rss
12/14/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#342

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Організації, установи, товариства \ Володимир Станчишин: «Військові мають зрозуміти: психотерапія – це не слабкість»

До його кабінету у Центрі приходять, як на сповідь: щоб виговоритись, виплакатись і навіть деколи - просто помовчати... Володимир Станчишин - керівник центру психічного здоров'я шпиталю імені митрополита Андрея Шептицького. І хоча він сам не був на війні, але добре знає, як виглядає її обличчя, бо говорить про неї з військовими й їхніми родинами. Про те, чому психотерапія потрібна українським воїнам, їхнім дружинам і навіть батькам, і чому цього не потрібно соромитись.

Про всебічну допомогу для військових

Три роки тому отець Андрій Логін, який є адміністратором шпиталю ім. митрополита Андрея Шептицького, перебуваючи у США, відвідав курс лекцій про те, як американські медики допомагають військовим, котрі повертаються з воєнних операцій. І саме звідти він приїхав з думкою, що кожному, хто повертається з війни, потрібна допомога. Тоді було прийнято рішення, що у нашому центрі ми надаватимемо хлопцям, які приїжджають з фронту, всебічну допомогу, тобто, допомогу психотерапевта, психіатра, священика і соціального працівника, щоб вони могли впоратися і вміли давати собі раду зі своїми травмами. І спочатку ми були орієнтовані лише на хлопців і тих, хто повернувся з війни.

  Title

Про те, що формула «наздогнати і допомогти» не працює

Пізніше до нас почали приходити матері й казати: «Врятуйте мого сина». Але ми відповідали, що не можемо нікого врятувати, бо в цьому випадку формула «наздогнати і допомогти» не працює. Тоді ми і зрозуміли, що, насамперед, потрібно доносити людям інформацію про те, що взагалі роблять психотерапевти, бо українці насправді дуже мало знають про психотерапію. Ми почали організовувати семінари, групи взаємодопомоги для дружин, матерів, військових і всіх, хто є навколо них, для того, щоб розповідати людям про війну і наслідки від неї. Бо, коли ми розповідаємо, ті, хто приходить на наші заходи, розуміють: так, це про нас, так, це нам потрібно. Бо допомогти ми можемо лише тому, хто сам цього хоче.

Про те, чому психотерапія - це не слабкість

Деколи терапія починається не з військового, а з його дружини. Бо дружина, як ніхто інший, знає, яким був її чоловік учора, і їй не треба психотерапевта, щоб побачити, що він змінився сьогодні. Це видно і у стосунках із друзями, і у ставленні до роботи, до дітей і до неї. Часто саме дружина робить той легенький поштовх чоловіка до психотерапії. Я це називаю мотивацією маленькими кроками. Але не сподівайтеся, що ви сказали про це своєму чоловіку - і він уже завтра піде до психотерапевта. Так буває вкрай рідко. Дуже часто сильним мотиватором, щоб звернутись до лікаря, може бути бойовий побратим, бо він є авторитетом. І йому варто лише сказати, що психотерапія - це не слабкість.

Про симптоми посттравматичного розладу

Посттравматичний стресовий розлад має певні симптоми. Одним з них є те, що людина не може позбутися ідеї війни, вона постійно живе в ній. Ще одним симптомом є нічні жахіття, і при ПТСР людина вві сні бачить подію, яка є причиною цього розладу. Тобто, вона бачить не якісь там загальні жахливі сни. З нею, власне, постійно повторюється та сама подія. Людина може при якихось нагадуваннях про війну думками потрапляти в конкретну ситуацію. Вона ніби і розуміє, що не на війні, а вдома, але перед очима в неї одна і та ж картинка. І тоді чоловік застигає на мить, і каже: «Я знову бачу війну».

Такі люди намагаються хоч би там що уникнути розмов про ці події, вони хочуть забути все те, що з ними сталося, і, в результаті, просто відмежовуються від усіх. Ці симптоми тривають досить довго. Відомо, що всі чоловіки, які повертаються з війни, їх мають, але чиясь психіка з часом може впоратися з цим сама, а чиясь - ні. Тому найчастіше ми діагностуємо в людини посттравматичний стресовий розлад уже після того, коли минає півроку з часу повернення з фронту.

Про заборонені фрази

Коли ми створюємо добрий фон у сім'ї, людина наче «відігрівається» і починає потроху повертатися до нормального життя. Але сама реадаптація непроста тим, що коли ви повертаєтеся з війни, тут є дуже багато відчуттів, які додатково накручують людину. Це - відчуття несправедливості, відчуття покинутості, відчуття непотрібності. Є фрази, запитання, які військові просто не хочуть і не можуть чути. Їх, як правило, ставлять лише нерозумні люди. Це, скажімо: «А чого ти туди йшов?», або ж «Я тебе туди посилав?» І коли хлопець, який їхав на Донбас воювати за ідею, чує такі слова, це його просто ламає.

Реадаптація має бути обов'язковою програмою для всіх, хто був на війні. Це потрібно впровадити на державному рівні. Бо якщо людина має посттравматичний розлад і не лікує його, то він не минає ніколи. І наслідки російсько-української війни будуть відгукуватися через десятки років і стукатимуть у наші двері. Й вони не будуть добрими.

Автор: Святослав Драбчук

Джерело: «Львівська газета»

Підписання тристоронньої Угоди щодо впровадження міжрегіонального інноваційного проекту для молоді «ПрофіКемп»

Велопробіг «Чумацький шлях у Північну Америку»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com