку тривають набагато довше. Антидепресанти починають діяти здебільшого після 10-14-ти днів вживання. З цього часу людина почуває себе краще, думає, що вже одужала, та припиняє лікування самостійно. Після тижня-трьох знову приходить до лікаря. У пацієнта складається враження, що його проблема невиліковна. Саме тому існує міф про те, що ці проблеми неможливо вирішити. А оздоровлення немає, бо лікування виконано неправильно. Саме тому я вважаю, що кожному з нас потрібно робити все якісно та професійно.

- Як бути, коли на вулиці до нас підходять, чи звертаються люди із психологічними захворюваннями? Як правильно реагувати?

- По-перше, потрібно берегти себе. Краще уникати контакту з такими людьми, оскільки вони можуть бути критичними, небезпечними, як до себе, так і до інших. Людина із психологічним захворюванням може і не відповідати за свої вчинки. Ти ніколи не знатимеш, що в людини в руках, кишені, в думках.

Коли до вас підходить така людина і хоче про щось запитати, спробуйте вислухати, але будьте насторожі. Якщо маєте відчуття небезпеки, краще оминути контакт з такою людиною. Якщо є потреба - можна викликати поліцію. Питання полягає у непередбачуваності в умовах вулиці.

- Чи були випадки, коли люди після алкогольної залежності, чи наркоманії вилікувались та ставали успішними людьми?

- Такі випадки є. Тут має значення декілька факторів, тому що психіатрія - це не проблема однієї людини. Коли у когось з'являються певні психічні розлади, то це проблема сім'ї, родини, суспільства, держави, світу. Лікар не може повністю відповідати за життя та всі стосунки пацієнта. Спеціаліст може оглянути, поставити діагноз, надати лікування, рекомендації, а далі людина повертається у своє попереднє життя. Коли вона приходить додому, дуже важливо, як її там зустрінуть. На консультацію я запрошую пацієнтів разом із родичами, з рідними, знайомими. Це потрібно для того, щоб вони знали, як себе поводити вдома, щоб могли допомогти соціалізуватись, підтримували, знали, як правильно спілкуватись.

Найчастіше таким людям радять «взяти себе в руки». Але людина дійсно не може цього зробити, бо вона хворіє. Саме тому їй потрібно допомогти. Людину, котра перебуває у стані депресії, можна порівняти з малою дитиною. Для неї весь світ став чорно-білим, нецікавим. Людині страшно виходити у світ зовнішній. Саме тому її, як маленьку дитину, потрібно брати за руку і заново вчити контактувати з людьми. Саме там, де є підтримка сім'ї, родини, суспільства - буде успіх.

- Чи існують нові причини психічних захворювань? До прикладу, залежність від Інтернету, чи вплив соціальних мереж?

- Я не можу назвати це порушеннями. Маючи 15-річного сина, знаючи його друзів, я розумію, що це їхнє життя, їхній вибір. Технології щодня розвиваються. Не можна говорити про те, що це розлади. Вони можуть проявлятися в людей, які в якийсь час свого життя мали певні проблеми в розвитку, чи вихованні. Великою проблемою є те, що в Україні дедалі менше повноцінних сімей, це пов'язано з економічною ситуацією. Батьки часто вирушають за кордон, а діти виростають без тепла, уваги, любові. Тому дитина порівнює своє життя з іншими через матеріальний світ. Саме в цьому контексті Інтернет та соціальні мережі можуть бути збудниками. Коли така дитина бачить у мережі, що у когось новий гаджет, нова машина, хтось поїхав відпочивати, - це провокує психіку. Проте, це не стосується всіх, не варто узагальнювати. Багато дітей із неповноцінних сімей чудово та гарно розвиваються.

Більшою проблемою сьогодні серед молоді є азартні ігри. Це залежність, що несе за собою великі проблеми. Ще більшою проблемою є вільний доступ до спиртного, до наркотиків, та існування безкарності. Саме це розбиває рамки виховного процесу в молоді. В майбутньому це може стати причиною того, що люди матимуть психологічні розлади.

 

Автор: Сніжана Саманчук

Джерело: «Вежа»