Український політичний календар, як і подібні йому часові системи координат в інших європейських країнах, має свої особливості. Новий політичний рік у ньому, зазвичай, не закінчується 31 грудня й не починається 1 січня, а прив'язується до певних знакових подій і явищ, здатних заздалегідь визначати особливості наступного періоду.

 

Тому, на нашу думку, 2017-й політичний рік закінчився лише тоді, коли до Республіки Польща в порядку реадмісії витурили де-юре особу без громадянства жодної з країн світу, а де-факто - здобувача посади прем'єр-міністра України Міхеіла Саакашвілі. Таким виявився кінець старого політичного року. А коли, запитаєте ви, в українській політиці почався, власне, новий 2018 рік? І чи почався він взагалі?

Відлік нового політичного сезону, справді, вже розпочато. І розпочало його, знову ж таки, оточення Саакашвілі. Нічого надзвичайного при цьому не сталося, усе - як завжди за рік до голосування на планових виборах голови держави. Не більше і не менше. Просто команда «Руху нових сил» (РНС) встигла зробити це першою. А міг би подужати і хтось інший. Якби не забарився й знав та розумів трохи більше, як і належить справжнім політикам.

«Одна кандидатура»

Ввечері 16 березня, в ефірі одного з телеканалів, 59-річний народний депутат, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції, генерал-майор юстиції й провідник громадянського руху «Хвиля» Віктор Чумак оголосив про намір опозиції виставити до весни 2019 року єдиного узгодженого кандидата в президенти. Чогось шокуючого у самій цій новині, звісно ж, немає й бути не може. Глядацька аудиторія трохи зніяковіла від іншої обставини. Її дещо спантеличила особа того, хто першим озвучив цей намір кількох, не пов'язаних з Банковою, політичних сил.

Заява, безумовно, серйозна. Й коли вона пролунала з вуст Чумака, багатьом стало зрозуміло - цим єдиним кандидатом, власне, й може виявитися Віктор Васильович. Артилерист і прикордонник у минулому, чи не найвірогідніший після перемоги Революції гідності претендент на посади очільника ГПУ, НАЗК, НАБУ, що так і лишився «претендентом», і, до того ж, через власну безкомпромісність перестав належати до фракції БПП у Верховній Раді. А тепер ще й охочий всістися у крісло № 1 в державі.

«Ми обговорювали питання про те, що на президентських виборах повинна залишитися одна кандидатура, яку повинні підтримувати всі. Ми зробимо нормальні праймеріз, які дадуть нам показник реалій ближче до виборів. Які дадуть нам, в принципі, знання - хто це має бути. І ми того підтримаємо», - пояснив Чумак у відповідь на запитання про те, чи правда, що Саакашвілі обіцяв підтримати його висунення в президенти.

Хто на сьогодні готовий підтримати Чумака? Наразі жодна з політичних сил відповідну заяву не оприлюднювала, але, за його власними словами, він має партнерські стосунки з уже згаданим РНС, а також із «Громадянською позицією», «Демократичним альянсом» і «Самопоміччю». До даного переліку, до речі, можна додати й групу нардепів-«єврооптимістів».

На уточнююче запитання ведучого, як тоді бути з багаторічним носієм образу «генерала-патріота» Анатолієм Гриценком, політик відповів: «До першого туру виборів ми, найімовірніше, будемо з Анатолієм Степановичем конкурувати. Але я вам точно можу сказати, абсолютно точно, що у першому турі виборів хтось із нас залишиться один. Це - точно... Це - важливо. На першому турі повинен залишитися один, а хтось із нас піде», - наголосив Чумак.

Перспектива зійтися один-на-один з Адміністрацією президента та медіа-ресурсом олігархів і росіян його, як політика, вочевидь, не засмучує. Він каже, що одного разу вже переміг «без грошей» на одномандатному виборчому окрузі у столичній Дарниці представника Партії регіонів, екс-секретаря Київради Олеся Довгого: «Якби змагався з ним (з Довгим - Авт.) гречкою, тонометрами, майданчиками, піснями, артистами й усім іншим, я би ніколи ніким не став. Просто я шукав свого виборця, я з ним розмовляв. Я йому казав, що я ніколи не фарбуватиму під'їзди, не вставлятиму вікна, не ремонтуватиму стелі, дахи, я казав, що контролюватиму, як це робитиме місцева виконавча влада. Це так. Що лобіюватиму це на рівні законодавства. Це так. Але я не підмінятиму собою ту місцеву владу, яка там працює».

Отже, Петрові Порошенку протистоятиме «одна кандидатура», котру визначать загальноопозиційні праймеріз. При цьому, вже тепер слід розуміти наступне: не вся опозиція на ті «праймеріз» погодиться, й не вся вона взагалі має намір узгоджувати свої дії з колегами з проєвропейського табору. Розуміє це й сам Чумак, котрий на тому ж, уже цитованому нами ефірі, зазначив: «Ні Тимошенко, ні Тягнибок не близькі до моєї позиції. Тут немає нічого страшного. Це - різні ідеологічні погляди».

Генерал паперових воєн

У випадку реєстрації Чумака кандидатом у президенти, тим більше, від більшості (чи, принаймні, одразу кількох) опозиційних партій та рухів, на його користь працюватиме той факт, що він кілька останніх років не входив до структур виконавчої влади і, таким чином, не несе прямої відповідальності за політичне й економічне становище в країні. А його генеральське реноме лише підкреслюватиме бажаний у такому випадку електоральний ефект.

Разом з тим, суто парламентська й вулична діяльність голови «Хвилі», який після вимушеного від'їзду Саакашвілі став «обличчям» акцій його прихильників, неминуче зіграє з ним той самий злий жарт, котрий вона зіграла би з будь-ким іншим за аналогічних обставин. Чумаку неминуче закидатимуть те, що він теоретик, а не практик. Ніби як чесний, непідкупний, привабливий для виборців, але теоретик... Ще й дошкулятимуть тим, що своє генеральське звання цей двічі нардеп здобув не на війні, не у зоні АТО, а на посаді завідувача кафедри військового права Національної академії Державної прикордонної служби ім. Богдана Хмельницького й у високих кабінетах цієї ж структури. Юридичну службу прикордонників після проголошення Незалежності, як відомо, організовував безпосередньо Чумак.

Говоритимуть, що генерал, на їхню думку, геть не «генерал». І не самі таке казатимуть, бо на Банковій, 11, й у різних партійних штабах бойових генералів розшукати теж часом не просто. Ні, для цього знайдуть справжніх людей з погонами, можливо, у відставці. А ті, своєю чергою, від імені котрихось там громадських організацій питатимуть шановного кандидата: «Пане генерале, а ви, перепрошуємо, воювали? Яким бойовим підрозділом командували? Які операції провели? Де й коли оборону тримали? Чи, може, населені пункти визволяли? То назвіть, коли ваша ласка, які саме і де?».

Опозиція завжди має образи, а влада - хоч якісь досягнення, або ж те, що звикли подавати як «досягнення». На цьому будується кожна виборча кампанія.

І, на противагу борцям з корупцією, влада й ті, хто діятимуть від влади, цього разу виставлятимуть звіти про початок кількох засадничих реформ і про військові здобутки. До речі, один масивний контраргумент на рахунок своєї участі чи неучасті у реформах Чумак має. Він з цифрами-фактами і назвами підготованих і прийнятих документів доводить, що підґрунтя реформ закладалося Верховною Радою й, зокрема, ним особисто та його робочою групою. Наскільки це спрацює? Побачимо.

Чи є у Чумака дієздатна команда? Є. Офіційний сайт «Хвилі» називає кілька відомих прізвищ, з якими, власне, можна зробити доволі представницьку президентську кампанію. Це - відмінник народної освіти, спеціаліст із педагогіки та соціально-економічного розвитку Наталія Новак, з якою Чумак розпочинав ще в партії УДАР Віталія Кличка. Це - добре розкручений у ЗМІ економіст Андрій Герус. А ще двоє політиків-важковиків, у чиєму розпорядженні можуть бути цікаві документи й кілька заздалегідь заготованих скандалів, що можуть завдати істотної шкоди конкурентам. Йдеться про колишнього заступника генерального прокурора Віталія Каська і про генерал-лейтенанта Віктора Гвоздя, в минулому - голову одразу двох розвідок: військової ГУР (2008-2010) та зовнішньої СЗР (2014-2016).

Не виключено, що Чумака може підтримати лідер партії «Справедливість», екс-голова СБУ Валентин Наливайченко. Він теж, як і Гвоздь, отримав призначення одразу після Євромайдану, ще за в. о. президента Олександра Турчинова. Й зараз теж вибудовує свою риторику на критиці політичного курсу Порошенка.

Якщо такий широкий політичний альянс справді матиме місце, то за вихід у другий тур виборів-2019 боротиметься не просто кандидат-новачок Віктор Чумак, а генеральська четвірка Чумак-Гвоздь-Наливайченко-Гриценко. Й, відповідно, кількість згадувань прізвища Чумака у ЗМІ та на передвиборчих мітингах зросте якщо не у 4, то, принаймні, в 2-3 рази.

Буде весело і напружено. З новими обличчями і старими технологіями

Окрім безумовних фаворитів виборчих перегонів Петра Порошенка та Юлії Тимошенко, у неділю, 31 березня 2019 року (а саме - в останню неділю 5-го року президентських повноважень чинного голови держави) проводитимуться наступні вибори, у виборчих бюлетенях ми побачимо, звичайно ж, не тільки «єдине опозиційне» прізвище. Будуть там і відверто підставні фігури, або, як кажуть політологи, «спойлери», себто ті особи, котрі в обмін на певні преференції свідомо відтягуватимуть голоси у конкурентів свого замовника. Будуть і відверті посміховиська. Чи навіть новий різновид останніх - посміховиська-спойлери, позаяк посміховиська можуть бути професійними і не професійними, а ми маємо на увазі саме професійних. Скажімо, балотуватися має намір Надія Савченко і комік з «95 кварталу» Володимир Зеленський. Про свої президентські амбіції заявляв і Святослав Вакарчук, щоправда, після зізнання у багаторічній співпраці зі співаком з вуст новосибірського політтехнолога і гіпнотизера Олексія Сітнікова реалізувати амбіції ці буде не просто, не кажучи вже про розмиті політичні погляди відомого сина відомого батька.

Напевно, осібно від інших висуватиметься головний «радикал» країни Олег Ляшко. Щось таке подумує й новий очільник відродженої Соцпартії Ілля Кива, сподіваючись заповнити утворений після заборони Компартії відносний вакуум з лівого флангу. Аби нейтралізувати Киву на Банковій, щоправда, можуть профінансувати кампанію його візаві Сергія Капліна (СДПУ), з розрахунком на те, аби дебати між цими двома запеклими опонентами перетворилися на суцільну бійку. Й розрахунок цей, варто зазначити, може виявитися правильним.

Праві традиційно чекають на висунення Тягнибока. Щоправда, у потилицю Олегові Ярославовичу дихає Андрій Білецький зі своїм «Національним корпусом» і «Національними дружинами».

Аби знизити відсотки Тимошенко, серед кандидатів намалюється, мабуть, ще одне (а, може, й не одне) жіноче прізвище. Й ще не факт, що то буде саме Савченко.

За проросійськи налаштованих виборців змагатимуться одночасно і близький до Дмитра Фірташа формальний лідер «Опозиційного блоку» Юрій Бойко, і давній знайомий Віктора Медведчука популіст Вадим Рабінович, і, певно, хтось з обдарованої «регіоналівської» молоді. Наприклад, колишній член ПР, мільярдер Віталій Хомутиннік, котрого вже тривалий час оглядачі пов'язують з Ігорем Коломойським.

У зв'язку з не надто приголомшливою популярністю Порошенка після 31.03.2019 на нас, безумовно, чекатиме другий тур. Тому увесь наступний політичний рік змагання відбуватиметься, зокрема, за вихід у фінал. Який Петро Олексійович може, до слова, ганебно програти. Люди змінюються, змінюються їхні зацікавлення, змінюються виборчі технології, а оточення президента і ті люди, які заходилися забезпечити йому наступний термін повноважень, лишаються незмінними.

Не на користь господаря Банкової й амбіції прем'єр-міністра Володимира Гройсмана. Питання готовності уряду надати президенту агітаційну й адмінресурсну підтримку досі лишається відкритим. Як і порівняна лояльність «Народного фронту», напряму причетного до «однотурового» шоу 4 роки тому.